Під його керівництвом, нібито, виділяли кошти спонсори «сім'ї» Януковича на розгін мітингуючих, і саме він, нібито, особисто віддавав накази відкривати вогонь по людях під час Євромайдану. Однак Ганжа — не новий персонаж для України. Він довгий час грабував країну, але завжди залишався в тіні. З його ім'ям пов'язані крупні махінації: бензиновий криза 2005 року, розкрадання в Держрезерві, рекет фірм у Дніпропетровську та фальсифікація кримінальних справ. SKELET-info розповідає про те, як продавав Батьківщину той, хто присягнув їй на вірність.
Від учителів до «чекістів»
Біографія Сергія Ганжи — це кілька рядків про народження та короткий послужний список. Силовик повністю «очистив» інформацію про себе й весь час перебував у тіні. Навіть писати про Ганжу в пресі почали лише після того, як він виїхав з України. Знайдено деякі факти з життя Сергія Валентиновича, які він хотів приховати.
Сергій Валентинович Ганжа народився 13 липня 1959 року в смт Петрово Кіровоградської області. Після закінчення школи молодий чоловік не пішов здобувати вищу освіту, а рік працював у колгоспі «Дружба» слюсарем.
У 1977 році його призвали на службу в Радянську армію. Повернувшись зі служби, він влаштувався працювати в Петровський райвиконком інструктором з роботи добровільних народних дружин. Що передбачала ця робота? Народні дружини — це об'єднання передовиків виробництва, які працювали під керівництвом і контролем партійних органів у взаємодії з міліцією. Вони забезпечували порядок на вулицях рідного селища. Молодий демобіліз ними курував. Попрацювавши менше року, Ганжа вступає до Кіровоградського педагогічного державного інституту. У 1985 році він отримує диплом учителя історії. Молодий фахівець потрапляє за розподілом до Водянської восьмирічної школи. Спочатку він веде уроки історії, але вже через рік стає директором навчального закладу. У 1986 році Сергій Ганжа відправляється до Києва для служби в органах державної безпеки.
Владимир Іванович Желіба
Сказати, що цей факт дуже дивує, — це не сказати нічого. Середньостатистичний директор провінційної школи переїжджає до столиці служити в КДБ. Однак магії в цій ситуації немає.
Все зроблено за знайомством. У Києві з середини 80-х існувало «кіровоградське землячество». У його витоків стояв нині покійний Володимир Іванович Желіба, який багато років був головою Кіровоградської облради, потім народним депутатом і першим послом України в Білорусі. Саме він відправив перспективного директора-історика до Києва. Чим займалося «кіровоградське землячество»? Організація, до речі, офіційна, мала з столиці поліпшувати життя провінційного міста. Але насправді виявилося, що виділені Києвом кошти не доходили до рахунків «землячества», а одразу ж осідали в кишенях керівників.
Служба та бензиновий криза
КДБ відправив Сергія Ганжу в РРФСР проходити курси підвищення кваліфікації офіцерського складу, що діяли при 1-му Головному управлінні КДБ СРСР (ПГУ КДБ). Їхня головна задача — підготовка спецрезерву КДБ для дій у військовий час. На курсах з українських силовиків робили щось на кшталт американських «зелених беретів». Повернувшись після навчання, Сергій Валентинович очолює Управління КДБ у Київській області. Нагадаємо, це у віці 30 років і без профільної освіти.
Далі про пана Ганжу практично нічого не відомо. Крім того, що він з моменту набуття Україною незалежності залишився працювати в рядах тепер уже СБУ. І про нього далі не було б чути, якби Ганжа не вирішив урвати собі шматок від «жирного» куша. Він прийняв рішення заробити за рахунок бензинового кризи, який розпочався в 2005 році.
У квітні 2005 року, незважаючи на обіцянки «помаранчевої влади» про регулювання цін, вартість бензину та дизпалива почала зростати. Не варто пов'язувати стрибок з політичними іграми — на збільшення ціни вплинули виключно економічні причини. Але український уряд не став шукати вихід. Замість створення національної вертикально інтегрованої компанії, яка могла б стати серйозним оператором на ринку нафтопродуктів, він пішов іншим шляхом. Мінекономіки на чолі з Сергієм Терехіним встановило граничний рівень оптово-відпускних цін на товар. Придбати паливо за урядовими цінами можна було лише на заправках, контрольованих державою, — «Екоіл» і «Укрнафта». Природно, що повстали компанії, які не захотіли працювати собі в збиток.
