Нашу країну можна порівняти з людиною, хворою на рак. Причому фантастично запущеним раком. З метастазами від голови до п'ят. Від Банкової до глухого райцентру. Людина з таким чудовищним раком не могла б жити. І лікувати її не стали б. Посадили б на наркотики й чекали смерті. Нас теж посадили на наркотики. Але вмирати нам не можна. Тому що країна, на відміну від людини — це люди, продовжені в часі. Це наші предки й наші діти. І тому нам не можна вмирати. Ми зобов'язані вижити хоча бради дітей.
Жашков та його мешканці
У Черкаській області є маленьке місто під назвою Жашков. Ще в кінці радянських часів воно стало великим вузлом міжнародного наркотрафіку, а з часом оформилося в одну з «наркотичних столиць» України. Причин тому кілька.
Удале розташування на трасі Одеса—Київ. Традиційне проживання в селі циганської громади зі своїм «бароном». Цигани вирощували мак і варили «ширку», місцеві «підприємці» вирощували коноплю й продавали анашу, з часом налагодили завіз у Жашков великих партій амфетаміну й похідних, його розфасування. Освоїли жашківчани й доставку й продаж наркоти в Київ і Одесу й навіть у Москву. Причому масштаби діяльності, у тому числі й міжнародної маленького Жашкова вражали. Кілька жашківчан були вбиті в Москві під час переділу наркоринку. Деякі були вбиті й у самому Жашкові. З різних причин. У тому числі й за поставки неякісного опію. Такі трупи залишали на вулицях з маковими головками в роті. На повчання.
Чи знала про це місцева влада? Про це було неможливо не знати, місто-то невелике. З часом наркомафія не лише ввела своїх людей в районну раду, але фактично почала її контролювати. Чи знали про це правоохоронні органи? Не лише знали, але були й «в темі, й у долі». Протягом десятиліть. Це називається — «мафія». І якщо ви думаєте, що ситуація в інших містечках і селах краща — то ви помиляєтесь. Можливо, інше містечко й не живе за рахунок наркоторговлі, але будьте впевнені, що злочин там є й він точно так само, як і в Жашкові, щільно злився з владою.
Настільки щільно, що й не розберешся, де влада, а де злочин, і чи не синоніми це?
Один у полі воїн
І ось у цей милий «Сайлент Хілл» Уманського району начальником поліції призначають молодого поліцейського Романа Ражева. Першим ділом Ражев, не чекаючи милостей від ДВБ, починає затримувати наркоторговців. Але незабаром помічає, що наркоторговців хтось попереджає. Незабаром розуміє, що це роблять його підлеглі. Потім хтось із цих же підлеглих натякає Ражеву, що якщо він помірить свою прыть — то буде жити багато й щасливо, а якщо ні — то всяке може бути. А потім йому спалюють автомобіль. Потім — підкидають під ворота відрізану коров'ячу голову. І Ражев їде в Київ. У ДВБ.
ДВБ
Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України дуже серйозно змінився після приходу на посаду міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Якщо раніше департамент займався «знищенням» неугодних міліцейському керівництву й внутрішньовідомчим рекетом, то тепер ДВБ справді займається безпекою співробітників від протиправних посягань, у тому числі й з боку хабарників.
Ну й, природно, виявляє й відсіює «паршивих овець» в рядах нацполіції. І не лише. На рахунку ДВБ гучні затримання й суддів, й прокурорських. А бронежилети з написом ДВБ все частіше з'являються на телеекранах при серйозних затриманнях. У ДВБ Ражев розповів свою історію, у тому числі й про підозри щодо власних співробітників, і почалася робота. Документувати ментів складно. По-перше, вони чудово знають специфіку роботи «технарів». По-друге, у них завжди є безліч знайомих у прокуратурі й судах, які цілком можуть повідомити про початок негласних заходів. Але працювати все одно потрібно. Поставили «техніку» у підлеглих Ражева й дізналися безліч цікавих речей. Поки раптом один із фігурантів «абсолютно випадково» не розкрутив розетку в своєму кабінеті й не виявив «жучка». «Випадковість» пояснювалася просто. Знайомий фігуранта працював в Апеляційному суді, в якому брали санкцію на оперативно-технічні заходи. Він же й повідомив фігуранту про «прослуховування». До речі, за такого роду зраду, на мій погляд, кримінальна відповідальність повинна бути посилена багатократно.
