У червні 2016 року після численних скандалів і конфліктів при Національному антикорупційному бюро України було сформовано новий склад Громадської ради. Ситник та його оточення приділяли цьому процесу величезну увагу, оскільки завдання полягало у створенні повністю підконтрольного органу з лояльними кадрами. Тому з самого початку діяльності НАБУ Громадська рада задумувалася як допоміжний інструмент у руках керівництва та замаскований під демократію спосіб лобіювання власних кадрових і фінансових інтересів. У 2015 році такий підхід викликав серйозний негативний суспільний резонанс, критику та звинувачення на адресу НАБУ та його керівника Артема Ситника. Справа дійшла навіть до кримінальних проваджень і судових позовів. Все тому, що в первинних списках Громадської ради при НАБУ опинилися недобросовісні громадські активісти, люди з судимостями, професійні заробітчани на темі боротьби з корупцією та ті, кому закон прямо забороняв брати участь у подібних органах. Після запитів окремих народних депутатів, розслідувань ГПУ та рішень Печерського суду Києва обнажився прямий конфлікт інтересів керівництва НАБУ та наближених до них представників громадських організацій.
Щоб уникнути кримінального переслідування, Ситник був змушений розпустити Громадську раду та оголосити новий конкурс. Але цього разу не стали ускладнювати справу й вирішили обрати новий склад Громадської ради через інтернет-голосування. Ключові посади знову отримали наближені до Артема Ситника персоналії. Зокрема, троє членів ГО «Автомайдан» фактично узурпували процес громадського контролю при НАБУ: Олексій Гриценко очолив Раду, Роман Маселко був обраний до Дисциплінарної комісії НАБУ, а Ігор Васильєв увійшов до конкурсної комісії з заповнення вакантних посад у НАБУ. Іншими членами Громадської ради стали представники малознаних громадських організацій, які до того моменту абсолютно нічим не відзначилися у сфері антикорупційної діяльності. Однак Ситник підбирав кадри за принципом лояльності, а не професіоналізму. У результаті – знову на 100% підконтрольний громадський орган, який замість професійного контролю за діяльністю НАБУ буде приховувати й виправдовувати неефективність головного антикорупційного інституту.
На що впливає Рада громадського контролю при НАБУ? Згідно з законодавством, цей консультативно-дорадчий орган формується у складі 15 осіб і наділяється серйозними повноваженнями щодо підбору кадрів, контролю за адміністративно-господарською та фінансовою діяльністю НАБУ. Також згідно з ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», Рада громадського контролю при НАБУ розглядає звіти НАБУ та затверджує свої висновки щодо них, делегує своїх членів до конкурсних і дисциплінарних комісій НАБУ. Тут варто звернути увагу на два моменти. По-перше, якщо під такі широкі повноваження Громадської ради кандидати підбираються методом голосування в інтернеті, то чому дивуватися дикому непрофесіоналізму детективів НАБУ, яких ця «громадськість» рекомендує на посади? Справу Насирова пам'ятаємо? А непрозорі тендерні закупівлі чи скандали навколо призначення регіональних керівників НАБУ? Який громадський контроль – такі й кадри…
По-друге, уже кілька тижнів у ВР змагаються прихильники й противники кандидатів до комісії з зовнішнього аудиту діяльності НАБУ. Негативний висновок зовнішніх аудиторів створює правові підстави для визнання неналежного виконання обов'язків директора НАБУ та його подальшого звільнення. Але Артем Ситник може бути спокійний – свій висновок на звіт про діяльність НАБУ та ефективність боротьби з корупцією дає Громадська рада. Чи варто уточнювати, на чию сторону станутьприкормлені активісти – на сторону правди й об'єктивності чи на сторону керівника НАБУ Ситника?
Олексій Гриценко, син одіозного політика Анатолія Гриценка, не випадково став головою Ради громадського контролю при НАБУ. Його організація – ГО «Автомайдан» з часів революції відома своїми політичними акціями протесту проти чиновників і суддів. Правда, проводяться ці акції дуже вибірково проти неугодних представників влади й як правило закінчуються так само несподівано, як і починаються. Це й не дивно: замовники отримують дискредитацію об'єкта, активісти – піар, славу й щедру винагороду. У НАБУ функції лідера «Автомайдана» дещо інші. Це й «освячення» через Громадську раду потрібних кандидатів на вакансії в НАБУ. Особливо корупційними є конкурси в регіонах, насамперед у тих областях, де є митниця чи крупні промислові об'єкти. Це й пікетування судів, які розглядають справи за ініціативою НАБУ – завжди можна звалити провал досудового слідства й непрофесіоналізм детективів на «недореформовану судову систему Порошенка». Це й виступи в ефірах та лобіювання законопроектів про розширення повноважень НАБУ (самостійна прослуховування й антикорупційні суди), які, як кажуть, під тиском громадськості Верховна Рада просто зобов'язана прийняти.
