«Грузинський слід» у справі Фірташа може змести деяких українських політиків у безодню нових закордонних корупційних розслідувань. 21 лютого російський мільярдер Василій Анісімов втратив свої 125 млн доларів США, які він раніше вніс як заставу за звільнення з-під варти Дмитра Фірташа. Перебуваючи на волі завдяки заставі під час судового процесу за «титановою справою» про екстрадицію до США, Фірташ програв цей суд, і одразу ж був заарештований за іншим ордером — уже європейським. Перераховану заставу повернули, і застава виявилася по суті марною. Тому що черговий ордер був виданий Фірташу за новою іспанською справою «Варіола», з підозрою на участь у легалізації грошових коштів незаконного походження. Адвокатам поки що вдалося уникнути ув'язнення клієнта за європейським ордером лише завдяки останній зброї захисту. Клієнта помістили в інвалідний візок.
Благодаря всього лиш одній фразі, кинутій під час слухань «титанової справи», черговий арешт колишнього газового олігарха номер один за новими, уже європейськими звинуваченнями, викликав широку паніку й ажіотаж у українських політичних колах. Фраза складалася з твердження, що «ми досягли бажаного — Кличко мер Києва, а Порошенко президент України». Після цієї фрази Фірташ почав завуальований торг з Києвом. Він тимчасово перестав деталізувати пресі ширший сенс сказаного. Скільки, кому й за що… Але з тих пір, як Фірташ вимовив цю буквально чарівну фразу, порції політичного негативу на адресу нинішніх українських властей почали рости, як снігова куля.
Спочатку в ЗМІ були розтиражовані аудіозаписи депутата Олександра Оніщенка. Він звинуватив владу в системній політичній корупції. Потім дані про корупцію на самому верху української влади передав Мінюсту США колишній голова СБУ Валентин Наливайченко. Поки що всі ці атаки, і без підключення до них показань Фірташа, привели до цілком закономірних результатів. Правляча парламентська коаліція почала посилати нові месиджі союзникам України зі США й ЄС, щоб ті ставилися до корупційних звинувачень більш ретельно — все зважуючи, налякавшись і подумавши про наслідки. А при українських політичних реаліях цих наслідків можна наробити скільки завгодно.
Наприклад, викриваючи політичних опонентів у тому, що ті «працюють на Путіна», «стукають у Вашингтон» або «путаються під ногами в Пекіні». За кілька днів до завершення австрійського суду над Фірташем, моду на антикорупційні «наїзди» підхопив уже колишній депутат від РПЛ Андрій Артеменко. Він заявив про те, що передав властям США варіант «урегулювання» проблеми Криму й виклав свою антикорупційну критику українських властей. Безпосередньо в дні останніх судових слухань за «титановою» справою Фірташа українські влади спробували заглушити цей черговий конфлікт: «Свобода» виключила Артеменка з партійних рядів, а правляча коаліція була змушена укласти нову союзну угоду зі своїм люто ворожим антагоністом, яким вважався Олег Ляшко. Останньому, за чутками, США анулювали візу на право в'їзду до США. У чому, власне, багато хто побачив головний сенс такої живописної реакції Києва на антикорупційні атаки.
Таким чином, якщо не рахувати грудневого демаршу Віктора Пінчука з новою схемою «примирення» з РФ й критикою нинішніх властей за неспроможність повернути окуповані території, українська влада позбулася лише однієї «антикорупційної скарги» своїм союзникам — були більш-менш нейтралізовані лише спроби Артеменка. Тоді як інші атаки продовжилися. Їхніми основними виконавцями поки є Оніщенко, Наливайченко й Михеіл Саакашвілі.
Які колізії відбудуться, коли вдобавок до цього під час нових судових засідань «заговорить» й Фірташ? Поки що навіть важко собі уявити. З його показаннями, як з бізнесом, все дуже складно. Спробуємо розібратися.
