У найближчому часі очікується поповнення складу суддів Конституційного суду. Існуючу вакансію в КС за своєю квотою повинен заповнити з'їзд суддів, проведення якого заплановане на 14–15 березня. Питання про призначення судді КС уже внесено до порядку денного.
Практика останніх судейських з'їздів показує, що в КС делегуються «найдостойніші». Наприклад, у вересні 2010 року з'їзд суддів «зміцнив» КС одразу чотирма своїми найкращими представниками. Замість суддів КС, які відразу після приходу до влади Януковича навесні 2010 року відмовилися підтримати рішення КС щодо «тушок» (за що через кілька місяців були викинуті з КС), новими суддями КС з'їзд призначив М. Шапталу (Донецьк), М. Запорожця (Луганськ), М. Гультая (Харків) та О. Сергейчука (Вищий адміністративний суд). Обрання було одностайним із формальним дотриманням усіх демократичних атрибутів – висуванням, обговоренням, підтримкою. По суті ж питання про це призначення було вирішено в зовсім іншому місці. Напередодні з'їзду претенденти на малинові мантії побували на Банковій (цей факт встановили слідчі за справою про сприяння суддями КС узурпації влади Януковичем), де відвідали кабінети фактичних керівників судової влади та мали розмову з Першим.
Від нього вони отримали, природно, єдине напутствие–прохання – дотримуватися Конституції. І вже буквально через тиждень (30 вересня 2010 року) вони разом з собі подібними «конституціоналістами» її «дотримувалися» в найперекручених формах, істотно розширивши повноваження президента Януковича. Таким чином, вони внесли свій внесок у ті процеси, які згодом вилились у встановлення в Україні авторитарного за своєю суттю політичного режиму та його наслідки.
У 2013 році – на піку торжества диктатури Януковича – від з'їзду суддів (який лише так називався, а фактично був знаряддям тих, хто стежив за судами) в КС «зайшов» ще один суддя – А. Литвинов. Нічим до цього особливо не помітний. Хіба що донецьким походженням та, як стверджували злі язики, особливими зв'язками з Портновим. Тоді наполегливо ходили чутки, що саме Портнов «вів» його – спочатку з апеляції в новостворений вищий спеціалізований суд, а потім – в КС.
У 2015 році, вже після Революції Гідності, з'їзд суддів призначив В. Кривенка, якого вважають давнім та абсолютним креатурою Кивалова. Це призначення відбулося з благословення Порошенка, з яким у Кривенка склалися «робочі» стосунки ще з часу відомого рішення Верховного суду про третій тур президентських виборів 2004 року. В. Кривенко має неоднозначну судейську репутацію, але водночас є власником солідного фінансово-майнового стану.
І ось знову настав черед з'їзду суддів призначати судді КС. Слід зазначити, що при внесенні змін до Конституції у 2016 році виник вопрос про виключення з'їзду суддів з числа суб'єктів формування складу КС. Причина називалася дуже поважна – делеговані ними представники в КС не мають належної якості підготовки та, як це не парадоксально, виявляються найбільш залежними від політичної влади. Але відповідних змін до Конституції не внесли, і за з'їздом суддів це повноваження залишилося. Також попереднім залишився і склад судейського корпусу, який обирає делегатів з'їзду. Тому очікувати від з'їзду якогось «прорвного» призначення в КС – не доводиться. Навпаки – слід очікувати продовження традиції схвалення з'їздом кандидатури, визначеної на Банковій.
По наявній інформації, там з такою кандидатурою вже визначилися. Питання вирішено. Новим суддею КС від з'їзду суддів стане голова апеляційного суду Запорізької області Віктор Городовенко. Питання вже вирішено. Там і тими, де й ким подібні питання вирішувалися раніше. На жаль, нічого по суті в цій сфері (крім риторики) не змінилося. Вже була аудієнція з Першим. Були спогади про спільні справи, успішно вирішені «на благо». Було прохання–напутствие «дотримуватися» Конституції – більше ніж раніше, бо країна в небезпеці. Було обіцяння «дотримуватися» – більше ніж раніше, оскільки є розуміння того, що країна в небезпеці. Було прохання – «не підвести!». Було обіцяння – «завжди!». І в цьому можна не сумніватися. Тому що Віктор Валентинович Городовенко за своєю суттю – виключно людина команди. Команди влади. Будь-якої. Вона змінюється, а пан Городовенко вже багато-багато років залишається на її вершині. Рецепт такої «живучості» криється, ймовірніше за все, у його політичній «всеїдності», умінні пристосовуватися до кого завгодно, мімікрувати під ситуацію та служити вірою й правдою тому, хто сьогодні знаходиться на владному олімпі.