Подібні випадки — справжня біда правоохоронної системи. І тут же в цій історії «засвітилася» районна Рада. «Засвітилася» краще будь-якої явки з повинною. За ініціативою депутата Шарлая місцева Рада прийняла резолюцію про недовіру Ражеву. На тій підставі, що він, нібито «бездіяльний» й не хоче «співпрацювати» з Радою. Співпрацювати в чому? У наркоторговлі? Місцева Рада цим рішенням визнала факт власної участі в наркоторговлі. Дивні люди.
Неужели вони думають, що участь у подібному бізнесі на смерті обійде їхні сім'ї? Не бояться, що їхні власні діти станут клієнтами наркоторговців? У результаті зради працівника суду, ретельно розроблювана операція опинилася під загрозою й керівництво ДВБ вирішило діяти без затримки. 19 червня цього року ДВБ одномоментно провело 23 обшуки у членів мережі наркоторговців. Виявлено було понад 400 кущів культурної коноплі, вилучені метадон, трамадол, екстазі, макова солома, прекурсори, а також зброя й боєприпаси. Затримані п'ять наркоторговців, які в даний момент дають визнавальні показання. Були підтверджені дані про тісний зв'язок наркоторговців із співробітниками Жашківської поліції Загарією й Починком. Виник також ряд питань до начальника кримінального розшуку НП у Черкаській області Козюбенка. Поліцію Жашкова й не лише чекає велика «чистка».
Фінал
Але що ж сам Жашков? Неужели він так і залишиться однією з «столиць наркомафії»? Ні. Ражев, найімовірніше, за принциповість і сміливість піде на підвищення в область. На його місце прийде інший «безбашенний мент», якого підтримають і в Черкасах й у Києві. І присмотрять, щоб не «зростався» з мафією. Наркоторговці на час затаяться, але жадність переможе обережність й вони знову почнуть діяти. І тут то їх і «хлопнуть». І рано чи пізно, хтось із них даст показання на всю місцеву Раду й іншу наркоеліту. І вони теж отримають свій строк. І така ж схема буде задіяна по всій країні. Важко, мучительно, з невдачами й удачами. Нехай повільно, але важко й невгамовно як танк, який в кінці кінців перелопатить й втопче в землю всю цю мафіозну пухлину нашої країни. У тих зараз починає цей процес — є впевненість у власній правоті й уже немає страху. І немає іншого виходу. Потрібно чистити. Інакше не буде країни. Сергій Ніконов, «ОРД»
В тему: 12.04.2000
У домі циганського барона в Жашкові оперів УБОПа з Умані ніяк не очікували. Барон тримав у руках пістолет «ТТ» армійського зразка й намагався його викинути.
У домі виявлено 12 набоїв до пістолета. Проти барона відкрито кримінальну справу за ст. 221, ч.1 КК України — незаконне придбання й зберігання зброї. Також було виявлено велику кількість макової соломи й екстракційного опію. У сінях на видному місці стояла посуда для виготовлення наркотичного зілля. Вину за виготовлення наркотиків взяла на себе дружина барона. На неї було відкрито кримінальну справу за ст. 2296, ч.2 КК України — виготовлення наркотиків у особливо великих розмірах. Щоб замяти справу, циганський барон нібито намагався вручити працівникам УБОПа 30 тисяч доларів США викупу, але ті відмовилися. Про те, що в домі циганського барона виготовляються наркотики, знав весь Жашків. Але місцева міліція ніякого інтересу до цього не проявляла. У центрі Жашкова напроти вікон міської прокуратури знаходився перевалочний пункт по перекиданню героїну з Одеси в Київ. І цього «закладу» стражі правопорядку в упор не помічали. Жашківський райвідділ міліції акуратно звітував про конфіскацію 10—20 грам макової соломи. Провінційну ідилію місцевих наркодільців порушив візит Уманського УБОПа.
ЧУМА
Валентина ВАСИЛЕНКО, 14.09.2005
16 червня 2003 року Жашків здригнувся — в день світлого свята Святої Трійці були звірськи вбиті двоє молодих людей. Тіла жінки й чоловіка були буквально розрізані ножем. З рота кожного торчали стебла маку — чорна мітка кривавої помсти. Мстили наркоторговцям. Всемогутні барони й нещасні раби
Маленький провінційний Жашків мав великі проблеми. І найжахливіша з них — чума нашого часу — наркоторговля. Ще за часів совдепії український городок перетворився в один із центрів міжнародного наркобізнесу. Тоді лише «Комсомольська правда» наважилася піднести проблему наркоторговлі й опублікувала карту Радянського Союзу, відзначивши шляхи передвиження наркотиків за кордон. На величезній карті були відзначені й три міста на Черкащині — Корсунь-Шевченковський, Звенигородка й Жашків, через які на Захід перебрасувалися великі партії опію й героїну. Провінційний городок Жашків зручно розташувався на міжнародній трасі Київ — Одеса — Санкт-Петербург. Поруч шумить Ставищанський ліс. Рукою подати до Умані й Білої Церкви, звідки здійснюються напади бандитських шаєк.
