Після різкої зміни суспільно-політичного вектора розвитку України, спричиненої перемогою на виборах Партії регіонів і заняттям найвищої посади в державі її лідером В. Януковичем, певні кола в Російській Федерації помилково оцінили цей факт як безумовну готовність України інтегруватися в запропоновану РФ економічну модель. Проте ейфорія «братських відносин» 2010 року, коли здавалося, що великому російському капіталу надані необхідні преференції для активної участі в процесах приватизації перспективних промислових активів, швидко вичерпалася. Знаковими покупками російськими бізнесменами частини активів «ІСД» та «Запоріжсталі», успішною приватизацією «Луганстепловоза» та поглинанням «Проминвестбанка» «вторгнення» росіян на український економічний плацдарм фактично й обмежилося. Ситуація в міждержавних відносинах гостро загострилася в газовому питанні, необхідності вирішення на умовах РФ проблеми входження України до Єдиного економічного простору та Митного союзу.
З початку 2013 року наявні в Україні економічні та фінансові активи банківських структур РФ, інтегровані металургійні холдинги «Евраз Групп» (А. Абрамова), «Русал» (П. Лебедева), «Смарт-групп» (В. Новинського), активи в сфері енергетики, контрольовані структурами К. Григоришина та «Лужниковською групою» В. Бабакова, не трансформувалися в рівень впливу, достатній для прийняття українськими лідерами комфортних для Кремля рішень. У зв'язку з цим та обранням В. Путіна на третій (імовірно останній) президентський термін останнім були визначені стратегічні завдання перед фінансово-економічними та силовими структурами РФ щодо нарощування експансії в ключові сфери життєдіяльності українського економічного простору. При цьому, згідно з путінською доктриною, пріоритетними цілями поглинання для російського бізнесу є: газотранспортні активи («Нафтогаз», «Укрнафта»); підприємства гірничо-металургійного комплексу; провідні підприємства в сфері авіабудування та енергетичного машинобудування («Енергоатом», «Мотор Січ»); агрохолдинги та структури, що контролюють значні земельні площі.
При цьому найбажанішим активом для російського бізнесу та стратегічних цілей Кремля буде українська газотранспортна система, інші великі об'єкти нафтогазової сфери, включаючи нафтопереробні заводи та мережі бензозаправок. 1 січня 2012 року на базі Митного союзу стартував новий інтеграційний проект – Єдиний економічний простір Росії, Білорусі та Казахстану. За словами російського лідера Володимира Путіна: «Йдеться про перетворення інтеграції на зрозумілий, привабливий для громадян і бізнесу, стійкий і довгостроковий проект». Разом з тим, закони економіки жорстко обумовлюють той факт, що для ефективного функціонування та зростання ринкова економіка потребує розширеного внутрішнього ринку. Традиційною «перешкодою» вважається показник у 200 млн осіб (сьогодні в МС без України – понад 170 млн осіб). Відповідно, функціонування Митного союзу з прицілом на формування ЄЕП матиме перспективи розвитку лише при входженні в їхні структури України. Це обумовило наявність у політиці В. Путіна нарощуючого агресивного начала, оскільки Україна потрапляє в ту частину геополітичного простору, в якому найбільше зацікавлений Кремль.
Після заявленого вищим керівництвом України курсу на євроінтеграцію, наслідком чого стала імовірність підписання з ЄС угоди про зону вільної торгівлі в найближчій перспективі, вплив Росії та її лідерів Путіна-Медведєва на процеси в Україні буде жорсткішим. Усі вектори впливу на суспільно-політичні процеси в Україні будуть зосереджені на вирішенні стратегічної «путінської надзавдання» – побудові російського світу на постсовітському просторі та відродженні російської імперії. Для реалізації «путінської доктрини» відродження російського світу здійснюється комплекс заходів як із залученням фінансового потенціалу російських банків, що активно кредитують акції приватизації в нафтогазовій сфері України, так і фігур «впливу», що маскують російську експансію. Організаційно й практично «акції поглинання» перспективних активів протягом ряду років здійснюються через довіреного представника «Газпрому» та «кремлівського тандему» – Дмитра ФІРТАША, що очолює в Україні одну з найпотужніших фінансово-промислових груп.
Про те, що Кремль зробив Д. Фірташа домінуючою фігурою в реалізації своїх планів економічної експансії, свідчить той факт, що ще в 2011 році «Газпромбанк» та «Кредитпромбанк» відкрили структурам українського бізнесмена кредитну лінію понад 1 млрд доларів США кожна для фінансування покупок підприємств енергетичного та титанового секторів української економіки, виробництва азотних добрив тощо. Історія «тісних» взаємовідносин Д. Фірташа з вищим керівництвом Росії та «Газпрому», а також російськими спецслужбами при здачі йому з подачі фігуранта Севи Могилевича, відстежується з 2005 року, коли на ринку газових поставок туркменського газу в Україну з'являється компанія «RosUkrEnergo». За оцінками аналітиків, у 2005 році RUE поставила близько 50 млрд кубометрів газу Україні та близько 44 млрд кубометрів Польщі за середньою ціною 85–90 доларів США за тисячу кубометрів. За даними «Газпрому», виручка RUE за 2005 рік становила 3,7 млрд доларів США, чистий прибуток – 659 млн доларів США. З 2006 року відповідно до газових угод між Росією та Україною використовується для поставок російського та всього середньоазіатського газу в країни Європи.