А істинні служителі, як відомо, потрібні будь-якій владі. Тим більше що особливої різниці між попередньою та нинішньою владою, як виявилося на перевірку, немає. Рішення–благословення на посаду нового судді КС вже прийнято до виконання тими, хто займається організацією з'їзду, підбором делегатів, їхньою «обробкою». Оскільки процес оформлення прийнятого рішення повинен бути ідеально організований. Щоб від нього всі отримали задоволення. Особливо молодорефоматори, які так хотіли впровадити конкурсний відбір на посади суддів КС. Вони вже перебувають в «ейфорії» від того, що процедура проходитиме на конкурсних засадах. Через свою молодість і наївність процес для них важливіший за результат. І будьте впевнені – вони отримають «повну гаму відчуттів» від цього процесу.
Президентка Ради суддів Валентина Симоненко (якій при Janukovychu посміхнулася рідкісна удача двічі «виросту» в посаді) сьогодні повністю поглинена питаннями організації майбутнього з'їзду. Посильну допомогу їй у цьому надає В. Городовенко, який має величезний досвід роботи в органах судейського самоврядування.
І чистим збігом він першим подав документи до Ради суддів для призначення його суддею КС. Подав – бо, як стверджують знаючі його колеги, не сумнівається в результаті. Ретельне вивчення його судейського трудового шляху свідчить про те, що Віктор Валентинович робить все дуже зважено, без різких рухів і напевно. Особливо не висовується, водночас завжди «в темі». Він умів бути на виду, залишаючись при цьому в тіні. Не лізе на рожон, але готовий до виконання поставлених завдань. Іншими словами, він володіє рідкісними якостями виживання у владному терарії. Тому завжди вхідний і затребуваний у найвищих коридорах влади.
«Вічний» голова. Головою суду Віктор Городовенко став ще при Кучмі – у 2002 році його призначили головою Мелітопольського районного суду Запорізької області. На той час Віктору Валентиновичу було всього 34 роки. Буквально через три роки (у 2005 році) В. Городовенко очолив апеляційний суд Запорізької області. На цю посаду він був призначений Указом Ющенка за поданням голови Верховного суду В. Маляренка.
При цьому пана Городовенка цілеспрямовано «вели» на першу судейську посаду Запорізької області. Судіть самі: 19 травня 2005 року його «переводять» з районного суду в апеляційний і практично одразу ж (17 червня) рекомендують до призначення головою Запорізького апеляційного суду. А 26 серпня того ж року виходить Указ Президента про призначення Городовенка головою апеляційного суду. Погодьтеся – досить унікальне призначення. Якщо врахувати два дуже важливих моменти: по-перше, здобувач посади голови апеляційного суду практично не мав досвіду роботи в суді такого рівня (що саме по собі викликає закономірні питання щодо такого призначення), по-друге, серед діючих на той час суддів цього суду (а він один із найбільших в Україні) не знайшлося жодного більш достойного кандидата (що дуже дивно). Як би там не було, з тих пір Городовенко не покидає цю посаду. Змінювалися президенти, склади урядів і парламентів, голови Верховного суду, демократія змінювалася диктатурою і навпаки, а Віктор Валентинович міцно й незмінно залишався на своєму посту.
У цьому сенсі він унікальний, оскільки навряд чи в Україні знайдеться ще хоча б один такий високопоставлений «довгожитель» у судовій системі. Примітно, що зберіг він свою посаду й при Janukovychu, який повністю «перешерстив» керівництво судів. Тим більше апеляційних. Хоча для заміни Городовенка на цій посаді були всі формальні підстави. Восени 2010 року у нього закінчився п'ятирічний строк перебування на посаді голови суду. І, здавалося, що голівська доля його була вирішена – адже призначений він був на посаду «помаранчевим» Ющенком, як ніби вірою й правдою служив тогочасному голові Верховного суду Онопенку, якого Янукович хотів зміщити з посади. Але Городовенко, на відміну від багатьох своїх колег, успішно «вижив». Кажуть, завдяки Кивалову та Портнову. За що Віктор Валентинович їм дуже й дуже був тоді вдячний. Природно, кожному окремо. А дякувати було за що. Підтримка його нових покровителів була настільки потужною, що її не зміг перебити навіть всемогутній «смотрящий» по Запорізькій області Анісім, який у своїй вотчині бачив головою суду іншу людину.
