Весняне пробудження зомбі з ПР з вимогою «зупинити нацизм» і виконати Мінські угоди збіглося з наказом Кремля, спущеним у «Л-ДНР»: посилити пропаганду на територіях, підконтрольних Україні. І оголошеною Захарченком кампанією «Возз'єднання Донбасу». Керівник «Донецької республіки» запросив ветеранів Великої Вітчизняної війни з підконтрольної Україні території здійснити поїздку на святкування 9 травня в окупований Донецьк. Він тепер регулярно проводить так звані прямі лінії з громадянами України, де розповідає казки про підвищення надоїв з укосами та вставання з колін «націоналізованих» підприємств. Обіцяє своїм прихильникам, що Маріуполь найближчим часом буквально стане частиною так званої «республіки», а Слов'янськ отримає пам'ятник Моторолі. Погрожує, що розправиться з учителями, які – цитата: змушують дітей на своїх уроках забути велику Батьківщину (що це – СРСР чи «Новоросія» – не уточнюється). Крім того, посаджений Москвою «лідер республіки» впевнений, що наведе порядок у всій Україні.
А головний ресурс помічників окупанта – «Перший республіканський телеканал» починає свій випуск типу новин такими словами: «Вітаємо тих, хто проживає на територіях, тимчасово неконтрольованих ДНР, і тих, хто приймає наш сигнал у Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій областях». У свіжих випусках – радісна новина про те, як нинішній мер Одеси Труханов та місцеві депутати скасували декомунізацію й повернули сталінські назви раніше перейменованим вулицям. Якщо орієнтуватися за біло-голубими палатками, які «Опоблок» поставив не лише на сході, але й у центральних областях, та чергової активізації федерастів з медведчуківського «Українського вибору», то «наведення порядку» по-захарченківськи вже йде повним ходом. Старушки у жилетках «Опи» збирають підписи під закликом розпочати примирення з «Л-ДНР» у Мінському форматі (у перекладі – капітулювати перед РФ). Знову закликають дати місцевому самоврядуванню право самостійно вирішувати «як використовувати російську та інші мови» (читай – наплювавши на Конституцію, надати російській мові особливий статус).
А також вимагають дозволити місцевим сепаратистам ставити кам'яних Ленінів, називати вулиці іменами катів українського народу, та подібний ватний смітник.
Особливу тривогу викликала активність колаборантів у прифронтових містах. У Маріуполі проблемою «боротьби з нацизмом» та захистом «російськомовних» озаботилися ті самі громадяни, які організовували антиукраїнський референдум у 2014-му й не понесли за це ні кримінальної, ні політичної відповідальності. Досі вороги України мають високі посади в держустановах та задіяні в органах місцевої влади на території всієї підконтрольної Україні частини Донбасу. Про деяких навіть кажуть, що вони встигли й повоювати на ворожій стороні. На авангарді антиукраїнського руху в Маріуполі 2017 року позначився активіст російської весни 2014 року Андрій Федай – екс-секретар міськради, а тепер просто місцевий депутат від «Опозиційного блока». Три роки тому він організовував проросійські мітинги, сидів за одним столом із самозванцем «мером Маріуполя». Взимку 2013–2014 років відправляв титушок на столичний антимайдан та співпрацював з бойовиками. А 19 квітня 2017 року заговорив на сесії про чергове «стирання історичної пам'яті» та «спасибі діду за Перемогу».
