Траса Київ–Одеса у її нинішньому стані одночасно нагадує як історію України, так і сьогоднішні реформи. Більшість цієї дороги — це вибоїни та ямищі, розташовані в абсолютно хаотичному порядку. Це сліди минулого багаторічного розкрадання під час будівництва цієї дороги-історії, сліди зради та тупості, саботажу та косорукості. Періодично з'являються ділянки відремонтованої дороги, і втомлений від божевілля автомобіль радісно розслабляє ресори й летить, летить, летить. Іноді може навіть здатися, що ти їдеш по Європі й що тепер так буде завжди.
Але хто знає, що лежить під цим гладким асфальтом? Скільки вкрали під час будівництва цієї дороги-реформи й що з нею буде завтра? Потім хороша ділянка закінчується, і ти повільно їдеш по чергових вибоїнах, не намагаючись навіть маневрувати, бо це безглуздо. На ремонтованих ділянках видиш ліниві й малочисленні бригади робітників у помаранчевих жилетах. І розумієш, що ці реформи нескінченні, як дорога до щастя. Тому що їх часто починали й ніколи не доводили до кінця. Тому що вся енергія йшла на «піар» і популізм, а людей, здатних методично, послідовно їх доводити до кінця — як правило, «збивали на зльоті». Можна було б звичайно відмовитися від асфальту й ремонту взагалі. І їздити по «битих шляхах» у піску й глині, як їздили чумаки. І ліниво гадати, як скоро відвалиться чергове колесо на телезі. Але це занадто абсурдно навіть для нас.
Полковник Лютий вів прийом громадян у райвідділенні поліції Христинівки. Громадяни були різні. Відверто божевільні, наївно-хитрі, нещасні й абсолютно неграмотні. Більшість громадян мала б звертатися зі своїми бідами до суду, деякі — до прокуратури. Але прийшли до поліції. Тому що сьогодні — вона ближче. Полковник Лютий терпляче слухав розповідь діда, який судиться з 2000 року за пай із КСП, який йому видали у вигляді автомобіля. Автомобіль виявився без двигуна. Шансів отримати двигун для згнилого автомобіля у діда мало. Але полковник Лютий терпляче пояснює дідові, куди йому потрібно звернутися й що зробити. Дід наполягає на тому, що поліція повинна просто взяти, арештувати й відправити до в'язниці дідових кривдників. І Лютий знову пояснює основи устрою нашої держави.
Приходять два брати з запахом перегару й слідами спадкового багаторічного п'янства на обличчях. Їхнього третього брата підозрюють у тому, що «після спільного вживання спиртних напоїв із громадянкою Н. 1955 року народження, зайшов до неї в квартиру й задушив її власними панчохами». А потім виніс із квартири телевізор і намагався його продати своєму знайомому. Крім телевізора в квартирі громадянки Н. цінних речей не було. Брати намагаються довести Лютому, що насправді громадянку Н. убив зовсім не їхній брат, а якийсь наркоман П., який уже мав дві судимості й зламав руку безногому інвалідові З. Лютий терпляче слухає збивчиві промови братів і пояснює, що вину встановлюватиме суд, і так далі.
Гучно входить парочка активістів. Літній лисий чоловік у білому костюмі й здоровенний хлопець із забитими татуюваннями руками й у брудній майці з написом «Правий сектор». Хлопець тримає в руках відеокамеру й знімає все з моменту входу в кабінет. Поки говорить літній чоловік — хлопець його знімає. Коли наступає черга хлопця — його знімає літній чоловік. Виглядає смішно. «Активісти» прийшли з претензією до поліції, що вона не «швидко розслідує матеріали», які передають їй активісти, а чомусь відправляє матеріали до ДСБЕЗ. Передають Лютому папери, у яких описуються «злочини», які «розкрили активісти». Лютий уважно читає й починає посміхатися.
Підіймає погляд на «активістів» і запитує: «Ви якось виключно на економіці спеціалізуєтесь? Можете допомогти нам ще й з наркоторгівлею боротися? З вуличною злочинністю? Або … нецікаво?» Хлопець передає камеру літньому й починає промову про те, що йому як активісту «Правого сектора» машину два роки тому спалили, а літньому взагалі стріляли й не за те вони стояли на Майдані… За ходом розмови з'ясовується, що заяв «активісти» ні про підпал, ні про стрільбу не подавали. І цікавляться виключно «економічними питаннями». Слідом за «активістами» в залу зайшло чудо в яскравій ковбойці. Радісно привіталося зі всіма за руку, висловило захоплення роботою поліції, так само за руку зі всіма попрощалося й вийшло. Чудо виявилося колишнім мером Христинівки Ковбасюком, одночасно являючись власником місцевого бару під назвою «Ё-моё». Нещасні сусіди цього бара дуріють від нічного шуму, густого диму анаші й періодичної стрільби.