За думкою переважної більшості експертів, Дмитро Фірташ, нині потрапивши на відвертий розрив між американською «титановою» справою й європейською справою «Варіола», обов'язково розмовиться. Як мінімум, передбачається, що він почне захищати свої найбільші українські активи від їхнього ймовірного захоплення колишніми партнерами. Такими ризикованими активами вважаються успішно працюючі на окупованому Криму ПАО «Крымський Титан», який Фірташ розвивав спільно з австрійською компанією Stork, а також — «Крымський Содовий завод КСЗ», який компанії Фірташа розвивали разом з компаніями Валерія Хорошковського, голови СБУ у 2010–12 роках. Обидва ці підприємства забезпечують половину всієї валютної виручки окупованого РФ півострова. При всій своїй валюті вони повністю залежать від поставок сировини з континентальної частини країни.
Для виробництва хімічних пігментів «Титану» потрібен ільменіт з рудників Дніпропетровської й Житомирської областей, а для виробництва харчової соди КСЗ необхідний каолін з Вінницької області й ряд базових хімікатів, які в Криму взагалі не виробляються. Можна лише уявити, що б було, якби економіка «кримської здравниці» виробляла, наприклад, потрібний при виробництві соди миш'як. Крім сировинного забезпечення, у заводів Фірташа немає високовольтних мереж, які б з'єднували два дуже енергоємних заводи з кордоном Східного Криму й протягнутим нещодавно підводним енергокабелем з РФ. Цих ліній не існує. Будівництво такої «зворотної мережі», особливо мережі нових підстанцій, потребує не одного мільярда доларів. Особливо дорогими елементами цих мереж вважаються потрібні для цих ліній нові ТЕС, турбін до яких РФ не виробляє. Імпортувати їх і купувати послуги з ремонту потрібно з Німеччини або Японії, але ці країни запровадили проти РФ санкції. Тому заводи буквально критично, якщо взагалі не фатально, ще довгий час будуть залежати від поставок електроенергії з континентальної України.
Зі часів відставки прем'єр-міністра Арсенія Яценюка за прийняття ВР сумнівного закону «Про вільну економічну зону Крим» колосальна за обсягом робота проблеми контролю поставок промислової сировини й електроенергії на окупований півострів розділилася. Вищий ешелон законодавчої й виконавчої влади почав цю проблему масово ігнорувати й замовчувати. А правоохоронні органи почали тонути у вакуумі державних рішень. Наприклад, за даними українсько-американського Проекту розслідування корупції й організованої злочинності OCCRP, у 2014–2016 роках було детально зафіксовано порушення міжнародних і українських санкцій щодо Криму з боку 631 судна іноземної юрисдикції, не рахуючи суден і плавзасобів РФ. Природно, що більшість цих судозаходів не могли не стосуватися двох провідних експортних підприємств півострова, КСЗ і «Титану». Наприклад, нещодавно затримане танзанійське судно «SKY MOON» (капітан і команда, як виявилося, громадяни воюючої Сирії) здійснювали на окупований Крим регулярні лінійні рейси з вантажами кримських підприємств Фірташа.
У рамках розслідування «титанової» справи в штаті Іллінойс у слідства цілком можуть виникнути питання до Фірташа про те, як працювали його підприємства в Криму в період 2009–13 років. Це саме ті роки, коли він і компанія Stork стали фігурантами розслідування рекету й корупції при купівлі родовища титаносодержних руд в Індії. Але вся справа в тому, що це час, період найбільш продуктивного періоду партнерства між Фірташем і Валерієм Хорошковським — його давнім «адміністративним» партнером, проти якого за цілим рядом комерційних причин Фірташ навряд чи зможе свідчити. І навіть просто давати непрямі показання.
Для цього не потрібно довго розписувати багаторічне співробітництво між генералом армії Хорошковським і найбагатшим випускником Академії МВС України Дмитром Фірташем. Якщо коротко: у 2007–09 роках, коли Хорошковський очолював Державну митну службу (ДМС), при явному дотриманні інтересу групи газових компаній Фірташа, він ліквідував спеціалізований підрозділ ДМС з обліку імпорту й транзиту природного газу — Центральну Енергетичну Регіональну Митницю, ЦЕРМ. Статус цієї спеціалізованої митниці був понижений до рівня рядового поста «Київ Енергетичний». Незабаром після цього ДМС при прямій підтримці Хорошковського взагалі втратила відомчу самостійність і в результаті почала працювати в статусі митного департаменту державної фіскальної служби. У цей період Хорошковський продав Фірташу свої медіа-активи, U.A. Inter Media Group Ltd. У свою чергу, відсутність належного митного контролю над імпортом газу допомогла компанії Фірташа й Ігоря Воронина «УкргазЕнерго» наприкінці 2000-х років відсудити у НАК «Нафтогаз України» природного газу на суму 5,6 млрд доларів США.