Тоді на них натравили Антимонопольний комітет. «Вигнанцями» виявилися «ТНК-ВР» і «Лукойл-Україна». Незабаром Рада скасувала ввізне мито на імпортне паливо, а Віктор Ющенко зняв цінові обмеження. Користуючись цими привілеями, до країни почали поставляти імпортний бензин і дизпаливо. Забезпечували безперебійні поставки іноземного товару представники київської СБУ. Керував процесом і «крив» його Сергій Ганжа. Іноземне паливо в Україні викликало криза: вітчизняні нафтопереробні заводи не витримали конкуренції, і три з шести припинили роботу. А ось закордонним трейдерам все було на руку: вони давали відкат силовикам і безперешкодно, звичайно, з невеликими витратами, торгували на новому ринку. І хоч схема була досить мудрою й прогресивною, але за все потрібно платити. У 2005 році Віктор Ющенко ще мав важелі впливу й користувався авторитетом. Він розв'язав бензиновий криза так: київську СБУ відправив у «заслання», а Юлію Тимошенко — ще далі, позбавивши посади прем'єра. Сергія Ганжу перевели до Дніпропетровська, щоб він міг переховуватися.
Сергій Валентинович займає посаду першого заступника начальника управління СБУ у Дніпропетровській області. Посада як би непомітна, але дуже прибуткова.
Кар'єрна політична драбина
Наприкінці 2004 року Ганжа вступає до рядів «Нашої України». Цей факт політичної біографії Сергій Валентинович ретельно приховував: не личить відданій людині Януковича й «Сім'ї» водитися, хоч і в минулому, з «будь-якими друзями». У 2006 році в усій Дніпропетровській області керував з «заслання» в США Павло Лазаренко. Під шумок формування облради Сергія Валентиновича обирають заступником мера Дніпропетровська Івана Кулічена, звичайно, від «Нашої України». До його обов'язків входило курування питаннями промисловості. Трохи пізніше він став керувати питаннями діяльності виконавчих органів. У цей період розгорівся крупний скандал, до якого був причетний Сергій Ганжа. Проти Івана Кулічена обласна прокуратура під керівництвом Володимира Шуби порушила кримінальну справу за фактом незаконного будівництва у Форосі оздоровчого комплексу «Таврія» для еліти.
Власне, його будівництво розпочалося в 2001 році, коли селищна рада Фороса передала Дніпропетровській облдержадміністрації, яка тоді перебувала під чутливим керівництвом Миколи Швеця, 37 гектарів рекреаційних земель разом із недобудованим 20-поверховим корпусом санаторію «Таврія». Передбачалося, що крупні дніпропетровські промислові підприємства будуть вкладати кошти в санаторій, щоб там могли відпочивати й поправляти здоров'я заводчани. Але не тут-то було — будівлю знесли, а на її місці побудували елітні корпуси для сильних світу сього. У 2006 році будівництво набуло крутих масштабів — дніпропетровські підприємства зобов'язали виділяти кошти на «новобудову» для депутатів. По суті, заводи платили своєрідну данину. Ініціатива про виділення йшла від облдержадміністрації, а точніше від Департаменту, що відповідав за питання промисловості. Як ми розуміємо, у його кермі стояв не хто інший, як Сергій Валентинович Ганжа. І всі кошти йшли через нього. Лише за рік, за непровіреними даними, підприємства «відстегнули» 800 тис. гривень. Зазначимо, що за «Таврією» відповідали комерційні структури «Перспектива-1» і «Приватбанк».
Цікавий факт: у 2010 році Сергій Левочкін, керівник адміністрації президента Віктора Януковича, наотдихався в комплексі на 3 млн гривень і не розрахувався.
У 2007 році Ганжа стає новим лідером політичної партії «Всеукраїнський патріотичний союз» (ВПС). Об'єднання було чисто технічним, створеним з метою існувати для «підхоплення». Так сталося буквально через рік. ВПС разом з Народною партією, якою керував Володимир Литвин, йдуть на вибори до міської ради Києва. Ганжу й Литвина представив один одному нардеп Ігор Шаров, майбутній керівник спікерської фракції. Союзники Литвину, найімовірніше, тоді знадобилися для створення блоку його імені. Адже партії дісталося лише два місця зі 105 у виборчому списку Блоку Литвина. Першим номером у списку став Віктор Пилипішин, який тоді очолював Шевченківську районну держадміністрацію столиці, а негласним «другим» — Сергій Ганжа. Зрештою, Блок Литвина створив однойменну фракцію, ставши частиною більшості Київської ради, яка підтримувала столичного мера Леоніда Черновецького.
