Чергова хвиля чуток готує ґрунт до назрілої зміни керівництва в «ДНР». На посаду «директора республіки» пророкують нового ставленика ФСБ з числа колишніх нардепів-«рігів» Олександра Бобкова. Хто це? Засновник і спонсор харківського «Оплоту». Один із членів найбезпощаднішої української банди, відомої як ОПГ Гіві Немсадзе (чиєю безумовною вотчиною з 90-х залишаються Буденновський і Пролетарський райони Донецька, а також містечко Мосино). Новий «республіканський» олігарх, якому дісталося від «націоналізації». І, за словами конкурента — керівника бандформування «Схід» Олександра Ходаковського, фальшивий воїн. Формально у 2015–2016 роках Олександр Бобков проходив «службу» в Першому армійському корпусі «ДНР», але, як уточнив у одному зі своїх блогів «східняк» — «Бобок» лише значиться командиром роти незаконного міжнародного бандформування «П'ятнашка». Офіційної посади в «республіці» він не має, зате вже створив два проекти, з яких розраховує ліпити партійну опору під час майбутніх фальшивих «виборів» у «ДНР». Ось ці проекти: «громадський рух «Щасливий трудовий Донбас», який активно рекламує канал Бобкова «Оплот», і «найчисленніша молодіжна організація в «ДНР» — «Молода Республіка».
Ось інформація з публічної біографії екс-нардепа ВР: «афганець», водій, з 1992 року — директор «Буденновського колгоспного ринку», з 2002 по 2010 рік — голова Буденновської райради Донецька. З 2004 року — голова Донецької міської організації ПР, з липня 2010 року — заступник голови обласної організації ПР Бориса Колесникова, депутат Донецької обласної ради, директор Горлівського коксохімічного заводу. З 2012 року — нардеп. Прорватися у ВР «Бобку» (так за очима називають цього діяча в «республіці») вдалося лише по мажоритарці й ціною великого терору. При цьому він показав всеукраїнський рекорд — 81% голосів виборців. Відгадка «феномена» знаходиться там же, де й «секрет» підприємницького успіху колишнього директора ринку — у тісному зв'язку з ОПГ Гіві Немсадзе (наш герой обирався по округу, в якому з 90-х беззаконствує банда Гіві). Коли Бобков був молодий і гарячий, його приятель Гіві заснував традицію ховати конкурентів у братських могилах. Саме завдяки такій підтримці у 2002 році Бобков став головою райради й просидів головою району цілих вісім років (кажуть, що на засідання в райраду збирав підлеглих словами: «стрілка буде тоді-то»).
У 2004 році вони разом боролися з «оранжевою чумою» — на мітингах за Януковича в Донецьку й Києві відповідали за поставку титушок, забезпечуючи підтримку креатурі донецької мафії. А у 2005 році, при «оранжевому» голові донецької обласної міліції Михайлі Клюєві, у Гіві почалася чорна смуга: у Донецьку розкопали три братські могили. Знайшли там і власників відібраного на користь Гіві бізнесу, і деяких зниклих безвісти (ліквідованих за замовленням), і колишніх членів банди, які хотіли «вийти з гри» (до речі активну участь у розробці банди брав Василій Паскаль, який тоді працював у Донецьку). Тоді-то Гіві й довелося втікати в РФ, хоча управляти бандитами в Донецьку вимушена еміграція йому нічуть не заважала… Вакханалія бритоголових на ділянках Пролетарського й Буденновського районів, контрольованих Бобковим і Немсадзе, була такою ж традицією, як і братські могили. Настільки це виглядало дико, що обурювалися навіть сателіти з числа «прогресивних соціалістів» і «комуністів» — загрозами й тумаками «братки» вишвиркували їх із комісій.