Акціонерами компанії RosUkrEnergo в рівних частках (по 50%) були ПАТ «Газпром» та Centragas Holding AG (Д. Фірташ, І. Фурсин). Примітно, що до 2008 року посаду одного з виконавчих директорів Centragas Holding AG займав Костянтин ЧУЙЧЕНКО, який навчався в одній групі з Дмитром Медведєвим і згодом був призначений ним помічником Президента Росії – начальником контрольного управління Президента Росії. З формуванням «путінської доктрини поглинання» відстежується партнерство Дмитра Фірташа з російським бізнесменом Аркадієм РОТТЕНБЕРГОМ. Цей росіянин контролює компанію «Стройгазмонтаж» (великий підрядник «Газпрому»), разом з братом Борисом володіє банком «Північний морський шлях», а також рядом інших активів. До недавнього часу Роттенберг не мав якого-небудь стосунку до хімічної промисловості. Зате ще в дитинстві займався дзюдо в одній групі з Володимиром Путіним, а в 90-х роках уже як тренер і спарринг-партнер продовжував заняття з майбутнім російським лідером. У 1998 році він став засновником і генеральним директором (і досі займає цю посаду) Санкт-Петербурзького спортивного клубу дзюдо «Явара-Нева», почесним президентом якого був сам Путін.
Інформація про угоду Фірташа та Роттенберга у другій половині 2011 року отримала підтвердження. Ці бізнесмени зійшлися як конкуренти на тендері з продажу заводу «Мінудобрення» (м. Россошь, Воронезька область). В Україні не сумнівалися, що Фірташ купить цей завод, розташований у безпосередній близькості від донецьких підприємств «Стирол» та «Північнодонецький Азот», але перемогу здобув Роттенберг, для якого Россошанський завод став його першим активом у хімічній галузі. Аналітики одразу з'ясували, що насправді «Мінудобрення» знаходяться у спільному володінні Роттенберга та Фірташа. Таким чином, альянс Роттенберга та Фірташа очевидний. І це співробітництво – ще один важіль тиску «Газпрому» на одного з найбільших магнатів країни, а через нього – і на українську владу.
З початку 2012 року, у точній відповідності з концепцією В. Путіна, Дмитро Фірташ планує й імовірніше за все (на гроші російських банків та «лужниковської групи») здійснить масштабне поглинання значного сегменту ринку виробництва та реалізації нафтопродуктів в Україні. Ним уже введено лояльний менеджмент на Херсонський НПЗ через отримання в управління 51% підприємства від групи «Континіум». Досягнуто угоду з власником групи «Континіум» Ігором Єремеєвим про реконструкцію підприємства, у яку планується вкласти до 1,7 млрд доларів США (На момент зупинення в 2005 році технологічне обладнання Херсонського НПЗ забезпечувало глибину переробки сирої нафти близько 48%. Вихід світлих нафтопродуктів становив близько 45%). Надалі як об'єкт поглинання, на думку експертів, буде обраний Лисичанський НПЗ (входить до структури ТНК-ВР), який був зупинений у березні того року. «При вкладенні до півмільярда доларів США в завод, за найближчі два-три роки новий власник отримає сучасний нафтопереробний комплекс, який зможе забезпечити половину країни паливом», – підкреслив експерт. На його думку, Лисичанський НПЗ у комплексі з Херсонським, який за логістикою може забезпечувати південні та частину центральних областей України, а також мережа АЗС, їм належна (150 «ТНК» та 416 під брендом WOG), здатні зробити нового гравця «визначальним на паливному ринку країни».
З початку 2012 року Д. Фірташем при повному сприянні «Лужниковської ФПГ» (Бабаков-Воєводін-Геллер-Спектор), контрольованої ФСБ РФ, у відповідності з концепцією В. Путіна, здійснюється масштабне поглинання значного сегменту газорозподільних структур, що обслуговують НАК «Нафтогаз». Компанія «Газтек», що належить підприємцю Дмитру Фірташу, 3 вересня того року оголосила про отримання кредиту в 250 млн гривень у банку «Надра». Аналітики фінансового ринку наявність указаного ресурсу у фактично «лежачого» банку пояснили одразу – через структури «Надра-банку» здійснюється рефінансування кредитних активів, виділених російськими банківськими структурами (Газпромбанк РФ). Мета кредиту озвучена – покупка акцій 12 облгазів, які планується приватизувати до кінця року. Короткостроковий займ (з 28 серпня по 20 вересня) виданий за ставкою 23% річних та з можливістю продовження під 27% річних. Заставою по ньому стали акції підприємств, якими володіє «Газтек», загальною вартістю 384,84 млн гривень.