Зазначимо, що в цей момент Сергій Валентинович повністю відрікся від помаранчевої влади й став «топити» за коаліцію. Практично одразу Блок Литвина входить у коаліцію Юлії Тимошенко. Леді Ю посилює свої позиції й починає «добивати» Віктора Ющенка, знімаючи з крісел міністрів від «Нашої України». За допомогу Юлія Володимирівна дає Литвину лакомі посади в Держкомрезерві й Держкомземі. Керівником Держкомрезерву Володимир Литвин, а формально Кабмін у особі Юлії Тимошенко, призначає Сергія Ганжу. Варто уточнити, для Юлії Володимирівни ця кандидатура стала головним болем. Вона довгий час не погоджувалася на призначення, але Литвин тиснув. Зрештою вона здалася, адже ставити свою людину Тимошенко не хотіла. Їй не потрібна була пляма на репутації за грабіж відомства.
Як крав «старший завгосп»
Держрезерв України — надзвичайно прибутковий заклад. Його завжди вважали «закритою» організацією, таємницею за сімома печатями. Не личить ворогу знати, скільки запчастин до танків і літаків зберігається в закромах Батьківщини, а також яким «потенціалом» володіє країна.
На ділі все простіше: під виглядом суворої таємниці легко вести тотальний розграбування всього того, що належить Україні. А робити це вигідніше тому, хто зберігає «ключі» від цих самих закромів. Усі чиновники, які перебували у кермі відомства, розробляли схеми розкрадання майна, корупційні шляхи для виведення коштів, створювали фіктивні структури. Однак усіх перевершив «старший завгосп» Ганжа.
Через тиждень (!!!) після призначення Сергія Валентиновича, ледь тримаючись на плаву в кризу, Держрезерв закупив 10 нових авто, у тому числі — кілька представницьких «Лексусів» (по 1 млн 320 тис. гривень за одиницю) та «Тойот». І це при тому, що відомство мало цілком гарний автопарк. Авто зі знаками від 0080 до 0088 були необхідні «для власних потреб». У всякому разі, саме таке цільове призначення мали машини. Закуповувалися автомобілі через державне підприємство «Ресурспостач», яке підпорядковувалося Держрезерву. Їхня вартість була в рази вища, ніж у найпрестижніших салонах Києва. До речі, хочеться згадати, що «босс» Ганжи спікер Володимир Литвин у цей період кризи просив усі держструктури утримуватися від витрат. Видимо, -надцять мільйонів уже не в рахунок.
Як раз тоді багато ЗМІ, як згадує, перепублікували статтю-викриття «Кому криза, кому Лексуси», але знайти її в Інтернеті неможливо — Ганжа очистив медіапростір.
Друге, що зробив Сергій Валентинович на новій посаді, — подбав про свої гроші. Ні з того ні з сього державне відомство відкриває три рахунки (гривневий, доларовий, євровий) в «Європейському банку» — у невеликій фінустанові з сумнівною репутацією. І це в той час, коли на плаву залишалися лише крупні банки, а дрібні поглиналися монополістами. Природно, коли Ганжа йшов з посади, «Європейський» згорів, а точніше його ліквідували разом з усіма рахунками Держрезерву. Хто й як на цій корупційній схемі збагатився — цілком зрозуміло.
SKELET-info пропонує розглянути головні напрями діяльності новоспеченого «старшого завгоспа»:
— фіктивні угоди. У 2008 році Держрезерв заплатив 36 млн гривень приватній донецькій компанії «Продукти харчування» за фіктивне зберігання курячого м'яса. Нібито фірма протягом року зберігала 64 тис. тонн м'яса відомства.
На ділі товар перебував у холодильних камерах ГК «Комбінат Новий», яка входила в систему Держрезерву. Вийшло, що бюджетні кошти були дані за неіснуючі послуги невідомій фірмі. До речі, все це відбувалося, коли на українському ринку не було м'яса, а його вартість зашкалювала. Тоді Кабмін дозволив структурі продаж товару підприємствам м'ясопереробної промисловості для стабілізації ціни. Це потребувало поповнення запасів у державних закромах: так у Держрезерву з'явилися багатостраждальні 64 тис. тонн м'яса.
