Люди на кшталт Тополова завжди воліють залишатися в тіні, де їм зручніше керувати своїм бізнесом і дергати за ниточки своїх маріонеток. Там вони невидимі для преси, яка могла б задати їм занадто багато незручних питань про їхнє минуле. А воно зовсім не таке, яким вони намагаються його зображати у своїх ретельно відредагованих біографіях. У його темних закутках можна виявити такі сюрпризи, порівняно з якими сучасна корупція здаватиметься дрібним хуліганством — адже ці люди створювали свій бізнес у 90-х!
Золото Лазаренка
У липні 2016 року малознаний український банк «Земельний капітал» зі скромними активами у 214 мільйонів гривень (98-е місце у рейтингу банків) змінив власників. Це практично рутинна подія українській економіці не привернула б ніякої уваги, якби ЗМІ не озвучили імена цих власників. Продавцями банку виступали Олександр Мазуренко (42,4% акцій) та Тамара Цикова (22,4%). Люди вони абсолютно непублічні, які воліють триматися в тіні й працювати через своїх адвокатів, і на те є причини.
Діло в тому, що Мазуренко колись був охоронцем прем'єра Павла Лазаренка, після його втечі та арешту він залишився його довіреною особою в Україні, «опікуном» його дочки Лесі Шаталіної та, за даними SKELET-info, одним із головних зберігачів лазаренківських «скарбів». Зокрема, саме Мазуренко регулярно «позичав» арештованому Лазаренку гроші на дорогих американських адвокатів — фактично посилав йому гроші з «сімейної каси» босса, частиною якої був і банк «Земельний капітал». А Тамара Цикова — це теща Павла Івановича, хоча можна сказати, майже заочна. Її дочка Оксана Цикова (внучка академіка Валентина Цикова, директора дніпропетровського НДІ кукурудзи) була однокласницею старшого сина Лазаренка Олександра, потім активісткою «Громади». З 1999 року вона переїхала до США й брала участь у роботі групи адвокатів Лазаренка, була його перекладачкою. А коли у 2003 році Павла Лазаренка випустили під домашній арешт, вона вийшла за нього заміж і народила йому сина Івана.
Протягом років «великого сидіння» Лазаренка у США його майно в Україні постійно піддавалося атакам рейдерів — наприклад, Геннадія Корбана та Бориса Філатова, тому угоди про його продаж укладалися лише з тими бізнесменами, яким могла б довіряти сім'я екс-прем'єра. Більше того, випадок із банком «Земельний капітал» особливий: у 2016 році Нацбанк включив його до переліку фінустанов із непрозорою структурою власності, і банку загрожував вивід з українського ринку. Тобто, по суті, продажем цього проблемного банку просто рятували майно сім'ї Лазаренка, яке було ретельно закопано у складних схемах. А це означає, що до покупців «Земельного капіталу» існувало особливе довір'я, на рівні деяких особистих домовленостей, і ця угода напевно мала невголошені «доповнення». Адже хто б інакше вирішився придбати собі проблемний банк у наш важкий час, коли навіть більші й благополучніші банки лопаються й закриваються один за одним? Покупцями «Земельного капіталу» стали Віктор Тополов та його дружина Олена Тополова — ще одні непублічні люди.
Почти забутий «людина з минулого», Віктор Тополов колись був відомий як «банкір-вугільник», а також дуже близький знайомий Віктора Ющенка, який зійшов з арени політики ще під час президентських виборів 2010 року. Однак знали про нього далеко не все, тому Тополов час від часу влаштовував «сюрпризи», які руйнували звичні уявлення українських громадян про клани української аристократії. Так сталося й із банком «Земельний капітал»: вже у жовтні 2016 року він укладив договір про комплексне співробітництво з Першим українським міжнародним банком (ПУМБ), 92% акцій якого належать «СКМ Фінанс» — дочірній компанії «System Capital Management». Виходить, що Віктор Тополов купив у сім'ї Лазаренка проблемний банк «Земельний капітал», а потім фактично дозволив взяти над ним опіку ПУМБ Рената Ахметова?
Чо ж він затіяв насправді?
Банкір-стахановець і Сева Могилевич
Віктор Семенович Тополов народився 21 грудня 1945 року в селищі Агапівка Челябінської області (нині — Російська Федерація), а через два роки його сім'я переїхала на Донбас — відновлювати зруйновану війною вугільну промисловість. Поселилися в Кадіївці (Стаханові), де у 1963 році закінчив гірничий технікум і сам Віктор Тополов. В армії він служив ще коли строкова служба тривала три роки (1964–1967), потім працював майстром у ПТУ, підземним нормувальником у Лисичанському шахтоуправлінні, після закінчення Комунарського гірничо-металургійного інституту (1973) майже п'ятнадцять років працював у Центральному НДІ економіки та науково-технічної інформації вугільної промисловості (у Стаханові). Перебудова витягла вже посивілого Тополова з НДІ на керівні посади у Ворошиловградське (Луганське) управління вугілля, де він дуже швидко освоївся на ниві «господарського розрахунку». У 1990 році в управлінні створили «Вугільпрогресбанк», через який почали здійснювати фінансові операції вугільних підприємств області, і Тополов став головою його ради правління.
