31 травня Кремінський суд Луганської області винесе оправдувальний вирок колишньому «міністру вугільної промисловості, палива та енергетики ЛНР» Сергію Баранову. Підсудному інкримінувалися ч. 1 ст. 109 КК України (насильницький захоплення державної влади), ч. 1 ст. 110 КК України (незаконна зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України), ч. 1 ст. 258-3 (участь у діяльності терористичної організації). Страшні антидержавні злочини. Сторона обвинувачення просила 10 років позбавлення волі. Але служителі Феміди здивували. При винесенні оправдувального вироку суддя зазначив, що було надано недостатньо доказів, які б підтверджували причетність Баранова до терористичної діяльності «ЛНР». Ось імена цих суддів: голосуючий — Ковальов Валерій Максимович, суддя Бескровний Ігор Григорович та суддя Тесленко Ірина Олександрівна.
Можна було б подумати, що гуманний суд врятував від в'язниці невинного страждальця, якби в судах Луганської області не була системою практика винесення оправдувальних та надзвичайно м'яких вироків проросійським бойовикам, коректувальникам вогню, організаторам «референдуму-2014», шпигунам та іншим злочинцям, на чиїй совісті війна та трагедії тисяч українських сімей. У цьому неважко переконатися, якщо не лінуватися й присвятити деякий час вивченню Єдиного державного реєстру судових рішень. Переглянувши вироки, винесені в різних областях за злочинами, пов'язаними з сепаратистською та терористичною діяльністю, ми помітимо дивну закономірність. Чим суд знаходиться далі від Донбасу, тим вища ймовірність того, що вирок буде відповідати нормам КК. Що злочинець отримає по заслугам — можна й так сказати. З огляду на те, який регіон найбільше постраждав і продовжує страждати від війни, це, м'яко кажучи, дивує. Давайте відкриємо Реєстр і подивимося, які вироки виносили сепаратистським злочинцям за час війни на Донбасі суди України в інших областях?
Ну ось, наприклад, Вінницький міський суд вироком від 28 квітня 2015 р. засудив бойовика до 9 років ув'язнення. Амур-Нижньодніпровський суд Дніпропетровська дав пособнику та інформатору терористів «ДНР» 8 років. Апеляційний суд Львівської області 1 червня 2016 р. карає інформатора сепаратистських формувань 8-ма роками ув'язнення без конфіскації майна. Київський районний суд м. Харкова засуджує члена проросійської організації «Оплот» до 8,5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Тернопіль: за сприяння терористам та вербування осіб для терактів, інструктаж та матеріальне забезпечення бойовиків двоє місцевих жителів засуджені за шістьма статтями на 14 та 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Херсонська область: місцеві жителі — інформатори бойовиків «ДНР» засуджені на 5, 8, 9, 12 років з конфіскацією майна. Якщо дуже постаратися, то й на Донеччині за такі злочини можна отримати серйозний вирок. Такі вердикти виносилися Краснолиманським, Маріупольським, Краматорським, Дзержинським міськими судами Донецької області.
Хоча в основному суди Донецької області «оцінюють» злочини бойовиків та їхніх пособників у 4-5 років позбавлення волі. Зате в Луганській області суди дуже прихильні до бойовиків та представників політичного крила «ЛНР» і намагаються виносити вироки з мінімальним покаранням. Вони знаходять достатньо пом'якшуючих обставин та повну відсутність обтяжуючих, щоб не дати пособнику агресора строк, передбачений відповідними статтями КК України. У вироках уже традиційною стала формулювання «суд вважає можливим призначити покарання нижче найнижчої межі встановленої санкції та не застосовувати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна». У результаті покарання, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України — від 8 до 15 років з конфіскацією майна, у вироках плавно скорочуються втричі. 30 травня 2016 р. Старобільський районний суд за ч.1 ст. 258-3 виносить вирок інформатору проросійських НЗФ – 2 роки 7 місяців позбавлення волі. 8 серпня 2016 р. Рубіжанський міськсуд дає 3 роки інформаторці бойовиків, яка збирала та передавала їм військові відомості через Інтернет. 7 червня 2016 р. Лисичанський міськсуд до 2-х років позбавлення волі засудив бойовика НЗФ. Новопсковський та Біловодський районні суди засудили бойовиків за ч.1 ст.260 КК України (участь у не передбачених законом військизованих або озброєних формуваннях – санкція від 2 до 5 років позбавлення волі) відповідно до вимог Кримінального кодексу, однак відпустили злочинців з випробувальним строком у 2 роки. Бувають і зовсім унікальні історії. 30 травня минулого року Старобільський районний суд призначив покарання у вигляді 2 років та 7 місяців позбавлення волі інформатору сепаратистів, який був завербований та передавав дані про переміщення сил та техніки ЗСУ, поіменні списки українських військовослужбовців, зберігав боєприпаси. Любитель «російського світу», засуджений за двома статтями Кримінального кодексу — за ч.1 ст. 258-3 та за ч.1 ст.263 (незаконне поводження з зброєю, боєприпасами або вибуховими речовинами; санкції – від 3 до 7 років позбавлення волі) — реально відбув лише 1 рік та 3 місяці й уже давно насолоджується свободою. Сепаратисту дуже допоміг «закон Савченко», за яким день перебування в СІЗО прирівнюється до двох днів відбування покарання в колонії.