Тягнуться з тих давніх років і до сього часу. При цьому нині «УкрГазЕнерго» Ігоря Воронина давно пішла з ринку торгівлі газом. Вона переключилася на торгівлю вугіллям-антрацитом, про дефіцит якого останнім часом в Україні пишеться дуже багато. Чи зможе Фірташ, з урахуванням так і не закінченого суду за справою між «УкрГазЕнерго» й НАК вартістю 5,6 млрд доларів США, розкривати суду штату Іллінойс деталі того, як він «розвивав економіку Криму й торгівлю газом з РФ»? Поки така перспектива малоймовірна. Більше того, раніше проживав у Лондоні Хорошковський з 2014 року безперешкодно скуповує земельні ділянки узбережжя Дніпра в розрахунку заробити на майбутньому будівництві Канівської ГАЕС.
Більш реальним виглядає інший напрямок — щодо застави, яка була внесена за Фірташа в австрійському суді. Василій Анісімов вніс заставу за Фірташа в розмірі 125 млн доларів США. Доцільність застави за те, щоб забезпечити перебування Фірташа на волі, у вільній бізнес-комунікації, через свою високу вартість не може вважатися примхою російського магната або платою за дружбу з колишнім українським газотрейдером.
Ось лише деякі цифри. Наприклад, до затримання Фірташа в Австрії Forbes оцінював його стан на рівні 250 млн доларів США. Реальний масштаб застави можна зрозуміти на тлі провідних портфельних угод в Україні останніх років. Такими угодами у 2015 році вважалися купівля американською корпорацією Snapchat одеського IT-стартапу Looksery за 150 млн доларів США. У 2016 році такою лідерською угодою стала купівля корпорацією Morgan Stanley 7% акцій київської soft-компанії Luxoft за суму не менше 138 млн доларів США. Тобто виходить, що російський мільярдер вніс за звільнення свого партнера від тимчасового ув'язнення й право на його волю в бізнес-комунікаціях майже половину всієї докризисної вартості бізнесу цього українського газотрейдера. Майже рівну ціні найбільших портфельних угод у країні.
Але якщо застава на таку суму — це просто плата за вільне переміщення й телефонні розмови Фірташа під час судових слухань, то виникає питання, чи не занадто дорогий такий кредит? Дуже дорогий. За думкою ряду джерел, такий видозмінений кредит, як застава, потрібні були Анісімову для успішного завершення ряду спільних з Фірташем проектів у політиці й на ринку нерухомості. На поверхні цих проектів — лише верхній шар інформації про іспанську операцію «Варіола», більшість даних про яку в ЗМІ ще не засвічені.
Частина просочившейся інформації — це твердження правоохоронних органів Іспанії, що власник холдингу Coalco Анісімов здавав в оренду одну зі своїх вілл на курорті Коста-Брава Степану Черновецькому, сину громадянина Ізраїлю й колишнього мера Києва Леоніда Черновецького. Екс-мер покинув Україну у 2014 році й переїхав у Грузію. У цій країні він спробував розпочати політичну діяльність, йдучи паралельним курсом з партією «Грузинська мрія» Бідзини Іванішвілі — головного проросійського опонента екс-президента Саакашвілі, який отримав громадянство України в тому ж 2014 році. Інша частина ключової інформації за операцією «Варіола» складається в тому, що до 2015 року холдинг Coalco, якому належав Анісімов, очолював колишній заступник голови адміністрації Києва — Денис Баас, колишня «права рука» команди Черновецького в банку «ПравексБанк», а потім така ж його головна опора в муніципальній владі.
Одразу після того, як в Австрії за вимогою ФБР був затриманий Дмитро Фірташ, Анісімов відмовився від послуг Бааса й найняв для управління своїм холдингом Coalco менеджерську компанію. Чим могли не сподобатися Іспанії Фірташ й Анісімов?
