Віктор Медведчук уже двічі постає перед судом за звинуваченнями у державній зраді та сприянні терористам. Перша справа готова до розгляду по суті, друга розслідується прискореними темпами. Однак поведінка Медведчука свідчить про абсолютну впевненість у безкарності. На це є причини.
Сутність останнього звинувачення полягає в наступному: щоб не дозволити «молодшим братам» в ОРДЛО вмерти з голоду, Росія змусила Україну фінансово підтримати «годувальників» — допомогти Донбасу «встати з колін» (на які він впав з приходом «російського брата»). Після того як львина частка антрацитових шахт опинилася на окупованій території, росіяни припинили поставки свого антрациту в Україну.
Наростав енергокризис, і Кабмін Арсенія Яценюка знайшов вихід. Був підписаний контракт на поставку вугілля з ПАР, і в листопаді 2014 року прибув перший корабель з імпортним вугіллям. Воно було не найкращої якості й коштувало недешево, але рішення було законним і відповідало вимогам енергетичної безпеки. Адже дивно — воювати, залишаючись залежним від окупанта, і при цьому фінансувати окуповані ним території?
Однак незабаром на засіданні РНБО Президент України Петро Порошенко раскритикував південноафриканське вугілля й виступив проти рішення Кабміну. Так почалося відкрите протистояння між Яценюком і Порошенком, яке супроводжувалося неприємною кампанією з дискредитації Яценюка й завершилося його відставкою. Після палкої промови Петра Олексійовича директор фірми, яка поставляла іноземне вугілля, отримав кримінальну справу. А фіктивні фірми з ОРДЛО отримали рахунки в українському державному банку (йдеться про скандальний «Укрексімбанк», який недавно потрапив на кредитуванні жителя «ДНР»). Для реалізації схеми сталася зміна персоналу на ключових посадах у українській енергетиці, і новий («ручний» для організаторів схеми) голова «Центренерго» підписав контракти з «фірмами» з «ДНР» та «ЛНР».
Для цієї схеми фіктивним фірмам з Луганщини й Донеччини оформили столичну реєстрацію. І, як випливає з матеріалів кримінальної справи, навіть розпорядилися відкриттям банківського відділення в окупованому Донецьку. Але куратору «республік» Володимиру Суркову цього здалося мало. Карточками бойовикам розраховуватися було негде, скаржився Сурков у телефонній розмові з Медведчуком, а готівки на горілку й оливʼє під новий 2015 рік підкинути хлопцям не завадило б. Московське керівництво вимагало авансу готівкою, Медведчук взяв під козирок, Порошенко… піддався побажанням.
Ось фактичні обставини: 14 грудня 2014 року був підписаний перший договір, і на рахунок, підконтрольний главарям однієї з «республік», надійшла передплата — 10%. 24 грудня 2014 року відбулася розмова Медведчука й Суркова, у якій перший доповів, що Київ готовий давати на неконтрольовані території готівку. А 31 грудня перші 10 мільйонів авансу готівкою пішли в «молоді республіки». Другі 10 млн грн були передані сумками 5 січня. У січні 2015 послідували нові договори й нові аванси.
Усього за поданням Медведчука фірми-посередники отримали 205 млн грн — і ці гроші пішли на фінансування організацій, які нинішні Генеральний прокурор і голова СБУ називають терористичними. Забавно спостерігати, як сьогодні в суді глумляться адвокати Медведчука: «Твердження про те, що була ще готівка, голослівні. Як прокурор собі це уявляє — 20 млн державних грошей обналичити й перевезти на окуповану територію? Як це можливо?» — насмішливо «дивувався» один із них. До виконання плану були залучені представники СБУ, які курувалися особисто кумом Путіна. Відповідав за заходи, як випливає з матеріалів справи, тодішній заступник голови Василь Грицак, який на той момент ще й очолював Антитерористичний центр (2 липня 2015 року його підвищили на посаду голови СБУ). Це його «орли» — Грицака, який особисто командував дивною АТО — забезпечили доставку сумок з грошима для «колег» з «МГБ». З Маріуполя — до блокпостів на лінії розмежування в «ДНР», з Лисичанська – на окуповану Луганщину.