Чому ж платили кошти якійсь «лівій» донецькій фірмі? Точно ніхто не відповів. Розбиралася столична прокуратура, але справу швидко звели нанівець. Дійшли висновку, що за закупівлю відповідав екс-керівник Держрезерву Михайло Поживанов, якого змінив Сергій Ганжа. Потім фірма «Продукти харчування» звернулася до суду й потребувала понад 36 млн гривень за свої послуги. Фемід стала на сторону приватника. Держрезерв, а точніше Сергій Валентинович, заплатив. І тут головна невідповідність: Ганжа знав, де перебуває м'ясо, але чомусь дав кошти. Відповідь очевидна — все це продумана схема махінації. Зазначимо, що в 2010 році суд зобов'язав донецьких бізнесменів повернути державі кошти.
— аукціони зі зниженими цінами. У 2008 році Держрезерв оголосив аукціон з продажу матеріальних цінностей. Реалізовували кілька тисяч тонн чорного й кольорового металопрокату, бензину та інших товарів. Стартова ціна всього виставленого на продаж становила близько 800 млн гривень. Однак експерти говорять, що товар відпускали зі зниженою вартістю — 25% від ринкової ціни. Таким чином, продукція зі стартовою ціною майже в 800 млн гривень мала реалізовуватися мінімум на 2 млрд дорожче — за 3 млрд гривень.
Ганжа й його соратники пішли хитрим шляхом: вони приховали інформацію про аукціон і відпускали запаси держави своїм фірмам. Потім ці «свої фірми» швидко перепродавали товар у кілька разів дорожче. Виручку Сергій Валентинович і його спільники забирали собі. Зазначимо, що в 2010 році за результатами масштабної перевірки список цих структур оголосили. До нього увійшло 15 підприємств: Баришівська екологічна компанія, «Пром-Інвест-Технології», Кримський Агроторговий Дім, «Укрметалобезпечення», Національна інвестиційна компанія-2006, «БФ Склад», «Мегатранс-інвест», «Амірис», «Сфера-Транс», «Ресурс Інвест Груп», «Промресурс», «Статус Бізнес Груп», «Діалог-Плюс», «Ввико», ТД «Бізнесметпроект». До 2010 року, за даними Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб, п'ять із цих фірм уже припинили роботу.
— істотні недостачі. За період 2008–2009 років було втрачено держзапасів на суму 2,4 млрд гривень, а через неефективне управління фінансовими й матеріальними ресурсами державі завдано збитків у розмірі 4,2 млрд гривень. Крім цього, дебіторська заборгованість багатьох підприємств становила 3 млрд гривень.
Якщо говорити простими словами, це означає, що відомство продавало товар у кілька разів дешевше, а купувало дорожче. Також підприємства не завантажувалися на повну силу. Наприклад, сховища були заповнені лише на 21%, нафтобази — на 11%, склади — на 53%. Ця інформація стала відома з звіту ревізії КРУ, яка провела перевірку в структурі. Правда, зроблено це було в 2010 році, коли Сергій Ганжа в усю захищав країну й «сім'ю» Януковича. Звіт широкій громадськості не оголосили.
— продаж товара «своїм». Перед самим уходом з Держрезерву Сергій Ганжа зумів провернути кілька афер й добре навариться. Він продав майже мільйон літрів етилового спирту класу «Люкс» за смішною ціною. За поданням Сергія Валентиновича провели закритий тендер, куди пустили лише «потрібні» фірми. Весь спирт викупила нікому невідома донецька ТОВ «Універсал-строй», створена за кілька днів до тендера. Після цього товар потрапив до нелегальних виробників горілки. Вони наштампували стільки бутилок «паленки», що вистачило б кожному українцю. Продавали її за гроші. Така операція привела до обвалу ліквероводочного ринку України.
Друга афера сталася, коли Держрезерв продав ТОВ «Енергомашимпекс» 23,4 тонни дизельного палива закладки 2003–2005 років за ціною 1,5 гривні за літр. Для порівняння: у той час вартість палива по всій країні перевалила за 7 гривень. Більше того, ця ж фірма виграла тендер й отримала можливість придбати 15,7 тонн бензину за 1,6 гривні за літр. А тепер найсмішніше — за рік до цього відомство закупило продане паливо й бензин за ціною 9,9 гривні за літр у ТОВ «Європродуктінвест», плюс заплатило 4 млн гривень за прострочену оплату рахунків. Таким чином, Ганжа за рік знизив у 10 (!!!) разів вартість товарів. Як видно, фірма в 2009 році, одразу після угоди, припинила діяльність.
Варто зазначити, що не сам Сергій Валентинович такий поганий, що обчистив до липки всі резерви держави. Сама система й специфіка функціонування Держрезерву дозволяють створювати корупційні схеми. Наприклад, у закромах Батьківщини будь-який товар не лежить роками. З періодичністю його продають, щоб закупити новий. Природно, у цій схемі будуть втрати, але деякі особи роблять їх шаленими.