Слід уточнити, що девелоперський холдинг Coalco є найбільшим власником землі в Московській області РФ й основним підприємством Анісімова. Будучи в 1990-х роках першим російським алюмінієвим магнатом, цей російський мільярдер займав у рейтингу Forbes 2017 року 56-е місце з капіталом у 1,2 млрд доларів США й опустився з 30-го місця й капіталу в 3,6 млрд доларів США у 2011 році. Головною визначною пам'яткою нерухомості й основною марною престижу холдингу Coalco московська преса називає котеджний поселок Акулинино, розташований на березі річки Злодійки — місце розташування дачного кооперативу «Петровські Сади» й «Некомерційного партнерства сприяння розвитку природоохоронної зони «Часи року». Засновників цієї зони палаців на Злодійці під Москвою називають клубом «часи-річники».
Для українців найбільш знайомим співвласником дачного кооперативу виглядає Олексій Беседа — син генерал-полковника ФСБ РФ Сергія Беседи, який очолював групу прикомандированих до СБУ російських «інструкторів» під час масових розстрілів акцій протесту в центрі Києва у 2014 році. Широко відомий у Києві також ще один член клубу, харків'янин Євген Гіннер, власник московського ФК ЦСКА, а також мережі готелів «Премьєр палас» й енергетичного холдингу VS Energy, який володіє понад 60% всіх «обленерго» в Україні. Серед інших, менш відомих засновників дачної зони, розташованої на землях холдингу Василія Анісімова, фігурують ряд найстаріших за часом службових колег Володимира Путіна. Наприклад, у «Часах року» має нерухомість сім'я Аркадія Ротенберга, тренера Путіна з дзюдо й партнера підприємств Дмитра Фірташа на ринку використання аміакопроводу Тольятті-Одеса. Власник холдингу Coalco Анісімов, до речі, є багаторічним головою російської федерації дзюдо.
Серед інших жителів клубу числяться голова компанії «Транснафта» Микола Токарєв, колишній голова РЖД Володимир Якунін, а також голова державної оборонно-промислової компанії «Ростех» Сергій Чемезов й його фінансисти, мільярдери Віталій Мащицький і Рубен Варданян. Конкретизуючи інтерес Іспанії до клубних орендарів землі Анісімова, слід відзначити, що до проведення нинішної операції з боротьби з відмиванням «брудних» грошей «Варіола» іспанські влади мали позитивний результат аналогічної операції — «Павутина», за результатами якої були арештовані багато членів «тамбовської» кримінальної групування. Нинішнє розслідування проти транснаціональної групи осіб, пов'язаних з мільярдером Анісімовим, по всій видимості, створює у іспанських правоохоронців надію на успіх з іншим об'єктом уваги — членами підмосковного елітного палацового клубу на струмку Злодійка.
Другий після Ротенберга найбільш впливовий орендар підмосковних дачних земель Анісімова, Сергій Чемезов нині перебуває під персональними санкціями США й ЄС за звинуваченням у підтримці військової агресії проти України. Але судячи з усього, з плином часу правоохоронців у США й ЄС все більше починає цікавити бізнес-діяльність деяких фігурантів санкційного до моменту вступу в силу адміністративно-фінансових обмежень. Інтерес, як видно з коментарів європейської преси до розслідувань «Павутина» й «Варіола», проявляється вже не в адміністративно-фінансовому, а в більш серйозному кримінальному ключі підозр.
Як ці європейські підозри стосуються Фірташа? Справа в тому, що посаду голови ФГУП «Рособоронекспорт» (РОЕ), пізніше перейменованої в «Ростех», Чемезов займав з 2004 року. У тому ж році держкомпанія РОЕ розпочала програму купівлі уральського титанового заводу ВСМПО-Авісма, який досі, незважаючи на санкції, вважається основним закордонним промисловим споживачем видобутих в Україні титаносодержних руд. Цей уральський завод взагалі не має своїх власних джерел руди, дуже залежний від поставок української сировини, але натомість є найбільшим російським підрядником світових авіабудівельних гігантів Boeing Airbus Industries на виготовлення прокату.
