У політичних колах НАБУ давно називають не інакше, як «стіл замовлень» або «піар-агенство». Це пояснюють вибірковим підходом до відкриття кримінальних проваджень у корупційних справах та прагненням популяризувати свою діяльність. Прикладом служить справа Манафорта, який фігурував у «чорній бухгалтерії» Партії регіонів. Під час президентських виборів у США НАБУ разом з Офісом президента намагалися «вислужитися» перед найбільш імовірним кандидатом на пост президента США. Однак коли Клінтон програла, а переміг Трамп, НАБУ разом з тими, хто «збивав» Манафорта з посади керівника виборчого штабу Трампа, різко змінило позицію – нічого не було, справа не розслідується. Більше того, щоб задобрити нову адміністрацію США, НАБУ всупереч закону передало справу про «чорну бухгалтерію» Партії регіонів до Генеральної прокуратури України, хоча її розслідування за Кримінальним процесуальним кодексом є виключною компетенцією НАБУ.
НАБУ продемонструвало свою сутність піар-агенції й у випадку з поданнями щодо зняття депутатської недоторканності з п'яти народних депутатів. За законом функція НАБУ полягає у підготовці якісних подань до Верховної ради з доказовим обґрунтуванням прохання про зняття депутатської недоторканності. Однак якість цих подань (за окремим винятком) виявилася сумнівною. Слідуючи піар-традиціям і вийшовши за межі своїх процесуальних повноважень, НАБУ перед розглядом Верховною радою цих подань видало фактично політичну заяву-звернення до депутатів із закликом «розірвати кругову поруку у парламенті» та підтримати подання. Однак сенс такого кроку незрозумілий, адже сам факт внесення подання до парламенту означає необхідність його розгляду.
Недавно НАБУ проявило свою сутність у черговий раз. Йдеться про його реакцію на заяву заступника голови Спілки офіцерів України Г. Омельченка про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого частинами 3 та 4 статті 368 Кримінального кодексу (одержання хабара, повторно, в особливо великих розмірах, службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище), вчиненого колишнім головою Вищого адміністративного суду України Олександром Михайловичем Пасенюком. За видом діяння та рівнем посади ці факти підслідні виключно НАБУ – органу, спеціально створеному державою для боротьби з елітною корупцією.
Згідно зі статтею 214 Кримінального процесуального кодексу при надходженні такої заяви НАБУ не має альтернативи – воно зобов'язане зареєструвати заяву про злочин і розпочати розслідування упродовж 24 годин. Статтею 214 КПК передбачено: «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування».
Однак НАБУ знайшло можливість «відфутболити» цю заяву до Генеральної прокуратури України, посилаючись на формальні моменти, які очевидно до цієї справи не мають стосунку. Адже ГПУ ще за часів Януковича «поховала» справи щодо Пасенюка, і жодного розслідування по них наразі не здійснюється – все потрібно починати по-новому. Попри виключну підслідність цих фактів НАБУ, вони виявилися йому з якихось причин не цікавими.
Мабуть, тому, що Пасенюк уже не на посаді і що з нього візьмеш? Та й популяризувати свою діяльність особливо не вийде – доведеться добре попрацювати. Тому який сенс такому надважливому органу як НАБУ порпатися у «застарілих» корупційних фактах уже колишнього голови Вищого адміністративного суду України? Тепер черга відфутболити заяву щодо Пасенюка за ГПУ. Можна не сумніватися, що й вона, очолювана також відомим піарщиком зі стажем, знайде якийсь юридичний викрутас, щоб забезпечити Пасенюку спокійну старість на суддівській пенсії. Тим більше, що перед нинішнім керівництвом держави він має не менші заслуги, ніж перед Януковичем. Олександра Михайловича цінив Віктор Федорович, цінить його і Петро Олексійович. А раз цінить Петро Олексійович, то зацінить і Юрій Віталійович. Така вже система влади в Україні і така боротьба з корупцією.
Про те, якою буде відповідь ГПУ – законним процесуальним рішенням чи вишуканою відпискою – ОРД обов'язково повідомить своїх читачів.