Але особисто я прізвище Бобков запам'ятала у 2006 році, коли в Буденновському районі заживо спалили старенького комуніста Іллю Морозова. 25 березня 2006 року двоє злочинців із банди Немсадзе взобралися по дереву на рівень 2 поверху й розбивши вікно закидали кімнату, в якій знаходився Морозов, «коктейлями Молотова». Морозов був першим секретарем Буденовської райкому партії, людиною харизматичною, щиро ненавидівшою криміналітет. Ставши лідером виборчого процесу в найкриміналізованішому окрузі Донбасу й не піддавшись на загрози, він підписав собі вирок… Зрештою помер за 2 дні до виборів, уступивши дорогу Бобкову. До сих пір пам'ятаю нещасну вдову, яка стала очевидицею страшної розправи: старик перетворився на живий факел, на розплавленому лінолеумі залишилися сліди ніг людини, що горіла… Злочин був таким звірським, що представники КПУ дозволили собі неочікувану відвертість. Наприклад, про те, що Бобков — єдиний можливий замовник вбивства Морозова говорив Володимир Бідевка, колишній депутат облради від КПУ, а тепер «депутат народної ради ДНР».
А донецький обласний комітет КПУ відкрито звинувачував у вбивстві Партію регіонів, «яка заявила свою монополію на всю владу південно-східної України» (цитата з релізу). Комуністи вимагали покарати вбивць, але до логічного завершення розпочате так і не довели (природно, адже на Донбасі вони завжди працювали у зв'язці з «рігами»). Після цього урки Немсадзе навіть маленько присмирили: ламали щелепи неугодним, але уникали летального наслідку. У 2010 році, допомагаючи Професору, перевищили цифру «здорового глузду», спущену зверху: за найсміливішими прогнозами ПР явка виборців у Донецьку очікувалася в межах 70% (при реальному показнику 30-40%), але у вотчині Бобкова-Немсадзе вона становила рекордні 72,36%. Після перемоги Януковича Гіві зміг повернутися додому — незважаючи на те, що на сайті Інтерполу він продовжував числитися в розшуку за підозрою в організації 57 вбивств. Для початку — «здався» дружній Генпрокуратурі — пояснивши, що втікав лише тому, що боявся політичного переслідування Ющенка, проти якого виступав у 2004 році. За розвал справи взявся особисто виконавець «Мурки» Ренат Кузьмін (заступник голови ГПУ).
Він добився засудження за легкими статтями членів банди, а потім і клопотав про прощення главаря. Ви будете сміятися, але за давністю років і з причини малозначущості вчинених злочинів (!) найпродажніший у Донецьку — Київський райсуд вважав, що «рафік ні у чому не винуватий». 15 вересня 2010 року главаря кілерів офіційно визнали жертвою політичних репресій «оранжевих»! Суд у особі його голови Володимира Баулина вирішив, що бандою керував брат Гіві на ім'я Гурам, який помер від раку у 2003 році. Хоча десятки потерпілих прямо вказали на Гіві пальцем і просили не приплітати покійного. Треба віддати їм належне за їхню відвагу — батьки вбитих з'явилися в суді, незважаючи на загрози (докладніше тут: http://ord-ua.info/2016/05/30/bobkov-nemsadze-i-drugie/). Під час Майдану Бобков зосередився на створенні й фінансуванні банди «Оплот». Це його штаб у центрі Донецька радісно розпахнув двері для двохсот озброєних «оплотовців». А тим часом приятель Гіві «командирував» криміналітет на столичний Євромайдан для викрадень і катувань майданівців.
Коли в Донецьку вже свирепствувала «російська весна», народний депутат України (!) Бобков вирішився виступити перед чиновниками в Пролетарській райраді з антиукраїнською агітацією. Він говорив про те, що Україну спасе створення на її тілі «шести федеральних земель, таких, як Баварія». Розповідав, як чудово — федеративний устрій України у розумінні Путіна, і який Путін молодець, і як повезло з ним Криму (справа була вже після «кримського референдуму»)… Міркував про те, що правильно було б розірвати країну на кілька «республік»… Смущав слухачів байками про те, які страшні речі творять бійці Нацгвардії. І переконував працівників райвиконкому підтримати референдум про «незалежність Донбасу»… Працівники зняли це виступлення на відео й передали правоохоронним органам, однак — о, чудо! — Бобкову підозр у підриві територіальної цілісності так ніхто й не висунув. Кажуть, що саме йому невідомому «Саша-Гаврилівські курчата» (Захарченко) завдячує своєю кар'єрою. У квітні 2014 разом із групою з двадцяти «оплотовців» він окупував будівлю Донецької міськради, а мер міста — Олександр Лук'янченко пояснив: «Ці хлопці не захоплюють, а охороняють. Це мирні протестуючі». Шайка гопників у нарукавних пов'язках «Оплот», не поспішаючи, зайняла Донецьку міськраду, і Лук'янченко тут же включився в шантаж Києва. А Олександр Захарченко зробив перше в своєму житті офіційне заявлення: «Ми зайшли сюди з вимогою місцевого референдуму. Просимо виконком допомогти в підготовці. Хочемо висунути свої вимоги Верховній Раді щодо прийняття законопроекту Олександра Бобкова. Він внесений, і його відмовилися приймати на фракції ПР». Коротко законопроект Бобкова, про який говорили «мирні оплотовці» — це була спроба здійснити все те, що сьогодні хоче отримати у своєму анклаві на Донбасі Кремль, тільки вже ціною великої крові. Усі основні ідеї Бобкова з цього законопроекту знайшли відгук у Мінських угодах, що ведуть Україну до капітуляції… Тим самим — обнажилося ім'я одного з головних організаторів війни. Вже 28 квітня керований Захарченком «Оплот» захопив телецентр за адресою Куйбишева, 61 у Донецьку, на будівлі державної телекомпанії вивісили прапор «Донецької народної республіки». Обласну телерадіокомпанію перейменували на «Оплот ТВ», якою сьогодні командує безпосередньо Бобков.