Коли Чемезов тільки розпочинав свій шлях у титановому бізнесі «Рособоронення», у тогочасних властей України був шанс включити свої державні підприємства в лінію субпідрядів цих світових корпорацій. Шанс складався, наприклад, у прозорій продажу одного з дослідних міжнародних промислових корпорацій Пакету акцій заводу ЗТМК й деяких інших. Але тогочасний президент Леонід Кучма зробив інший вибір. Влітку 2004 року він вказав тогочасному прем'єру Віктору Януковичу віддати Дмитру Фірташу в оренду два найбільших у Європі українських родовища титанових руд. Паралельно за часом з цією титановою угодою оренди у 2004 році у Швейцарії було підписано угоду про створення широко відомої газової RosUkrEnergo RUE, під якою ставили підписи голова «Газпромбанку» Андрій Акімов і Дмитро Фірташ. Нагадаємо, що ця компанія замінила в схемах імпорту газу в Україну свого попередника, компанію EuralTransgas ETG, яку створювали «Газпром» і бізнес-партнери колишньої дружини Фірташа, Марії Калиновської. У 2004–05 роках, під час подій, що потрясали тоді Україну, й розлучення з дружиною, Фірташ зробив своїм нотаріально довіреною особою на суді з розділу активів — тогочасного голову Мінтопенерго України Юрія Бойка.
Вірогідно, поднаторіла в справі «тамбовської групування» прокуратура Іспанії спробує з'єднати свої підозри на адресу Анісімова й деяких його клієнтів на ринку московської нерухомості — Юрія Бойка, який як профільний міністр готував Кучмі документи з створення RUE й ETG, й Чемезова, який гарантував Кучмі, що засновник RUE й ETG Фірташ буде найбільш корисним орендарем українських державних титанових рудників. Колишній мер української столиці Леонід Черновецький, а з оцінки видатків його холдингу Chernivetsky Investmans Group й розпочалася іспанська операція «Варіола», на перший погляд, виглядає сторонньою у всьому цьому монолітному суспільстві. І чи не притягнутою за вуха до цієї теми. Але слід урахувати, що саме зусиллями Черновецького муніципальна громада Києва в 2000-х роках втратила одну з основ столичної економіки — «Київенергохолдинг». Він був створений на основі переданих мерії контрольних державних пакетів акцій компаній «Київенерго» й «Київгаз».
Після затіяної Черновецьким перетрясання державних майнових прав перша компанія увійшла в орбіту ДТЕК Ріната Ахметова, а «Київгаз» нині де-факто контролює зять Бойка — Сергій Горовой. Умовно кажучи, у всьому цьому колективі міцно збитих господарників Кучма відповідав за своє особисте терпіння, Фірташ — за газ, Бойко — за документи, Черновецький — за державні акції компаній-споживачів газу. Чемезов, у свою чергу, купував у Фірташа видобуті за рахунок газових прибутків українські титанові руди. Що ж до Анісімова, то він явно нічого про ці клубні справи не знав і явно знати не хотів, а просто здавав Чемезову землі під конюшні й поля для гольфу.
Трудно позбутися враження, що у кого-небудь з цього ланцюга точно є шанс вивільнитися з лап правосуддя Іспанії. Нехай воно собі підозрює, що гроші заробляються не зовсім законно й витрачалися на іспанській території для легалізації, але у кого-небудь шанс вийти «сухим з води» все ж таки є. Таким чином, певна ланцюг пов'язаних між собою осіб, підозрюваних у рамках іспанської операції з боротьби з грошовими коштами незаконного походження, все ж якось простежується.
Про таку ясність поки що не можна говорити, прогнозуючи майбутню фабулу звинувачень суду штату Іллінойс. На суд у цій частині світу Фірташу поки краще не їхати й з дуже простої причини — на відміну від легко простежуваних взаємозв'язків фігурантів за іспанською справою «Варіола», фабула американської «титанової» справи проти Фірташа поки що закрита. До початку перших судових слухань на території США. Про її зміст, вірогідно, може знати один з адвокатів Фірташа за американськими титановими звинуваченнями, колишній міністр внутрішньої безпеки США й начальник кримінального відділу Департаменту юстиції Майкл Чертофф. За запевненнями прес-служби Фірташа, він погодився увійти до складу групи майбутніх захисників олігарха. На завершення слід відзначити, що за справою в Іспанії український газотрейдер навряд чи знайде собі захисників подібного рівня. Так що куди їхати судитися, це навіть не питання.