В Україні активно проводиться судова реформа. Звичайні громадяни поки що не відчувають її позитивних результатів і, ймовірно, не відчуватимуть їх у найближчому майбутньому. Водночас президент, як ініціатор цієї реформи, має бути дуже задоволений, оскільки її реальна мета досягається повністю – судова влада стрімко «підпорядковується йому». Треба чесно визнати, що в нашій країні незалежної судової влади практично не існувало. Її реальним правителем завжди був президент. Винятком була разве що доба Ющенка, але не через якусь особливу демократичну сутність, а через повну неспроможність як управлінця – він не міг навіть нормально керувати своїм секретаріатом.
Навпаки, Янукович встановив абсолютне правління над судовою владою. Він зробив це в найкоротші строки за підтримки Венеціанської комісії та особисто її постійного голови пана Букіккіо. Для цього Янукович потребував відповідних законодавчих змін, кількох необхідних рішень Конституційного суду, кадрового переформатування Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, нейтралізації Верховного суду як судового органу, а також призначення на ключові управлінські посади в судовій системі людей, особисто йому відданих. Він сформував два інститути підпорядкування та управління судовою владою – інститут «смотрящих» та інститут безпосередніх керівників. Координацію «реформування» судової влади тоді забезпечували Портнов, Кивалов, Лукаш та Лавринович з залученням до цього процесу Колесниченка (ВСЮ), Самсина (ВККСУ) та Кирилюка (ГСА). Управління окремими ланками судової системи було покладено на голів Запорізького суду, вищих, апеляційних та ключових місцевих судів (Романюк, Фесенко, Солодков, Темкижев, Татьков, Емельянов, Отрош, Первушина та інші).
Многі з керівників були спеціально завезені з Донбасу, більшість же поступила «на службу» до нього з місцевих. Революція Гідності, крім усього іншого, давала надію на те, що з зовнішнім управлінням судовою владою буде покінчено і вона, нарешті, стане незалежною. Цю мету голосно задекларував обраний президентом Порошенко, проголосивши свою судову реформу. Однак насправді все сталося з точністю до навпаки. Унаслідок гарячо підтриманих Венеціанською комісією перетворень судова влада знову опинилася під жорстким президентським контролем. Причому цього разу під правлінням, уже закріпленим на конституційному рівні – чого не зміг зробити навіть Янукович, якого справедливо вважають дуже успішним у справі узурпації влади.
Благодаря новелам судової реформи 2016 року президент сьогодні володіє величезними повноваженнями у сфері судової влади – від утворення та ліквідації судів до призначення всіх без винятку суддів. Але головні президентські досягнення криються у двох моментах. По-перше, фактично президент тепер здійснює повний контроль над Вищою радою правосуддя та Вищою кваліфікаційною комісією суддів, які, по суті, стали «руками президента». «Своїм» рукам він не завдав образи, визначивши членам цих органів зарплату в 225 тисяч гривень щомісяця. По-друге, глава держави отримав можливість сформувати «під себе» склад усіх без винятку судів – від місцевих до ВС шляхом «правильного» відбору кандидатів у судді до цих судів та призначення (формально – обрання) їхніми головами особисто відданих президенту людей. Цікаві події та персоналії, що спливають під час проведення конкурсу до ВС, свідчать про те, що процес формування його складу контрольований та керований.
Сформовані Януковичем інститути «смотрящих» та керівників «демократично» удосконалені та пристосовані до умов нового часу. Власне, для цієї мети й затівалося те, що називають судовою реформою. Ключовими фігурами практичного її втілення є: заступник керівника АП Філатов, голова ВСП Бенедисюк та голова ВККСУ Козьяков – давні та близькі соратники з спільних попередніх справ. У судових та навколосудових колах їх називають «святою трійцею» або «Бермудським трикутником» – залежно від завдання, що стоїть перед ними (врятувати чи «потопити»).
Бенедисюк та Козьяков поставлені на свої посади з метою «втілення в життя» ідей президента у судовій сфері. Певну роль у цьому процесі також відіграє народний депутат Грановський, який, як відомо, відповідає за вирішення специфічних питань для президента. Дуже незначні позиції відведені голові парламентського комітету з правосуддя Князевичу – він «має право сказати», але сказане ним може й не бути почуте. Зокрема, через те, що він перебуває у відкритих «контрах» з Філатовим. Та й очолюваний ним комітет після судової реформи не має жодного впливу на кадрову політику в судовій системі. Зрозуміло, що останнє слово з усіх ключових питань залишається за господарем кабінету № 1, у якому й буде визначено остаточний список суддів ВС, а також його керівників.
