Цікаво спостерігати, як «розкриваються» деякі зовні незалежні депутати. Як «консерви». Наприклад, «євроопримист» Мустафа Найем. Нині Найем активізував рекламу певного підготованого ним законопроекту «Про статус окупованих територій». І здавалося б, все добре в цьому проекті, все гарно скроєно й «освячено» європейськими експертами. Але фактично цей законопроект легітимізує саме псевдореспубліки. І є першим кроком або до визнання їхної незалежності, або до визнання їх частиною РФ.
Народний депутат Дмитро Тимчук писав про це так: «Небезпека й коварство пропозицій М.Найема щодо Криму та ОРДЛО полягає в тому, що під соусом визнання окупації він та його однодумці по суті заперечують саму цю окупацію. Така гібридна правова риторика, якщо не сказати тавтологія. Суть пропозицій: мовляв, давайте визнаємо ці території окупованими, але поводитимемося з окупантами так, ніби це наші старі добрі друзі й партнери. Все це — під соусом турботи про наших співвітчизників на цих територіях, з апеляцією до міжнародного гуманітарного права.
Що вже є головною хитрістю: як відомо, проблема забезпечення окупованих територій і громадян, згідно з тим же міжнародним правом, має бути головним болем окупантів, але аж ніяк не країни-жертви агресії. Україна має турбуватися про свої національні інтереси, а не про те, як розв'язати проблеми окупантів. Мені дуже подобаються християнські цінності, але давайте все ж не доводити їх до абсурду у випадку з російською агресією.»
Ми не знаємо, чию ідеологію в цьому випадку намагається «імплементувати» Найем, але є підозри, що явно не українську. Скоріше це схоже на риторику Віктора Медведчука. Хоча, кажуть, вони дуже дружні, хоч і не афішують цього. Чого тільки не буває в українському політикумі.
Чи ще один випадок вкрай дивної поведінки Найема. Мустафа всіляко позиціонує себе як «правдоруба» й опонента Петра Порошенка. При тому, що потрапив до парламенту за президентською квотою й залишається членом президентської фракції. Ну, буває таке, буває. Досить часто Найем говорить про те, що Порошенко прагне узурпувати владу над силовими структурами, зокрема хоче повністю взяти під контроль Державне бюро розслідувань.
Найем заявляв: «Є великий ризик, що керівник ДБР буде залежним від Президента. Зараз відбуваються торги навколо цієї посади. «Народний фронт» виборює свої преференції, а Бюро віддають під вплив Президента. На голову ДБР зараз розглядають три кандидатури: Олексій Горащенков, який працює в АП, Ольга Варченко, яка працює в одному з управлінь ГПУ, яке в народі називають «управління Кононенка-Грановського», а також Анатолій Матіос – головний військовий прокурор. Тобто вони всі напряму пов'язані з вертикаллю президента. Ми вважаємо, що це є узурпацією правоохоронних органів, вважаючи, що президенту вже підпорядковуються ГПУ та СБУ.»
Але як же борється Найем з намаганнями Порошенка зробити з ДБР свою особисту дубинку? Він торпедує Конкурсну комісію, намагаючись виключити з неї Івана Стойка й Владислава Бухарева. Які як раз представляють не Порошенка. І могли б у Комісії перешкодити намаганням обрати не найдостойнішого, а найбільш залежного від Порошенка керівника. Дивна логіка, чи не так? Борючись з узурпаторськими амбіціями Порошенка, Найем намагається виключити з Комісії саме «непорошенківських» людей, тим самим створивши в Комісії «порошенківську» більшість.
Ще одним варіантом «дивної» діяльності Мустафи Найема може бути просто анулювання результатів річної діяльності Комісії. І «на колу мочало, починай спочатку». Що дуже вигідно знову ж таки Порошенку, який боїться створення саме незалежного ДБР.
Поглибимося в історію цього питання. За нинішньої влади в Україні ДБР не буде. З однієї простої причини. ДБР нинішня влада розглядає як інструмент для вимагання й шантажу. Яким вона й нині чудово займається за допомогою ГПУ й послушного президентського клоуна на прізвище Луценко.
Відповідно, передавати ДБР функції слідства? Глупо. А як же я харчуватися буду? – як би говорив Юрій Вітальйович Луценко. Так що не сподівайтеся. Незалежного слідства в Україні за цієї влади не буде. Так само як і справді незалежної України теж.
Треба сказати, що ідея створення ДБР, на якій наполягають західні партнери України, для Петра Порошенка з самого початку здавалася дуже небезпечною. Передусім через те, що ДБР в принципі могла б зайнятися й самим Петром Олексійовичем. А поводів, судячи з «записів Онищенка», розкручуваної нині на Заході «справи Фірташа», співакціонера Порошенка по банку «Правекс» та деяким іншим бізнес-проектам, та й усієї біографії нашого Президента, вистачить на п'ять довічних.