Унизливі розмови з прослуховування, яке витікали порціями протягом усього 2021 року, ще до офіційного висунення Медведчуку підозри (через «Цензор.нет», «Обозревателя», «24 канал», «Bihus.info»), свідчать про те, що не лише Медведчук мав прикриття у вигляді участі в процесі обмінів, але й пан Грицак, який перебував у цій темі разом з Медведчуком. Згадаймо, як жалко виглядав український генерал, рекомендований терористу за прізвиськом «Цар» — ніби не борець з тероризмом, а челобитник, який просить кума Путіна замовити за нього словечко перед терористом.
Важливо пам'ятати, що ця розмова про «не шістку» Грицака мала місце в січні 2015, коли відбувалися трагічні події в районі Дебальцева. Тоді сталося оточення й вихід з нього з великими втратами, тоді у нас відібрали залізничний вузол, який за «Мінськими угодами» мав залишатися за Україною. І як випливає з доповіді вбитого незабаром Бориса Немцова, дебальцевське поразка, як і іловайське, Україна зазнала через участь у боях регулярної армії РФ. Родичі загиблих на українській землі російських військовослужбовців отримали по 2 млн руб. в обмін на розписку про нерозголошення, про це говорилося в доповіді вбитого опозиціонера.
Щоб зрозуміти, як Віктор Медведчук сподівається відвертатися в суді, проаналізуємо його лінію захисту. «У нас фактично підозра за господарську угоду між двома державними підприємствами України, — викладав один із загону адвокатів Медведчука, коли його патрону обирали запобіжний захід. — Гроші переведені, вугілля поставлене на електростанції, переробленого в електроенергію, держава отримала кошти за неї від населення – у чому ж злочин? Якщо адміністрації держпідприємств щось украли через фірми з ознаками фіктивності, причому тут Медведчук?»
Але що це за «державні підприємства України», через які «щось украли»? Шахта імені Кисельова, яка брала участь у схемі зі сторони «ДНР», припинила існування ще в 2011 році, хоча через неї легалізовувалося видобуте кримінальним способом (вкрадене у держави в «дирах») вугілля. А в червні 2014 року — в розпал бойових дій — ця шахта, розташована в окупованому Торезі, отримала ліцензію від України й юридичну адресу в Києві. Про те, що це підприємство — привид, фантом, і існує лише на папері, написав позаштатний журналіст «Радіо Свобода» з Торезу навесні 2016: https://www.radiosvoboda.org/a/27707483.html . Не маючи ні робітників, ні обладнання, у 2015 році ця шахта ухитрилася поставити на «Центренерго» 350 тисяч тонн вугілля й з нею підписали контракт на поставку ще 1,2 млн тонн антрациту. «Дивно не те, що перерахування грошей може йти на фінансування тероризму, — указував автор, який приховується під псевдонімом Мирослав Тямущий, — дивно, як такі обсяги може поставляти ліквідована шахта». Саме після цієї публікації «міністр доходів ДНР» за прізвиськом Ташкент (він же Андрій Тимофєєв), який був учасником схеми, оголосив полювання на автора статті. У результаті «Тямущий», він же — Олег Галазюк, потрапив у полон до бойовиків і пережив катування.
Ми, до речі, також писали ще в 2017 році, що в «ЛДНР» є шахти, зареєстровані на території України, через які йде на підконтрольну територію вугілля з «копанок». І обидва фіктивні підприємства (у тому числі ДП «Луганськвугілля» — структура «ЛНР») потрапили в секретний список СБУ, який дозволяє ввозити вантажі з окупованої території залізничним транспортом. До речі, поряд із фіктивною фірмою нинішнього главаря «ДНР» Дениса Пушиліна (про що ми також писали).