З 30 серпня 2012 року, заручившись попередньою згодою Антимонопольного комітету, «Газтек» переміг у конкурсі з продажу 25% акцій «Івано-Франківськгазу», запропонувавши за пакет 33,35 млн гривень, а також 25,22% «Миколаївгазу» за 18,9 млн гривень. Крім того, «Газтек» уже придбав і до кінця року стане власником: 22,06% «Вінницагазу», 23,42% «Волиньгазу», 26% «Дніпропетровськгазу», 15,86% «Житомиргазу», 25% «Запоріжгазу», 23,99% «Кримгазу», 26% «Луганськгазу», 25,79% «Сумигазу», 26% «Тисменицагазу» та 20,39% «Чернівцигазу». Нині «Газтеку» та афільованим з ним компаніям належить 12,66% «Вінницагазу», 15,17% «Волиньгазу», 24,85% «Дніпропетровськгазу», 34,57% «Житомиргазу», 24,93% «Запоріжгазу», 8,01% «Кримгазу», 24,9% «Тисменицагазу» та 14% «Чернівцигазу».
Проте якщо раніше процедура відчуження залогових активів російськими банками на території України у разі порушення кредитних зобов'язань, хоча й була давно прописана законодавчо, але практично не використовувалася у зв'язку з відсутністю такої практики та прозорої підзаконної бази, то Постанова Верховного Суду, прийнята 23 жовтня 2012 року на користь «ВТБ-Банку», ситуацію змінює докорінно. Відповідно до прецедентного рішення ЗСУ, суд, прийнявши сторону «ВТБ-банку», «визнав законною державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки лише на підставі іпотечного попередження та в позасудовому порядку» (Постанова Верховного суду є остаточною й оскарженню не підлягає). Таким чином, минаючи судові та виконавчі процедури, «ВТБ-банк» став власником залогового майна «Чорноморської інвестиційної групи», яка відкрила в «ВТБ банку» кредитну лінію на 9,5 млн доларів США. В іпотеку було передано два нежилих приміщення в Одесі, загальною площею 3,95 тис. кв. м. При цьому кредитний договір включав попередження про забезпечення вимог банку шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, а іпотечний договір став підставою для реалізації права власності на предмет іпотеки. Позичальник перестав обслуговувати кредит, після чого «ВТБ банк», «продавивши» зручне судове рішення ЗСУ, перереєстрував у БТІ на себе право власності на залогові приміщення. Фактично, у правовому полі України рішенням Верховного суду країни був легалізований прецедент відчуження залогового майна безпосередньо, без судового та виконавчого провадження, банківською структурою іншої держави (Указана позиція ЗСУ є обов'язковою до виконання всіма судами України).
З урахуванням того, що облгази в Україні придбавалися Д. Фірташем на позичені російські банківські кредити, а залоговим майном є акції придбаних підприємств, то порушення строків та зобов'язань щодо їхнього обслуговування у поєднанні з озвученим рішенням Верховного Суду України від 23.10.2012 року потенційно дає в руки «кремлівському інвестору» правовий інструментарій для прямого відчуження значного сегменту українських облгазів шляхом перереєстрації їхніх акцій на банки-кредиторів.
Представляється сумнівним, що керівництво Верховного суду України не прогнозувало можливі негативні наслідки для економіки країни та безпеки держави, приймаючи Постанову від 23.10.2012; у зв'язку з чим не виключена корупційна складова при прийнятті рішення на користь «ВТБ-банку». Дане твердження може бути взяте до уваги й послужити підставою до правового реагування у зв'язку з: прийняттям Постанови в кінці жовтня того року, коли контролюючі державні інстанції були максимально задіяні в забезпеченні виборчої кампанії 28.10.2012; закінченням строку каденції (перебування на посаді) Голови ЗСУ Петра ПИЛИПЧУКА, у зв'язку з чим можлива його особиста зацікавленість у лобіюванні рішення на користь «ВТБ-банку»; до цього часу, у порушення встановленої процедури, копія рішення ЗСУ від 23.10.2012 у реєстрі судових рішень не розміщена.
Висновок однозначний – з прийняттям Верховним Судом України Постанови від 23.10.2012 різко зростає потенційна загроза прямого відчуження російськими банківськими структурами підприємств у стратегічних галузях економіки України, знижується належний рівень правового протидії з боку держави можливості їхнього відчуження, насамперед російськими та іншими іноземними кредиторами у разі настання форс-мажорних обставин (дефолт, гіперінфляція). Рівень впливу Д. Фірташа на процеси в базових галузях економіки неможливо недооцінювати й залишати без жорсткого контролю з боку уряду, Антимонопольного комітету та силових структур. Однозначно концентрація в руках «підставної» кремлівської фігури впливу підприємств у стратегічних галузях економіки, їхнє подальше поглинання на кошти російських фінансових структур у майбутньому не дозволить вибудовувати вигідну для України економічну модель їхнього розвитку та інтеграції; забезпечити належний рівень протидії з боку держави можливості їхнього відчуження російськими кредиторами.