По наявній інформації, ще до початку конкурсу Банкова визначилася з претендентами на ключові керівні посади у ВС. А їх – п'ять, оскільки структурно новий ВС складатиметься з Великої палати (включаючи 21 судді) та чотирьох касаційних судів – адміністративного, господарського, кримінального та цивільного.
Така абракадабра (коли до складу одного суду входять чотири інші суди!?) по суті передбачає п'ятиголовий ВС, де є голова ВС та чотири голови касаційних судів, що входять до складу ВС. Фактично це будуть п'ять різних судів, розміщених у різних місцях і лише формально об'єднаних назвою «Верховний суд». Кожен із п'яти структурних елементів ВС буде окремою вищою судовою одиницею, тому його голова матиме самостійну цінність.
Голова Верховного суду. Сьогодні на цю посаду реально претендують двоє – голова Вищого господарського суду Богдан Львов та голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ Борис Гулько. На нинішньому етапі більш переважні шанси має Богдан Львов. Скоріше за все, він і стане першим головою нового ВС. За ним «стоїть» «святої трійці» – Філатов, Бенедисюк та Козьяков. Ініціативу такого призначення приписують Бенедисюку, який до обрання до ВСП працював суддею ВХСУ під керівництвом Львова.
А перед цим вони, починаючи з 90-х років, разом працювали суддями військового суду Київського гарнізону, Київського апеляційного господарського суду та ВХСУ. У свою чергу Бенедисюка називають креатурою Філатова, який і «провів» його на посаду голови ВСЮ (згодом перейменованого на ВСП). Після недовгої служби на цій посаді президент нагородив Бенедисюка іменною зброєю, яку той застосував при зіткненні з громадськими активістами. Також креатурою Філатова вважається й голова ВККСУ Козьяков. Стверджують, що саме Філатов сприяв фантастичному кар'єрному зростанню Козьякова – з адвокатів у голови ВККСУ. Таким чином Львов на посаді голови ВС не лише влаштовує найвпливовіше президентське «тріо», але й істотно зміцнює його позиції. Головне, щоб інтереси «трійці» щодо цієї кандидатури в результаті збіглися з інтересами самого Правителя.
Немного менше шансів займти посаду голови ВС сьогодні має Борис Гулько. Хоча на фініші саме йому може бути віддано перевагу з урахуванням низки особливих обставин. Справа в тому, що вже досить тривалий час він є одним із основних комунікаторів судової влади з АП. Публічно свої часті відвідування Банкової він пояснює виключно проблемами розроблення нового законодавства. Але відомо, що АП розглядає Гулько як дуже важливого провідника її ідей у судовій системі. Зокрема, це виявилося під час проведення останнього з'їзду суддів. У ЗМІ просочилася інформація про проведення Гулько роботи з обрання певних (треба розуміти – потрібних) членів ВСП.
Зовнішньо переважною перевагою Гулько (як і Львова) є те, що вищий спецсуд він очолив після Революції Гідності – тоді він був обраний головою суддями цього суду. Але, говорячи про демократичний спосіб займання Гулько голівської посади, потрібно враховувати той факт, що цей суд був створений та повністю сформований ще за Януковича. Іншими словами, його обрали «судді Януковича» – судді, які потрапили до цього суду за волею Януковича та його «смотрящих» за судами.
У коридорах влади та судійському середовищі побутує думка про існування давньої міцної зв'язку Гулько з Медведчуком. Про перетин їхніх життєвих шляхів може свідчити той факт, що в один і той же час (наприкінці 80-х – на початку 90-х) вони обидва працювали на юридичній ниві Шевченківського району м. Києва – Медведчук завідував юридичною консультацією цього району, а Гулько був суддею районного суду. Це, мабуть, просте збіг, але прізвище матері Медведчука – Гулько. За Кучми Гулько був призначений головою Шевченківського районного суду, а потім за Ющенка йому довелося задовольнятися посадою рядового судді цього суду. Однак у 2011 році, минаючи апеляцію, він одразу стає суддею вищого спецсуду. Відомо, що відбір суддів до цього суду здійснювався дуже ретельно і не в останню чергу з точки зору лояльності до Януковича та тих, хто відповідав за судову систему.