Так що суду належить розібратися, як держава постраждала від цієї господарської діяльності. По-перше, вивчити, як фінансова підтримка зі сторони Києва допомогла бойовикам нарощувати сили й убити більше українських воїнів. По-друге, дослідити прямий збиток. За ДП «Шахта Кисельова» на сьогодні відкрито 15 виконавчих проваджень і є кримінальна справа про розтрату бюджетних грошей (https://youcontrol.com.ua/ru/catalog/company_details/39067119/). А ДП «Луганськвугілля», яка представляла інтереси «ЛНР», зараз фігурує в 5 кримінальних справах і є відповідачем у 11 провадженнях (https://youcontrol.com.ua/ru/catalog/company_details/32473323/). Лише податковий борг ДП «Луганськвугілля» дорівнює 328,7 мільйона державних гривень, і можете не сумніватися, що, не сплачуючи податки, як шахтарі, так і терористи отримували з держбюджету й українські пенсії, й регреси.
Наступна відмазка Медведчука звучить приблизно так: «Які там терористи?». Захист обвинуваченого посилається на закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», за який Верховна Рада проголосувала після іловайської трагедії — 16 вересня 2014 року, причому проголосувала в закритому режимі (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1680-18#Text). Противники спочатку називали цей закон «законом про особливий статус» і говорили, що він являє собою форму легітимізації бойовиків. Але всі ці роки «голуби миру» з керівництва країни впаровували суспільству, що цей закон не давав ніякого особливого статусу, а «Мінські угоди» є безальтернативними. Як згадували учасники того таємного голосування, після того як росіяни розстріляли з танків сотні добровольців під Іловайськом — ніби в тирі, не лише армія, але й деякі представники влади були деморалізовані, а П. Порошенко поставив їх перед вибором: хто хоче воювати — йдіть на фронт, або голосуйте «за».
Недавно нарешті й сам куратор «ЛДНР» Сурков визнав, що «Мінські угоди» були абсолютно в інтересах Росії й являлися його особистим досягненням. І тепер отримуємо ще одне підтвердження: Медведчук посилається на закон, який розв'язав йому руки. Як заявив обвинувачений, цей закон гарантував соціально-економічну підтримку Донбасу зі сторони держави! Лише в березні 2015 року парламент призупинив його дію, а на момент грудня-січня, за версією Медведчука, Україна економічно сприяла «республікам» з окупованого Донбасу в рамках взятих на себе в Мінську зобов'язань. І ці твердження розкривають суть того, що сталося: юридична міна, закладена в українське законодавство агресором… спрацювала.
Захисники кума Путіна йдуть далі — запевняючи, що в обвинувачення немає підстав називати «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями. ВР України оголосила ці квазіутворення терористичними організаціями своїм постановленням від 27 січня 2015 року, одночасно назвавши Росію агресором (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/129-19#Text), а основні події, розглянуті в обвинуваченні, відбувалися раніше. Однак дружнє спілкування Медведчука з терористами й співпраця з кремлівцями зафіксовані прослуховуванням і після 27 січня — писали Медведчука не менше 3 років.
Ще один тезис критиків «Справи Медведчука» (у тому числі з патріотичного табору) звучить так: прослуховування велося незаконно. А фігурують на плівках, оприлюднених обвинуваченням і українськими журналістами, не лише Медведчук, але й віцепрем'єр РФ Дмитро Козак, посол Росії Михайло Зурабов, заступник голови адміністрації президента РФ Володимир Остапенко й уже згаданий В. Сурков (не кажучи про терористів). Автентичність голосу Медведчука вже підтверджена експертизою, але обвинувачений стверджує: «Немає ніяких записів, все монтаж, це прослуховування не буде визнане належним доказом». У процесі розгляду підозри в суді нарешті з'ясувалося, хто слухав і писав кума Путіна. Виявляється, у нас таки є контррозвідка, є кілька контррозвідувальних справ, що стосуються Віктора Медведчука, і є закон про контррозвідувальну діяльність, який дає широкі повноваження. Проте адвокати Медведчука й тут мають заперечення: «Я стверджую, що всі ці контррозвідувальні справи, навіть якщо вони існували… давно вже знищені. Ми їх ніколи не побачимо», — заявив у суді один із них. Цікаво, звідки така впевненість? Хтось дав гарантії, що концівки сховані в воду? Навряд чи кума писали з санкції суду, але важко уявити, що хтось підробив 35 годин, які навесні були викладені на каналі у Бігуса. На цих плівках Медведчук диявольськи хихикає, бажаючи «міністру оборони» терористів нових зірок на погони, й, заискуючи перед московськими господарями, обговорює не лише способи збагачення на війні, але й закони, які повинна прийняти Україна, щоб задовольнити окупанта. І, якщо вірити прокурорам, ці 35 годин — лише частина величезного масиву, автентичність якого по-людськи не викликає сумнівів. Хоча юридичні нюанси є.