Бувший управлінець з «Азовсталі» Андрій Федай – маріонетка Олексія Білого, його офіційний помічник як народного депутата від «Опоблока». Але й самого Білого самостійною фігурою назвати не можна. Спірне питання – чий він більше ставленик: Ахметова чи Іванющенка. Білий був і топ-менеджером колишнього головного спонсора ПР Рината Ахметова, і довіреною особою зловісного Юрія Іванющенка. Він з числа тих «рігів», які воліли перебувати в тіні, прогулювали засідання у ВР та не блищали ораторським мистецтвом, зате міцно пов'язані темним минулим з людьми з Єнакієва. Про Олексія Білого якось писали, що він належав до ОПГ кума Януковича Зуєва: http://pro-test.org.ua/index.php? та командував будівництвом знаменитого палацу Іванющенка в Єнакієві, який являв собою штаб-квартиру тамтешніх блатних. Наприкінці 90-х років працював на Єнакіївському коксохімічному заводі, на початку 2000-х – на ЕМЗ. Коли Янукович був губернатором Донеччини, був його заступником. А після того як Янукович відправився до Києва – переїхав до Маріуполя. Керував ахметівською «Азовсталлю». А як тільки Іванющенко прибрав до рук «Азовмаш», став вести справи Юрія Єнакіївського на цьому підприємстві.
«Азовсталь» цікава тим, що є головним отруйником Маріуполя. На робітників навіває жах одне лише згадування імені Білого та інших «господарів». Не став краще й його наступник на комбінаті Енвер Цкітішвілі. Щоб зрозуміти атмосферу, яку десятиліттями створювали в Маріуполі ці діячі, подивіться таке відео. «Це ж Смертьінвест», «роблять все, що завгодно – лише б грошей не платити» – кажуть про «рідний завод» робітники та приховують свої обличчя.
За словами місцевих політиків, у період президентства Януковича для Маріуполя Білий грав приблизно ту саму роль, яку Артур Герасимов грає при Порошенку. Його називали смотрящим за югом області: він «обіліччував» та «нарізав округа» – саме так, як це було вигідно донецькій мафії. Як законотворець проштовхував екологічні гроші для Маріуполя, що дозволяло Ахметову та Іванющенку економити витрати на убиваній ними екології. Але головне – був у числі парламентських представників «донів», які здали Україну Путіну ще у 2010-му.
У нас часто, говорячи про того чи іншого депутата, відзначають окремим рядком голосування за диктаторські закони. Тоді як більш криваву роль у новітній українській історії зіграло інше голосування. За ратифікацію так званих «харківських угод», які продовжили перебування російської військової бази в Криму, та які правильніше називати Пактом Януковича–Медведєва. Слід було б зробити висновок з трагічних подій та позбавити права обиратися у ВР кожного, хто вчинив тоді відкрите зрадництво нашої Держави, дав старт початку гібридної окупації Криму Росією. Ключову роль у тому знаковому голосуванні зіграли «донецькі», але нагадили й деякі нинішні «патріоти» – такі як Інна Богословська, Ігор Палиця. А Білий перебував у числі найзапальніших: проштовхуючи угоду щодо Чорноморського флоту, показав себе у драці з Олесем Донцем.
Зрозуміло, що без друзів Москви Білого та Цкітішвілі в Маріуполі навесні 2014 року не було б ніякого «референдуму». Генеральний директор «Азовсталі» Енвер Цкітішвілі взяв участь також у числі підписантів меморандуму з маріупольськими представниками «ДНР». А на місцевих виборах 2015 року робітники керованого ним комбінату отримали по корпоративній пошті цікавого листа з закликом: «Показати 25 числа такий же результат, який ми показали 11 травня 2014 року».
Не дарма ахметівські підприємства на виборах мера дали «опоблокеру» Вадиму Бойченку (ще одному топ-менеджеру Ахметова, але з комбінату імені Ілліча) майже сто відсотків голосів та таку саму явку. Робітники були зобов'язані сфотографувати результат та показати начальству – під загрозою звільнення.
Кукловоди Федая належать до числа людей, які не просто співчували «російській весні», але були її головними спонсорами. І, судячи з усього, продовжують служити інтересам агресора. Що вони розраховують отримати взамін? Можемо лише здогадуватися. Але, наприклад, за даними профспілкової організації «Народна солідарність», після введення офіційної блокади РНБО комбінат «Азовсталь» збільшив норму виплавки металу та отримує коксуючийся вугілля з Росії. При цьому під виглядом російського в Маріуполь може поставлятися вугілля з «ДНР». Що стосується «Азовмаша», ситуація на ньому поки плачевна через втрату російського ринку, але у Іванющенка можуть бути свої плани.