Не так давно брат екс-мера Ковбасюка влаштував у барі бійку, а коли був викликаний наряд поліції — намагався побити поліцейських і був препровджений до відділення. Однак у відділенні не заспокоївся й ударив начальника РОВД. Уже колишнього начальника. Начальник повів себе дивно. Наказав Ковбасюка відпустити й утік. Через якийсь час повернувся й сказав співробітникам, які затримували Ковбасюка: «Я до нього прийшов і вибачився, і він мене простив. Йдіть і ви, інакше буде погано». Лютий, дізнавшись про це, начальника тут же зняв, а по дебоширу Ковбасюку почав кримінальне провадження. І якщо суд виявиться принциповим, братові всемогутнього в Христинівці екс-мера за напад на поліцейських світить строк. Екс-мера в місті бояться, когось залякав, комусь позичив грошей і зробив своїм «рабом». Але бояться вже менше. Особливо, коли бачать, що й на нього є управа, що для поліції він не «авторитет».
Чоловік середніх років. Його дочка закінчила педінститут і вирішила піти в поліцію. Здала всі екзамени й тести, а медкомісію не пройшла. Тому що важить 51 кілограм замість положених при її зрості 53. Розстроєний батько говорить, що до початку екзаменів важила 58. Люди в кабінеті починають посміхатися. Лютий пояснює батькові дівчини, що нічого страшного немає, результати тестів не пропадуть, через два місяці можна буде потрапити на новий набір до поліції. Але до того часу потрібно постаратися набрати вагу. Обіцяє позвонити дівчині й заспокоїти.
Прийоми громадян Лютий проводить неухильно кожного тижня в різних містечках і селах області. Може здатися, що це не найефективніший метод витрачання робочого часу обласного керівника. Насправді — це вкрай важливо. Тому що занадто довго керівники міліції такого рангу були для простих громадян недосяжними «небожителями». Та й сама міліція була не структурою протидії злу, а в кращому випадку — чергових безсердечним і безглуздим державним механізмом, у гіршому — не меншим злом, ніж сама злочинність. Лютого в Черкасах зустріли погано. Пікетом перед облуправлінням і шинами. «Активісти» аргументували свій протест тим, що колись Лютий був радником Кернеса й взагалі, «занадто довго працював у міліції». Насправді, питання було чисто комерційне. Місцеві «князьки», на кшталт христинівського Ковбасюка, хотіли начальника поліції «свого», «прикормленого» й «ручного». На щастя, у керівництва Нацполіції вистачило сміливості не піддатися тиску, і сьогодні Лютий методично й упертісто наводить порядок як у Черкаській поліції, так і в області в цілому.
Одним із перших вимог Лютого до особового складу був наказ про обов'язкове носіння форми. «У формі бізнесом займатися складніше. І в ресторані в робочий час сидіти незручно» — пояснює Лютий. «Форма — зобов'язує. А люди, коли бачать людину в формі, розуміють, що держава — є й що вона — захищає». Наступним кроком стала організація системи боротьби з вуличною злочинністю. У яку включено не лише регулярне патрулювання, але й організація опорних пунктів поліції й система нарядів з метою максимально швидкого прибуття наряду на місце події. Цю систему Лютий апробував ще в Кривому Розі, місті специфічному як за протяжністю, так і за характером вуличної злочинності. Пріоритетом стала й боротьба з наркоторгівлею. У найкоротший строк Лютий, не чекаючи милості від природи й ОБНОНу, сформував відділи за цією спеціалізацією. І поставив завдання не «бити по хвостах», ловлячи дрібних торговців, а шукати плантації, нарколабораторії й оптовиків. І не лише поставив завдання, але й методично почав вимагати його досягнення. Рідкісна якість для нинішнього керівника — доводити розпочате до кінця, контролювати виконання й робити це постійно.
Результат не змусив себе чекати. Практично кожного тижня поліція Черкаської області ліквідує плантації й нарколабораторії, вилучає серйозні партії різноманітних наркотиків, від марихуани до амфетаміну й опіатів. У цій роботі нацполіція тісно співпрацює з членами «Національного корпусу». Останніх, як і поліцейських, дивує лише дивна лояльність судів до наркоторговців. Та й не лише до них. Щоденна, здавалося б рутинна робота. Водночас наповнена енергією й прагненням змінити країну на краще. Без піару й популізму. День за днем, постійно й потужно. Це непопулярно сьогодні. Простіше й вигідніше з точки зору «піару» кидатися гаслами й яскравими починаннями й нічого не доводити до кінця. Але країна живе й розвивається саме завдяки таким потужним і не шумним «моторам» як Лютий. Невідомий, не «розкручений», просто чесно й вдумливо роблячий свою роботу поліцейський. І люди це бачать. І допомагають. І вірять, що ми переможемо, визволимо свою країну від зовнішнього ворога й від внутрішніх саботажників і просто злодіїв. І побудуємо країну, яка не буде схожа на нинішню одеську трасу.