За версією обвинувачення, головним мотивом Медведчука було прагнення завдати шкоди енергетичній безпеці України. Але й тут у обвинуваченого є що відповісти. Секрет полішинеля полягає в тому, що й без участі Медведчука Україна продовжувала купувати вугілля у бойовиків. Згадайте, як у 2017 році наступник Демчишина на посаді міністра енергетики Ігор Насалик прошвирнувся до того ж терориста «Ташкента», щоб укласти чергову сумнівну угоду. Більше того — ми досі не розірвали енергетичну пуповину, яка пов'язує нас з РФ, і, на думку низки експертів, пусть не за такою схемою, як у 2014 році, але продовжуємо отримувати вугілля з ОРДЛО. Що прикро, адже могли звільнитися від антрацитової залежності. Як заявляв у інтерв'ю «ОРД» лідер профспілки: можна було переробити ТЕС на «газові» марки вугілля — яких у нас на підконтрольній території з надлишком, або використовувати технологію «киплячий шар», яка «дозволяє без великих витрат на переобладнання котлів відмовитися від антрациту»: «За ситуацією на 2014 рівно половина з 14 теплоелектростанцій і 80% теплоелектроцентралей працювали на донбаському антраціті. Чому ми були зацікавлені на антраціті й прив'язані до Донбасу — окремий вопрос. Але за тонну антрациту з шахти Кисельова в 2014 році ми платили 350 гривень. А за вугілля з ПАР, яке мало низьку теплотворність, платили чи не втричі більше — 1005 грн.
Що ж до Медведчука, він мав переваги в усьому — монопольне право на поставку нафтопродуктів з РФ в «ЛНР», монопольне право на торгівлю російськими енергоносіями в Україну й право на поставку вугілля з ОРДЛО в Україну. А справа на Медведчука — це не спосіб здобути енергетичну незалежність, це спосіб усунути Медведчука й зайняти його місце. Вигідно Коломойському», — пояснює своє бачення ситуації джерело в вугільній промисловості. Виправдовуючи нібито вигодами для України схему Медведчука, водночас співрозмовник говорить, що після початку війни один блок Трипільської ТЕС, яка під Києвом, й один блок Змієвської ТЕС ми таки переобладнали на газові вугілля. А якщо все вимірювати в грошовому еквіваленті, то найвигідніший варіант — продати Україну Путіну…
Саме це й доводить досвід Медведчука, якому торгівля батьківщиною вже влітку 2015 року дозволила придбати одну з найдорожчих яхт у світі (і вона не потрапила під санкції), а до 2020 року — зайняти 7 місце в рейтингу найбагатших українців. Господар Кремля на подяку за послуги зробив його нафтовим магнатом — подарував ліцензію на розробку вкраденого у України родовища в Чорному морі (цей епізод включений у матеріали першого обвинувачення Медведчука). А ще подружжя Медведчук-Марченко заполучило одне з найбільших родовищ нафти, яке розташоване в Ханти-Мансійському окрузі, нафтопереробні підприємства й магістральні труби.
Незважаючи на санкції РНБО, Медведчук продовжує вести розкішний спосіб життя й, як встановили журналісти «Схем» — реконструювати палац у Пущі-Водиці. З його фінансами в нашій країні можна розвалити будь-яку, навіть «залізобетонну», справу. Відомо й про неформальний вплив Медведчука на суддів. Пам'ятаєте, як у першій інстанції суд заборонив книгу В. Кипіані «Справа Василя Стуса»? В апеляції судова система хоч і пішла на попятну, в частині однієї з фраз суддя угодив Медведчуку, заборонивши називати його «адвокатом КГБ». При тому що зв'язок з Лубянкою — це встановлений факт: справжню біографію «агента Соколовського» давно розкрив у книзі «Нарцис» екс-нардеп і історик Дмитро Чобіт (прочитати її можна тут: http://exlibris.org.ua/medv/01.html).