З одного боку глухомань зі середньовічними порядками й заляканими аборигенами, з іншого — всього за годину їзди з вітерцем можна домчати до Києва на власній іномарці або на маршрутному «бусику». Ось і облюбували різнопоставлені столичні бандити цю місцевість для здійснення кримінальних угод. Наркобізнес відвойовувався в кривавих сражіннях й був строго поділений між київським й одеським наркобаронами. До речі, жашківські цигани вважають, що їхній циганський барон знаходиться в Одесі. Вони «засвітилися» у великих скандалах з наркотиками. Один із них спалахнув, коли крісло прокурора області зайняв Олександр Литвин. Уманський УБОП взяв Жашків в облогу. Трофеї були вражаючі — кілька величезних цистерн з готовою «ширкою». УБОПівці виявили велике підприємство з виробництва опіумного екстракту. Наркотики виготовлялися на новенькому сучасному обладнанні. Завод знаходився на подвір'ї цигани. І все це робилося під носом у Жашківського райвідділу міліції. Інтерв'ю мені давав особисто прокурор Черкаської області Олександр Литвин. Він розповів, як суддя одного з районних судів за хабар відмовив у санкції на арешт наркодилера.
За словами Олександра Миколайовича, тоді цей «непідкупний» служитель Феміди поклав собі в кишеню ні багато, ні мало 50 тисяч доларів США. Про цей скандал, коли страж закону «крив» наркобізнес, я написала в газеті. Прокуратура оскаржила постанову судді, й справа була передана в апеляційний суд. Наркоторговця посадили за ґрати в Черкаський СІЗО. Однак згодом при розгляді кримінальної справи суд спустив все на гальма, й злочинець отримав умовне покарання. Жашків, як і багато інших райцентрів, примітний тим, що тут неможливо сховати голку в стозі сіна. Всі в курсі подій, кожен знає найдрібніші подробиці життя як сусідки — тітки Глаші, так і великого київського чиновника, що має зв'язки з місцевими князьками. Знаю це не чутками, адже десять років довелося попрацювати в тамтешній районній газеті. Жашківчани знали, що мій сусід Саша має автомат Калашникова й належить до великої київської бандгрупування. Житло Саші знаходилося поруч з моїм на першому поверсі.
А на другому мешкав з сім'єю начальник кримінального розшуку Жашківського райвідділу міліції, який перебував у тісній дружбі з «бригадиром» цієї групування, часто катався на його автомобілі — їздив як за своїми особистими справами, так і за службовими завданнями. Я навіть елементарно освоїла бандитську «фєню» й знала, що коли Саша хвалиться чергової поїздкою в Москву з горіхами, значить, він буде супроводжувати партію опію, а якщо мова йде про відправку гарбузового насіння, то в Польщу піде вантаж героїну. Одного разу в Жашків з Москви прибули три труни з тілами молодих хлопців. Їх зарізали й кинули в прорубу на Москва-річці. В одному з них спочивав прах Саші. 26-річний хлопець склав свою буйну голівку в кримінальних розборках наркодільців. Ось тоді в місцевому райвідділі міліції заговорили про наркотики, мовляв, жашківчани поставили в Москву партію неякісного опію. Запам'ятайте цей випадок. Бо причина розправи над двома наркодилерами в той памятний день Святої Трійці крилася в «недобросовісній роботі», тобто низькій якості виготовленої ними «ширки». У Москві правоохоронці не раз ловили десятирічних і дванадцятирічних хлопчиків з Жашкова, які біля столичного метро торгували маковою соломою.
