У лютому Україна досягла домовленості з Молдовою щодо нових процедур розмитнення товарів із сепаратного Придністров'я (ПМР), включила до списку «гуманітарно-врівноважених» вантажів вугілля, необхідне енергетиці ПМР, а у березні змінила толлінг-партнера Одеського припортового заводу, який отримав право завозити природний газ та електроенергію з ПМР. За два місяці відбулося стільки подій, що виникають серйозні ризики. Україна і Молдова у лютому почали встановлювати повний контроль над торгівлею через український кордон із сепаратною ПМР — нові потоки товарів через кордон неминучі. У той же період українська влада визначилася з долею найбільшого промислового підприємства південної України — ВАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ). Завод після тривалого простою запрацював за схемою толлінгу, яка передбачає безмитне ввезення в Україну газу й електроенергії. Щодо загального митного оформлення на кордоні Одеської області, то в Києві у результаті нових угод пообіцяли припинити будь-які контракти українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з російськими компаніями, що працюють у ПМР.
Оформляти всі потоки товарів незабаром почнуть виключно через українські митниці та Кишинів. Цілком можливо, що розширення потоку ввезеної в Одесу давальницької сировини загострить криміногенну обстановку, особливо у сфері економічних злочинів. Натомість потоки через кордон, як нині говорять у столиці, потрапляють у надійні руки. Спробуємо розібратися, у чиї саме.
Найбільш вірогідним переможцем конкурсу ФДМ на право оренди заводу київська преса вважала альянс американської Koch Nitrogen Co і британської Global AgriHub Corp колишнього власника «ТолльяттіАзота» Володимира Махлая. Колись він вважався найвпливовішим хімічним магнатом у колишньому СРСР, потім у 2000-х роках втік з РФ до Лондону внаслідок переслідувань російською владою та конкурентів. Але всупереч прогнозам на користь впливового Махлая, конкурс на оренду потужностей ОПЗ виграли інші особи. Переможцями стали компанії з капіталом українського походження «ЕРУ Трейдинг» і ERU Management Services LLC.
Їхніми засновниками є колишній директор ДТЕК Ярослав Мудрий, американський трейдер Дейл Перрі та Андрій Фаворов, який раніше працював в американській енергетичній компанії AES Silk Road, а потім у ДТЕК. Той, хто програв цим місцевим орендарям ОПЗ — американський гігант Koch Industries — навряд чи буде незадоволений результатом конкурсу. Як і інший партнер Махлая, торгова компанія Ameropa швейцарця Андреаса Ціві, американська корпорація протягом десятиліть входила до ряду традиційних замовників продукції ОПЗ. Вони контролюють кінцеві ринки збуту українських добрив і платять за них готівкою. Тому цим компаніям все одно, у якій ролі вони контролюють завод — як ведучі покупці, як переможці конкурсу на приватизацію чи як орендарі та постачальники давальницької газу й електроенергії. Судячи з того, що «ЕРУ Трейдинг» змогла запропонувати ФДМ кращі умови, це означає, що у Koch Nitrogen і Global AgriHub до моменту конкурсу просто не виявилося вчасно законтрактованого в Україні, Молдові чи РФ ресурсу давальницької сировини.
Газу, електроенергії та аміаку, з якого ОПЗ зможе виробляти карбамід у періоди, коли вітчизняний аміак коштуватиме дорожче закордонного. Якщо основним контрагентам все одно, як контролювати завод, то переможцю конкурсу ні. «ЕРУ Трейдинг», яка раніше не займала визначних позицій на вітчизняному хімічному ринку, зможе грати роль диспетчерського пункту, який завантажуватиме ОПЗ давальницькою сировиною. Після переробки сировини вона продаватиме добрива крупнооптовим споживачам, у тому числі компаніям Koch Nitrogen і Global AgriHub. Формальна різниця між двома орендними пропозиціями полягає в тому, які перспективи імпорту давальницької сировини на державний ОПЗ придбала Україна.