Але в обвинувачення є й сильні сторони. Наприклад, свідок Сергій Кузяра, чиї показання можуть стати ключовим доказом обвинувачення. Арешт бізнесмена став приголомшливою новиною. Кузяра був вхідний у високі кабінети при всіх владах. Стопроцентна людина Януковича, Кузяра був «в темі й у долі» при Порошенку, а при Зеленському встиг попрацювати радником екс-секретаря РНБО Олександра Данилюка… Зараз же перебуває в СІЗО, звідки може вийти під рекордний залог у 500 мільйонів гривень. Затримали бізнесмена в Туреччині на борту літака, за хвилину до вильоту в Москву. Втекти з України він вирішив після того, як побував у СБУ. У Кузяри троє дітей, вагітна дружина, старші діти навчаються в Британії й Німеччині, залишатися в тюрмі для нього не варіант. Особливо, якщо можна обміняти показання на свободу.
Кузяра був топ-менеджером у двох компаніях старшого сина Януковича: «МАКО» й «ДФРЦ». Відповідав у Стоматолога за вугільну тему в той період, коли Саша був головним дояром вугільної промисловості. Президентство Януковича дозволяло синові відбирати у держави найкращі пласти державних шахт і державні збагачувальні фабрики… руками Кузяри. І в розмовах Медведчука з російськими кураторами про Кузяру не раз згадують як про людину, яка підготувала схему. Відповідно, й шахта імені Кисельова всплила в цій історії не випадково — вона використовувалася ще при Януковичі, дозволяючи викачувати з бюджету гігантські обсяги державних дотацій, які йшли на збагачення Сім'ї.
12 листопада стало відомо ще про одного фігуранта великої «Справи Медведчука»: довірена особа Петра Порошенка — Володимир Демчишин, екс-міністр енергетики й вугільної промисловості України, отримав підозру за тією ж статтею — «сприяння терористичній організації». Він прийшов на місце Юрія Продана, який перешкоджав злочинним планам. І обвинувачення вважає, що Демчишин змусив керівника державної енергогенеруючої компанії укладати договори з терористами, він же призначив на посади керівників держпідприємств їхніх представників. «Що привело до закріплення й подальшого становлення так званих «урядів» терористичних організацій «ЛДНР» на тимчасово окупованих територіях і зменшенню фінансового навантаження країни-агресора щодо матеріального забезпечення «ЛДНР», — підкреслюється в підозрі. Демчишин уже заявив, що справа має політичний характер, створена заради піару й скоро її закриють.
Що ж — легко йому говорити, він же не сидить, як Кузяра. Хоча, звичайно, й таке можливо. Адже посадити Медведчука без Грицака, того ж Демчишина й навіть Порошенка навряд чи можливо, а Зеленський не готовий заходити так далеко й створювати прецеденти. З іншого боку, є громадський запит на переслідування токсичного кума, й, будь у нас суд присяжних, Медведчук отримав би свої 15 років колонії з конфіскацією. І якщо чергова гучна справа закінчиться нічим, зеленій владі цього не простять.
Як би там не було, тепер ми знаємо — за чиєю допомогою окупанти підштовхнули Україну до фінансування ОРДЛО, за чиєю поданням почалося будівництво економіки терористичних «республік», і як створювалася їхня фінансова система. Багато юристів, причому не лише з команди двічі зрадника, вважають, що формально Україна досі не добилася визнання «конфлікту на Донбасі» військовою агресією РФ, а території ОРДЛО з юридичної точки зору не вважаються окупованими. Ще в травні — червні 2014 року Президент був зобов'язаний оголосити військовий стан як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності й дотримання прав громадян на окупованих Криму й окремих районах Донеччини й Луганщини.
Але замість юридичного визнання факту вторгнення РФ, її представника в Україні Віктора Медведчука призначили переговірником номер 1 і допомогли йому фінансово й політично окріпнути.