Левочкин, намагаючись позбутися впливу Юрія Бойка в Опозиційному блоці, вирішив витягти з небуття вічного політичного невдахи, людину-проблему Валерія Коновалюка. Коновалюк належить до породи Хорошковських. Самозакоханий болван, який не здатен працювати в команді, а лише виключно під керівництвом жорсткого куратора зі спецслужб. У випадку Коновалюка — спецслужб російських. Для держави Україна «народний» депутат В. Коновалюк не зробив нічого, що стало б надбанням гласності. Натомість завжди шкодив публічно й з розмахом.
Валерій Ільїч Коновалюк народився 31 серпня 1966 року в Донецьку. У 1985 році працював слюсарем автотранспортного підприємства в Макіївці Донецької області. Того ж року закінчив Донецький індустріальний технікум зі спеціальністю «техническое обслуживание и ремонт автомобилей». У 1989 році закінчив Московське вище військове командне училище зі спеціальністю «інженер». У 1992 році був офіцером Збройних Сил СРСР, помічником військового коменданта у Вісмарі та Берліні.
Уволен у запас у званні старшого лейтенанта. У 1993 році закінчив Німецьку фінансову академію в Мюнхені зі спеціальністю «економіст». З 1993 по 1995 рік був директором АТ «Укренергоресурс» (Донецьк) та президентом телерадіокомпанії «ВІКО» (Донецьк). З 1995 по 1996 рік — заступник голови виконкому з питань планування, фінансів та бюджету Куйбишевської райради Донецька. З 1996 по 1998 рік — консультант заступника голови, радник голови, заступник з організаційно-кадрової роботи голови Донецької облдержадміністрації Віктора Януковича.
Парламентська діяльність. З 1998 по 2006 рік — народний депутат України III–IV скликань, член, а потім перший заступник голови парламентського Комітету з питань бюджету. Два роки В. Коновалюк входив до депутатської групи «Трудова Україна», пізніше став членом фракції «Регіони України» та членом Партії регіонів. На президентських виборах 2004 року був довіреною особою кандидата В. Януковича. У квітні 2005 року покинув ряди ПР, вступив до партії «Трудова Україна»; після відставки голови та спонсора партії Сергія Тигипка зайняв посаду лідера. Наприкінці 2005 року був, по суті, вигнаний з «ТУ» опонентами на чолі з народним депутатом Володимиром Сівковичем.
Партія не пройшла до Верховної Ради на виборах 2006 року. У серпні 2007 року на позачергових парламентських виборах «Трудова Україна» влилася в Партію регіонів; сам В. Коновалюк зараховано до проходної частини виборчого списку ПР. На той час він був заступником голови фракції Партії регіонів.
Награди та звання. Доктор економічних наук (2004 р.). Академік Академії економічних наук України. Заслужений економіст України. Нагороджений орденом «За заслуги» II та III ступенів. Сім'я. Дружина — Ірина Іванівна (1965 р.н.), дочка Євгенія (1993 р.н.), син Владислав (1996 р.н.). Хобі. Дзюдо, майстер спорту; екс-президент федерації дзюдо Донецької області.
Скандал з Володимиром Сівковичем. Під час парламентських виборів 2006 року партія В. Коновалюка «Трудова Україна» не пройшла до Верховної Ради V скликання. Експерти вбачають причину в міжособистісному конфлікті між В. Коновалюком та його колегою по партії В. Сівковичем, який розгорівся розпалу виборчої кампанії наприкінці 2005 року. Восени 2005 року в «Трудовій Україні» стався розкол, сам В. Коновалюк був виключений з партії, а лідером «ТУ» обрано В. Сівковича. Однак де-юре головою партії «ТУ» визнано В. Коновалюка.
