Спецперевірка як втрачений механізм: чому в українській владі розплодилися «кроти»

Однією з наших серйозних проблем є те, що ми не бачимо й не намагаємося виправити процес руйнування державних інститутів, який розквітнув за часів Ющенка й став нині критично важливою проблемою. Йдеться про знищення інституту спецперевірки. Колись уже писав про те, що в 2005 році довелося познайомитися з деяким Миколою Бондаренком, тоді чиновником адміністрації Президента. Особистість виявилася настільки сумнівною, що я нею зацікавився. З'ясувалося, що цей товариш двічі судимий. Розкрадання державного майна у великих розмірах, шахрайство, підробка документів та ще цілий набір звинувачень. Коли я поставив питання спеціальним людям, вони відповіли, що нічого не можуть зробити, оскільки цей персонаж — однокласник Ющенка з «особливими повноваженнями». Бондаренка не лише не звільнили, а й призначили заступником губернатора Одеської області. Де його таланти розквітли багатократно. Далі я його не стежив. Але це — звичайний випадок. Набагато важливіше те, що з того часу спецперевірка як така вмерла. Зник цілий прошарок людей, які справді вміли перевіряти документи. Причому, починаючи зі свідоцтв про народження дідусів і бабусь перевіряємої особи.Крізь очі таких фахівців не могла пройти навіть найгеніальніша підробка. Тому що підробка мала ґрунтуватися на інших документах, ті, у свою чергу, — на інших. І розрив у ланцюжку або порушення процедури такі професіонали помічали одразу. Це була одна частина спецперевірки. Друга, більш оперативна, включала перевірку справжної біографії або «легенди» шляхом зустрічей і розмов з однокласниками, однокурсниками, працівниками ЖЕК, дворниками й сусідами. І третя частина, звісно, контроль контактів і розмов кандидата на посаду протягом від трьох місяців до півроку й більше.Нудно й довго? Так. Але в цьому був сенс. І є. Особливо тепер. Анатолій Матіос колись заявив: «За три роки до війни в одному з військкоматів міста Києва було сформовано військове облікове дело громадянина України, який у разі війни мав бути призваний на службу. Так ось: донині в переліку військових спеціальностей немає такого поняття як військовий журналіст. Але за два-три роки (можу помилятися, ми давно це встановили) до війни в обліковому делі громадянина Зиміна, він же Соболєв, були внесені зміни шляхом підробки військового облікового дела, де було написано «військовий журналіст». Мене не цікавлять ні Соболєв, ні Семенченко. Але факт підробки у військовому обліковому делі говорить про те, що держава повністю розклалася. Тому що традиційно, після спецслужб, найбільш ретельними були саме військкомати. Спеціальні працівники яких бачили підробку не лише у військовому квитку, а й у медичній книжці, наприклад. Тепер — не бачать. І готові підробити за гроші або за наказом зверху — навіть військове облікове дело.Чи можливе в такій ситуації реальне протидіяння іноземним спецслужбам? Можливе, але неефективне. До речі, за часів Ющенка був ще один показовий випадок. Призначення на посаду заступника голови СБУ людини з підробленим дипломом про вищу освіту — Андрія Кисленського. Хто-небудь тоді занепокоївся? Хто-небудь був покараний? Ні. І почалося — поїхало. Тепер згадаймо недавнє минуле. Клименко, Арбузов, Курченко. Хто-небудь пам'ятає, звідки з'явилися ці люди? Курченко — це особливо цинічний приклад. У людини взагалі немає біографії, вона просто взяла — і з'явилася. Але це фантом насправді, за яким може криватися все що завгодно. Або Клименко.Ви знаєте, коли Клименко, наприклад, отримав перші водійські права й перший закордонний паспорт? У 2012 році. Це при тому, що в 2010 році він був начальником ДПА Донецької області, а в 2011 — Головою ДПАУ. Нічого не настороженого? До цього він у метро їздив, чи у нього з посади рядового інспектора був особистий водій? Те саме з закордонним паспортом. Один цей факт змушує припустити, що офіційна біографія пана Клименка — «легенда». Хто його легендував і навіщо — інше питання. І скільки таких «легенд», «кротів», «людей без минулого» з'явилося з часів Ющенка в українській політиці, бізнесі, ЗМІ, правоохоронних органах і спецслужбах? Достатньо поглянути на парламент, щоб уявити собі масштаб лиха.А якщо уявити, що всі ці люди — «легенди», які в певну годину X раптом активізуються? Або вони вже активізувалися? Ми абсолютно не уявляємо, у якому світі тепер живемо. Кому вірити, кого ненавидіти. Може навіть виявитися так, що й той, кому ми вірим, і той, кого ненавидимо, — дбайливо вирощені зі студентських років агенти російських спецслужб. І це не паранойя. Занадто багато навколо нас людей «без минулого» або з серйозними прогалинами в минулому. І в нас немає механізмів перевірки й протидіяння. А Росія не припиняла займатися «внедренням» і «легендуванням» з часів Радянського Союзу ні на мить. І способу миттєвої перевірки людини на «внедреність» насправді не існує. Її не замінять патріотичні висловлювання, гучна риторика в парламенті чи ЗМІ. Її навіть участь у бойових діях не замінить. Людині під «прикриттям» дозволено вбивати своїх, багато дозволено заради головної мети. Необхідне повернення механізму спецперевірки. Рутинного, складного, довгого. Який не замінять ніякі громадські комісії, люстраційні комітети й інша популістична риторика.Громадськівці не вміють «читати» документи. І не зможуть цьому навчитися за пару місяців. Ніяк. Наскільки все це серйозно? Так, більш ніж серйозно. Для наочності просто уявіть, що в один момент переважна більшість наших парламентарів раптом одобрить, наприклад, приєднання України до Росії на правах Малоросійської області. Конституційний суд це рішення більшістю голосів одобрить. Президент підпише. Переважна більшість ЗМІ це одобрить. Армійське керівництво підкориться. А експерти й лідери думок — обґрунтують. Фантастика? Сподіваюся, що так.