Звичайно, з білокам'яної йшли тривожні депеші в Черкаси й Жашків, що наркоторговці використовують дітей як рабів у своєму брудному кривавому бізнесі. Але дізнавалася я про це не в міліцейському відомстві, а від убитих горем матерів. Нужда змушувала їх продавати дітей наркоторговцям. Всі були чудово обізнані, що деякі магазини й приймальні пункти є лише ширмою, за якою криються перевалочні бази по перекиданню героїну між Києвом і Одесою. У Жашкові зеленіли й плодоносили великі макові плантації, які в упор не помічала міліція. Тим часом участкові усердно викошували мак, посіяний несвідомими сільськими старушками на кількох грядках, щоб було що в церкві на Спаса освятити й у пиріжки покласти. На Святу Трійцю окривавлені тіла наркоторговців знайшли в городі серед зеленіючого маку. Свідки розповідатимуть, як усердно господарі доглядали за рослинами й як часто в цей дім наведувалася міліція. Більше того, деякі з жашківчан навіть назвали імена правоохоронців, що відвідували дім, де розігралася кривава трагедія. Наркобарони тримали Жашків у постійному страху, періодично карючи смертю своїх дилерів за найменші проступки.
Нещасні вмирали в жахливих муках. А звірська розправа над ними повергала в шок бідних жашківських обивателів. Всьому місту оголошувалося, за що кат убивав свою жертву. Раби були зобов'язані тремтіти й повинуватися. Потім на лаву підсудимих відправляли жертвенного ягняти, якогось бідолаху-селянина. Пам'ятаю, як на порозі власного дому перерізали горло молодому бізнесмену. Мати встигла лише відкрити двері, як син упав їй на руки, заливаючи їх б'ючим фонтаном крові. Він ще встиг прохрипіти ім'я вбивці — київського наркобарона. Весь город з жахом повторював це ім'я. Згодом за вбивство був засуджений селянин із села Нагірна. На суді він заявив, що невинний. За вбивство наркоторговців у Жашкові на лаву підсудимих очутився сабадаський селянин.
Сабадаш — село революціонерів
На кінець 80-х вони змогли піднести й вивести на центральну площу райцентру весь Жашків. Почалося все з фабрикації кримінальної справи по вбивству двадцятирічного селянського хлопця, що повернувся з кривавої бійні в Афганістані, щоб загинути у воріт власного дому.
Селяни були обурені корупцією в органах влади, прокуратури й міліції. Вони прийшли з Сабадаша в Жашків, підняли на мітинг всіх городян й заявили, що вимагають відставки бандитської влади, що крила вбивць, — райкому компартії, посягнувши на недоторканність «священної корови» в совдеповські часи. Мітингуючі також вимагали, щоб шеф районної міліції й прокурор району звільнили свої крісла. Обох поспішили перевести в інші райони. Спустя деякий час колишній жашківський прокурор повернувся назад на скромну посаду слідчого прокуратури. Він-то й розслідував резонансну кримінальну справу по вбивству наркодилерів, а потім виступав як обвинувач по цій же справі в двох районних судах. Чи слід дивуватися, що апеляційний суд скасував приговір районного суду, вказавши на вопиючі порушення закону, допущені при слідстві й під час судового розбирання. Але повернемося в Сабадаш. Тоді з села на площу в Жашкові прийшли дояриця Лідія й механізатор Петро. Вони хотіли кращого життя своїм п'ятьом дітям. Але краще жити не вийшло. Село було розорено.
З безробіттям у дома хлібороба ворвалася чума наркоманії. Два сини механізатора й доярки стали жертвами цього жаху. Спорожніли коровники в Сабадаші. І в пошуках шматка хліба для сім'ї дояриця Лідія була змушена наймитися кухаркою в багаті дома. Нині вона готує обіди будівельникам, які зводять вілли для багатіїв. Старший її син Валерій подався на заробітки на Донбас. Доля закинула його в Краматорськ. Селянський хлопець мав незвичайний розум, читав філософів і французьких романістів Олександра Дюма й Моріса Дрюона. На жаль, Д'Артаньяна з Валерія не вийшло. Замість цього він став членом однієї з краматорських «бригад» й загримів на лаву підсудимих. Хлопця уличили в двох десятках квартирних крадіжок і дали строк. З Валерія селянський син перетворився на наркомана за прізвиськом «Вел». З зони Вел повернувся в батьківський дім під розписку про невиїзд, але вважав, як стверджував його молодший брат Володя, що випробував ще не всі земні радості. І вони разом рушили в Жашків до знаменитого Бочі, щоб раздобути «ширки» й кимарнути, улітаючи на парах «дури» в небеса, а заодно й обговорити кілька ділових питань.