Так інженер перекваліфікувався в банкіра й бізнесмена, причому досить успішного — судячи з того, що через три роки Віктор Тополов засвітився в Києві як голова правління нового АКБ «Надра». Детальну історію створення АКБ «Надра», одного з найбільших (і проблемних) банків України, практично неможливо знайти в ЗМІ. Це не дивно, адже там є що приховувати! І розпочати цю історію варто з появи ЗАО «Київ-Донбас».
Виявити точну дату його першої появи складно, зазвичай у всіх документах стоїть 1994 рік, однак це рік перереєстрації ЗАО «Київ-Донбас» вже як холдингу — він існує й сьогодні, і в ньому працюють аж три працівники (цікава контора). Але у 1993 році «Київ-Донбас» був одним із засновників банку «Надра», тобто компанія існувала вже тоді. А деякі джерела повідомляють, що ЗАО «Київ-Донбас» вело активну діяльність і до створення банку «Надра», і займалося воно тим, що розворовувало кошти, виділені урядом на закупівлю обладнання для шахт Донбасу — у тому числі й для Луганської області.
І працювало воно в одній схемі з «Вугільпрогресбанком», очолюваним Віктором Тополовим. Здавалося б, типова корупційна схема 90-х! Однак за «Київ-Донбасом» стояли люди, для яких слово «корупціонери» — це занадто м'який епітет. За словами колишнього члена «російської» мафії Нью-Йорка Леоніда Ройтмана, проект «Київ-Донбас» був дітищем таких відомих кримінальних авторитетів, як Алік Магадан (Олег Асмаков) та Семен Могилевич, здійснений при безпосередній участі Віктора Тополова та деяких київських чиновників. Свої частки в ЗАО мали Олександр Левін, Леонід Ройтман та Алік Магадан (мафія), малознаний фінансовий віртуоз Петро Слипець та представник вугільного Донбасу Віктор Тополов. Також у справі брали участь президент ЗАО Михайло Гришпон та Василій Нефедьєв. Дуже швидко успішному проекту потрібен був власний банк — так і був створений «Надра», головою ради правління якого став Віктор Тополов. Через півтора року, у 1995 році, «Надра» провів поглинення «Вугільпрогресбанку», ставши головним фінансовим інструментом цієї схеми.
Однак, говорячи вже про банк, варто згадати й ще одну людину, яка може бути причетна до схем «Київ-Донбасу» початку й середини 90-х: це тогочасний голова Нацбанку Віктор Ющенко. Адже саме тоді між ним і Тополовим почалася тісна дружба — а голова НБУ одаровував нею далеко не кожного українського банкіра!
Дальші події були ще цікавішими й наскрізь кримінальними. Між Аліком Магаданом та Семеном Могилевичем стався розкол, який відбився на подальшій долі названих підприємств — почався поділ спільної справи. У 1997 році банк «Надра» продали: його новими власниками стали брати Ілля та Вадим Сегаль — родом з Херсонщини, вони жили в США й, за твердженнями низки джерел, були пов'язані з «російською» мафією й безпосередньо Семеном Могилевичем. Підтвердженням цього була здійснена раніше покупка братами московського «Петрофф-банку», що належав «сонцевській братві» та Могилевичу. Таким чином, суть угоди полягала в тому, що банк відійшов людям Могилевича, а «Київ-Донбас» залишився за Аліком Магаданом. Після цього Віктор Тополов покинув «Надру» й перебрався в структури розростаючогося «Київ-Донбасу», ставши президентом ТОВ «Фірма «Київ-Донбас».
Також він увійшов до складу акціонерів «Kyiv Donbas Development Group N.V.» — зареєстрованого в Нідерландах девелоперського підрозділу холдингу «Київ-Донбас» (ця фірма сьогодні володіє мережею ресторанів «Carte Blanche» та закусочних «Пузата хата»). Йому (через кіпрський офшор «Arpanet Holdings Limited») належало 11,25% акцій компанії (пізніше він перевів їх на свою дружину Олену Тополову), Олександру Левіну — 28,32%, Алік Магадану — 45%, ще 11% було у Петра Слипця та 3,5% у Валентина Мужчука — довіреного бізнес-партнера Тополова (через офшор «Yankline Holdings Limited»).
