У лютому 2014 року з України в паніці втікав не лише близький круг Віктора Януковича, а й «смотрящие» — люди «Сім'ї», які відповідали за поповнення «сімейного» бюджету та рівновагу еліт. Найбільш одіозними з усіх «смотрящих» були наглядачі від Артема Пшонки. Сьогодні вони знову господарюють в Україні. І регулярно літають до Москви (через Мінськ) — до шефа за вказівками. Рік тому в Інтернеті з'явилася стаття «К Ороли в изгнании: где и как доживают свой век беглый Янукович и его соратники», де про роль «смотрящих» було сказано максимально точно. Варто нагадати, що система «смотрящих» реально керувала країною та окремими галузями економіки, тоді як міністри (Бойко, Колобов, Порошенко, Прасолов та інші) грали роль скоріше статистів, які підписували вже готові рішення. Зрозуміло, що й реальні гроші були не в руках міністрів, а в руках «смотрящих» — так само як і кадрові призначення, ключі від корупційних схем, тендерні процеси, закупівлі тощо. Одним з головних кураторів «смотрящих» був Генпрокурор Віктор Пшонка, втеча якого 22 лютого 2014 року через контрольно-пропускний пункт у донецькому аеропорту разом з Олександром Клименко спостерігала вся країна.
Так само його син Артем Пшонка. Про «тіньову прокуратуру» Пшонки-молодшого, де розташовувався «магазин з продажу прокурорських посад», центр обналічення та штаб «смотрящих», багато й обстійно писали. Особливо про підвали, набиті пачками грошей і золотими злитками та про золоті підприємства. Офіс, розташований у приміщенні елітного житлового комплексу «Да Вінчі» на вулиці Олеся Гончара, 35 у Києві, 23 лютого 2014 року виявили активісти Майдану. Тоді ж у ресторані на 9-му поверсі, в акваріумі, де плавали омари, випадково знайшли список власників спеціальних карток закритого клубу Пшонки-молодшого. Крім нього самого, там фігурували «смотрящие», колишні й нинішні: Олексій Шило, Михайло Якунін та Олег Берко. До них примикає Михайло Буров, син Володимира Бурова — правої руки Віктора Пшонки в бізнесі, а заразом його односельця з Сергіївки та сусіда по дачному кооперативу в Дробишеві біля Червоного Лиману. Для повного комплекту не вистачає лише однієї фамілії — Валерія Паращенка, помічника Артема Пшонки в 5-му та 6-му скликаннях парламенту. Всіх їх об'єднує одне підприємство — ПАО «Старокраматорський машинобудівний завод» (СКМЗ).
Не найвідоміший в Україні, але улюблений двома найвпливовішими донецькими кланами: екс-губернатора Анатолія Близнюка та екс-Генпрокурора Віктора Пшонки. Також пакет акцій цього підприємства має депутат від БПП Максим Єфімов. Олег Берко, який вразив публіку своєю електронною декларацією, був генеральним директором СКМЗ; Олексій Шило — директором зі стратегічного планування; Михайло Якунін разом з батьком Михайла Бурова входили до спостережної ради. Батько Олексія — Іван Шило також був директором СКМЗ, тільки комерційним. І за сумісництвом кумом Пшонки-старшого. Після втечі Пшонок загін «смотрящих» довелося переформатувати. ТОВ «Укрмашкомплект», де директором значився Якунін, а власником Буров, у липні 2014 року переоформили на громадянку Сидорук Світлану Святославівну, жительку Краматорська. Директором стала бухгалтерка «Укрмашкомплекта» Ірина Стець. За Пшонок фірма «Укрмашкомплект» була ключовим посередником, через яку на СКМЗ надходили замовлення: левову частку вартості контрактів вона забирала собі. У січні 2016 року структура спливла в скандалі з поставкою металевих виробів на 2,43 млн грн. у Харків.
Характерно, що минулого року ще одна фірма Михайла Бурова — «Комунтранс», де він досі фігурує як співзасновник, отримала підряд на 22,30 млн грн. на дорожні роботи в Київській області. В «епоху регіоналів» ця структура виграла тендери в Донецьку та Криму майже на 2 млрд грн. Михайло Якунін також очолював важливу для «сім'ї» компанію ТОВ «Українська індустріальна інвестиційна група». З матеріалів СБУ, виливших в Інтернет минулого року, випливає, що спецслужбам добре відомо, хто насправді стоїть за ТОВ «Українська індустріальна інвестиційна група»: «Через підставних осіб родина Пшонків контролює «Українську Індустріальну Інвестиційну групу», ПАТ «Комунтранс», ТОВ «Укрміськбудпроект», ТОВ «ТД Укрзолото», ПрАТ «ВЕСТАСТРОЙ», ТОВ «Ікос Інвест», компанію «Промстроймонтаж», ТЦ «Астрон» (торгівельні центри), компанії «Донбас Інвестмент Сенті», «Медіагруп Нові Проекти» та інші. Але як ніхто не завадив Артему Пшонці переоформити свою київську квартиру вартістю майже $1 млн на донецького адвоката Романа Кутового, так само, не таючись, він зумів передати важливу фірму помічнику по Верховній Раді Валерію Паращенку.