А «мирні протестуючі» виставили у захопленого телецентру озброєну автоматами Калашникова охорону. Бобков уже відрізав донецьких від українського ТВ, а губернатор Сергій Тарута продовжував «наївничати», заспокоюючи громадян: «Це група «Оплот», вони допомагають забезпечувати безпеку»… А через півроку Бобков з'явився на «інавгурації» Захарченка. Аналіз складу управлінців «республіки» говорить про те, що в Донецьку продовжує керувати все та ж стара команда «міцних господарників» з ПР. Знайшов своє місце в «ДНР» кореш «Бобка» Ігор Мартинов, колишній директор парку культури й відпочинку став головою окупаційної адміністрації в Донецьку. Заступник голови Ворошилівської райради Іван Приходько став головою окупаційної адміністрації в Горлівці. Олексій Грановський з голови апарату Донецької міської організації ПР виріс спочатку до міністра палива й енергетики, а тепер керує «міністерством промисловості й торгівлі». Про сьогоднішній вплив на «республіку» Бобкова ми вже розповідали тут: http://ord-ua.info/2016/05/30/bobkov-nemsadze-i-drugie/. Однак головні тези не завадить нагадати.
1. Попередником нового ставленика ФСБ у Донецьку стала недовіра до Ахметова, унаслідок чого почалися проблеми в його людей. У тому числі — у екс-командира СБУшної «Альфи» й керівника «Сходу» Олександра Ходаковського (охоронця ахметовського майна в окупованому Донецьку). Ходаковського позбавили «депутатства» в «Народній Раді ДНР» й почали проти нього інформаційну кампанію всередині «республіки». Бобков за роки війни зумів знайти особисті виходи на дружнього Ахметову Суркова й інших людей у Кремлі, набув нерухомість у Підмосков'ї, Ростовській області й Криму. 2. На сьогодні чи не основні фінпотоки в терористичному анклаві належать ФПГ Бобкова-Орлових (Андрія й Володимира, перший — народний депутат України V і VI скликань, другий — його тесть). Під цією ФПГ у Донецьку розуміють вугільну корпорацію «Енергоімпекс», яка має 8 вуглезбагачувальних фабрик, Горлівський Коксохімзавод, транспортну компанію, сімейний «Європромбанк», металургійний завод «Енергокапітал» і готель в окупованому Криму. І, кажуть, що вугіль з «відібраних» бойовиками приватних і державних шахт, а також «копанок» вивозиться з окупованих територій в Україну через Орлових і Бобкова.