Можна лише уявити, яким довір'ям у Janukovycha та його смотрящих за судами при таких обставинах повинен був користуватися Городовенко. Крім того, у призначенні Городовенка головою апеляційного суду у 2010 році є ще один важливий аспект – саме в контексті його нинішніх претензій на судейство в КС. Справа в тому, що таке призначення формально-юридично було здійснено Вищою радою юстиції, яка за Конституцією такого повноваження не мала. І Городовенко цього не міг не розуміти. Однак він свідомо пішов на таке призначення, щоб зберегти за собою привабливу голівську посаду. Як же тоді він буде «дотримуватися» Конституції вже у статусі судді КС, якщо свідомо проігнорував її при вирішенні власного питання?
Або він не розумів, що його призначають неконституційним способом? Тоді виникає питання про рівень його конституційної правосвідомості, тобто про відповідність посаді судді КС. У будь-якому разі, як кажуть, є питання.
Отримання Городовенком посади голови апеляційного суду при Janukovychu та перебування в ній протягом усього періоду правління диктатора ніяким чином не позначилося на подальшій долі нинішнього здобувача посади судді КС. Після Революції Гідності у Запорізькій області змінилося все керівництво – змінили голову облдержадміністрації, прокурора, начальника СБУ та міліції, податкової. Інші попередні не лише втратили посади, але й стали фігурантами кримінальних справ. А голова апеляційного суду не лише успішно продовжив сидіти у своєму кріслі, але й здійснює кар'єрне сходження.
Не здається вам, що це якась ірраціональна ситуація? Ні, ніяких претензій до В. Городовенка бути не може, він ж в області представляє абсолютно незалежну гілку влади – судову. Вона й при Janukovychu, як відомо, була абсолютно незалежною. Питання в іншому – якось не зовсім логічно виходить. Все керівництво області та силових структур не лише було звільнено, але й потрапило під дію закону про люстрацію. А ось голови обласних (апеляційних) судів виходять «чистенькими»? Але ж при Janukovychu саме суди (починаючи з КС і закінчуючи Печерським районним судом Києва) вирішували для нього найважливіші питання. Закон про люстрацію поширили на членів Вищої ради юстиції, який, на думку законодавця, сприяв узурпації Janukovychom влади, а ось на тих, кого ВРЮ призначав на ключові посади в судовій системі – не поширили. Але це формально, а по суті посадові особи такого рівня як голови вищих та апеляційних судів, які користувалися особливим довір'ям узурпатора, повинні були потрапити під процес очищення влади. Не тому ли, що цього не сталося, у сфері судочинства до сьогодні залишається критична ситуація без ознак на поліпшення?
Разве не зрозуміло, що судова влада не змінитися доти, поки з неї не будуть «вимітені» служителі Janukovycha та інші пристосуванці.
«Гастролер». Так його називають багато колег «за ремеслом». Не виключено, що з заздрості, оскільки Городовенко – дуже мобільна та комунікабельна людина. За твердженням знаючих людей (що легко перевірити за офіційними документами та свідченнями працівників), значну частину робочого часу він проводить поза своїм безпосереднім робочим місцем. Перебуваючи в постійних розїздах: то він у Києві (за службовими та навколослужбовими справами), то – у Харкові (за науковими справами та не лише), то – в інших регіонах на важливих (і потрібних) заходах, то – за кордоном (набирається досвіду). В. Городовенко – постійний учасник засідань різних рад, робочих груп, редколегій, конференцій, круглих столів, нарад тощо. Столичні функціонери судової влади не перестають дивуватися, як запорізькому голові вдається стільки часу проводити в розїздах і так часто бувати у Києві. Адже посада голови апеляційного суду вимагає щоденної, щогодинної присутності на робочому місці.
Адже у голови є маса організаційних питань, крім того, йому потрібно також самому здійснювати правосуддя, а до розгляду справ потрібно належним чином готуватися. Крім того, голова апеляційного суду Запорізької області – ще й дуже гостинна людина. Він готовий допомогти таким людям і безпосередньо на місці, якщо вони побажають відпочити у Запорізькій області (є гарні заповідники, Азовське море), половити, порибалити або просто приємно провести час. Навіть рання мелітопольська черешня потрапляє до Києва саме через Віктора Валентиновича. Причому цілеспрямовано до тих людей, які її люблять, знають у ній толк і можуть належним чином оцінити її смак і користь. По чистому збігу любителі солодкої ягоди переважно зосереджені у верхівці судової влади та інших важливих установах. Кажуть, що кое-хто вважав такі подарунки занадто дрібними (а значить – образливими) і давав їм від ворот-поворот. Але такі екцеси – неприємна рідкість, яка легко компенсується більш витонченими презентами та навіть раритетними речами (благо Запорізька область багата й має давню історію).