Напомнила про себе в Маріуполі й засновниця «платформи» (як вона це називає) «Жінки за мир» Наталія Королевська. У біло-голубої палатки нардепшу привітали криками: «Чемодан-вокзал-Росія». І перше, що сказала на це Королевська: «А де наша камера?» (поспішала запечатлити місцевих «фашистів» та себе, «страдницю»). За цинізмом та безсоромністю ця «миротворець» дасть фору будь-кому, і далі стане зрозуміло – як це виражається.
Сочувствуючим варто знати кілька базових речей з біографії «опозиціонерки». Її брат – велика шишка в Москві (колишній заступник міністра регіонального розвитку РФ Костянтин Королевський) та, звичайно, підтримав анексію Криму. Сама Королевська була міністром соціальної політики при Президентові Януковичі та портфель у уряді отримала в обмін на зраду Тимошенко, яка дала їй путівку у велику політику. Міністр Королевська обіцяла кожному пенсіонеру по тисячі євро пенсії, а замість цього залізла в кишеню кожного. Про розкрадання сотень мільйонів говорить хоча б такий фрагмент – на продукти для школярів було витрачено 484 мільйони бюджетних гривень. Ціни при закупівлі були завищені у 3–4 рази, а різниця «освоєна» за допомогою фірм-прокладок ( http://www.ord-ua.info/2015/02/25/te-kto-grabil-stranu-do-sih-por-na-svobode-korolevskaya-ofitserov-i-drugie/
Символічно, що чоловік Королевської – Юрій Солод на останні вибори у ВР йшов під гаслом «продовжу справу Олексія Азарова». Про перекручену любов до Слов'янська Азарова-молодшого та Нелі Штепи розповідав колишній міський голова Олег Зонтов: «Усі можуть подивитися фільтрувальну станцію на Артема (у Слов'янську) – там стоїть такий синій модуль. Так ось він порожній – і це те, за що місто заплатило 29 мільйонів гривень авансом, так і не дочекавшись закінчення робіт».
Як ми вже писали, батько Микола Азаров спеціальним постановленням Кабміну дозволив Слов'янську перечислити 100% передоплату фірмам свого сина – за невиконані роботи.
Почему Королевська не ризикнула проштовхувати супружника у ВР по округу на рідній Луганщині, а вибрала як трамплін у ВР місто Слов'янськ? Відповідь проста – на малій батьківщині Королевську та Солода занадто добре знають з негативної сторони. Саме там бурхливо розвивався тіньовий бізнес сім'ї – масштабна нелегальна видобування вугілля в шахтах-копанках. І найбільша площадка, куди звозили вкрадене вугілля, знаходилася саме в рідному для Королевської Червоному Лучі. Надприбутки досягалися шляхом експлуатації рабів, варварським ставленням до землі, ігноруванням техніки безпеки та неплатою податків. «Центр розвитку вугільної промисловості Донбасу» – фірма з таким насмішливим названием, що належить чоловікові Королевської, займалася скупкою та легалізацією вугілля копанок по всій Луганській області, починаючи з 2007 року.
Коли міністром вугільної промисловості у уряді Тимошенко був призначений пенсіонер Віктор Полтавець, пов'язаний з сім'єю Королевська–Солод, цей бізнес досяг розквіту. Вкрадене вугілля проводили через «Свердловантрацит», вимиваючи гігантські державні кошти на дотацію. Надалі схема зазнала змін, але наживатися на копанках Королевська продовжувала до початку окупації.
