У 2000 році виник скандал, який привів до відставки Довгополого, а потім і Гриншпона — при цьому повідомлялося, що Михаїл Петрович навіть тимчасово залишив Україну. Формальною причиною скандалу став черговий інцидент під час навчань: 20 квітня ракета «Точка-У» відхилилася від курсу й влучила в дев'ятиповерховий будинок у Броварах, при цьому загинули троє його мешканців. Кузьмук негайно скористався цим для «чистки» свого оточення. Неформальною причиною називали певні розбіжності між Кузьмуком і Довгополим, до якого приєднався Гриншпон. Анонімні джерела повідомляли, що всі троє занадто далеко зайшли в розпродажу військового майна та розтраті бюджету Міноборони, причому все це було пов'язано з тогочасними збройними скандалами, у яких звучали імена Вадима Рабіновича, Леоніда Мініна, Семена Могилевича, Леоніда Вульфа, Віктора Бута, Семена Деркача. І перед Кузьмуком поставили умову: або той позбавляється заступника й радника, або в відставку піде й він сам.
Після того як їхній давній друг по Міноборони Ігор Смешко у 2002 році став заступником секретаря РНБО, а у 2003 очолив СБУ, Михаїл Гриншпон не лише знову матеріалізувався в Києві, але й отримав нову прибуткову посаду: радника голови Національного космічного агентства України. Тоді, у 2000-му, при кормушці утримався лише Микола Маяк, який був понижений до віце-президента ДП «УАТК», поступившись місцем і ініціативою, але продовжив видобувати прибуток з остатків української військово-транспортної авіації при новому керівництві. Лише у 2008-му, ледве-ледве розпутавшись із чотирма відкритими проти нього кримінальними справами, Микола Маяк втік з Києва до Житомира, де влаштувався професором у технологічному університеті.
Про бізнес Гриншпона у «нульові» відомо лише уривчасто, з його хроніки просто вирвані цілі розділи — наприклад, причетність до афери банку «Надра». Адже Михаїл Гриншпон (як і Тополов) ще у 1993-му став одним із його засновників. Проте у 1997-му «Надра» перейшли людям Могилевича (і він поставив над ним братів Сигалей), а от холдинг «Київ-Донбас» залишився за людьми Асмакова.
Однак у 1999-му Асмаков був убитий, його частку акцій і частку Ройтмана забрали собі брати Костянтинівські, Віктор Тополов свою частку в «Київ-Донбасі» зберіг, а от доля Гриншпона залишилася невідомою, як і його стосунки з Костянтинівськими. Але ось що цікаво: SKELET-info вже повідомляв, що у своїй бутності слідчим, а потім начальником Київського УБОП, Володимир Гелетей надавав послуги ОПГ Асмакова, а потім був «міліцейською кришею» для Костянтинівських. Також повідомлялося, що на гроші убитого київського «авторитета» Валерія Прищика, вкладені в бізнес, «убопівець» Олексій Савченко (сослужбовець Гелетея) створив «Конверсбанк», а потім вклав гроші в покупку банку «Авант» — який отримав прізвисько «убопівський». А тепер ще одна невелика подробиця, яка багато чого прояснить: засновником і власником банку «Авант» спочатку (з 2008 року) було ТОВ «Лоуренс Груп», яке раніше належало Михаїлу Гриншпону, а у 2011-му він продав свою частку «Лоуренс Груп» (і банку «Авант») Олексію Савченко. До речі, тоді ж Гелетей став віце-президентом «Авант-банку».
У загальному, виходить, що стосунки Гриншпона з Гелетеєм та іншими «убопівцями» були досить довірливі, а якщо так, то навряд чи Гриншпон тоді розірвав з «Київ-Донбасом» і Костянтинівськими. Проте й про якісь їхні великі спільні проекти невідомо. Однак на початку «нульових» Костянтинівські й Тополов кинулися в будівельний бізнес, і ось тут Гриншпон вперше проявив себе як рейдер. Будівля ВАО «Український НДІ аналітичного приладобудування» сподобалася йому ще у 2000-му, коли Гриншпон через своїх людей почав скуповувати акції підприємства. Спочатку він заволодів 16% і ввів своїх людей у раду акціонерів. Потім почав тиснути на директора НДІ Олександра Дашковського, схиляючи того до «спільного володіння» — для чого було використано гриншпонівське ТОВ «Міжнародне кадрове агентство «Пальміра», яке стало власником 60% акцій ВАО «Украналіт». Але тут у Гриншпона стався період невезіння, йому стало не до рейдерства, а за цей час опритомнілий Дашковський передав майнові права на нерухомість НДІ дочірній фірмі ЗАО «Украналіт-авто».
