Сто п'ятдесят років тому — 30 березня 1867 року — Російська імперія продала США Аляску. У світлі останніх подій обставини цієї угоди видаються досить актуальними. Не менш цікава й символічна складова. Завоювання — саме так це офіційно називалося на той час — Криму та Аляски відбувалося приблизно в один і той же час. Однак саме після поразки в Кримській війні Російська імперія вирішила позбутися далекої колонії.
Екатерина II тут абсолютно ні при чому. На сьогодні в Росії побутують два усталені стереотипи: Аляску продала Катерина II; це була велика помилка, оскільки багату ресурсами територію продали за копійки. Ці стереотипи настільки укорінилися, що їх озвучила не лише група «Любэ» у популярній колись пісні, але навіть депутати Державної думи РФ. Тим часом Катерина II тут зовсім ні при чому — продаж відбувся через 70 років після її смерті. Навпаки, у 1788 році Катерина II відмовила в позиці 200 тисяч рублів на експедицію з освоєння та приєднання занадто далеких північноамериканських земель (очевидно, тоді її набагато більше турбувало утримання щойно захопленого Криму).
Вірогідно, саме тому її син Павло I, який часто чинив всупереч матері, зробив все навпаки: у 1799 році була створена Російсько-американська компанія (РАК), яка отримала в своє управління Аляску та Алеутські острови. Також РАК отримала виключні права на торгівлю, промисел та мореходство в північній частині Тихого океану. РАК була симбіозом влади та великого капіталу, поєднавши в собі комерційні та державні функції. «Дії компанії тісно пов'язані з користю держави, і вже з цієї однієї причини служіння компанії є служінням Вітчизні», — говорилося в її статуті.
Завоювання нових земель було пов'язане з великими труднощами — колоністи та промисловики переносили великі позбавлення. Висока була смертність від цинги. Якщо алеути прийняли російське підданство без проблем, то індіанські племена тлінкітів, калошів та еяків виявили колонізаторам серйозний опір. Під час російсько-індіанської війни 1802—1805 років аборигени спалили кілька російських поселень, у тому числі столицю російських володінь — фортецю св. Михаїла (майбутній Ново-Архангельськ) на острові Ситха. Росіяни теж не залишалися в боргу, так що наприкінці війни в підконтрольних РАК районах кількість корінного населення зменшилася на третину.
Тим не менше, завдяки енергійності першого губернатора-управителя Андрія Баранова РАК росла, міцніла й поступово знайшла спільну мову з аборигенами (цьому дуже сприяло їхнє хрещення). У 1819 році на островах і материку було засновано 15 поселень. Правда, кількість власне російського населення тут ніколи не перевищувала 2,5 тисячі людей (тоді як корінне населення становило не менше 60 тисяч). В абсолютній більшості російські переселенці одружувалися на місцевих жінках (навіть губернатор Баранов). У 1816 році РАК запровадила свої гроші — шматочки дубленої тюленячої шкури, пофарбовані в різні кольори, зі штампом компанії та вказівкою номіналу. З метою постачання колоній та дослідження Тихого океану РАК організувала 13 кругосвітних подорожей. У 1812 році для забезпечення Аляски продовольством у Каліфорнії був закладений форт-Росс. Однак налагодити постачання продовольством так і не змогли, тому в 1841 році РАК продала американцям свої володіння в Каліфорнії за 30 тисяч доларів.
Була також ідея прийняти в підданство Гавайські острови, але в Санкт-Петербурзі відхилили таку пропозицію, не бажаючи псувати відносини зі США та Великобританією. Після відставки підприємливого Баранова управителями РАК призначалися флотські офіцери. Будучи непоганими адміністраторами, вони однак погано розбиралися в особливостях мінової торгівлі з аборигенами, на якій ґрунтувалося благополуччя Компанії. Унаслідок цього РАК почала нести збитки, погіршені корупцією, внаслідок чого розвиток Аляски істотно сповільнився. У 1830-х роках росіяни зіткнулися з численними американськими промисловиками, а також з їхніми колегами з британської Компанії Гудзонової затоки (КГЗ). Користуючись слабістю РАК, американці та англійці господарювали в її володіннях. Росіяни спочатку науськували на них індіанців, але активність аборигенів виявилася палицею об два кінці. Унаслідок цього РАК була змушена здати в оренду КГЗ частину своїх володінь в обмін на поставки продовольства. Загалом положення росіян на Аляске виявилося досить нестійким.
Серед російських істориків усталося думка, що лише ліберал Олександр II міг додуматися продати російську територію. Ще б — він же й визволив селян. А ось його батькові Миколі I або його синові Олександру III навіть така крамольна думка в голову не прийшла б — «торгувати російською землею». Тим часом ще у 1853 році генерал-губернатор Східного Сибіру Микола Муравйов-Амурський надав Миколі I обширний доклад, у якому, зокрема, відзначав: «Панування Північноамериканських Штатів по всій Північній Америці настільки природне, що нам дуже й жалкувати не слід, що двадцять п'ять років тому ми не утвердилися в Каліфорнії — довелося б рано чи пізно уступити її… Тепер, з винаходом та розвитком залізниць, більше ще, ніж раніше, слід переконатися в думці, що Північноамериканські Штати неминуче розповсюджуватимуться по всій Північній Америці, і нам не можна не мати на увазі, що рано чи пізно доведеться їм уступити північноамериканські наші володіння. Не можна, однак, при цьому розрахунку не мати на увазі й іншого: дуже природно й Росії, якщо не володіти всією Східною Азією, то панувати на всьому азійському узбережжі Східного (Тихого. — Авт.) океану». Отже, твердження, ніби сама думка про уступку далеких територій видалася б Миколі I крамольною, — безпідставне.
