Працівники прокуратури традиційно вважаються найзаможнішою та патологічно живучою категорією вітчизняних «бізнесменів без початкового капіталу». Попри безпрецедентний тиск і щедре заохочення реформ від західних партнерів, українська прокуратура залишається найархаїчнішим правоохоронним інститутом, а її керівництво відкрито блокує антикорупційні реформи та протидіє тим, хто реально борється з корупцією. Об'єктивної статистики, яка б дозволяла оцінити ефективність цього органу, не існує. Як і в будь-якому остаточно деградованому владному інституті, результат і символ роботи прокуратури — це її керівник. Якби не індивідуальні дивацтва генеральних прокурорів і скандали з їхньою участю, було б неможливо навіть розмежувати етапи становлення прокуратури в Україні.
Харизма керівника — це корупційний райдер всієї організації та кожного її окремого учасника, тобто головний актив корпорації. Саме тому прокуратура не терпить «виконуючих обов'язки» та керівників із ліберальними слабостями. З огляду на специфіку вітчизняних правоохоронних реформ, при кожній зміні влади прокурорські структури лише розширюють власну кормову базу. Якщо керівником ГПУ працює кадровий професіонал, то корупційні потоки йдуть із периферії в центр і вгору. Якщо генерального прокурора «приносять зі сторони», то більша частина потоку йде в кишеню обласних генералів, місцевих керівників та тих, хто лобіював їхні призначення. Лише непублічний статус реальної української політики перешкоджає визнанню очевидного факту — керівники прокуратури, особливо на місцях і особливо зараз, є не менш, а часто навіть більш впливовими, ніж губернатори, депутати та лідери місцевих партій. Свіжий приклад — нинішня Сумщина. За всього кілька років керівнику Сумської обласної прокуратури Віталію Матвійчуку вдалося створити на території області власну «Прокурорську народну республіку».
Отримавши призначення за сприяння одного видатного нардепа з рижко-сепаратистським бекграундом, обласний прокурор насамперед підібрав під своє крило залишки місцевої титушки та легалізував цю силу у формі Сумського відділення «Східного корпусу». Надалі бійці СК неодноразово влаштовували погроми на сесіях місцевих рад, били представників опозиції (йдеться не про «Опоблок», а про НФ та «Батьківщину»), а також брали участь у рейдах на комерційні структури. Все це стало практично звичайним явищем на Сумщині і відбувається чи не щотижня. Успішно брати участь у виборах ця гопницька компанія навряд чи зможе, а ось фізично громити виборчі дільниці та штаби конкурентів — запросто. Як водиться, не обійшлося й без тиску на місцевий бізнес. Крім облічування підприємств так званих «папередників» та встановлення контролю над місцевими «тіньовиками», прокурорські поступово починають придушувати політично нейтральний середній бізнес. Без опіки обласної прокуратури не могла залишатися місцева ділянка кордону з РФ. Сьогодні сумська «прикордонна діра» по праву може вважатися золотою.
Контрабандний алкоголь, тютюн, текстиль, продукти харчування та інше успішно потрапляють на український ринок із РФ та ОРДЛО саме через територію Сумщини. У зворотному напрямку йде переважно місцева сільськогосподарська продукція та різноманітний сезонний експорт. Зрозуміло, ніякого прогресу в розслідуванні резонансних злочинів на території міста та області не намічається. До розряду «глухарів» давно перейшла справа про жорстоке побиття головного редактора газети «Панорама» Е. Положія, спалення автомобіля місцевої журналістки А. Адаменко, спалення авто першого заступника мера Сум С. Войтенко, викрадення лідера обласного УДАРА С. Ліхмана (його доля досі невідома), підпал автомобіля адвоката Ю. Клименко, знищення автомобіля активістки С. Скрибняк, вибух в офісі сумської обласної організації ВО «Батьківщина» та ще близько десятка аналогічних подій. Загалом, навіть представники місцевої влади вже не приховують, що криміногенна ситуація в області поступово виходить з-під контролю і може нести серйозну загрозу національній безпеці. З цього приводу було навіть окреме звернення Сумської міської ради до Порошенка, Луценка та Грицака.
На думку місцевих спостерігачів, раніше малознаний обласний прокурор Матвійчук сьогодні є одним із найбагатших та найвпливовіших представників влади на Сумщині. Цей вплив нарощується такими ж методами, як і за часів прокурорства Пшонки та Васильєва в Донецькій області. Але найімовірніше, розпоряджатися цим ресурсом на майбутніх виборах будуть не Порошенко та Луценко (з яким Матвійчук перебуває в близьких стосунках), а нардеп Андрій Деркач та його старші товариші з попереднього місця служби. Якою б не була наступна влада в Україні, їй доведеться або неодноразово повторювати люстраційний холокост у системі прокуратури, або взагалі «декомунізувати» цей орган. У нинішньому вигляді, з точки зору перспектив європеїзації України, ця інституція нічим не відрізняється від КПУ, ПР та «Беркута».