Почему-то правоохоронці упорто не хочуть чути тверджень свідків, зокрема матері Бочі, що Вел пропонував возити наркоту на Донбас. Хлопець пройшов через зону й чудово знав, що в наркобізнес з вулиці не увійдеш. Тобто мова йшла про переділ сфер впливу криміналу, а значить про нову кримінальну війну. Жашків став ареною багатьох кримінальних воєн. Особливо кровопролитною була боротьба, коли одеситка Неля Афанасьєва відстоювала своє право головувати в наркоторговлі. Рудоволоса красуня створила одну з найбільших банд в окрузі. На її біду, в цей час новим президентом став Леонід Кучма й, як завжди, переділ влади супроводжувався переділом сфер впливу в кримінальному світі. Коли частина групування сіла на лаву підсудимих й почався гучний судовий процес, Неля втекла в Москву. У білокам'яній вона збирала остатки своїх бійців й формувала нові «бригади». А в Жашків почали приходити труни з тілами хлопців. Незабаром Неля повернулася, змусивши інших «бригадирів» схилитися перед могутністю своєї групування. Боча й Вел виявилися крихітними гвинтиками в величезному механізмі наркоторговлі.
І якщо сьогодні Вел визнаний винним у жорстокому вбивстві наркодилерів, то він був лише інструментом у чужих руках й виконував злу волю замовників-наркобаронів. Отже, 16 червня 2003 року село Сабадаш святкувало Святу Трійцю. Вранці селяни дружно відстояли службу в храмі Святої Трійці в сусідньому селі Бузівка. (До речі, церкву розписував черкаський художник Іван Гайдук, теж загиблий від рук вбивці). А пізно ввечері Велу полагалося бути вже мертвецьки п'яним. Свідки розповідають, що хлопець не чурався пиття, особливо коли кого-то пригощали.
Не міг він поститися, коли все село п'янствувало! Але почему-то вночі вдребезги п'яний Вел виявився у дворі Бочі в Жашкові. Звірськи зарізавши двох наркоторговців, у одежі, з якої ручаями текла кров, хлопець пішки відправився в Сабадаш. Якщо вірити слідству, то вбивця не тихенько крався полями, а петляв, вийшовши на центральну трасу. Добираючись до Сабадаша, він подолав мінімум п'ятдесят кілометрів. Сумнівно, щоб окривавленої людини не побачила й не звернула на нього уваги ні одна жива душа. Свідків міліція так й не відшукала, незважаючи на вимогу апеляційного суду. Дивне це було злочин. Вбивця орудував вночі, на городі. У пошуках наркотиків він перерив усе ліжко й посуд у прибудові, де ночувала пара. Однак слідство не виявило ні єдиного сліду на вологій землі (адже мак щодня поливали), ні єдиного відбитка пальців.
Міг так акуратно спрацювати п'яний наркоман Вел?
«Чому плачуть матері в Жашкові?»
Під такою назвою 20 серпня 2003 року була опублікована моя стаття. У цей час правоохоронці розшукували свідків кривавої драми, що розігралася 16 червня. Мене ж у Жашків привело письмо людей, що постраждали від міліцейського свавілля. Нещасна жінка на ім'я Надія писала в редакцію: «Міліціонери пояснили, що мого сина необхідно допросити. У райвідділі мене наказали затримати. Мені заломили руки назад й наділи наручники. Один із міліціонерів піднявши мене за наручники й підвісив. Затріщали мої кості, й у очах потемніло від болю. Поруч стояв мій чоловік. Він закричав від жаху, почав умолювати, щоб мене не били. Міліціонер виругався відбірним матом й опустив мене на землю. Мене повели в камеру ізолятора. Від наручників сильно болели руки, долоні й пальці вмиг почервоніли й припухли. Я умоляла зняти наручники. Щоб замовкла, міліціонер ударив мене ногою в живіт й двічі кулаком по голові. О третій годині ночі я почула, як у райвідділі з'явився оперуповноважений.