При цьому гроші, які заплатили за послуги своєму агентові сепаратистські недоспецслужби, та телефон, яким він користувався, передаючи їм дані, суд вирішив повернути сім'ї злочинця. Ще одним прикладом найвищої гуманності правосуддя Луганщини став вирок військовослужбовцю, який двічі впускав терористів-підривників на територію своєї військової частини та надав їм можливість підірвати обладнання радіолокаційної станції. Матеріальна шкода державі від цих дій становила 1 460 017 гривень з копійками. Але, зрозуміло, що не лише в цьому справа. Український військовий сприяв тероризму та веденню війни проти своєї країни. Однак суд, кваліфікувавши справу за ч.1 ст.421 КК України (порушення статутних правил внутрішньої служби), врахував укладення договору між військовим прокурором та обвинуваченим та обмежився штрафом у розмірі 30 600 гривень. Це був Рубіжанський міськсуд. Є й інші приклади, які не дозволяють повірити в реальне існування правосуддя в цьому регіоні. Так, 2 серпня 2016 р. Лисичанський міськсуд Луганської області виправдав, у зв'язку з недоведеністю вчинення інкримінованих злочинів, місцевого сепаратистського діяча – «депутата парламенту Луганської народної республіки», який організував у Лисичанській та Новодружеській міських радах голосування про визнання «ЛНР». У період, коли Лисичанськ перебував під контролем сепаратистських банд, він займався активною антиукраїнською пропагандою, закликав до розвалу України та створення «самостійної держави – Луганської народної республіки». Суд не вважав ці дії злочинними. Відеоматеріали з антидержавними виступами лисичанського сепаратистського активіста будь-хто може знайти в Інтернеті. Звуть його Іван Коровін. За останні два роки серйозні покарання за злочини проти України та її громадян у Луганській області отримали одиниці. До 13 років позбавлення волі Попаснянським районним судом засуджений російський найманець — житель Ханти-Мансійського автономного округу. Та ще 15 років отримав житель Станиці Луганської, який приніс на блокпост банку меду зі вибухівкою, внаслідок чого двоє військових загинули та двоє були поранені. І ще кілька бойовиків. На цьому все.
Однак повернемося до нашого Баранова. Хто є хто в цій історії? Про «екс-міністра» вугілля «молодої республіки» відомо, що в вугільній промисловості на Луганщині він багато років працював ще за української влади. Так успішно, що 8 разів (!) був фігурантом кримінальних справ за злочинами у сфері господарської діяльності та 8 разів (!) виходив сухим з води. Вийшов і в дев'ятий, завдяки Кремінському суду. Дивовижно везло Баранову на суддів. Його захисник Валентин Кізима за час донбаської війни встиг здобути славу готовністю надавати адвокатські послуги саме обвинуваченим у кримінальних справах, пов'язаних із сепаратизмом та тероризмом. Суддя В. Ковальов родом з Алчевська. До війни займав посаду заступника голови Алчевського міськсуду. Доробивши до пенсії, найімовірніше, повернеться в Алчевськ, де у нього, як повідомляє джерело в суді, залишилася нерухомість. Судячи з даних Єдиного реєстру судових рішень, Баранов – аж ніяк не перший діяч так званої «ЛНР», який отримав, завдяки цьому судді, оправдувальний вирок.
Зрозуміло, нікому не хочеться сидіти в «ЛНР» «на підвалі», як суддя апеляційного суду Віталій Руденко. Судді – теж люди, вони теж бояться й хочуть додому в Алчевськ, у Луганськ, у Червоний Луч тощо. Але ці судді отримують зарплати, в десятки разів вищі за середні зарплати по Україні. Перебуваючи в найтяжчій ситуації, держава знаходить ці гроші, щоб платити суддям за чесність, добросовісність та професіоналізм. Україна перебуває в стані війни, і тим, хто боїться, тим, хто хоче «додому» в «ЛНР», хто не може спалити мости, хто втайне грезить про Путіна та «російський світ», у судах не місце. Винесені ними оправдувальні або невиразні м'які вироки людям, які посягають на конституційні устої України, ведуть бойові дії, невиданна терпимість суддів до державних злочинців рівносильні зраді.