Нині одним із найактуальніших питань суспільно-політичного обговорення є зірвана влітку цього року спецоперація з затримання найманців російської приватної військової компанії «Вагнер». У цьому зв'язку в ЗМІ постійно з'являється фігура голови офісу президента А. Ермака. Однак зосереджуватися виключно на з'ясуванні причетності цього функціонера до провалу зазначеної спецоперації – неправильно. Адже це лише один (хоча й дуже показовий) фрагмент його багатогранної діяльності на посаді керівника президентського офісу. Є всі підстави розглядати фігуру Ермака в широкому контексті реалізації державної влади в Україні.
Почати потрібно із загального – з визнання того факту, що в Україні побудована неконституційна модель реалізації державної влади. Повністю нівельований конституційний принцип розділення державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Парламент як єдиний законодавчий орган і Кабінет міністрів як вищий орган у системі виконавчої влади зберігають свою незалежність і самостійність лише на папері.
Руководство практично всіма правоохоронними органами та спецслужбами здійснюється в ручному режимі без урахування принципів їхньої діяльності. Знищена конституційна система стримувань і противаг, яка покликана запобігати зловживанню владою та її узурпації. Заблоковано здійснення Конституційним судом конституційного контролю за діяльністю президента, парламенту та уряду, що «розв'язало руки» і дозволило їм на свій розсуд приймати будь-які рішення. Формування у 2019 році за результатами виборів «моновлади» привело до її безпрецедентної концентрації (монополії) в одних руках. За багатьма ознаками можна стверджувати, що вся повнота державної влади зосереджена в офісі президента, який за визначенням не може мати якої-небудь влади, оскільки не є самостійним суб'єктом державної влади. За Конституцією офіс президента є всього лише президентською канцелярією – допоміжним органом для здійснення президентом своїх повноважень.
По суті, це визначає правовий статус голови офісу президента – він лише керівник президентської канцелярії, і його «юрисдикція» поширюється виключно на працівників цієї канцелярії. Він, в принципі, не може використовувати повноваження президента, оскільки Конституція прямо забороняє президентові передавати свої повноваження іншим особам або органам. Керівник президентського офісу не може діяти замість президента або виступати від його імені – в Україні немає посади віце-президента, голову президентської канцелярії ніхто на виборах не обирав і не уповноважував на здійснення державної влади. Він не може давати доручення, вказівки або накази керівникам або іншим представникам яких-небудь органів державної влади. Це буде перевищенням його повноважень і протиправним втручанням у діяльність цих органів. Голова президентської канцелярії не може мати доступу до інформації, яка адресується виключно президентові як главі держави та Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України. Зрозуміло, що він ні в якому разі не може приймати рішення замість президента. Тобто керівник президентського офісу не є політичним або державним діячем, він – звичайний керівник допоміжної (по суті – патронатної) служби, у підпорядкуванні якого знаходяться лише працівники цієї служби.
Статус і роль голови офісу президента в принципі ніщо не відрізняє від статусу та ролі керівників апаратів (служб) інших державних органів, функції яких зводяться до організаційного забезпечення діяльності цих органів. Хто-небудь може уявити собі ситуацію, при якій керівник апарату Верховної Ради України підміняє собою парламент або бере безпосередню участь у прийнятті законів? Або ситуацію, коли керівник апарату Верховного Суду або будь-якого іншого суду починає вершити правосуддя, приймаючи замість суддів судові рішення від імені України? Якби таке сталося, то це одразу отримало б правову кваліфікацію як неправомірне присвоєння владних повноважень, свавілля та протиправне втручання у діяльність відповідних державних органів або посадових осіб. Чому ж такий підхід не застосовується до керівника президентської канцелярії, фактичний статус якого, очевидно, не збігається з його юридичним статусом?
Слід визнати, що посада керівника президентської канцелярії (адміністрації, секретаріату, офісу) протягом усього періоду існування цієї посади сприймалася особливим чином. Її реальна роль у політиці завжди була гіпертрофованою. Але такої ваги та таких можливостей впливати на ключові державні процеси, якими володіє А. Ермак, не мав ніхто з його попередників. Заперечуючи причетність голови офісу президента А. Ермака до зриву спецоперації з затримання «вагнеровців», начальник ГУР Міноборони К. Буданов сказав таке: «Якщо Ви запитуєте себе, чи міг керівник офісу впливати на хід проведення спецоперації, то я з повною відповідальністю можу сказати, що згідно із законом про розвідку, керівник офісу, ким би він ні був, не може втручатися у проведення якого-небудь спеціального заходу». Водночас колишній начальник ГУР В. Бурба заявив, що «вказівку про перенесення фінального етапу» цієї спецоперації він отримав від голови офісу президента А. Ермака. Генерал Бурба сказав, що він не міг не послухати А. Ермака, оскільки той перебував у матеріалі, присутствував на всіх доповідях, був делегований главою держави, а також упевняв, що це вказівка самого президента Зеленського.