Реформатор. В. Городовенко за своєю суттю – реформатор. На посаді голови апеляційного суду Запорізької області він пережив не одну судову реформу і так виходило, що завжди виступав за прогресивні зміни. Хто б цю реформу не проводив – Ющенко, Janukovych, Порошенко. В. Городовенко – учасник багатьох (якщо не більшості) ключових реформаторських заходів, на яких виробляються напрями розвитку судочинства. Він – завсідатай всяких міжнародних «навколосудових тусовок», де обговорюються новели в цій сфері. І, як досвідчений керівник, суддя й учений (про це – окремо), Віктор Валентинович завжди може тонко помітити позитивні зміни. Ні, на відміну від багатьох своїх недалеких (як виявилося згодом, колег) він не лізе на публічну трибуну, щоб грудьми відстояти щось важливе. Наприклад, як це зробили голова Верховного суду Я. Романюк та голова ради суддів загальних судів П. Гвоздик, які публічно підтримали «диктаторські» закони від 16 січня 2014 року.
Тепер вони вимушені «отребати» за цей необдуманий вчинок! Можна ж зробити те саме, не менш ефективно, але більш витончено й, головне, безпечно для себе. Скажімо, виступивши з доповіддю на конференції, «круглому столі» або на іншому подібному заході у присутності важливих та відповідальних працівників судової системи, які почують і оцінять сказане по гідності. А головне в номенклатурній справі, щоб саме такі товариші почули. Взяти хоча б, наприклад, виступ голови Запорізького апеляційного суду В. Городовенка на робочому нарадженні керівників ВССУ та апеляційних судів України, яке відбулося за кілька місяців до Революції Гідності (26 вересня 2013 року) і було присвячено позитивним новелам нового КПК (авторства Janukovycha–Портнова). На цій нараді (як випливає з офіційного прес-релізу) виступили всього чотири доповідачі: радник Janukovycha А. Портнов, голова ВССУ А. Солодков, його заступник з кримінальних справ С. Мищенко та… природно голова апеляційного суду Запорізької області В. Городовенко – «від імені й за дорученням» всіх судів України.
Зрозуміло, що на такій нараді й у присутності такої відповідальної особи з АП виступити дозволять не кожному – лише перевіреному, лише «своєму в доску хлопцю». І Віктор Валентинович не підвів – він знайшов і відзначив позитивні моменти обговорюваних новел нового КПК. І, безумовно, був почутий кимось потрібним. «Вчіться красі моменту» – так би міг сказати Остап Бендер. І був би абсолютно правий. Оскільки ті, хто не жалів себе й публічно йшов «на амбразуру» нині потрапили під перехресний вогонь – і чужих, і своїх. Того ж голову ВС Я. Романюка за підтримку диктаторських законів «мочать» майданівці й «тролять» А. Портнов, якому він вірно служив і не без відома якого він ці закони підтримував. А все тому, що Романюк, щоб себе зберегти на посаді, вимушений таким же чином публічно діяти й щодо нинішної влади. А ось панові Городовенку боятися нічого – він ж у всьому міру знав, по справі виступав, на екрани не лізав, оскільки «чуйку» хорошу має. А. Портнов, звичайно, й про нього може багато розповісти світові. Але навіщо «палити» хорошу людину – може ж знадобитися в майбутньому.
Тим більше що такий цінний кадр в КС «йде» й не на рядову посаду, а з прицілом на голову. У березні якраз закінчується строк повноважень нинішнього голови КС, і вакансія відкривається. Пам'ятаєте, як у 2005 році В. Городовенка в апеляційний суд Запорізької області «заводили» – прямо на голівську посаду. Сьогодні він може повторити таке запаморочливе сходження під повною опікою й протекцією Банкової, звідки саме його кандидатуру сьогодні примірюють на посаду нового голови КС. Тим більше що судову реформу Порошенка він підтримує (як колись підтримував судову реформу Janukovycha) всіма фібрами душі. Але у своєму авторському стилі – точково, як би невзначай. Наприклад, недавно він ненав'язливо й дуже вчасно нагадав про себе, дуже позитивно охарактеризувавши новий порядок заняття посади голови суду.