Ітак, передусім Порошенко хотів мати вплив на обрання голови ДБР і на його затвердження. Заради чого спокійненько плював на Конституцію й присвоїв собі право призначати директора ДБР. Про це ще в жовтні в «Дзеркалі тижня» писав екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак. «Державне бюро розслідувань (ДБР) абсолютно штучно «загнали» під президента ще на етапі прийняття профільного закону, встановивши, що директора ДБР призначає президент.
Про це пише у своїй статті для ZN.UA екс-заступник голови СБУ Віктор Трепак. Він зазначає, що Конституція, яка передбачає виключний перелік повноважень глави держави (що неодноразово у своїх рішеннях відзначав Конституційний суд), таким правом його не наділяє. «Тому встановлений законом порядок призначення директора ДБР спочатку ставить під сумнів легітимність (конституційність) діяльності цього органу, що у разі політичної необхідності може привести до блокування його роботи й розвалу розслідуваних ним справ. До того ж, як свідчить зовсім недавня вітчизняна практика, такі неконституційні кроки ведуть до узурпації влади.»
Потім Петро Олексійович, як досвідчений шулер, вирішив перестрахуватися й створити настільки розпливчасті критерії для відбору членів Конкурсної Комісії, що відбирає кандидатів на посади в ДБР, що її діяльність у будь-який момент могла б бути визнана незаконною. Що, власне, нині й відбувається. Згідно з профільним Законом, Конкурсна комісія — основний орган, відповідальний за відбір і формування «верхівки» ДБР.
Формується комісія «квотним» способом: три особи від президента України, три від Кабінету міністрів і три від Верховної Ради. Закон також встановлює чіткі вимоги до осіб, які претендують на місце члена Комісії (ст.11 ч.3): «Членами конкурсної комісії можуть бути особи, які мають бездоганну ділову репутацію, мають вищу юридичну освіту, високі професійні й моральні якості, громадський авторитет». Щодо бездоганної ділової репутації, моральних якостей і громадського авторитету розповімо докладніше пізніше. Але самі по собі ці критерії в сьогоднішній Україні дуже й дуже умовні.
Ітак, хто ж представляє в Комісії Президента? Роман Андрійович Майданик, голова Конкурсної комісії — завідувач кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доктор юридичних наук, професор… Напрями наукової діяльності — цивільне право, сімейне право, міжнародне приватне право. Так, дійсно, репутація, судячи з інтернету, чиста. Спеціалізація, правда, для Комісії з ДБР дивноватої — цивільне право, сімейне право… Але ладно, йдемо далі.
Віктор Афанасійович Самохвалов — професор кафедри теорії права й держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Перша вища освіта — історичний факультет цього ж університету. Друга — юридичний факультет університету (1996 рік). З 2004 р. — голова постійно діючого третейського суду при Українському Національному комітеті Міжнародної торгової палати. У 2005 обраний Всеукраїнським з'їздом третейських суддів на посаду голови Третейського суду України.
Активно обслуговував попередню владу. Зокрема, юридично обґрунтовував «істинність» так званого «Мовного закону Кивалова-Колесниченка». Взагалі, треба сказати, що робота на юрфаці Київського університету є вкрай поганою рекомендацією. І підставою для серйозної перевірки. Але дика корумпованість цього факультету широко відома ще з 90-х років. І, на жаль, не змінилася нині на краще.
Ідемо далі по президентському «пулу». Тетяна Володимирівна Сліпачук, з 1994 по 2004 р. — генеральний секретар МКАС при ТПП України. З 2004 до 2011 р. — партнер ЮФ «Василь Кисіль і партнери», керівник практики міжнародної торгівлі й міжнародного арбітражу. З 2011 по нині — партнер ЮФ Sayenko Kharenko, керівник практики міжнародної торгівлі й міжнародного арбітражу.
Питань немає, крім того, що яке відношення спеціалізація пані Сліпачук має до діяльності ДБР?
Квота Верховної Ради. Бухарев Владислав Вікторович — народний депутат, фракція «Батьківщина», член Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. 1992–2007 рр. — служба в органах Служби безпеки України на оперативних і керівних посадах. 2007–2010 рр. — Державна податкова адміністрація України — начальник податкової міліції, перший заступник голови. 03.03–07.07.2014 — Служба безпеки України, перший заступник голови. Освіта — Київське вище військове інженерне училище, інженер-зв'язист.
Дейдей Євген Сергійович — член фракції партії «Народний фронт», член Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Досвід роботи: з 04.2014 рр. — Головне управління МВС України, м. Київ — координатор батальйону міліції спеціального призначення «Київ-1». З 10.09.2014 р. — Військова рада політичної партії «Народний фронт», член ради.
З 27.11.2014 р. — народний депутат України VIII скликання. Освіта: Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка, політологія.
Паламарчук Микола Петрович — фракція «Солідарність», БПП. Перший заступник керівника Комітету ВР України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, генерал-лейтенант міліції. Освіта: юридична, Харківська національна юридична академія.
Слід зазначити, що з усього складу Комісії лише у двох осіб є великий досвід оперативної й керівної роботи в правоохоронних органах і спецслужбах – у Владислава Бухарева й Миколи Паламарчука. Решта – більше теоретики, причому в інших галузях права.
