Після Майдану Євген Геллер став одним з небагатьох, хто зумів залишитися у великій політиці. Він припинив служити Януковичу та Ахметову й став людиною Ігоря Коломойського. До того ж позиціонував себе патріотом і демократом. Про те, як голова «чорної каси» Партії регіонів утримався на плаву в новій «європейській» країні, розповідає матеріал.
На кінець березня під час засідання Верховної Ради журналісти зафіксували цікаву переписку народного депутата від «Опозиційного блоку» Юрія Воропаєва (раніше — адвокат Ахметова) з членом депутатської групи «Відродження» Євгеном Геллером. «Слуги народу» обговорювали, що енергетичний холдинг Рината Ахметова «ДТЕК» показав небувалий ріст прибутку. «Ура!!! Тепер заживемо!!!)))» — пише Геллер Воропаєву. «Мені розповіси, як заживемо», — відповідає Воропаєв. «Добре!!! Заживемо!!! І це безсумнівно», — радіє Геллер (і є чому). «А сьогодні облігації ДТЕК ще виросли. Ви багатієте швидше за Петра Олексійовича. Це непристойно», — зазначає Воропаєв.
Євген Борисович Геллер у 2014 році вирішив «жити по-новому». Він скинув біло-голубий прапор, відрікся від того, що тримав президентську «касу» Віктора Януковича й розпоряджався грошима фонду Партії регіонів, «забув» про зв'язки з Ринатом Ахметовим та про те, що вважався його особистим юристом. Після цього обов'язкового ритуалу екзорцизму донецького бізнесмена взяв під крило новоспечений патріот Ігор Коломойський. На позачергових виборах після Євромайдану Євгену Борисовичу забезпечив недоторканність угруповання Ігоря Коломойського. Геллер балотувався в окрузі № 50 як самовисуванець у рідному Донбасі в Красноармійську. До перемоги його вів батальйон «Дніпро-1», сформований «приватівцями». Робили вони це як звичайно: почали тиснути на опонента Геллера — Леоніда Байсарова, директора й співвласника шахтоуправління «Покровське». До речі, він довгий час курував шахтою «Красноармійська-Західна», яка належить власнику компанії «Донецксталь» Віктору Нусенкісу.
Байсаров — керівник градоутворюючої шахти, найбільший роботодавець і багаторічний меценат, якого знав кожен у містечку. Логічно, що на виборах він мав більше шансів, ніж Геллер. Однак Коломойський та його дружина вирішили інакше. Люди в чорному, назвавшись представниками територіальної самооборони Дніпропетровської області, оточили підприємство «Покровське» й погрожували його рознести. Більше того, за кілька тижнів до цих подій Байсарова запросили на килим до Дніпропетровської ОДА до заступника губернатора Геннадія Корбана. Чиновник мав переконати гірника зняти свою кандидатуру, але голова шахти відмовився. Тоді підключили важку артилерію в особі Давида Жванії, який вважається уповноважених Петра Порошенка з розпродажу мажоритарних округів. Жванія дав слово «прикрити» кандидата «на букву Г». Після цього депутатську приймальню Байсарова в Красноармійську розгромили. Чудесним чином Геллер став лідирувати по округу. Про те, що Геллер зрадив Партію регіонів і припинив служити Януковичу та Ахметову, обмовився Борис Колесніков, один з лідерів біло-голубих і соратник Рината Леонідовича. Він пояснив ситуацію приблизно так: «Женя просто як би вийшов з партії, його вчинок недостойний, але Бог йому суддя».
Стоїть сказати, що Євген Геллер виграв гонку, набравши 39,54% голосів виборців. Розрив між ним і Байсаровим становив 4666 голосів. Зазначимо, що ЦВК постановила перепересчитати голоси виборців по округу через факти фальсифікації. Того ж вимагали жителі Красноармійська, які виходили на мітинги. Але все без результатів. Найцікавіше, що після виборів Геллер зник, а точніше, як і раніше перебував у Києві. Він жодного разу не приїхав в округ, де переміг. Активісти навіть писали телеграми голові Верховної Ради Володимиру Гройсману з проханням його розшукати. Тоді Геллер не розгубився й послав «привіт» жителям Красноармійська у вигляді привітання з 8 березня.
Безумовно, після падіння режиму Віктора Януковича з'явилася маса випадків такого «трансферу». Однак історія з Геллером гідна окремої уваги. Його діяльність настільки вражає — кримінальні розбірки, рейдерство, шахрайство, — але нова влада це якось не помічає. Справа в тому, що такий чоловік вигідний будь-якій команді, адже він знає все — назви й рахунки офшорів, номери рахунків «чорної» бухгалтерії, шляхи руху касових потоків.
