Я скажу прямо: мене не цікавить доля Михеїла Саакашвілі. Але справа не в ньому, а в огидному цирку, який влаштував країні Петро Порошенко. Спочатку він подарував громадянство України та посаду голови Одеської обласної адміністрації «своєму другові Міхеїлу», а потім, коли їхні шляхи розійшлися і той став його противником, забрав це громадянство. Очевидно, що мотиви Порошенка завжди були особистими та політичними – виключно його власна вигода. Безглузде твердження влади про те, що Саакашвілі нібито не знав про проведення проти нього слідства, викликає ще більше запитань.
Як же тоді Саакашвілі пройшов спецперевірку на одну з найвищих державних посад у країні? Голови обласних адміністрацій мають доступ до державних таємниць. Усі претенденти на цю посаду повинні пройти обов'язкову перевірку СБУ, МВС, Адміністрації Президента та низки інших державних установ. Чи для президентських друзів закон не обов'язковий? Я сумніваюся, що за президентства Порошенка правоохоронна та судова системи можуть дати чесну відповідь, чи був склад злочину в таких діях. Словом, так само легковажно, як президент подарував своєму однокурснику громадянство, ігноруючи закони, він його й забрав, коли той став опозиціонером.
Тим часом, поки Порошенко дарував українське громадянство Саакашвілі, який швидко змінив свій тон від вдячного до зневажливого щодо гаранта, Марії Гайдар, яка не одразу зрозуміла, чий Крим, Олександру Боровику, у якого згодом виявилися зв'язки з радянським КДБ, та багатьом іншим своїм тимчасовим політичним союзникам, сотні іноземців, які воювали за Україну, досі перебувають у принизливому становищі нелегалів. Добре пам'ятаю, як Порошенко, відкриваючи нове скликання Верховної Ради, урочисто пообіцяв надати громадянство всім іноземним бійцям АТО.
Але всім відомо, що він – господар свого слова. Захотів – дав, захотів – забрав. Пообіцяв легалізувати, а насправді комісія при Банковій отримала чітку вказівку зверху блокувати надання громадянства учасникам АТО. Полк АЗОВ, командиром якого я був, за цей час стикався з випадками, коли бійцям з Білорусі та Росії вдавалося зібрати весь необхідний пакет документів, включно з довідками від місцевої міліції. Президентська комісія з громадянства навіть у таких ситуаціях, коли формальних підстав для відмови немає, знаходить способи залишати цих людей нелегалами. Але найгірше навіть не це. Історія з Саакашвілі відкриває ящик Пандори, коли ветерани-іноземці, яким все-таки вдалося отримати громадянство, можуть його втратити. А ті, хто намагається його здобути, можуть бути просто висланими з країни за поданням прокуратур своїх держав. Такий ризик мене хвилює значно більше, ніж доля Саакашвілі та Порошенка. Хлопці, які проливали кров за Україну, мають набагато більше права називатися її громадянами, ніж весь цей політичний тераріум.