Главним куратором судової системи в той час вважався Портнов, який публічно називає себе другом Медведчука. Тому, якщо версія про зв'язок Гулько з Медведчуком має свої підстави, то це може зіграти дуже істотну позитивну роль у займанні ним посади голови ВС. Медведчука та Порошенка також пов'язують давні особливі відносини, свідченням чого є призначення Медведчука до мінської переговорної групи від України. І не лише це. Посилює позиції Гулько те, що до його лобістів на найвищу судійську посаду відносять колишнього генпрокурора Яремо та його заступника Данилєнка, які вийшли з публічної політики в тінь, але не випали з найближчого оточення Порошенка. Формальною перевагою Гулько є також те, що щодо нього (на відміну від Львова) Громадська рада добропорядності при ВККСУ не зробила негативного висновку.
Практично нульові шанси стати головою ВС має нинішній голова ЗСУ Ярослав Романюк. По-перше, тому, що він у значній мірі дискредитований у громадській свідомості служінням Янукович. Входивши до найближчого оточення Януковича та знаючи всі «таємниці Мадридського двору», Портнов барвисто описав, як Романюк за всебічного сприяння Януковича та його АП спочатку став першим заступником голови ЗСУ, а потім – його головою, як він бігав в АП «як на роботу» – інформуючи про своїх колег по ЗСУ та отримуючи завдання, як прагнув їх виконати, як під будь-яким приводом хотів «засвітитися» перед Януковичем та угодити йому.
Крім усього іншого, Портнов нагадує, як Романюк публічно підтримав прийняття «диктаторських» законів криваво зими 2014 року. Взагалі, як випливає з описів Портнова (а він, як ніхто інший, знає Романюка зсередини), Ярослав Михайлович служив Янукович з величезним задоволенням – як це вміють робити люди з потрібними навичками з західного регіону. По-друге, незважаючи на своєчасну переорієнтацію з Януковича на Порошенка, Романюку не вдалося потрапити в пул повністю «своїх». Але оскільки такі служивці люди, як він, потрібні будь-якому правителю, то його неординарні здібності, помножені на готовність безвідмовно виконати відповідну просьбу, можуть бути затребувані в майбутньому. Для нового голови ВС, посада якого буде багато в чому політичною, Романюк зі своїм організаторським досвідом, рвінням та вмінням може стати гарною підмогою. Тому Банкова бачить його на посаді заступника голови ВС або секретаря Великої палати.
Цим планам Банкової та самого Романюка істотно не завадить негативний висновок Громадської ради добропорядності при ВККСУ про його невідповідність як кандидата в судді ВС критеріям добропорядності та професійної етики. Тому що у Правителя свої критерії відповідності, і головне, щоб кандидат відповідав саме їм. Ці критерії залишилися незмінними з часів Януковича – кандидат, що претендує в керівники, повинен бути «своїм», не повинен викликати у Правителя найменших сумнівів у відданості та тому, що виконає поставлене завдання. При цьому негативний висновок Громадської ради добропорядності може ще більше стимулювати Правителя до того, щоб зробити ставку на такого кандидата, бо скомпрометований кандидат буде гарантовано «ручним» і не «взбрикне» в неприйнятний момент.
Голова Касаційного адміністративного суду. На цю посаду головних претендентів сьогодні залишилося теж двоє. Третій раптово сійшов з дистанції, провалив практичний етап конкурсу до ВС. Йдеться про народного депутата Леоніда Емця. Його несподіване рішення піти з депутатів у судді ВС не вважають виключно особистим бажанням змінити депутатський мандат на просту судійську мантію. У парламентських кулуарах говорять про існування домовленості про виділення квоти «Народному фронту» – посади голови Касаційного адміністративного суду. Її й мав займти Емець. Але на певному етапі «Народний фронт» просто «кинули», оскільки посада голови вищого адмінсуду є надзвичайно важливою у всіх відношеннях – політичному, економічному тощо. На Банковій вирішили не віддавати її в руки «фронтовикам» всупереч попереднім домовленостям. Тому з Емцем і сталася конкурсна «конфузія».