А недавно колеги розузнали, як Королевська заробляє мільйони доларів у наші дні. Хитра дама штовхає вагонами кольорового лому в РФ через чорну діру під назвою «ЛНР»: http://vlada.io/articles/kontrabanda-metalloloma-iz-ukrainy-v-rossiyu-kak-eto-rabotaet-cherez-offshor-v-ordlo/
Підроблені печатки, фірми-пустушки, ухилення від податків, фінансування «ЛНР» – букет типовий для топ-персон з «Опозиційного блока». Документи, що доводять незаконну діяльність Солода та Королевської, знайшли в пошті їхнього працівника, причини смерті якого не ясні: http://vlada.io/articles/kontrabanda-metalloloma-iz-ukrainy-v-rossiyu-kak-eto-rabotaet-cherez-offshor-v-ordlo/
Але головний сенс публікацій про бізнес цієї «жінки за мир» зводиться до тісного зв'язку з війною – у «ЛНР» у Королевської партнери, там знаходиться джерело її збагачення. Чим довше триватиме війна, тим багатшими будуть ставати Королевська та Солод.
Письменниця з Луганщини Олена Степова написала про цю пару: «Вони вбивали весь цей час і продовжують вбивати. Колись госпожа морозивниця (Королевська володіє маркою «Королевське морозиво» – прим. ред.) убила людину в Червоному Лучі, бездіяльністю. Її шофер збив людину. Його можна було врятувати – не за кордоном, у Києві чи Дніпрі. Але вони просто відморозилися. Скільки на ній крові? Страшно уявити».
На справді, як кажуть жителі Червоного Луча, «Ганді з Луганді» (так прозвали «миротворець») двічі безнаказано давила виборців-земляків. Широко відомо про ДТП з участю її кортежу менше ніж за 2 роки до війни. 1 вересня 2012 року Королевська приїхала попіаритися на перший дзвінок разом з футболістом Андрієм Шевченком, а на зворотному шляху сталася «неприємність». Машина з її кортежу вирвалася на зустрічну смугу й перетворила в лепешку ВАЗ. Каліцею стала юна дівчина, яку ледве витягли з того світу. А матері потерпілої передали 5 тисяч гривень «відступних» (подробиці тут: https://ru.tsn.ua/politika/kortezh-korolevskoy-i-shevchenko-stal-vinovnikom-dtp-s-postradavshimi.html
Але місцеві поговарюють, що був і ще один випадок – приблизно у 2009 році. «Королевичі» збили чоловіка, і поїхали собі далі, навіть не зупинившись. «На допомогу прийшов водій зі старого «Москвича», у якого не було реєстратора. Його-то й упакували. Менти переставляли машини, тягали їх тягачами, щоб змінити схему ДТП. Водієві, який просто побачив кров, дали 5 років. Інформація про це активно обговорювалася на форумі міста Червоний Луч, там і фото було з похорону, і фото свідка», – розповів джерело.
Сьогодні гуано на тему «захисту російськомовних», а завтра – «путен, па-ма-ги» – цей урок постраждалі від війни винесли з подій останніх 3 років. І тому маріупольські активісти намік Федая та Королевської зрозуміли правильно. Рішуче виступили проти розповсюдження «російської весни». 30 березня провели акцію проти рашизму під гаслом «Російський світ – це війна». І домоглися заборони всіх політичних акцій з 1 по 10 травня.
У Північнодонецьку та Лисичанську, які розташовані недалеко від лінії фронту, активісти теж сориєнтувалися. Навіть потребували заборонити «Опозиційний блок». «Якщо ми не дамо відпір «російському світу», то він знищить Україну, – написав депутат Сергій Самарський. – У Північнодонецьку «Опоблок» знову продовжив розхитування російської весни. У палатках збиралися підписи під сепаратистськими воззваннями, знову роздавалася «бутківська газета» «Північнодонецька правда».
Про друга «російського світу» пана Буткова ми якось писали тут: /2016/12/09/merskaya-istoriya-v-severodonetske-kak-obnalschik-sam-sebya-naznachil-golovoj-i-umyiknul-millionyi/
«Антифашистські» палатки, наче інфекція, розповсюдилися по Херсону, Чернігову, Сумам… Але в Чернігові, наприклад, їм були не раді.