Якщо уважно проаналізувати сказане діючим та колишнім начальниками ГУР, то стане очевидним, що перший (К. Буданов) нічого не сказав про фактичну участь А. Ермака у впливі на хід спецоперації з «вагнеровцями» – він відзначив лише те, чого не може робити керівник президентської канцелярії за законом (де-юре). Другий (В. Бурба) розповів саме про те, що сталося в реальності – фактично дану А. Ермаком вказівку перенести цю спецоперацію: «Ми від нього отримали вказівку, вказівку Президента України». На останню фразу екс-керівника ГУР слід звернути особливу увагу, оскільки в ній значною мірою відображається фактичний статус А. Ермака. Високопоставлені посадові особи, особливо ті, хто безпосередньо відвідує Банкову, добре знають справжню роль А. Ермака в здійсненні президентом своїх повноважень та його вплив на державну політику у внутрішній та зовнішній сферах, вирішенні кадрових питань тощо. Багато хто сприймають його як віце-президента, а деякі – як фактичного керівника держави. У будь-якому разі є багато підстав говорити про визначальну роль А. Ермака в реалізації державної влади.
Хто мав нагоду бувати в кабінеті президента В. Зеленського, той знає, що на всіх зустрічах і нарадах у главі держави (включаючи суворо конфіденційний характер) неодмінно присутній А. Ермак (так було ще до його призначення керівником офісу президента – коли він займав посаду радника президента). Якщо за результатами таких нарад/зустрічей приймалося певне рішення, це зовсім не означало його остаточність. Неодноразово такі рішення кардинально змінювалися після того, як А. Ермак залишався з президентом наодинці. Будь-які переговори президента В. Зеленського з іншими чиновниками проходять при обов'язковій участі А. Ермака. Це стосується також керівників військових, правоохоронних та розвідувальних органів, фактично позбавлених можливості провести розмову з президентом тет-а-тет та проінформувати його з питань, які належать до виключної компетенції глави держави та верховного головнокомандувача. Єдиним винятком нині є голова СБУ І. Баканов, який як давній соратник В. Зеленського з багатьох делікатних справ ще може іноді поговорити з президентом один на один.
Але й у нього таких можливостей стає все менше й менше – голова канцелярії жорстко контролює доступ до «тіла» та канали надходження інформації. Інформування керівниками спецслужб президента в режимі тет-а-тет – це не чия-небудь особиста примха, а вимога дотримання суворої таємниці при вирішенні найважливіших питань у сфері державної безпеки та оборони. У цій (і не лише в цій) сфері є питання, які крім керівництва спецслужби повинен знати лише президент. І ніхто більше. Недотримання цієї вимоги може завдати колосального збитку державним інтересам, що підтверджується провалом спецоперації з «вагнеровцями».
За короткий проміжок часу А. Ермак, образно кажучи, з нічого став всім. Експерти відзначають, що вплив «короля МАФів» (так А. Ермака називають у ЗМІ) у системі державної влади збільшувався в геометричній прогресії. Спочатку він замінив собою для президента міністра закордонних справ, керівника протоколу, спеціального посланника, попереднього голову офісу, а потім непомітно став замінювати… самого президента.
Вийшовши з тіні президента, А. Ермак почав поступово його затінювати та відсувати від нього найвпливовіших та довірених осіб – С. Трофімова, С. Шефіра, Д. Разумкова, значною мірою І. Баканова. За інформацією джерел, ключові рішення на Банковій приймаються в кабінеті керівника офісу президента, а в кабінеті глави держави вони лише набувають формальної легітимації. У багатьох випадках такі рішення приймаються й безпосередньо доводяться до виконавців на другому поверсі без посередника на четвертому поверсі. За словами одного з високопоставлених відвідувачів Банкової, який хотів потрапити до президента для вирішення певного питання, голова офісу президента після висловлення свого бачення з цього питання сказав: «Ви можете потрапити до нього, але буде так, як я сказав». Нині Ермак не лише «завжди й повсюди» з президентом, але й часто вже нарівні з президентом, а подекуди – фактично замість президента. Про інших представників політичного керівництва держави з прем'єр-міністром та спікером парламенту включно – навіть нічого не варто говорити.
Добре розуміючи справжній статус голови президентської канцелярії та його вплив, вони навіть не претендують бути «перед ним», хоча офіційно вони керівники держави, а він – лише старший канцеляристи. Їм за щастя побути хоча б поруч з ним. Достатньо проаналізувати офіційні повідомлення про участь А. Ермака в офіційних заходах, подивитися на фото, де він запечатлений поруч з президентом та іншими чиновниками, щоб зрозуміти справжнє місце та роль голови президентського офісу в системі державної влади України.