У результаті претендентами на цю посаду залишаються заступник голови ВАСУ Смокович та голова окружного адміністративного суду м. Києва Вовк. Незважаючи на те, що Михайло Смокович займає значно вищу сходинку в ієрархії адмінсудів, шансів очолити Касаційний адмінсуд спочатку у нього було менше. Але в останній час вони почали зростати. Смоковича вважають креатурою Філатова, Бенедисюка та Козьякова, які в даному випадку виступають у ролі «святої трійці». Він перебуває у фаворі Банкової практично з самого початку президентства Порошенка (до речі, Михайло Іванович не був відкинутий Банковою й за Януковича). Порошенко у 2015 році зробив його членом Конституційної комісії, що свідчить про довіру до нього та надію на нього.
Про те, що Смоковича наполегливо «ведуть» у новий ВС на високу посаду, може свідчити особливо лояльне ставлення до нього ВККСУ під час проведення конкурсу. Справа в тому, що Смокович фактично «завалив» другий етап конкурсу до ВС – виконання практичного завдання. Як свідчать персоніфіковані результати, які були оприлюднені на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів, він увійшов до числа кандидатів, які не набрали проходного балу. По суті, він сійшов з дистанції цього конкурсу. Принаймні, всі так думали, виходячи з правил проведення конкурсу та того факту, що Смокович не набрав необхідної кількості балів. Але сталося необясненно неймовірне: ВККСУ в процесі конкурсу об'єднує теоретичний та практичний етапи. Це дало можливість Смоковичу «воскреснути» з тих, хто провалив практичне завдання, та вийти на наступний етап конкурсу. Про цей факт гудить вся судова система та громадськість.
Але хто «там» їх слухає? При баловуванні на посаду голови зазначеного суду Смоковичу можуть нагадати про прийняття рішень, що не узгоджуються з інтересами Банкової. Взяти хоча б прийняте за його участю Постанову ВАСУ про незаконне зняття депутатської недоторканності з «радикала» Мосійчука. Якщо зазначене рішення ВАСУ приймав без узгодження з Банковою, то такий аргумент може «підмочити» репутацію Смоковича в очах Правителя. Але більш правдоподібною виглядає версія, що це рішення цілком могло бути «замовлено» Банковою.
На Банковій не сумніваються, що правильне вирішення справ забезпечить і інший потенційний претендент на посаду голови цього суду – Павло Вовк. До останнього часу саме він був фаворитом на цю посаду, незважаючи на те, що, як кажуть, не дуже святкує діючу владу як таку. Це й зрозуміло – він «виріс» та окріп за влади попередньої. А взагалі його виростив Кивалов, у якого він починав помічником. Як кажуть, яблуко від яблуні… Але діючій владі він цінний тим, що повністю контролює очолюваний суд і може вирішити потрібне питання.
А з питаннями до столичного адмінсуду звертаються всі, починаючи від АП, КМ, ВР, СБУ, ГПУ, МВС і закінчуючи останньою держустановою Києва. Тому нинішня посада Вовка (плюс його ділова хватка) надає величезні можливості впливу на політику та бізнес. Він уже виріс до того рівня, що своє кадрове питання в принципі може «порішати» сам. Але, як і раніше, у нього є надійна підмога – непотопляємий Кивалов, а з представників «нової демократичної» влади – Грановський, зустрічі з яким Вовк пояснював необхідністю удосконалення діючого законодавства.
Препоною на шляху до нової високої посади Вовку може стати ситуація, яка нещодавно розгорнулася навколо кримінальної справи про його незаконне збагачення. До цього обурення розкішним життям голови столичного адмінсуду висловлювали журналісти та громадськість, зокрема члени Громадської ради добропорядності. Вони вважають його одним із найбільш одіозних претендентів у судді ВС. За результатами перевірки на предмет добропорядності зазначена рада видала йому «вовчий квиток» – висновок про його непридатність для роботи у ВС.