Однак зауважте, як переживають за успіхи русомирців з «Опоблока» у «Л-ДНР».
Червоний першотравень прокотився країною без особливих екцесів. Хоча в столиці один з маршів провів московський пацієнт Леонід Кожара (про його «Інститут миру» ми якось розповідали: /2017/01/12/kak-rossijskie-spetssluzhbyi-okkupiruyut-kiev-cherez-mirotvorchestvo-i-zabotu-o-pereselentsah/
В Одесі 2 травня безпрецедентні заходи безпеки не дозволили розхитати тему «Катині». Але підготовка була. 26 квітня рішенням депутатів міськради повернулися комуністичні назви перейменованим при Саакашвілі вулицям. Георгій Жуков, який хвалився тим, що розмінував поля, пускаючи по мінах радянських солдатів, залишається однією з «іконок» кремлівського перемогобісся.
Зрозуміло, що комуністи поспішали до 9 травня повернути проспекту Небесної сотні (декомунізована назва) ім'я «маршала Перемоги». Характерно, що на розгляд депутатів цей питання внесла одна з найближчих соратниць мера Одеси Геннадія Труханова. І в результаті в Одесу «повернулися» дев'ять Чапаєвських провулків, восьми з яких роком раніше були дані імена загиблих у зоні АТО жителів Одеської області… Скандальне рішення вже скасовано судом, прокуратура розпочала перевірку й переляканий Труханов «включив задню», але про це так і не розповіли глядачам «республік».
А зараз у друзів Кремля наближається чергове «час Х» – коли, прикриваючись живим щитом з ветеранів, вони понесуть у маси улюблені гасла «російської весни». «Нащадок переможців» Королевська вже у Слов'янську. На зустріч з ветеранами 4 травня прибула в супроводі тієї самої бабусі, яку використовувала роком раніше. 9 травня 2016 року у Слов'янську травнева гастроль морозивниці закінчилася потасовкою. Спочатку «жінок за мир» помітили в міськвиконкомі Слов'янська з символікою РФ. Потім забросали нардепшу зеленкою. Але Королевська не розгубилася – сховалася за 91-річною бабусею, так, щоб і тій дісталося.
Що найцікавіше – «Жінки за мир» утроїли з використанням зеленки цілий шоу біля монумента Слави: обмазувалися на знак солідарності й вили: https://www.youtube.com/watch?
Замисел зрозумілий: метять зеленкою в Королевську, а можна сказати: «Прокляті фашисти, розстріляли ветеранку зеленкою». Кричать: «Ганьба» на адресу королеви копанок, а можна сказати: «Мерзавці, нічого святого, освистали поважну бабусю».
Слов'янські сепарші («жінки за мир») збуджені закликами «не постояти за ціною перемоги, яка одна на всіх» – вже атакують український Слов'янськ скляними грамотами. Чомусь не хочуть їхати ні в «ДНР», ні в Ростов, чекають в Україні зустрічі з «російським світом».
9 травня королева копанок намірена повторити свій варіант «Безсмертного полку». Серед місцевих активісток її організації – дами, які підтримували Гіркіна та самопроголошеного Пономарева, коли у Слов'янську правили «ввічливі люди» з-за перебрика. У їхньому числі й організаторка антиукраїнського «референдуму» у Слов'янську Тетяна Герко.
Депутатша не дарма не відпускала бабусю від себе. Ради піару навіть поховала. РашаСМІ розповсюдили фейк про те, що бабуся ветеран, облита зеленкою 9 травня, скончалася від пережитого кошмару. На фото 2017 року: Королевська та та сама бабуся ветеран ВОВ, яка нібито не пережила покушення з зеленкою у 2016 році.