Учений. Запорізький голова суду не лише досвідчений практик судочинства, але й відомий учений–теоретик. Як і полагається – на своїй високій адміністративній посаді він поєднує науку з практикою. Досягаючи при цьому таких результатів наукових досліджень, які не під силу більшості «чистих» учених. На відповідальній посаді голови апеляційного суду пан Городовенко захистив дві дисертації – кандидатську й докторську! Причому з мінімальним розривом у часі. Буквально через рік після того, як В. Городовенко взійшов на цю посаду, він захистив кандидатську дисертацію (2006 рік). Вона була присвячена проблемам незалежності судової влади. Дуже важливим, до речі, проблемам. А вже у 2012 році запорізький голова стає доктором юридичних наук. Він захищає докторську дисертацію з більш фундаментальних проблем – принципів судової влади (одним з яких є принцип незалежності судової влади). Дуже актуальне дослідження, особливо за часів правління Janukovycha, коли суди стали придатком Банкової й про ніяку їхню незалежність не могло бути й мови. Втім, не знаємо що там Городовенко написав у своїй дисертації, але на той час він публічно на захист незалежності судової влади голосу особливо не подавав.
Або вважав, що при Janukovychu з незалежністю судів було все нормально? Або наука – для власного захисту, а реальна поведінка – відповідно до ситуації? Як би там не було, але пан Городовенко належить до тієї малочисельної прошарку крупних адміністраторів у судовій системі, які, незважаючи на свою величезну завантаженість, знаходять час для науки. І коли він тільки встигає? Напевно, Городовенко єдиний в Україні голова апеляційного суду, який за такий короткий час зробив таке запаморочливе наукове сходження. Примітно, що докторську дисертацію він захистив у «зірковий час» – коли у сфері юриспруденції доктори наук з числа високопоставлених чиновників розмножувалися особливо плідно. Приблизно в один і той же час докторами юридичних наук також стали такі великі, можна сказати, учені як генеральний прокурор Пшонка, його перший заступник Кузьмін, дещо пізніше – голова ВККС Самсін. Це – наукові глиби, які просунули юридичну науку вперед на багато й багато десятиліть. Віктор Валентинович Городовенко повинен гордитися, що свої наукові пошуки він проводив в один час з такими учених–практиками.
А вони – навпаки.
Резюме. Якщо говорити про офіційне резюме нинішнього здобувача мантії судді КС, то воно дуже чисте й навіть дуже привабливе. Відчувається, що наш герой над ним щільно працює, ретельно просчитуючи наперед свої дії й ризики, з ними пов'язані, не робить різких заяв і критичних висловлювань, які згодом могли б негативно позначитися на його кар'єрному просуванні, дружить з «правильними» людьми з високих владних кабінетів, постійно, але ненав'язливо нагадуючи про себе доречними тонкими реверансами на адресу діючої влади, особливо підкреслює мудрість і прозорливість кураторів вітчизняної судової системи, від яких безпосередньо залежить його перебування на вершині цієї самої системи.
При описаному вище розвитку подій отримання Городовенком посади судді КС можна вважати вже здійсненим фактом. Рівно так само можна бути впевненим і в тому, що необхідна більшість суддів КС (левова частина яких підвішена за ребро у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи про їхнє сприяння Janukovychu в узурпації влади) також безропотно виберуть його на посаду голови цього конституційного органу.
Таке призначення політична влада подасть суспільству й світові як оновлення скомпрометованого себе КС, адже його очолить «нове обличчя» європейського типу. Такі нині в тренді. Можна також не сумніватися в тому, що нинішні власники влади знайдуть у новому голові КС повне розуміння їхніх рекомендацій і побажань щодо здійснення конституційного правосуддя.
Скорому сходженню Городовенка на «конституційний престол» може перешкодити лише один формальний момент – до цього часу не прийнято новий закон про КС, який повинен визначити порядок проведення конкурсу на заміщення посади судді КС. Без цього за Конституцією суддею КС обирати ніяк не можна. Але з'їзд суддів може проігнорувати цей момент. Адже як відзначила Президентка Ради суддів В. Симоненко, саме з'їзд суддів буде вирішувати питання обирати, чи не обирати судді КС 13–14 березня. Судячи з того, що В. Городовенко подав документи як кандидат на цю посаду, то, скоріше за все, будуть обирати. Правда таке обрання буде нелегітимним з точки зору Конституції. А якщо й відкладуть обрання, то рівно до прийняття закону. А потім все одно виберуть. Не вірите? Можемо побитися об заклад!