У 2003-му повернувшийся Гриншпон спробував покарати «афериста», але у Дашковського з'явилися покровителі в оточенні Ющенка, а також серед формуючої команди майбутнього київського мера Леоніда Черновецького. Спір затягнувся, а у 2005 році суди однозначно прийняли сторону Дашковського, залишивши Гриншпона з носом. Але й для Дашковського ця перемога була чисто символічною, тому що в результаті права на нерухомість НДІ опинилися у Вячеслава Супруненка — зятя Черновецького. Але натомість невдачу з «Украналіт» Гриншпон компенсував, прибравши у 2007–2008 роках до рук 61% акцій ВАО «АТП-1» — того самого, в якому він колись працював 16 років. Але керувався він не ностальгією: підприємство, яке є складовою частиною ХК «Київгорстрой», виконує величезний обсяг робіт на будівництвах Києва й області (у парку підприємства близько півтисячі одиниць транспорту), і на той час мало на рік до 5 мільйонів доларів прибутку! Крім того, його цікавила територія підприємства, розташована в межах міста. Угода здійснилася через офшорну компанію «Кідаре Лімітед», управляючим якої виступив Гриншпон, але після пакет акцій розійшовся між фізичними особами.
У тому ж 2008 році Михаїл Гриншпон заявив про себе в ЗМІ як засновник, співвласник і керівник компанії «Нелора» (якою він володіє через офшор «Нелора Лімітед»), яка планувала величезні вкладення (від 500 мільйонів до 2 мільярдів доларів) у будівельний бізнес. Про походження цих грошей можна було лише здогадуватися, джерела говорили й про капітал «Київ-Донбасу», й про «общаки» київських ОПГ, й про «убопівську касу», й про те, що вони всі разом вкладаються в бізнес через «Нелору». Серед планів Гриншпона були покупка Романівського скловиробничого заводу (попередньо обанкрученого), забудова території АТП-1 (з перенесенням автопарку за місто), участь у проекті «Київ-Сіті» та будівництво житлового комплексу «Зелена Гора» в Гореничах (через дочірню кіпрську компанію «Нелора-Ленд»). Але грянула криза, яка зруйнувала більшість цих планів. Ще одним проектом «Нелори» було будівництво на території Великої Олександрівки (Бориспільське шосе), де Гриншпон ще у 2005 році організував скупку ділянок і наділів: при загальній оціночній вартості землі в 250 мільйонів доларів, ділянки купували за 40–45 тисяч гривень.
Але після виходу у лютому 2006 року нового закону «Про внесення змін до Земельного кодексу України» з'явилася можливість визнати ці угоди недійсними — що й запропонував селянам Олег Шеремет, юрист із «Блоку Литвина», який спеціалізувався на земельних спорах. Щодо цілей, які переслідував Шеремет, існували різні думки, але його діяльність викликала затяжну війну, а в результаті Олег Шеремет був убитий у грудні 2007 року. Занепад будівельної галузі після світової кризи не ввергнув Гриншпона в розпач: він швидко знайшов для себе нові джерела надприбутку.
Ось тут і знадобилася його посада радника голови Національного космічного агентства України! Як він її використовував до цього, залишилося невідомим, але у 2009 році Гриншпон домігся реалізації свого чергового проекту: НКАУ укладло контракт з компанією «MacDonald, Dettwiler and Associates Ltd.» (MDA) про створення першого українського супутника зв'язку «Лебідь» та будівництво в Україні центру його управління. Здавалося б, справа потрібна, однак…
Первісна вартість проекту «Лебідь» становила 254 мільйони доларів США, і він мав увінчатися запуском супутника на «Байконурі» у 2011 році. Однак запуск кілька разів переносили: на 2012 і 2013 рік — під приводом модернізації супутника й збільшення фінансування проекту, у 2014 році — у зв'язку з припиненням військово-технічного співробітництва з Росією, а з 2015 року — через проблеми з будівництвом української ракети-носія.
Так «Лебідь» й залишився лежати на складі російської компанії «Інформаційні супутникові системи», а розмір витрачених на цей проект сум набагато перевищив спочатку запланований: різні джерела називали від 300 мільйонів до 2 мільярдів доларів, які в результаті виявилися просто «розпиленими». Найцікавіше, що, згідно з контрактом з MDA, усі розрахунки з нею йшли через офшорну компанію «Briklin Limited», директором якої був Михаїл Гриншпон (він представлявся її керівником і на Міжнародному банківському форумі в Мінську у 2015 році). Але не лише на «Лебіді» добре нагрів руки радник голови НКАУ. У грудні 2012 року Мінекології України, яким останні дні керував Едуард Ставицький, оголосило черговий тендер на послугу супутникової зйомки й зондування, який «виграла» компанія «G.X. satellite communication management ltd» — яка заробила на цьому 26 мільйонів гривень. І як дуже швидко з'ясували журналісти, дана компанія (кіпрський офшор) є бенефіціаром компанії «Нелора Ленд». А ось те, як компаніям Гриншпона вдалося отримати такий цікавий тендер, стало відомо лише недавно — після того як журналістів зацікавила доля двох розвалюючихся будинків на вулиці Тургенєва.
У пошуках «відповідального» вони опинилися в кабінеті представника компанії «GX Satellite Communication Management» Михаїла Гриншпона, який представляв інтереси компанії-власниці «Української індустріальної групи». Так ось, як виявилося, засновниками «УІГ» були… дружина, мати, батько й теща Едуарда Ставицького! І хоча сам він давно в бігах, давній діловий партнер і друг їхної сім'ї «дядя Миша» бдильно присматрює за їхньою нерухомістю. Що одразу викликало питання: невже у своїй бутності міністром екології Едуард Ставицький допоміг виграти компаніям Гриншпона лише один тендер? Як кажуть, тут є що пошукати й журналістам, і прокурорам!