Суть конфлікту між В. Коновалюком та В. Сівковичем — «конфлікт поколінь» та боротьба за керівництво потенційно «проходною» до парламенту партією. Володимир Сівкович, очевидно, вважав, що він як пророссійський політик з більшим, ніж у «виросткова» В. Коновалюка, стажем та заслугами перед Кремлем, має право очолити новий політичний проект. Валерій Коновалюк, який «успадкував» «Трудову Україну» від Сергія Тигипка, що фактично забув цей політичний проект, не хотів поступатися «правом першості» на користь «дідуся» В. Сівковича, вважаючи себе набагато результативнішим та перспективнішим лобістом інтересів Російської Федерації в Україні. Але був «не зрозумілий» старшими товаришами як з ПР, так і з більш компетентних, неурядових організацій у сусідній Росії. Креслом «з боєм» довелося поступитися, до парламенту V скликання В. Коновалюк так і не потрапив. Пізніше йому надали можливість «спокутувати провину» як головному викривачу держави Україна в так званому «зброєному скандалі».
Зброєний скандал. 2 вересня 2008 року В. Коновалюк призначено на посаду голови тимчасової слідчої комісії ВР з вивчення законності поставок зброї Україною. Комісія зосередилася виключно на обставинах поставок зброї до Грузії напередодні та під час грузино-південноосетинського конфлікту. В. Коновалюк неодноразово заявляв про виявлені порушення в експорті українського озброєння, звинувачуючи в участі в незаконних угодах особисто Президента України Віктора Ющенка. Зокрема, В. Коновалюк оприлюднив документи, які підтверджували, що експорт зброї здійснювався нібито на шкоду стратегічній безпеці держави: щонайменше один зенітно-ракетний комплекс «Бук — М1» був знятий з бойового чергування з метою продажу Грузії.
У жовтні 2008 року В. Коновалюк звернувся до Служби безпеки України (СБУ) з проханням надати йому особисту охорону — депутату, якому загрожувала небезпека. СБУ в захисті відмовила, а 22 жовтня 2008 року повідомила про порушення кримінальної справи щодо В. Коновалюка за фактом розголошення державної таємниці. Підставою стала публікація в інтернеті копії листа держкомпанії «Укрспецекспорт». Доля кримінальної справи невідома. 11 листопада 2008 року В. Коновалюк заявив, що тимчасова слідча комісія отримала інформацію про перевірку Головного контрольно-ревізійного управління щодо колосальних фінансових порушень у сфері поставок озброєння.
За його словами, у ході проведеного розслідування комісією виявлено схему «відмивання» українських грошей, унаслідок чого «державному бюджету України завдано колосального збитку». В. Коновалюк також заявив, що комісія розташовує даними про участь українців у грузино-південноосетинському конфлікті. Але ця інформація так ніколи й не отримала підтвердження, являючись, по суті, провокацією в інтересах Росії. «Фінансові порушення» в галузі поставок української зброї за кордон також не були підтверджені компетентними органами. Більше того: після приходу до влади в Україні команди Президента Віктора Януковича жодне з тверджень В. Коновалюка про нібито кримінальні діяння Президента В. Ющенка та його оточення щодо поставок української зброї на експорт не знайшло підтвердження. Поставки були — але в межах законності. Таким чином, В. Коновалюк «спрацював» в інтересах російських спецслужб (і за їхнім же завданням) щодо дискредитації держави Україна на міжнародній арені та в інтересах російських експортерів зброї та боєприпасів.
4 грудня 2008 року міністр оборони України Юрій Єхануров своїм наказом позбавив В. Коновалюка офіцерського звання «підполковник запасу». Мотив рішення: присвоєння В. Коновалюку попередніх звань офіцера запасу «відбулося з невідповідністю вимогам» закону України «Про загальну військову обов'язковість та військову службу» та положенню «Про проходження військової служби особами офіцерського складу». А саме: В. Коновалюк не склав українську присягу. Депутат залишився офіцером запасу у званні «старший лейтенант», яке було йому присвоєно в Російській Федерації ще на початку 1990-х років.
19 грудня 2008 року до ВР поданий звіт роботи «комісії Коновалюка». Але оскільки абсурдність та безпідставність наведених В. Коновалюком фактів були очевидні, депутати відмовилися продовжити роботу комісії. Матеріали «комісії Коновалюка» так і не змогли отримати юридичної оцінки від Генпрокуратури — через їхню очевидну неспроможність. 25 січня 2009 року СБУ складла й направила до суду протокол про порушення В. Коновалюком українського законодавства про державну таємницю. Протокол складено за фактом оприлюднення секретних документів, отриманих під час розслідування тимчасової слідчої комісії. 19 лютого 2009 року Печерський районний суд Києва припинив справу про адміністративне правопорушення через відсутність складу злочину в діях В. Коновалюка.