Всього кілька показових прикладів. 17 березня 2020 року прес-служба офісу Генерального прокурора повідомила, що керівник офісу президента А. Ермак представив працівникам прокуратури нового керівника відомства І. Венедиктову. «Впевнений, що офіс генерального прокурора працюватиме ефективно, буде на сторожі українського законодавства та відповість на всі виклики суспільства, яке чекає, насамперед, законності, справедливості», – підкреслив Ермак.
Виникають прості, але закономірні питання: по-перше, хто такий А. Ермак, щоб офіційно представляти прокуратурі нового керівника, рішення про призначення якого приймалося парламентом та главою держави; по-друге, на яких правових підставах керівник канцелярії, повноваження якого поширюються лише на працівників цієї канцелярії, дає вказівки головному законнику держави? Чи мав його візит-представлення зовсім інші, чітко прагматичні завдання – показати, на кого саме повинна орієнтуватися правоохоронна система?
11 листопада 2021 року на офіційному сайті президента України було розміщено три повідомлення про перебування української делегації у США. У назві цих повідомлень говорилося, що керівник офісу президента А. Ермак та міністр закордонних справ Д. Кулеба (саме в такій послідовності!) зустрілися відповідно з державним секретарем США, його заступником та радником президента США з національної безпеки. Напрошується закономірне питання: чому в офіційному повідомленні керівник канцелярії піднімається над міністром закордонних справ України?
Разве це не зроблено спеціально, щоб показати, хто в державі господар і хто визначає не лише її внутрішню, але й зовнішню політику? Така офіційна інформаційна подача про візит української делегації до США та роль у ньому голови офісу президента не випадкова. Вона реально відображає складену ситуацію з розробленням та реалізацією зовнішної політики України. Справа в тому, що Ермак серйозно включений у вирішення міжнародних питань, включаючи проведення переговорів з представниками іноземних держав та міжнародних організацій. Вперше в вітчизняній історії керівник президентської канцелярії виведений на такий міжнародний рівень. Очевидно, що він отримав на це карт-бланш від президента, з чим повинні рахуватися як вітчизняне МЗС, так і іноземні суб'єкти міжнародних відносин з Україною.
21 листопада 2021 року на офіційному сайті президента України було розміщено повідомлення про те, що в День гідності та свободи В. Зеленський вшанував пам'ять загиблих активістів Майдану. У повідомленні говориться, що в церемонії також взяли участь голова Верховної ради Р. Стефанчук, прем'єр-міністр Д. Шмигаль та керівник офісу президента А. Ермак.
І розміщено фото, на якому в центрі стоїть А. Ермак, а по обидва боки від нього (відповідно до рангу – як його заступники) – прем'єр-міністр та спікер парламенту. Це як раз Ермак і Зеленський спустилися (прилетіли) з гір, де в державній резиденції в Гуті святкували ювілей Андрія Борисовича. Прилетіли, щоб схилити голови в пам'ять загиблих під час Революції гідності, погрустити перед телекамерами разом з українським народом і… поспішно повернутися назад у карпатську резиденцію, щоб продовжити святкування дня народження «великого державного діяча сучасності». А тепер питання: хто такий А. Ермак, щоб нарівні з главою держави, керівником уряду та спікером парламенту офіційно брати участь у церемонії на важливому державному заході? За своїм статусом він повинен забезпечити організацію цього заходу, дотримання протоколу його проведення, приїзд-від'їзд президента і не більше того!
З'являється все більше й більше підстав для того, щоб погодитися з висловленим багатьма політиками, експертами, журналістами твердженням, що А. Ермак фактично став керівником держави, не будучи на те офіційно уповноважений, а отже, не несучи відповідальності за здійснення владних повноважень. У будь-якому разі очевидно те, що він унікально талановито вбудувався в механізм реалізації державної влади, ставши її ключовим елементом. Правда виникає питання, де він цьому навчився, де отримав такий незвичайний досвід? І усвідомлює ли сам В. Зеленський, наділивши А. Ермака такими фактичними владними можливостями, свою відповідальність? Чи він вважає, що таким чином забезпечив собі ефективний інструмент управління державою та захист на перспективу? Більше схоже на те, що таким чином Зеленський «викопав» собі яму, в яку його втягне найдовіреніша та найвпливовіша особа, як колись це зробив з Януковичем його син Саша-Стоматолог, який за рахунок повноважень батька-президента хотів стати найпотужнішим олігархом країни.
Без сумніву, діяльність А. Ермака на посаді голови президентського офісу потребує ретельного дослідження. А точніше – об'єктивного та всебічного розслідування, в якому справа про зрив спецоперації з затримання «вагнеровців» є лише окремим та далеко не головним епізодом.