А у 1999 році Алік Магадан був убитий. Повідомлялося, що найймовірнішими замовниками його усунення були Брати Суркиси та Семен Могилевич, а ось виконавцями нібито були Брати Константиновські, які працювали на нього, які потім забрали собі частку Алік Магадана в «Київ-Донбассі» та в інших підприємствах. При цьому, за словами Леоніда Ройтмана, участь у змові проти Магадана брав і Віктор Тополов. Віктор Тополов та Константиновські відмінно попрацювалися.
З 1998 по 1999 рік Тополов займав крісло керівника футбольного клубу «ЦСКА-Київ», а після вбивства Алік Магадана він підробив його підписи, що дозволило йому й Константиновським оволодіти клубом, перетворивши його на знаряддя фінансових афер. Формально керувати клубом поставили людину Константиновських, але Тополов залишився при ньому радником. Так ось повідомлялося, що через цей ФК здійснювався вивіз в офшори грошей, які розворовувалися за допомогою спеціально створеного за участю Тополова ТОВ «Червоноградвугілля» — і йшлося про десятки мільйонів.
Оранжева «крыша»
На кінець 1999 року Віктор Тополов та брати Константиновські «всього» за 10 мільйонів доларів купили у Валерія Хорошковського Львівський «Індекс-банк». Можливо, для своїх фінансових операцій, можливо для розкрутки й перепродажу, однак із цим банком пов'язана одна малознана, але цікава історія. А саме: у 2000 році почалася агонія банку «Україна» (колишній «Укргропромбанк»), який був пов'язаний із низкою високопоставлених осіб, у тому числі з тим, хто став тоді вже прем'єром Віктором Ющенком.
І ось Віктор Ющенко та голова НБУ Володимир Стельмах (колишній заступник Ющенка й близька до нього людина) створює для управління «Україною» тимчасову адміністрацію, на чолі якої призначили Віктора Тополова. Як відомо, ця тимчасова адміністрація не врятувала «Україну» й, по суті, стала похоронною командою банку. Але, як розповів у своєму інтерв'ю Леонід Ройтман, це сталося тому, що банк і не збиралися рятувати: з відома НБУ й прем'єра, з «України» поспішно виводили активи — переводячи їх на «Індекс-банк». Є й ще одна інформація: що працювати по банку «Україна» Тополов почав ще у 1999 році, коли головою НБУ був Ющенко. І разом ці старі знайомі провернули свою схему, фактично розоривши банк «Україна», після Тополова й призначили головою його тимчасової адміністрації — щоб винести останнє й замести сліди.
Це тісне співробітництво не було забуте. Хоча у 2002–2004 роках Віктор Тополов, обравшись народним депутатом, перебував у рядах пропрезидентської більшості (стрибаючи з фракції «Єдина Україна» у фракцію «Народний вибір», потім у «Центр»), у листопаді 2004 року Ющенко прийняв Тополова в члени «оранжевого» Комітету національного спасіння, що став своєрідним політбюро першого Майдану.
Потім, як протеже нового президента, Тополов увійшов у уряд Юлії Тимошенко (2005) заступником міністра палива й енергетики, а в уряді Еханурова (2005–2006) вже міністром вугільної промисловості. Одночасно з цим почався злет і братів Константиновських — адже вони були не лише бізнес-партнерами Тополова, але й спонсорами першого Майдану (а потім і другого теж). Саме тоді Константиновські змогли вийти з іміджу бандитів 90-х і перефарбуватися в сучасних «демократичних і просунутих» бізнесменів. Крім того, вони отримали можливість зберегти за собою свою стару «крышу» Валерія Гелетея, який тоді різко пішов на підвищення, і навесні 2006 року врятував Константиновських від ліквідації, організувавши (не без допомоги Ющенка) міжнародну операцію по затриманню в Нью-Йорку Леоніда Ройтмана. Який, відсидівши 8 років, почав сипати інформацією про кримінальне минуле своїх колишніх бізнес-партнерів 90-х.
Навіть будучи на чолі міністерства, Тополов продовжував чи не відкрито займатися бізнесом. У 2006 році він продавав свій «Індекс-банк», у якому володів 27% акцій (інші акціонери — Мужчук, Константиновські, Левін), почавши з суми 160 мільйонів доларів і закінчивши торги на 260 мільйонах.
Не обійшлося без афери: французи, які купили банк (Credit Agricole), не одразу помітили його замасковані проблеми, і вже наприкінці 2006 року «Індекс-банк» приніс їм 54 мільйони гривень чистого збитку. На Донбасі Тополов контролював компанію «Вугіль-Юг», через яку керував ВАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Стахановська» — однією з найбільших виробників вугільного концентрату для коксохімічних заводів. І якщо у 2003 році його стан оцінювали в 245 мільйонів доларів, то у 2007 році вже в 480 мільйонів: Віктор Тополов увійшов у трійку багатійших людей Луганської області й у сотню багатійших українців.