Він забрав мого сина з камери й повів на другий поверх. Спустя кілька хвилин звідти послишався грюк, вопль і стогін. Я зрозуміла, що бють мого сина. Мені знову стало погано, я заплакала. Але нічого не могла зробити, лише молилася Богу». Після міліцейської кутузки мати з сином опинилися на лікарняному ліжку й зняли побої у судмедексперта. А тим часом справа не варта й яйця. Пограбували місцевий магазин «Форас». Правоохоронці допитували всіх, хто побував у цьому торговому закладі напередодні. Звичайно, після формального допиту їх можна було б з миром відпустити додому. Але ж це не відповідало б образу Жашківського Голлівуду з супергеройми-міліціонерами. Тому для острастки хлопця, непричетного до крадіжки, відлупцювали. Заодно «поучили розуму» й його матір, що вимагала (яка наглість!) від орлів у райвідділі міліції дотримуватися законів, мовляв, порушуєте Конституцію України й права громадян. Природно, далі правоохоронці вже займалися не розкриттям конкретної крадіжки, а разом з місцевою прокуратурою, судом й Жашківською райгосадміністрацією з'ясовували законність затримання міліцією двох громадян.
Гвардія в погонах і без стояла насмерть, стверджуючи, що жінка з юнаком оказали опір цілому райвідділу міліції, через що до них на законних підставах й застосували «демократизатори», тобто гумові дубинки. При цьому суддя у своєму постановленні констатував, що тщедушний хлопець образив міліціонерів у Скибині, де його затримали, а прокурор винес постанову, що міліція була образена у райвідділі. До скандалу підключилася Генпрокуратура України, журналісти й про вкрадені в Жашкові карамельки дізналася вся країна. Ці ж правоохоронці виробляли дізнання по вбивству двох наркодилерів. У результаті підозрюваний у вбивстві заявив у залі суду, що його залякували й били, а правоохоронці стверджували, що при дізнанні фізичного насилля не застосовують. Так й залишається таємницею, чому окремі громадяни, відвідавши Жашківський райвідділ міліції, раптом потрапляють у районну лікарню з каліцтвами. Тоді ж, едва ступивши на жашківську землю з листом Надії в руці, я опинилася втягнутою в буквально всезагальне обговорення кривавої трагедії. Проводячи журналістське розслідування одного випадку, я невільно ознайомилася з подробицями іншого.
Жашківчани одностайно висували свою версію злочину: дескать, загиблі були наркоторговцями, вони варили «ширку», яку відправляли в Київ. Але одного разу сплоховали — занадто неякісний товар поставили. Наркобарон обурився й засудив їх до смерті. Під час слідства з'ясувалося таке: на світанку мати загиблого виявила мертвого сина й ще живу його сожительницю, що кровоточила. Однак вона не викликала «невідкладку». Поки 25-річна жінка вмирала, літня кинулася ховати обладнання, на якому варили «ширку», знищувати наркотики й розчинники для їхнього виготовлення. Поспішаючи, вона забула, що в малиннику сховані пластикові пляшки з готовою «продукцією». Їх й виявила міліція. Вранці в центрі міста зупинилася іномарка з київськими номерами. З неї вийшли двоє чоловіків. Вони крокували центральною вулицею в напрямку до міліції й всім зустрічним повідомляли, що зарізані двоє наркоторговців, що виробляли браковану продукцію, й що така ж жахлива смерть спіткає кожного, хто наважиться «халтурити» з наркотиками.
По лабіринту слідства
Як завжди, доводиться дивуватися «проникливості» слідчих, особливо судових експертів. Про те, що двоє вбитих були наркоманами, протягом десяти років вживали наркотики, лікувалися від наркоманії, хором стверджували не лише численні свідки, але й усі родичі, включаючи матерів. Один зі свідків розповідав: «Вид у обох був нездоровий. Одразу кидалося в очі, що вони давно сидять на голці й вводять наркотики у великих дозах». У загиблої жінки й підозрюваного виявилася одна група крові. На цій підставі почему-то зробили висновок, що на одежі жертви могла бути кров вбивці. Експертизу на ДНК робити просто не стали — хлопотно й дорого. У листопаді вилучили вила, кинуті біля навозної купи, вирішивши, що вони пролежали нерухомо з червня, коли сталося вбивство. Якщо у випадку з Надією правоохоронці проводили дізнання, спираючись на заяву наркомана, то тут вони пішли ще далі. Валерія в ніч вбивства нібито бачив сожитель циганки, яка торгувала наркотиками. Нікого не змутило, що сам Валерій рішуче стверджував протилежне — йшов він зовсім іншою вулицею. Підозрюваний спочатку давав показання, що викинув ніж на трасу, потім — що закопав його в саду у бабусі.