Скандал з міністром юстиції А. Лавриновичем. 6 грудня 2011 року В. Коновалюк звинуватив Міністерство юстиції в покупці для міністра Олександра Лавриновича автомобіля, вкраденого в німецькому місті Штутгарт 28 січня 2010 року й контрабандою ввезеного в Україну. Нібито за рішенням суду в Ужгороді 2 листопада 2010 року автомобіль було легалізовано в Україні як вилучений у дохід держави. «Ця машина дуже сподобалася міністру юстиції Лавриновичу, і буквально в квітні цього року виконавча служба, яка підпорядковується міністру юстиції, своїм рішенням передала цей автомобіль у безплатне користування… Міністерству юстиції», — заявив В. Коновалюк. За його словами, «Мерседес» Лавриновича коштує близько 100 тис. доларів. Міністерство юстиції одразу ж спростувало інформацію В. Коновалюка: виявилося, автопарк міністра взагалі не розташовує такого автомобіля. Мін'юст рекомендував В. Коновалюку звернутися з відповідною заявою до прокуратури чи міліції, після чого депутат замовк.
Як відомо, останнім часом В. Коновалюк виступає на підтримку діяльності приватного концерну «ЕДАПС», який конфліктує з А. Лавриновичем щодо визначення компанії, яка займатиметься друком біометричних паспортів громадян України. І його «сенсаційне викриття» цілком укладалося в звичну для «ЕДАПСа» модель компрометації вищих українських чиновників різного роду компроматом, найчастіше — вигаданим. Облаявши А. Лавриновича, В. Коновалюк-політик підписав собі вирок: Олександр Володимирович відомий як людина, яка в принципі не прощає незаслужених образ. І дуже винахідлива в методах «задушення» противників. Вибачення тут не допоможуть.
Поглади. В. Коновалюк проти вступу України в НАТО, за російську мову як другу державну, Зону вільної торгівлі між державами СНД та Єдиний економічний простір. Про Сівковича: «У народі говорять про таких «засланий козачок». Його поява в списку Партії регіонів підтвердила його справжні наміри. Для мене це, можливо, найбільша помилка в житті, за яку я заплатив високу ціну як політик і як людина, яка звикла довіряти людям. Розколу партії не було, були брудні технології та деструктив, який був спрямований виключно на спробу відсторонити «Трудову Україну» від участі у виборах».
Мировоззрення: «У 19 років я став майстром спорту з дзюдо. Це стало певною потребою. У перекладі дзюдо означає — «гнучкий шлях до перемоги». Це відповідає моєму світогляду. Він і є запорукою хорошої фізичної форми. Люблю спорт у всьому його різноманітті. Займаюся спортом…»
Про музику: «Deep Purple, як і Pink Floyd, як і Beatles я почав слухати ще в четвертому класі. Захоплення музикою було настільки велике, що я навчався в музичній школі чотири роки. За багато років я зібрав велику колекцію музичної класики різних стилів і напрямків. Тому музика, як і любов і краса, спасе світ».
Про вибори в Росії в 2011 році: «Я побував сьогодні на багатьох виборчих дільницях і можу сказати, що вибори проходять чесно, відкрито й демократично. Все йде чітко, є контроль з боку всіх учасників виборчого процесу. Росія дуже серйозно просунулася в демократизації виборів. Тут виборче законодавство дає всі можливості, щоб виборці могли реалізувати своє право».
Робота Валерія Коновалюка суто в «інтересах» Російської Федерації настільки очевидна, що сам факт перебування його на волі свідчить про неспроможність українських спецслужб. Єдиний ворог «політичного звіра» В. Коновалюка на українських просторах — його власна самовпевненість та нахабство. Які — чудовий привід для політичних «мастодонтів» з тієї ж Партії регіонів покінчити з рознузданим виросткою.