Квота Кабінету міністрів України: Монастирський Денис Анатолійович, з 2005 р. — Хмельницький університет управління й права (кафедра теорії й історії держави й права). Кандидат юридичних наук. Сфера наукових інтересів: теорія права, законодавчий процес, парламентське право, ефективність законодавства.
Севостянова Наталія Іларіївна, секретар Конкурсної комісії — у 2008 році закінчила Одеську національну юридичну академію за спеціальністю «Правознавство». Має освітньо-кваліфікаційний рівень магістра права. У 2011 році закінчила аспірантуру Одеської національної юридичної академії, отримала наукову ступінь кандидата юридичних наук. 03.2012–03.2014 — доцент кафедри міжнародного права й міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія». 2013 р. — отримала свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю. 03.2014–01.2015 — урядовий уповноважений з питань Європейського суду з прав людини. З 14.01.2015 — перший заступник міністра юстиції України.
Стойко Іван Михайлович. 2002–2005 рр. — Верховна Рада України, народний депутат України IV скликання. 2005–2007 рр. — Тернопільська обласна адміністрація, голова. 2007–2012 рр. Верховна Рада України, народний депутат України VI скликання. Освіта: Сиктивкарський державний університет, історичний факультет. Тернопільська академія народного господарства, факультет економіки й управління. Національна академія державного управління при Президентові України, кафедра управління суспільним розвитком.
Усі непогані люди. Спеціалізація, втім, і робочий досвід – знову повз касу. За винятком разве що Івана Стойка, який у якості радника Міністра внутрішніх справ курує зону АТО й з цієї зони не вилізає. Що для ДБР дуже актуально, оскільки саме на бюро «впадуть» усі військові злочини.
І ось тепер починається найцікавіше. Комісія попрацювала вже майже рік. Заслухала десятки розумних і не дуже кандидатів. Члени Комісії вже в загальних рисах визначилися з вибором і в кінці цього року, на початку наступного мали остаточно обрати директора ДБР і його заступників. І тим самим запустити його діяльність. Але раптом, звідки не візьмись, з'явився євроопримист Мустафа Найем і заявив, що мовляв, діяльність Комісії незаконна, оскільки у двох її членів немає юридичної освіти. Що характерно, у Владислава Бухарева, з його величезним оперативним досвідом, і Івана Стойка, який займається зоною АТО. Насправді – не питання.
Уйдуть ці люди без проблем, але навіщо робити їх крайніми в розвалі самої ідеї ДБР? Рада, що не знала про це, коли голосувала за список Комісії? Євроопримистів влаштовували вкрай розпливчасті критерії «громадського авторитету» й так далі? Євроопримисти не розуміють, що виключаючи саме цих двох членів комісії, вони виключають саме альтернативну позицію? Альтернативну представникам Порошенка. Чи євроопримисти нарешті зрозуміли всю небезпеку того, що така потужна дубинка як ДБР опиниться повністю під контролем Порошенка, і вирішили «перезапустити» процес її створення, відтягнути момент, коли Президент цією дубинкою почне мочити будь-яку опозицію? Так, у такому разі Найема можна зрозуміти. Але справа в тому, що скоріше за все вибулих членів Комісії просто замінять більш лояльними до Його Святійшості. І протягнуть на директора бездарного й безвольного виконавця волі Порошенка.
А може, все буде простіше, і Порошенко дійсно скористається цим випадком, щоб конкурс, що пройшов, зарубати й почати все спочатку. З виборів членів Комісії. Тим самим відсунувши створення ДБР на невизначений час.
І цьому дуже буде радий кум Порошенка – Юра Луценко, нині виконуючий обов'язки Генпрокурора. Тому що без слідства, якщо воно перейде до ДБР, Юрі стане дуже сумно й голодно. І він може почати худнути. І пити. А це погано для здоров'я. І сімейних скарбниць. Втім, Юра на всякий випадок перестрахувався й розробив законопроект про продовження терміну здійснення прокуратурою функцій слідства. А чому б і ні?
«Про це, зокрема, заявила заступниця Генпрокурора Анжела Стрижевська. Вона зазначила, що згідно з законом, який набув чинності 20 листопада 2012 року, новий Кримінальний процесуальний кодекс передбачає, що Генпрокуратура має передати функцію слідства Державному бюро розслідувань до 20 листопада 2017 року. Стрижевська вважає, що ДБР не зможе до цього терміну в повній мірі розпочати свою діяльність, і передача таких повноважень від Генпрокуратури є недоцільною. У зв'язку з цим Генпрокуратура розробила законопроект, яким передбачено продовження терміну здійснення нею функцій слідства.»
Взагалі, як говорять класики, «шпигун розкривається в дії». Саме в дії, а не в говорінні. Дії Мустафи Найема, м'яко кажучи, пробуджують смутні сумніви щодо того, на кого працює цей «милий чоловік» зі дивними прогалинами в біографії?