Окривавленого одягу злочинця не знайшли. Сошлися на тому, що він спалив його в печі, а попіл розвіяв. Понятими при виявленні ножа виявилися голова сільради й сусід, дім якого підозрюваний обокрав. Правда, у суді потерпілою була визнана дружина понятого. А обвинувачення в двох районних судах — Жашківському й Лисянському підтримував слідчий Жашківської районної прокуратури, який виробляв розслідування вбивства, що суворо заборонено законом. З цим же слідчим ми розбиралися й у міліцейському скандалі по листу Надії. Він тоді виконував обов'язки прокурора, що перебував у відпустці. У прокуратурі ми так й не змогли відшукати прокурорської постанови, яка хоч як-то пояснила б міліцейський свавілля. А вже кримінальну справу по вбивству наркодилерів, розслідувану прокуратурою, довелося розглядати по черзі аж трьом судам. У Жашкові лише на автовокзалі постійно дежурили дев'ять таксі, які легко було викликати по телефону, звернувшись до диспетчера. Нікого з величезної слідчої групи не здивувало, що загиблий викликав для поїздок таксі виключно з Києва.
Зі сожительницею він відвідував на таксі лише два міста — Умань й Київ. Зникла записна книжка вбитого, яку слідству передала його мати, впевнена, що там записані адреси всіх наркоманів. Ніхто не став шукати золотого кільця-печатки, знятого невідомим з пальця вбитого, й золотого ланцюжка, що зник з шиї зарізаної жінки. Цікаві показання свідків, що розкривають злочинну схему наркобізнесу. Один зі свідків розповів: «Коли я вперше приїхав у Жашків з Києва, то на вокзалі зустрів наркомана й поцікавився, де раздобути «ширку»? Той назвав імена Манька, Катушки, Бочі й перелічив інших торговців наркотиками. Через півгодини мені принесли «ширку», за яку я заплатив. Повертався в Київ на маршрутці. Знайомий наркоман хвалився, що в Жашкові не існує проблем з придбанням наркотиків. Він попередив, що Боча підставляє наркоманів, здає їх у міліцію, збуває неякісну «ширку». Наркоман назвав прізвиська наркодилерів. Прізвисько Боча належало зарізаному чоловікові. Під прізвиськом Катушка відома циганка — сожительниця чоловіка, що бачив, як вночі наркоман Валерій за прізвиськом Вел йшов від дому, де розігралася кривава трагедія.
Вспишка амнезії
Багато зі свідків указували на розіграний напередодні вбивства скандал, коли Боча відправив у Київ велику партію неякісної «ширки». Тоді багатьом наркоманам стало погано. Я ж чула в Жашкові, що кілька київських наркоманів вмерли через вживання неякісного наркотику. Були встановлені імена всіх учасників цього скандалу, але підозри впали лише на наркомана Вела. За версією слідства, в ту ніч Боча відмовив Велу дати наркотики в борг, а його сожительниця кинулася на нього з вилами. Звичайно, двоє людей легко могли впоратися з одним наркоманом, та ще озброївшись вилами. Однак за слідством, все вийшло інакше. Судмедексперт відзначив на тілі жінки ранення, нібито пов'язані з нерівною боротьбою. Буквально розрізана на шматки, вона ще якийсь час продовжувала жити. За заявою ув'язненого, що стверджує, що його бють, Вела оглянув судмедексперт й не знайшов на його тілі ні єдиної подряпини.
Тоді з ким і як боролася нещасна жертва? Судмедексперт насчитав лише на грудях жінки 12 ножевих ран. Ножові удари наносилися з такою силою, що були пошкоджені ребра, ліве легене, серце. Численні ранення були зафіксовані на плечі, шиї, руках, обличчі жертви, їй практично вспороли живіт. Точно такі ж ранення були нанесені й чоловікові. Виходило, що жінка не менше десяти, а то й двадцяти хвилин стояла нерухомо з вилами наперевес, поки на її очах убивали коханого. Так сказати, чекала своєї черги. Потім точно так само розправилися з нею. За висновком експерта, ще 10 хвилин смертельно поранена жінка могла свідомо рухатися. Коли жертв різали, як ягнят, вони відчували неймовірний біль й мали хоча б кричати. Але ні одна людина в окрузі, включаючи матір Бочі, не чула ні шуму, ні криків. Одна з можливих причин всезагальної «глухоти»: люди знали вбивць, й це були настільки відомі особи, що жах миттєво запечатав всім уста. Зауважу, що деякі свідки подолали страх й назвали імена правоохоронців, що приїжджали на автомобілі до двору Бочі.