Але головним завданням Гриценка й усієї антикорупційної братії є збереження на посаді Артема Ситника. Будь-якими способами, правдами-неправдами… Корупційна піраміда НАБУ побудована чітко – кожен знає своє місце, жорстка вертикаль, відпрацьована модель відкатів і взаємного прикриття. У реальності ж Громадська рада при НАБУ виконує роль своєрідної організованої злочинної групи – вибірковість при порушенні кримінальних проваджень, тиск на суди, вимагання й зловживання службовим становищем. Все це відбивається на провальних офіційних показниках НАБУ за результатами 2016 року. Тому Ситник й боїться втратити посаду. Дійшло до того, що головний антикорупційний прокурор України Назар Холодницький не витримав і недавно на нараді зі своїми підопічними охарактеризував діяльність НАБУ виразом «epic fail», що означає «сокрушительний провал».
Анатолій Гриценко – екс-народний депутат, тричі Міністр оборони України в урядах Тимошенко, Еханурова й Януковича. Прославився тим, що під соусом оптимізації розпродав 4985 об'єктів військової інфраструктури, скоротив чисельність українській армії в регіонах, при цьому майже втричі збільшив штат самого Міністерства оборони. Під керівництвом Гриценка оборонне відомство перетворилося на карально-репресивний орган, сокрушаючи розформував військові містечка й продаючи приміщення комерційним структурам. Міністерство оборони займалося всіляких корупційними схемами, найбільш резонансними з яких стали передача земельної ділянки військового містечка № 50 у самому центрі Києва на вул. Грушевського, 30 під будівництво елітної нерухомості, чи приміщення військового містечка № 182 на вул. Росошанській, 3-а. А ще були спроби рейдерського захоплення лісопаркової території в престижному районі м. Львова державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод», профілакторію «Чайка» й багато іншого.
Боротьба з корупцією стала не менш прибутковою справою, ніж сама корупція. Новий тренд – західні країни охоче дають гранти на благородну справу, особливо країні, яка за рівнем корупції займає перше місце в Європі й входить у топ-10 у світі. Це добре відчули безробітні активісти, наспіх понаробляли профільні організації-однодневки. Мало того, що щедро дають гроші, так під маркою боротьби з корупцією ще й дуже зручно сводити політичні рахунки.
Схема працює дуже просто: окремі громадські організації отримують гранти від США й країн Євросоюзу на боротьбу з корупцією й розвиток антикорупційних органів в Україні. Оскільки ГО за законом є неприбутковими організаціями, то податки вони не платять. Правда, й готівку не отримують – усі надходження йдуть за безготівковим розрахунком. Проте це не проблема, адже ГО одразу переводять гроші на рахунки приватних підприємців – ось сюрприз! – чисто випадково членів тих же ГО чи «дружніх» організацій. Таким чином, схема працює бездоганно: гранти з-за кордону без проблем конвертуються в готівку. За таким принципом працює й ГО «Автомайдан» Гриценка, й «Центр протидії корупції» Шабуніна, й багато інших наближених до НАБУ громадських організацій. Зрозуміло, що очолює й забезпечує всю цю ланцюг Артем Ситник як головний борець з корупцією в Україні.
Наведемо цитату з інтерв'ю одного з колишніх соратників Гриценка-молодшого по «Автомайдану» Дмитра Карпа: «Не важко пов'язати ниточки між НАБУ, Шабуніним й автомайданом. У НАБУ є громадська рада, Льоша Гриценко її голова, там немає випадкових чи чужих людей, вибори в цю раду проходили формально… У результаті був сформований «підконтрольний» совіт з грантових організацій. Це не реальний інструмент для знищення корупції, а спроба зробити вид, що вона відбувається. Усі ці «борці» з корупцією не генерують нічого, крім скандалів. Грантовій публіці влаштовує підміна понять. Покажіть мені, будь ласка, які вони подали законопроекти, які справи привели до логічного завершення…»
І ще одна цитата Дмитра Карпа для повного розуміння того, хто й як від громадськості контролює НАБУ: «Льоша Гриценко робить руками свого соратника Сергія Хаджинова те, що не хоче чи боїться робити самостійно. Гриценко – грамотний, але боягузливий. У нього є батько з амбіціями політичного лідера. Не добре зайвими засвітками портити папі й без того підпорченої репутації. З Хаджиновим довелося достатньо близько зіткнутися під час Майдану, й у мене про нього склалося не найкраще враження як про людину, здатну на непорядні маніпуляції. Хоча, повторюся, без команди Олексія Гриценка в «Автомайдані» нічого не робиться, це залізний факт».
Не тому ли всі ці професійні «борці з корупцією» так розбурхалися, коли на минулому тижні парламент прийняв поправки до Закону «Про протидію корупції» й зобов'язав представників профільних громадських організацій також подавати електронні декларації? Виходить, самих себе треба буде карати за маніпуляції й зловживання?