Однак після своєї відставки у серпні 2006 року Тополов пішов у тінь. У 2007 році він обирався в Раду за списком «Нашої України» (№56), про нього ще писали ЗМІ, коли він заснував «Астробанк», а потім продав його грецькому «Alpha Bank» за скромні 9 мільйонів євро. Останні скандали з упоминанням його імені в пресі спалахнули у 2008–2009 роках і були пов'язані з ТОВ «Київ-Житло-Інвест», засновниками якого був «Київ-Донбас», а також кілька фізичних осіб, серед яких особливо виділяли Дмитра Воронина, про якого журналісти відзивалися як про практично кримінального авторитета.
Так ось, до весни 2009 року «Київ-Житло-Інвест» задовжив банку «Київ» понад 700 мільйонів гривень, які не поспішав повертати. Однак банк «Київ» називали касою Івана Плюща, людини досвідченої й далеко не останньої в київській ієрархії, якого не можна було так взяти й «кинути на бабки». Тому виникало підозріння про деяку фінансову аферу зі взаємною домовленістю — тим більше, що саме тоді банк отримував значне рефінансування. І справді, ознаки такої афери виявив голова призначеної НБУ тимчасової адміністрації банку Володимир Пономар. Виявив — і через три дні помер унаслідок нібито інфаркту.
Після чого на померлого Пономара навіть спробували «провісити» громадські розтрати коштів!
Юра Енакіївський та Сережа Шахов
Після 2010 року про Віктора Тополова не було чути ні слова, хоча парламентські журналісти могли б побачити його фігуру в сесійній залі. Лише у 2013 році журнал «Фокус» присвятив йому один рядок свого рейтингу, поставивши на 55-те місце у списку українських олігархів зі станом 324,5 мільйона доларів. І лише набагато пізніше SKELET-info удалося дізнатися, чим же займався Віктор Тополов у мрачні роки «режиму Януковича». Дізнатися трохи, але все ж таки.
Ні, Віктор Тополов не коротав час на пасіці, як його друг Віктор Ющенко, і не томився в вигнанні на чужині. Він активно займався бізнесом, хоча й воліючи при цьому не світитися на людях.
Більше того, він займався бізнесом із «донецькими»! За повідомленням джерел SKELET-info, Тополов брав участь у деяких аферах навколо підприємств «Першомайськвугілля», «Лисичанськвугілля», «Луганськвугілля» — де його діловими партнерами виступали Юрій Іванющенко (Юра Енакіївський) та Іван Аврамов. А ось у рідному Стаханові Тополов став покровителем місцевого «молодого таланту» Сергія Шахова, спільно з яким він викупив шахту «Мироновська глибока». Одним бізнесом їхні відносини не обмежилися: з 2012 року Тополов допомагав Шахову пробиватися в політику й владу, пробувати себе на виборах народних депутатів і мерів міст, розставляти своїх людей у міські ради області. По суті, Тополов допомагав Шахову створювати його власну «міні-імперію» з амбіційними планами стати господарем частини області на противагу Луганськові, контрольованому тоді командою Єфремова. Коли ж Луганськ «відвалився», то амбіції Шахова лише посилилися. І якщо до 2014 року Шахов виступав з позицій проросійського «патріота Донбасу» (і навіть відправляв людей на Антимайдан), то потім, за рекомендацією Тополова, змінив імідж на «патріота України», вступив у партію «Наш Край» й перебрався з захопленого сепаратистами Стаханова в новий обласний центр Північнодонецьк.
Де, сформувавши в міськраді власну фракцію, але не взявши більшості, Шахов неодноразово намагався здійснити «дворцовий переворот» у міськраді. Розуміється, при цьому він все одно залишався лише маріонеткою в руках своїх спонсорів.
Є інформація, що своїми величезними видатками на вибори (Шахов банально купує голоси пенсіонерів та малозабезпечених виплатами їм «соціальної допомоги» у 100–200 гривень) він зобов'язаний фінансовим вливанням Тополова, а також касі «Нашого Краю» — оскільки ця партія є одним із проектів команди Порошенка, створеним як лояльна Києву альтернатива Партії Регіонів. Створеної також за допомогою таких людей, як той же Іван Аврамов, називаний «смотрящим» за українськими активами Юрія Іванющенка та Олександра Януковича (Саші Стоматолога). Що ж, схоже, Віктор Тополов теж бере участь у проекті «Наш Край» (хоч і непомітну, але важливу), і не буде дивно, якщо він також продовжує займатися якимось спільним з Іванющенком бізнесом. А як ми бачимо з його покупки банку «Земельний капітал», Тополов успішно співпрацює й із сім'єю Павла Лазаренка, й із групою Рената Ахметова.
Що підтверджує неодноразово висловлену думку, що в Україні відбувається деяка закулісна консолідація «великих людей». Але з якою метою?