Йому закидатимуть розкішне життя з незрозумілих джерел (лише у 2012–2015 роках він здійснив 33 закордонні подорожі, при цьому частину з них чартерними рейсами). Активісти ставлять під сумнів дійсність його розлучення з дружиною, вважаючи, що це зроблено з метою «уходу» від декларування. А 26 травня в «гру» включилося й НАБУ, яке істотно підпортило репутацію Вовка проведеними обшуками за місцем його проживання та в окружному адмінсуді м. Києва. Активізація розслідування цієї справи може кардинально вплинути не лише на займання Вовком посади голови Касаційного адмінсуду, але й на потрапляння його до ВС взагалі. Владі (зокрема, у особі ВККСУ) буде непросто пояснити обрання Вовка суддею ВС за таких обставин.
Кажуть, що в останній час, відчуваючи несприятливо складену ситуацію з громадською думкою, Вовк схилявся до того, щоб у даний момент не лізти на рожон, а тому потрібно деякий час побути в тіні – заступником голови або навіть простим суддею ВС (зберігаючи при цьому свій вплив на окружний адмінсуд м. Києва). Але це було ще до «наїзду» НАБУ.
Голова Касаційного цивільного суду. Власник крісла голови цього суду остаточно визначиться після того, як вирішиться питання з головою ВС. Якщо Гулько не вдасться стати головою ВС, то він гарантовано «сяде» у крісло голови цивільного суду. Як уже говорилося, для Банкової він перевірений та надійний кадр. Якщо ж йому пощастить і доля «закине» його у крісло голови ВС, то на цивільний суд «піде» резервний кандидат. Одним із таких кандидатів називають Валентину Симоненко – діючу голову Ради суддів України та суддю ЗСУ. Симоненко відрізняє те, що буквально за кілька років вона зробила головокружну кар'єру. При цьому її «злет» по кар'єрній драбині дивовижним чином збігся за часом з періодом правління Януковича, коли будь-які переміщення у верхній частині судійської ієрархії були неможливі без його особистого благословення або благословення його «смотрящих» за судовою владою.
У грудні 2010 року вона з Севастопольського апеляційного суду потрапляє до Києва у новостворений Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ. І незабаром (листопад 2013 року) стає суддею ЗСУ. Таке сходження зміг здійснити ще лише один персонаж – Леонід Фесенко, який був народним депутатом-регіоналом та довіреною людиною Януковича у судовій сфері. У червні 2014 року Симоненко якось несподівано та легко стала головою Ради суддів України. Вона працює в тандемі зі своїм «шефом» – головою ЗСУ Романюком. До речі, їй, як і Романюку, дуже пощастило на конкурсі в новий ВС – на практичні завдання їм дісталися фабули справ, у розгляді яких вони брали участь.
Громадська рада добропорядності зробила щодо Симоненко негативний висновок, відзначивши, зокрема, що в той час, коли вона займала посади судді ЗСУ та голови ради суддів України, її чоловік протягом 2014–2015 років зберіг та розвивав ділові відносини з тимчасово окупованими Росією територіями. До речі, у декларації за 2016 рік чоловік як член сім'ї вже не зазначений – він зник звідти разом з частиною майна. Крім того, Симоненко вменяють невідповідність даних її декларації даним, встановленим з інших джерел, ігнорування звернень громадян, неадекватне реагування на заяви суддів про втручання в їхню діяльність, протидію оновленню судійського корпусу.
Голова Касаційного господарського суду. Як і у випадку з Касаційним цивільним судом, голова Касаційного господарського суду визначиться після остаточного вирішення питання з головою ВС. Якщо з якої-небудь причини Богдан Львов не підніметься на саму вершину судової піраміди, то він практично гарантовано отримує посаду голови Касаційного хозсуду. Альтернативи йому не буде, бо він однозначно позитивно зарекомендував себе на Банковій – там до нього немає питань. Якщо ж він стає головою ВС, то господарську юрисдикцію напевно очолить рекомендована ним людина.
До початку конкурсу до ВС як на одного з можливих наступників Львова на посаді ВХСУ (по суті перетворюваного на Касаційний хозсуд) вказували на діючого заступника голови цього суду – Сергія Могила. Він міцно пов'язаний з Кивалов – приходиться йому племінником. Але з якихось причин Могил сійшов з дистанції – не пройшов чергового його етапу конкурсу до ВС. Можливо, на Банковій вирішили не віддавати господарські суди повністю в руки Кивалова. Він хоч і друг, але саму господарську сферу контролювати надійніше. Тим більше що бізнес-питання у олігархів від політики виникають постійно і їхнє вирішення повинно бути чітким і без проволочок.