Цілком можливо також, що вбивці заклеїли скотчем рти своїм жертвам. Обставини злочину вказують на те, що вбивць було не менше двох. А жашківчани стверджували, що в день вбивства в місто прибули двоє чоловіків на іномарці. В апеляційному суді вказали, що вбивство скоєно з помсти. На помсту вказує той факт, що в рот обом жертвам засунули стебла зеленого маку, а тіла кинули на макових грядках. Залишилося невиясненим, чому вбивця (або вбивці) обрав днем відплати великий православний святок — день Святої Трійці? Християни широко святкують його, як Різдво й Пасху.
Чи було вбивство спеціально приурочено до Трійці? Чому вбивця не настиг своїх жертв днем раніше або днем пізніше? Свідки-наркомани чітко й просторічно давали показання слідству. Забудькуватістю почему-то страждали двоє людей. Сусіди дивувалися, чому мати Бочі бігала по вулиці й просила позвонити в міліцію, якщо в домі був телефон? Сама старушка чітко пам'ятає, з ким зустрічалася й що робила в день вбивства, але скаржиться, що втратила розум, як тільки побачила серед маку окривавлене тіло сина. Вел пам'ятає лише, що ударив ножем жінку. У нього вибило з пам'яті, що відбувалося далі. Після приговору суду залишилося багато невиясненних питань. Слідство закінчилося в травні цього року. Вражає ось що: скоєно тяжкий злочин, звірськи зарізані двоє людей, вбивство пов'язане з торговлею наркотиками, але розслідування виробляло з рук вон погано. На вопиючі порушення закону вказував апеляційний суд, коли скасував приговір Лисянського районного суду й відправив кримінальну справу на доследування. Валерій був затриманий за пограбування магазину в Жашкові й дома своєї сусідки, у чому він визнався.
Воришка не встиг оприбуткувати продукти, й вони були повернені в магазин. Матеріальна шкода сусідам була компенсована. Лисянський районний суд засудив Валерія за крадіжку й подвійне вбивство (за статтею 116 КК України — умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання). Він мав шість років відбувати покарання в місцях позбавлення волі. Феміда сліпа? Або…
Черкаський апеляційний суд скасував приговір суду й відправив кримінальну справу на доследування, відзначивши, що слідству слід правильно кваліфікувати злочин, пов'язаний з вбивством двох людей. Суд вимагав виробити оперативні й слідчі дії з тим, щоб знайти очевидців злочину, допросити їх, більш повно розкрити деталі знайомства вбивці з жертвами, з'ясувати їхні стосунки з іншими особами, замішаними в наркобізнесі, встановити факти виникнення конфліктів через борги й з інших причин, виробити повторну судово-медичну експертизу, щоб дати відповідь на питання, скільки часу убивали Бочу й його сожительницю окремо. Експерт, що не знайшов наркотиків в організмах наркоманів, розписався у своїй безпорадності встановити, як довго тривала ця кривава бійня.
Доследування доручили виробляти правоохоронцям Жашківського райвідділу міліції — тим самим, на яких скаржився підсудимий, що вони оказують на нього тиск, тим самим, які протягом десяти років, за словами свідків, акуратно відвідували Бочу, але не помічали ні плантації маку на його городі, ні бойкої наркоторговлі. Вони, природно, нічого нового в справі не знайшли. В апеляційному суді Вел заявив, що він нікого не убивав, що його переконали взяти вину на себе, оскільки він скоїв дві крадіжки, а взамін йому обіцяли м'який приговір і невеликий строк, що й було зроблено, коли вменяли 116 статтю КК України. У суді підсудимий назвав прізвища правоохоронців Жашківського райвідділу міліції й обласного міліцейського відомства, які, за його словами, оказували на нього тиск. На жаль, маленький провінційний Жашків з жахом пам'ятає кривавої трагедії, що сталася на Святу Трійцю, й продовжує залишатися заручником у руках міжнародних наркокартелів. Тоді, в серпні 2003 року, у статті «Чому плачуть матері в Жашкові?» я писала: «Чи знаєте ви, що таке серце матері, яке розривається від болю, стогне в скарзі за своєю дитиною?
На моїх очах мати чайкою припала до безтямного тіла сина-наркомана. Від наркоманії в Жашкові гинуть зовсім юні, й матері не можуть впоратися з цією жахливою бідою». Скільки ще сліз нещасних жертв наркобізнесу прольється на багатостраждальній хлібороб-ській землі?!