Навпаки, він прислухався до доводів генерал-губернатора й видав розпорядження РАК зосередитися на освоєнні Сахаліну.
Аляску продавали двічі. Коли у 1854 році Англія та Франція оголосили війну Росії, виявилося, що Руська Америка зовсім беззахисна. За оцінками військових, для захоплення Ново-Архангельська цілком вистачить атаки десанту при підтримці двох кораблів, а інші поселення займати ще легше. Опинившись у такій ситуації, Росія поспішно попросила США здійснити фіктивну купівлю-продаж усього рухомого й нерухомого майна РАК, а також усіх її земель і угідь — строком на три роки. У такому разі атака з боку англійців та французів російських поселень на Аляске означала б втягнення США у війну. Американці, незадоволені можливим посиленням позицій англійців у регіоні, погодилися. Крім того, переживаючи за репутацію наддержави, росіяни попросили, щоб договір підлягав оприлюдненню лише в надзвичайній ситуації. Втім, завдяки тісним зв'язкам РАК з КГЗ, антиросійська коаліція так і не позарилася на Аляску.
КГЗ домовилася про взаємний нейтралітет російських та британських володінь в Америці. Незабаром після війни новий імператор Олександр II та його оточення були змушені повернутися до питання — Росія гостро потребувала коштів. За розрахунками царського Міністерства фінансів, казна відчувала крайню необхідність у 45 мільйонах рублів «надзвичайних ресурсів». Причому, як доповідав міністр фінансів, «при нинішньому виснаженому стані країни внутрішні позики мають бути припинені». Тим часом американці запропонували продати Аляску вже по-справжньому. У Санкт-Петербурзі питання обговорювали на найвищому рівні. На таємному засіданні у імператора присутствували: великий князь Костянтин, віце-канцлер Горчаков, міністр фінансів Рейтерн, морський міністр віце-адмірал Крабе та посол Стекль, який прибув з Вашингтона.
Обговоривши питання, вони дійшли висновку, що уступка США російських володінь в Америці видається дуже бажаною з таких «міркувань»: продаж Аляски американцям підірве англійське могущество в Північній Америці, посилить наростання англо-американських суперечностей та укріпить відносини між Росією та США; з утвердженням у Приамур'ї та Приморі Аляска та Алеутські острови не представляють тепер для Росії стратегічного значення; за 70 років РАК не досягла успіхів «ні в орусінні чоловічого населення, ні в міцному водворенні російського елемента», а борги РАК перед держбюджетом до цього часу становили 725 тисяч рублів при щорічній держдотації у 200 тисяч рублів; «передача колоній… позбавить нас від володіння, яке у разі війни з однією з морських держав ми не маємо можливості захистити». До продажу Аляски підійшли як до вимушеної необхідності: мовляв, якщо не продамо, то все одно залишимося без Аляски, але ще й без грошей, і без надійного союзника. До речі, подальший розвиток подій підтвердив дальновидність цих розрахунків. Російсько-японська війна 1904—1905 років показала неготовність Російської імперії захищати свої тихоокеанські рубежі.
До речі, завдяки посередництву США Росії тоді вдалося укласти мир з Японією на більш-менш почесних умовах.
Американці придбали Аляску за 7,2 мільйона доларів — 2 центи за акр (0,405 га) землі, або 4,9 центи за гектар. На той час це становило 11 мільйонів рублів, що покривало четверту частину так необхідних «надзвичайних ресурсів». Для порівняння: у 1803 році США купили у Франції Луїзіану за 15 мільйонів доларів (3 центи за акр), а у 1821 році — Флориду в Іспанії за 5,5 мільйона доларів (правда, в останньому випадку Іспанія передавала території безплатно, а уряд США оплатив претензії своїх громадян до іспанців). Треба сказати, що півтора століття тому в США було немало противників покупки величезної неосвоєної території. На думку противників угоди, єдиним надбанням Аляски були дикі звірі. До того ж, у США тоді закінчилася дуже кровопролитна громадянська війна — тому проблем і без Аляски вистачало.
Так що Сенат США ратифікував договір лише з перевагою в один голос! Однак незабаром на Аляске були виявлені золото та інші корисні копалини. Унаслідок цього цю угоду почали вважати головним досягненням адміністрації президента Ендрю Джонсона. У світлі того, що невирішених територіальних питань стає все більше, досвід купівлі-продажу спірних земель при певних обставинах може бути знову затребуваний.
До речі, 150 років тому в Російську імперію повернулися переважно чиновники та військові. А ось російські колоністи в абсолютній більшості вибрали стати американцями.