Голова Касаційного кримінального суду. Головною претенденткою на посаду голови цього суду вважається Анжела Стрижевська – діюча заступниця Генпрокурора. У 2002 році вона була призначена суддею Печерського районного суду м. Києва, а у 2006 році – переведена до апеляційного суду м. Києва. Однак після закінчення п'ятирічного строку їй не вдалося обратися на посаду судді безстроково. Причиною необрання її парламентом називалося протидія Партії регіонів, яка мстила їй за прийняття рішення про продовження строку тримання під вартою Бориса Колесникова.
Серед фахівців та тих, хто уважно аналізує хід конкурсу до ВС, побутує думка, що ВККСУ істотно підіграла Стрижевській, фактично «витягнувши» її на наступний етап конкурсу. Справа в тому, що на першому етапі конкурсу (його вважають найбільш об'єктивним, оскільки кандидати виконували завдання на комп'ютерах) Стрижевська набрала всього 54 бали. І ця цифра ВККСУ була визнана мінімально допустимим проходним порогом у Касаційний кримінальний суд, тоді як у інші суди проходним було визнано 60 балів. Така ніяк не пояснена різниця в проходних балах і породила стійку думку про те, що Стрижевську «ведуть» у ВС. І не простим суддею, а на посаду голови Касаційного кримінального суду.
Лобіювання Стрижевської на зазначену посаду приписують, природно, її нинішньому шефу – генпрокурору Луценку. Ця посада в надзвичайно криміналізованій Україні по суті є ключовою в судовій системі. Адже від суми та від тюрми… Тим більше що Луценко в останній час почав висловлювати ідею про необхідність створення у Касаційному кримінальному суді спеціальної антикорупційної палати – замість Вищого антикорупційного суду. Ідея, як видається, в основі своїй правильна, але її реалізація може бути пов'язана саме з головуванням у новому кримінальному суді Стрижевської.
Громадська рада добропорядності зробила щодо Стрижевської як кандидатки в судді ВС негативний висновок, вказавши на невідповідність її стилю життя та майна отриманим доходам, конфлікт інтересів та службову недбалість. Примітно, що крайньо негативну оцінку її кандидатурі дав колишній перший заступник генпрокурора Кузьмін. Але негативну оцінку від такої одіозної особистості слід розглядати скоріше як позитив, ніж негатив. Бо «чия б мичала»…
У числі кандидатів на посаду голови цього суду називають також Станіслава Кравченка, який сьогодні займає посаду заступника голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. У судійському середовищі Кравченка слывуть «порядною професіоналом». Що там «на верху» скоріше може бути поставлено йому в мінус, ніж у плюс. Бо керівник судової системи, як уже говорилося, нині повинен володіти зовсім іншими якостями. Громадська рада добропорядності дала щодо Кравченка позитивний висновок. Але за «інкримінованими» йому претензіями він є дуже слабким – особливо в порівнянні з іншими претендентами на посаду судді ВС та керівні «крісла» в судовій системі. У будь-якому випадку шанси Кравченка очолити кримінальний суд невеликі. Найбільше, на що він може претендувати при нинішній владі – на статус заступника голови – щоб і далі тягти роботу як «тягловий кінь».
Безумовно, персоналії керівників судової влади з тих чи інших причин можуть змінитися. Але у будь-якому випадку вищі судійські посади займуть ті, на кого впав (а точніше – уже впав) вибір Банкової. Вирішення питання з головою ВС та судів, що входять до його складу – це лише один аспект «судової реформи». Треба віддати належне нинішнім «реформаторам»: одні досить легко практично повністю зламали існуючу судову систему і з такою ж легкістю зводять «новий суд» під нового Правителя.
Висловлені припущення щодо майбутнього керівництва ВС можуть виявитися лише безпідставними умозаключеннями. Оскільки буквально сьогодні секретар ВККСУ Станіслав Щетка, міркуючи про конкурс, що продовжується, до ВС, категорично заявив: «Кишенькового суду у президента не буде. Тому що він у ньому не потребує». Повіримо на слово відповідальній державній особі або все ж дочекаємося закінчення конкурсу та обрання керівництва ВС?