Через місяць після початку оренди ОПЗ компанія ДТЕК, незважаючи на Надзвичайний стан в енергетиці України через блокаду ОРДЛО, з 1 квітня змогла укласти надприбутковий контракт на експорт дешевої електроенергії українських АЕС до Молдови, яку компанія викупила на українському оптовому ринку. Початок експорту електроенергії за умов Надзвичайного стану в енергетиці — це далеко не останній крок. Наступним кроком розвитку торгівлі з Придністров'ям повинен стати зустрічний ввіз давальницької природного газу та електроенергії з цього сепаратного анклаву для потреб ОПЗ. Після цього запрацює досить проста схема: дешева електроенергія з України піде на експорт до Молдови з хорошим дисконтом, а назад до України з Молдови — дорога електроенергія для ОПЗ, яка як давальницька сировина не обкладатиметься митом і податками — це також досить прибутково.
За схемою «експорт дешевого струму, ввезення дорогого» електроенергію для ОПЗ продаватимуть газо-вугільні енергоблоки Молдавської ГРЕС російської державної енергокомпанії «Інтер РАО». Ці блоки на вказаній ТЕС поки що не працюють — працюють лише газові, оскільки з України немає розумних цінових пропозицій вугілля. Однак вугілля нещодавно було внесено до затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку «гуманітарних вантажів», які прямують з ОРДЛО. Цей порядок затвердили у лютому, коли почалася підготовка до толлінгу ОПЗ та робота над новим порядком митного оформлення товарів з ПМР виключно через українські митниці та Кишинів. Завдяки цій домовленості сепаратне молдовське Придністров'я отримало можливість закуповувати «українське» вугілля для МолдГРЕС у ДТЕК або інших компаній-трейдерів.
При цьому виник дуже ризикований нюанс. Дуже ймовірно, що товаром для МолдГРЕС стане не вугілля безпосередньо з ОРДЛО, а російське вугілля, яке прямує через тимчасово контрольовані Україною території транзитом. І чисто формально на папері оформляється як «донецьке вугілля місцевого видобутку» — з Києва неможливо проконтролювати, що робиться на вугільних складах по той бік лінії фронту. Перспективу зростання товарообігу «гуманітарного вугілля» між ПМР і ОРДЛО можна було б вважати домислами та інсинуаціями, якби не один факт. Тільки що визначилася перспектива надприбутків від «гуманітарно-урівноважної» блокади ОРДЛО та нової митно-прикордонної угоди між Україною та Молдовою — в українську столицю підтягнулися російські вугільні трейдери.
У їхньому числі співвласники холдингу «Російське Вугілля» Михайло Сафарбековіч і Саїд Михайлович Гуцерієв. Одне з їхніх сімейних підприємств, московський «БІН Банк», з 2014 року знаходиться під санкціями США на підтримку України. В Україні цього банку у списку санкцій не було й досі немає — мабуть, хтось у Києві щось знав і сподівався не дарма. Навесні цього року з метою обслуговування майбутніх товаропотоків, у тому числі вугілля, яке йде з ОРДЛО за «гуманітарним списком», компанії Гуцерієвих терміново купили в Україні досить великий банк. Вони скористалися закликом голови вітчизняного МВС Арсена Авакова до РНБОУ накласти санкції на російський «Сбербанк» в Україні. Рішення РНБОУ було прийнято, санкції стали фактом, і Гуцерієв-молодший разом з партнером майже миттєво почали викуповувати всю мережу філій цього банку в нашій країні. Відсутність «БІН Банку» в українському списку санкцій — це не поодинока дивина у цьому епізоді. Ще одна полягає в тому, що державний російський «Сбербанк» протягом трьох років якимось віртуозним шляхом уникав конфіскації активів у рахунок збитків, нанесених Україні російською військовою агресією. Збитки були, а конфіскації — не було, і тепер навряд чи вона буде.
Після купівлі «Сбербанк Україна» буде перейменовано в дочірнє підприємство латвійського Norvik Bank, який належить партнеру Гуцерієвих — росіянину Григорію Гусельникову. Дуже ймовірно, що той у Києві, хто надумає ускладнювати операції банку з російськими вугільними трейдерами, відразу отримає клеймо «агента Путіна» за досить простої й ясною причини. Критики будуть виглядати ворогами інтеграції України, Молдови й ЄС, оскільки банк, через який підуть розрахунки за потоки вугілля й електроенергії, латвійський. Той, хто завадить його роботі, дуже легко буде зашельмований як російський диверсант та «шатун» світлого шляху до Європи.