Євген Борисович Геллер народився 12 травня 1974 року в Донецьку. Після закінчення школи він вступив до Донецького державного технічного університету на спеціальність «економіка й управління в машинобудуванні». У 1996 році Геллер отримав диплом. За рік до закінчення ВНЗ Євген Борисович прийшов працювати в ЧП «Вікторія». Директором невеликої фірми був Василій Джарти, відомий у кримінальних колах як «Вася-бита», а згодом — Голова Ради Міністрів АРК. Чепешка спеціалізувалася на кольоровій металургії й машинобудуванні. Її «правову» діяльність забезпечував покійний Алік Грек, один з найавторитетніших «керівників підприємств» Донецької області в середині 90-х. До речі, з-під крила Грека вийшли не лише Джарти, але й сам Ринат Ахметов. 21-річний Геллер у фірмі зайняв посаду заступника директора.
Чому така посада дісталася студентові? За інформацією матеріалу, Геллер познайомився з Джарти в донецькому університеті. Там Вася-бита здобував другу освіту на факультеті державного управління, щоб «прикрасити» своє інженерне минуле. Молоді люди подружилися. Джарти побачив у простому хлопцеві Женю потенціал. Попрацювавши всього рік, Євген Борисович кидає посаду заступника й переходить на посаду начальника відділу менеджменту ЗАО «Укрметалопродукт». Затримується він тут знову на рік.
У 1997 році Геллер (тоді йому було 23 роки) заснував ТПК «Укрсплав» і став його основним акціонером. Корпорація, у якій Євген Борисович закріпив за собою посаду комерційного директора, займалася переробкою брухту й відходів кольорових металів. Навряд чи хтось серйозно може подумати, що у молодого хлопця були гроші на створення структури такого масштабу. «Укрсплав» повністю профінансував Ринат Ахметов і група «СКМ». Лише це залишилося «великою таємницею». У 1998 році корпорація почала розширюватися й організувала повний цикл металургійної переробки кольорового металу. Це дозволило їй стати практично монополістом на українському ринку й підмяти під себе всю галузь. Більше того, «Укрсплав» займався експортом сплавів на основі кольорових металів.
Забігаючи наперед, у 2002 році, коли Євген Геллер пішов у велику політику, його бізнесом став керувати Спартак Кокотюха, крупний донецький бізнесмен, абсолютно непублічна людина. Однак Євген Борисович не відійшов від справ, він постійно тримав руку на пульсі. Спартак Кокотюха й його брат Григорій, колишній чекіст, корпорації були потрібні для того, щоб нарощувати потужність. До правління «Укрсплава» додалася фірма «Градієнт», де 54,88% акцій зосереджено в руках братів Кокотюх. Отже, на початку нульових років річний оборот корпорації перевищив 100 млн гривень. Заробивши грошей, керівництво корпорації вирішило розширюватися. Звичайно, під розширенням матеріал розуміє рейдерський захват промислових підприємств. А якщо бути точнішим, то витончене доведення до банкрутства, а потім скупка. Отже, до «Укрсплава» увійшли: ЗАО «Цинк».
У 2003 році з практично обанкрученого «Укрцинку» вивели цинкові потужності (гідроцех і обжигове виробництво оксиду цинку й цинкового купоросу). 49% акцій «Цинку» залишилися у власності «Укрцинку», а контроль над створеним ЗАО віддали харківській компанії «Анграм-Україна». За задумом, ЗАО «Цинк» мав вийти на світовий рівень. Однак цього не сталося, а «Анграм-Україна» тихо продала ЗАО компаніям, підконтрольним донецькому ЗАО «Укрсплав»; ОАО ДонМаш «Астра». Підприємством володіють брати Кокотюхи; Арматурний цех Донецького заводу великопанельного домобудування. Підприємство визнали банкротом, і Євген Борисович вклав у його частину потрібну суму грошей. Природно, завод не відновив свою діяльність, а перепрофілювався на виробництво кольорових сплавів; ОАО «Костянтинівський завод залізобетонних конструкцій». Підприємство Геллер і його колеги підмяли у 2008 році. Несподівано для всіх місцеві підприємці й екс-голова правління ОАО Іван Зозуля «просто так» віддали понад 70% акцій (48% — братам Григорію й Спартаку Кокотюхам, а 25% Євгену Геллеру).