ТОВ «Українська індустріальна інвестиційна група» («УІІГ»), як і «Комунтранс», — «тендерний щасливчик». З 2010 року й до краху Януковича вона виграла державних тендерів майже на 800 млн грн. Часто — в парі з «Проммашплюс» (ТОВ «Норман Трейд Нью»), яка використовувалася для обналічення структурами Сергія Курченка, що також входив у клуб друзів Пшонки. Фірма з директором на ім'я Дудко Анатолій Сергійович та засновником — Ченцовим Георгієм Віталійовичем, який був директором до 2014 року, працювала з «Електротяжмашем» та «Укрзалізницею» на величезні суми. До речі, засновник «Проммашплюс» має спільний бізнес з Валерієм Паращенком — ЗАО «Крамхімпромсервіс». З 2014 року офіційними власниками ТОВ «УІІГ» є уродженець Донецької області Євген Чернявський та киянин Андрій Вовчак, а директором (з січня 2017-го) Паращенко Геннадій Володимирович — судячи з усього, брат парламентського помічника Пшонки Паращенка Валерія Володимировича. Вже після Майдану, у 2015 році, ТОВ «Українська індустріальна інвестиційна група» здійснювала поставки на Зуївську ТЕЦ та Старобешівську ТЕС через Кураховську ТЕЦ.
Крім того, на компанію оформлені значні активи у вигляді нерухомості, автомобілів та проч., які з великою ймовірністю можуть бути майном розшукуваного Артема Пшонки. Крім братів Паращенка, які успадкували бізнес і схеми від Михайла Якуніна, впевнено почувається себе Олег Ярославович Берко, який у січні 2015 року був обраний Головою спостережної ради «Старокраматорського машинобудівного заводу» на строк до грудня 2017 року. Досить цікавий персонаж своєю непотопляємістю. У молодості Берко проходив за знаменитою в епоху Кучми справою вбитого 3 липня 2001 року журналіста Ігора Олександрова — директора телерадіокомпанії «ІРТК-ТОР» у Славянську, але відмазався. І знову парадокс. Завод, що все ще перебуває під контролем довіреної особи Пшонки, успішно працює… на зміцнення боєздатності нашої армії. Йому дісталося крупне військове замовлення — на створення нового українського мінометника спільно з київським оборонним заводом «Маяк». Також у 2015 році СКМЗ отримав замовлення від «своїх»: виграв тендер вартістю 15,23 млн грн. на поставку обладнання для «Західної енергії», що входить до групи ДТЕК Рената Ахметова.
Берко присматрює не лише за цим підприємством, а й за іншими активами, які оформлені на його матір та батька. Ніна Павлівна Берко є засновницею «Харківського заводу підйомно-транспортного обладнання» і відвантажує продукцію через свою фірму-прокладку ТОВ «Бригантина», у якої, за даними ДФС, «проблеми з реєстрацією». Крім цього, Ніна Павлівна та Ярослав Василійович Берко контролюють лісопилку Пшонки в Обухівському районі — ТОВ «Успіх», мережу ломбардів під маркою «Кредитфінанс» та «конвертів» під вивіскою ТОВ «Фінансова допомога». За сім'єю також числяться ТОВ «Енергосоюз» та «Славянський машинобудівний завод», пакет акцій якого станом на 2016 рік залишився за Ніною Берко. А до спостережної ради зайшов партнер Берко по фірмах «Фінансова допомога» та «Енергосоюз» Ігор Чаплик. Схоже, що сім'ї Берко доводиться «відпалювати» по бізнесу за себе й «за того хлопця» — Олексія Шило. Колишній директор зі стратегічного розвитку зник з поля зору працівників «Старокраматорського машинобудівного заводу» одночасно з втечею батька й сина Пшонків до Москви.
Саме в Москві й виявився його слід. Ось він, наш «герой» Шило з літа 2014 року працює у «Вагонній ремонтній компанії №1», яка є структурним підрозділом РЖД і отримує левову частку підрядів на ремонт вагонів. Генеральний директор цієї компанії — колишній соратник Георгія Кірпи по «Укрзалізниці» харків'янин Василій Гладких. СБУ в курсі, що саме Гладких трудовлаштував і допоміг відкрити бізнес у Росії людям з оточення Януковича. Природно, «не просто так». Втім, Олексію Шило, як синові кума екс-Генпрокурора, Гладких, можливо, зробив виключення. Послуга за послугу: Віктор Пшонка колись влаштував на роботу в прокуратуру його сина. Цікаво, що Гладких-молодший збережся в системі прокуратури й при новій владі, причому саме в тих регіонах, де під наглядом Берко та Паращенка процвітає бізнес Пшонки. Валерій Паращенко та Олег Берко, не скриваючись, їздять на зустрічі з шефом майже щомісяця. Наприклад, вони літали 02–05.04.2017 до Мінська з аеропорту «Київ»; потім 21.05.2017 — з «Бориспіля» до Анталії. Причому Паращенко повернувся через 10 днів, а Берко на п'ять днів пізніше.
Зовсім недавно 02.07.2017 обидва знову відправилися до Мінська з аеропорту «Київ», але потім Берко «спалив» істинний маршрут, оскільки повернувся 04.07.2017 не літаком з Мінська, як звичайно, а пасажирським поїздом № 23 Москва–Одеса. І тим самим показав, що кінцевим пунктом призначення для них та Паращенка є Москва, де оселилися Пшонка, Шило та Якунін. Не може не дивувати й той факт, що ні прокуратуру, ні СБУ, ні інші «компетентні органи» не відвідує думка вийти на розшукуваного Артема Пшонку через його нових «смотрящих». І підловити його, скажімо, у Туреччині. Хоча, можливо, ми спостерігаємо не халатність силовиків, а «договірняк» на найвищому рівні. У такому разі збереження бізнес-схем Артема Пшонки в Україні є «платною послугою», причому дуже дорогою. Або вигідним спільним бізнесом, побудованим, пардон за пафос, на крові та очікуваннях Майдану.