Ветеранам Королевської до лампочки. Що ж потрібна цій заїжджій «дочці лейтенанта Шмідта»? Мета всього заходу відображена на її персональному сайті. «Влада, руками радикалів, продовжує знущатися над ветеранами ВОВ» – пише Королевська, ототожнюючи себе з ветеранами, а місцевих патріотів України з владою. Хоча неправильними є обидва твердження.
У Запорізькій області теж планується на 9 травня свій «Безсмертний полк». «Переможемо фашизм» – заздалегідь проанонсував на пасхальних куличиках депутат ВР Євген Балицький (від «Опоблока», звичайно), який у Мелітополі володіє телеканалом та радіо. Очолити антиукраїнський шабаш у Запоріжжі намірується деякий Костянтин Мамросенко, який разом з покійним Моторолою захоплював Харківську ОДА у 2014-му році. І, відсидівши всього 2 місяці, звільнився. Запорізькі журналісти кажуть, що цей персонаж прямо пов'язаний з путінським «Національним благодійним фондом» РФ, осередок якого зареєстрований і у Запоріжжі. Підтримуватиме шествіння й колишній секретар міськради «регіонал» Андрій Іванов, який нещодавно зареєстрував созвучну кремлівському полку громадську організацію «Полк Перемоги», співзасновниками якої стали місцеві комуністи.
Обострення рашизму у Запоріжжі – не випадковість. Цей регіон сьогодні заслуговує на більшу увагу, ніж антимайданівська Харківщина. Все тому, що тут щільно обосновується олігарх Ахметов, який зіграв сумну роль у втраті для України частини Донбасу (нагадаю, Ахметов особисто перешкодив розгону захоплювачів Донецької облдержадміністрації ночі з 6 на 7 квітня 2014 року). Запорізька область стала феодом Ахметова з усіма вытікаючими, включаючи форму проведення виборів. Ахметову належить гігант «Запоріжсталь» та ряд інших крупних підприємств. Туди перебазувалася левова частка його структур, а значить – з'явився адмінресурс. Саме тому, точь-в-точь, як і в Маріуполі, у Ахметова й у Запоріжжі з'явився й власний мер – мільйонер з «Запоріжстали» Володимир Буряк. А на місцевому телеканалі вже вовсю розганяється ватний інформ-смітник.
Там, де автори «російської весни» 2014 року, там і «безсмертні полки» 2017 року. І це закономірність. Як не випадковість і той факт, що найбідніші та депресивні поселення Луганщини та Донеччини – ті, у яких копанки були єдиним засобом вижити, виявили найтепліший прийом «російському світу». Доведені до крайності люди міркували, що гірше вже просто не може бути, та уповали на «хорошого Путіна». Так уж на сході країни повелося: гробять та позбавляють прав Королевська та Ахметов, а ругають Україну. У цьому полягає головний парадокс так званого «донбаського сепаратизму»: для певної частини принижених та образлених антимайдан став донбаською Врадіївкою. Такої думки дотримується й Олена Степова. Впевнена, що деякі луганські «ополченці» пояснювали свій антиукраїнський позив відчайдушним бажанням протистояти беспределу Королевської, Єфремова та їм подібних. «Ті, хто тоді активно боровся проти Королевських–Єфремових – зараз терористи. Свій вибір пов'язують з беспределом – мовляв, не знали, як захистити своє місто, так як влада приховувала всі злочини, а горожани були рабами», – говорить письменниця.
Потеріївши владу на неконтрольованих територіях, донецька мафія заражає «російським світом» нові ділянки. Історія повторилася, як при Ющенку (після Помаранчевої революції). Донбаські «еліти» виторговують нові вотчини для безраздільного правління. Тільки вже через кров. Здавалося б, самі шантажисти придбали досвід, який мав би навчити, що така розхитування погано закінчується. Але, схоже, старі граблі – поганий учитель. Найкращі плоди дає метод Артема Семенихіна. Мер-атошник з міста Конотоп поступив зі зборами Ольги Гінзбург з медведчуківського «Українського вибору» не толерантно. Зате отримав результат.