У листопаді 2004 року СБУ порушила кримінальну справу проти ЗАО «Укрсплав» за фактом контрабанди, а точніше фіктивного експорту. Справа була така. Творіння Геллера відправляло за кордон відходи переробки кольорових металів під назвою «Токоприймач ТС-150 для шахтних електровозів» (токоприймач — пристрій, через який подається струм на транспортний засіб, типу «рогів» у трамвая). Отже, у жовтні 2004 року на митниці в Маріупольському порту оформлювалася партія цих самих «токоприймачів» для експорту. Вартість товару за накладними 406,4 млн гривень. Насправді в коробках з яскравими наклейками лежав алюмінієвий мотлох. Аферу затіяли для відшкодування за рахунок бюджету експортного ПДВ. Зазначимо, що тоді в країні існувала схема: за товар, який відправляли за кордон, постачальнику відшкодовували ПДВ. Тому всі підприємці накручували ціну на свою продукцію через ланцюг підставних компаній, а потім продавали знову-таки своїм компаніям. Виходило, що від копійчаного товару шахрай мав мільйонний дохід. За цією ж схемою працював Геллер. Отже, коли укрсплавівські «токоприймачі» перебували в порту, співробітники СБУ всіляко намагалися затримати відправку судна «Вотан» під прапором Антигуа.
Але це не увінчалося успіхом. Тоді силовики підготували постанову про вилучення товару, яку мав підписати Генеральний прокурор Віктор Пшонка. І він справді поставив свій підпис, але через кілька годин відозвав документ і ретельно закреслював свій автограф. У цей же день за наказом командира Маріупольського прикордонного загону судно «Вотан» благополучно відбуло за призначенням. Незважаючи на порушену кримінальну справу, ЗАО «Укрсплав» отримало податковий кредит по ПДВ, у тому числі 134,4 млн гривень готівкою. Зазначимо, що Кокотюхі прокуратура висунула звинувачення в контрабанді, Геллера ніхто не чіпав. До речі, коли у 2005 році Пшонку допитували по цій справі, він заявив, що не ставив свій підпис на документі, а закреслював місце, щоб ніхто замість нього не розписався. Справу замяли й забули про неї.
У 2005 році «Укрсплав» внесли до «Рейтингу великих підприємств, які найактивніше використовували схеми мінімізації податкового навантаження у третьому кварталі 2005 року», підготовленого до публікації Державною податковою адміністрацією. Також у цей період підприємство було генеральним спонсором донецького футзального клубу «Шахтар», який спочатку називався «Укрсплав». Через 2 роки власники ЗАО вивели з нього всі основні активи (потужності, здатні щорічно виплавляти 32 тис. тонн алюмінію, а також по 10 тис. тонн міді й латуні). А також суд зняв зі Спартака Кокотюхи всі підозри.
У 2010 році Господарський суд Донецької області визнав ЗАО «Укрсплав» банкротом. Для багатьох це стало несподіванкою, однак донецькі бізнесмени діяли цілеспрямовано. Можна говорити про кризу й нерентабельність виробництва через обвалений попит на кольоровий метал, але ясно одне — на той момент переробник кольорового металу себе вичерпав. Крім цього, на Євгені Геллері й Спартаку Кокотюхі висіли багатомільйонні борги свого творіння, які потрібно було погасити. Для цього вони провернули аферу в межах «законодавства». У донецькому суді стартувала справа ЗАО «Укрсплав» за поданням ЧП «Герон». Чепешка звинуватила виробництво в боргу понад 200 тис. гривень за неоплачену продукцію. Нікого не здивувало, що «Герон» належав Геллеру й Кокотюхі.
Суд винес позитивне рішення й все майно ЗАО «Укрсплав» перейшло до ТОВ «Торгово-промислова корпорація «Укрсплав». Стоїть сказати, що власниками «ооошки» були Геллер і Кокотюха. Таким чином, ЗАО стало «пустою оболонкою». Абсурдність цієї справи полягала в тому, що «Укрсплав» мав кредиторську заборгованість у розмірі 326 млн гривень — ТОВ «Бета-Фактор» і ТОВ «Євразія» маріупольського бізнесмена Дмитра Лізунова вклали в підприємство 270 млн і 49 млн гривень відповідно. Однак суд це не цікавило. Природно, після оголошення ЗАО банкротом кредитні гроші Лізунову вже ніхто не повернув. Далі почалася ліквідація ЗАО «Укрсплав». Ліквідатором суд призначив ще одного кредитора підприємства — ТОВ «Вікторія». Дана фірма представлялася власником векселя «Укрсплава» на 9,83 млн гривень. Але є цікава деталь — у середині 2000-х ЗАО було співвласником ТОВ «Вікторія», а у 2008 році його переписали на приватну особу. І найцікавіше — через рік той же Господарський суд Донецької області визнав ТОВ «Вікторія» банкротом.
Сьогодні епопея з «Укрсплавом» не закінчилася. Підприємство продовжує діяльність як торгово-промислова корпорація. Більше того, після Майдану воно співпрацює з ДНР і фінансує тероризм, але про це пізніше.