Нібито постраждав від цих діячів і нардеп Ефим Звягільський. Кажуть, що шахта Засядько так само перейшла до Бобкова-Орлових, і в міністерстві в Насалика мають з цього бізнесу непоганий відсоток. 3. У «ДНР» Бобков підтримує тісний зв'язок з «міністром доходів і зборів» Олександром Тимофєєвим (той самий «Ташкент», з яким Насалик вів переговори про поставки вугілля в Україну). «Республіканський банк ДНР» також контролюють Бобков і Орлови, керує ним колишня голова правління банку Орлових «Європромбанк» (бульвар Тараса Шевченка, 11, Київ), а «міністр» Тимофєєв разом із Бобковим контролює всі «націоналізовані» (відібрані в порвавших зв'язки з «ДНР» підприємців) фірми. Цікаво, що після статті Артема Фурманюка на «ОРД» у «ЗМІ ДНР» послідувало «спростування» — «іміджеве інтерв'ю», в якому Бобков говорить не лише про київську хунту, але й про сотні мільйонів доларів, які були витрачені на сфальшовані вибори Януковича у 2004 році. Висловлює образу за старе: він-де так багато зробив для рідної партії (ну ще б, з таким-то криміналітетним ресурсом), а його ніде не взяли — ні в Кабмін, ні в парламент за списком, ні на посаду мера. І ось настав його зірковий час!
Життєрадісний Бобков на хрещенських купаннях в окупованому Донецьку. Персона Захарченка на місці маріонеткового лідера фальшивої республіки вже не влаштовує лялькодавів із Кремля. Колишній продавець курятини й його свита занадто розпрацювалися. Навіть за російськими мірками. При Захарченку нещадно розворовувалася вся «допомога», надісланої в Донбас «братським» народом: від гуманітарної до зброї. Більше того, вийшов з повиновення Захарченко замахнувся навіть на свого благодійника в особі Бобкова. Не так давно у представника т.з. «старих донецьких еліт» бойовиками «ДНР» був «відібраний» ринок Майський у Буденновському р-ні Донецька, ще з 90-х належавший Бобкову на двох із застреленим у Криму донецьким криміналітетним авторитетом Михайлом Ляшко. Сторону Захарченка також прийняв ще один давній протеже «Бобка» — той, що займає сьогодні посаду «міністра доходів і зборів» Тимофєєв («Ташкент»). Так що, Бобкова тепер вряд чи віднесеш до числа їхніх покровителів. Більше того, Росія поспішає повернути Донбас на шию Україні, а тому дуже зацікавлена в усуненні терористичних нуворишів, яких ненавидять не лише рядові українці, але й презирають олігархи-вихідці зі сходу країни.
Як, наприклад, Ринат Ахметов. А ось із Бобковим він точно сяде за стіл переговорів. Як із молодшим, але партнером. Занадто багато їх пов'язувало в минулому, та й Бобков стоїть сьогодні вже на кілька щаблів вище в плані впливовості на окупованих територіях. А головне — в плані одіозності його не порівняти ні із Захарченком, ні з Тимофєєвим, ні з уже зачищеними під повернення Донбасу Гіві й Мотороллою», — прокоментував для Актуальної ситуації Артем Фурманюк. Додамо до вищесказаного, що всі останні процеси, що стосуються ОРДИЛО, як такі, що виходять з України (плани Артеменка й Пінчука), так і зовнішні (прихід у Білий дім друга Путіна й трампізація світової політики) говорять про те, що зміни дійсно наближаються. Ось тільки сумнівно, що Кремлю вдасться обдурити когось на Заході (а тим більше в Україні), видавши Бобкова за представника «повстанського Донбасу». Він ще менше схожий на людину з народу, ніж Захарченко. А з переліку регалій цього представника донецької «еліти» головним назавжди залишиться належність до ОПГ, про яку у 2005 році Луценко й Михайло Клюєв говорили, як про «найвпливовішу, криваву, жорстоку злочинну спільноту України».
Нам залишається лише шкодувати про те, що, спустя зовсім небагато часу, голова МВС Юрій Луценко забув про братські могили й потягнув губи в поцілунку до тих хлопців, про яких говорив: «Бандитам — в'язниці». Замінити Захарченка на Бобкова, звичайно, не складно (можна просто прокатити в ліфті, як Мотороллу), але зробити гарну мину при поганій грі — ось це вряд чи. Навіть любитель шапок Віктор Янукович більше схожий на «компромісну фігуру», ніж «борець за особливий статус Донбасу», на руках якого кров старика Морозова… Тим більше, що «Легітимний» мчить на зустріч до «виборців» в ОРДИЛО на всіх парах. Уж і листи з планом «мирного врегулювання конфлікту» розіслав світовим лідерам, і в інформпросторі «республіки» замелькав… У посланнях, спрямованих на аудиторію окупованого регіону, Янукович твердить про те, що дуже скучає за рідним краєм і готовий повернутися…