У грудні 2009 року Кабмін звільнив Сергія Ганжу з посади керівника Держрезерву. Сергій Валентинович написав заяву за власним бажанням. У міністерстві говорили про те, що йому запропонували роботу в партійних структурах. Зазначимо, що за час роботи Ганжи «старшим завгоспом» його ніхто й ніколи не критикував. Хоча всі бачили й розуміли масштаби крадіжки. Однак звинувачувати в чомусь Ганжу — фактично те саме, що звинувачувати спікера, яким став на той момент Володимир Литвин. Але за «гріхи» все ж знайшли відповідального. Сергій Ганжа недостачу, розтрати й фікцію спихнув на одного зі своїх заступників — Миколу Синьковського.
Департамент «Т»
Наступні два роки, з 2010 по 2012, випали з офіційної біографії Сергія Ганжи. Однак SKELET-info дізнався, що в цей період він був консультантом Апарату Верховної Ради України. За цією громкою посадою криється лише те, що Сергій Валентинович став особистим помічником Володимира Литвина. Правда, він ніколи це не афішував і вважав за краще вичеркнути з свого життя цей факт. Також він проходив військову службу в органах державної безпеки.
Не забував Сергій Валентинович і про депутатську діяльність. У 2011 році п'ять лівоцентристських партій, однією з яких був «Всеукраїнський патріотичний союз», утворили партію «Об'єднані ліві й селяни». Нове політичне творіння очолив екс-міністр освіти й науки України Станіслав Ніколаєнко, Ганжа отримав роль одного зі змів. Новоспечена партія примкнула до «Соціалістичної партії України» Олександра Мороза.
У грудні 2012 року Сергій Валентинович виходить з тіні — гарант Віктор Янукович призначає його Уповноважених Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України. Попрацював Ганжа на цій посаді 4 місяці й отримав нове призначення, ставши начальником департаменту СБУ з захисту національної державності. Цей напрям називають Департамент «Т» або політична «охранка». Місце дуже «прибуткове», але досить проблемне. Як вдалося дізнатися, Сергій Валентинович особисто випросив у Януковича це призначення. Дуже він хотів захищати країну й «сім'ю» Віктора Федоровича від «ворогів».
Найбільш гучна справа, яка велася під контролем новоспеченого керівника «охранки» — про «василівських терористів».
Ганжі до збожевоління хотілося виправдатися перед Януковичем і довести, що лише він спроможний забезпечити безпеку президентського синдикату. Тому Сергій Валентинович вирішився на заборонені методи: фабрикування справи й вибивання показань. Отже, у справі «василівських терористів» фігурували Ігор Мосійчук, Сергій Бевз і Володимир Шпара з Василькова, які планували взорвати пам'ятник Леніну в Бориспілі в 2011 році під час святкування Дня незалежності. Крім цього, їх звинувачували в підготовці теракту, незаконному поводженні зі зброєю й вибуховими речовинами, а також закликах до повалення влади. Справа в тому, що Віктор Янукович й його чекістські соратники дуже не любили націоналістів. А Мосійчук, Бевз і Шпара входили в організацію «Патріот України».
У цій справі було багато невідповідностей: монумент Леніну на той час уже знесли, тому взривати було нічого, свідчив проти тройці чоловік під вигаданою фамілією Ярмоленко, у рук силовиків було хибне висновок експертизи від колег, а на оперативних кадрах видно, як слідчі без жодного спецзбруї, голими руками, торкаються знайденого вибухового предмета.
Незважаючи на все вищезазначене, суд дав «терористам» 6 років тюрми. Історія закінчилася тим, що тройця відсиділа понад 2,5 року й вийшла на волю під час Майдану.
Сидячи в кріслі керівника «охранки» в Києві, Сергій Ганжа, за старою звичкою, «контролював» Дніпропетровську область. Він займався чимось на кшталт рекету, але не тим, який процвітав у 90-х, а більш законним. Сергій Валентинович отримував від Володимира Воропая, екс-начальника управління СБУ Дніпропетровської області, списки так званих «політично ненадійних» бізнесменів міста й області. Київ давав добро: приватників вносили в чорний список і у них відбирали бізнес. З легкої руки Ганжи Воропай розжився агрофірмою «Агростеп». А потім став топити таким способом конкурентів. Наприклад, він розорив велику дніпропетровську фірму «Зернові джерела». Природно, Сергій Валентинович отримував свій відкат.