Позитив для України від толлінгу ОПЗ є. Він у Румунії. Як Ахметов та Гуцерієв зможуть домовитися про розподіл українського ринку постачання вугілля, у тому числі й для МолдГРЕС у Придністров'ї, зможе показати лише час. Щодо безпосередньо ОПЗ, якому труба буде залучати МолдГРЕС до подачі чималих потужностей енергопостачання, то «ЕРУ Трейдинг» з цим завданням впорається. Вона є повноважним дилером французького газового гіганта Engie на перспективному ринку поставок в Україну реверсного газу зі Словаччини та Угорщини.
Словаччина та Угорщина від Одеси знаходяться набагато далі, ніж Молдова та працюючі на її території й підконтрольні РФ МолдГРЕС та «Тираспольтрансгаз». Але «західний» реверсний газ не піде в Одесу ще з однієї причини — окрім географії, через зайві тарифні витрати за перекачку. Завдяки реверсним поставкам «ЕРУ Трейдинг» від західних кордонів України ДТЕК може розвивати експорт української електроенергії в ЄС. Реверсний газ потрібен для потреб «ДТЕК Західенерго». Без газу та енергетичного вугілля газової групи не можуть працювати електростанції Бурштинського енергетичного острова, інтегрованого з єдиною енергосистемою ЄС. Умовно кажучи, чим більше буде реверсного газу, тим більше буде експорт західноукраїнського струму до Європи. Тобто західноукраїнський реверсний газ до Одеси качати далеко, і це постачання буде суперечити інтересам ДТЕК. Тому виникає інша перспектива.
Набагато ближче до ОПЗ знаходиться найбільша газорозподільна мережа Румунії, яка належить партнеру «ЕРУ Трейдинг» — корпорації Engie Romania. Ця філія французької Engie купує російський газ, який проходить в цю країну через український «Харківтрансгаз» та молдовський Тирасполь. Таким же чином працюють усі інші три великих румунські газотрейдери — Romgas, E.On Romania та російсько-румуно-швейцарська Dunef.
У випадку, якби конкурс за право толлінгу ОПЗ виграла американська Koch Nitrogen Co і компанія Володимира Махлая, їм довелося б розвивати постачання з Тирасполю до Одеси газу компанії Dunef, власниками якої є згаданий вище Андреас Ціві та близький до Кремля російський олігарх Віталій Мащицький. Перший разом із сином Володимира Махлая — Сергієм Махлаєм — оперує найбільшим виробником добрив у Румунії, азотним комбінатом Azomures. Щодо Мащицького, то він володіє єдиним у Румунії виробником первинного алюмінію, заводом Alro. У підсумку перспективи від посилення цієї бізнес-групи могли б принести Україні досить великі позитивні результати, такі як повернення відібраних російською владою у Махлая прав власності на російський «Тольятті Азот», який заповнює левову частку аміакопроводу Тольятті-Одеса та є значним замовником портових послуг ОПЗ.
Отримавши до рук толлінг ОПЗ, Махлай та Koch Nitrogen Co могли б тиснути на РФ транзитними квотами за прокачку аміаку та відновити майнові права на найбільший у РФ азотний комбінат у Тольятті. У подальшій перспективі закріплення цих інвесторів на ОПЗ могло б зупинити експансію на український ринок партнера Дмитра Фірташа, Аркадія Роттенберга. Він є власником росошанського азотного комбінату «Мінеральні Добрива», який працює на аміакопроводі Тольятті-Одеса та розміщений поряд з україно-російським кордоном. Але вірогідно у Києві, прораховуючи пріоритети ФДМУ у конкурсі на оренду потужностей ОПЗ, або злякалися реакції Фірташа, або виходили з інших міркувань.
«Аміачна війна» з РФ, як з'ясувалося, виявилася в Україні нікому не потрібною. Але як така економічна політика дозволить Києву тиснути на Москву, не кажучи вже про санкції, якось складно зрозуміти.