Десять років тому, 25 липня 2007 року, в «Українській правді» вийшло розслідування «Корупційний спокус Юрія Луценка». Будучи главою МВС, Юрій Луценко лобіював інтереси ТОВ «Українські новітні телекомунікації», де фінансовим директором працювала його дружина. «Країна» зібрала інформацію про те, з якими бізнесами пов'язана сім'я генерального прокурора Луценка на той час, і чим можна пояснити його кар'єру. Як виявилося, у деклараціях генерального прокурора та його дружини Ірини Луценко – заступниці голови фракції Блоку Петра Порошенка – є безліч недомовок.
Десять років тому в розпорядженні редакції «Української правди» опинилося листування за вересень 2006 року, підписане заступником міністра внутрішніх справ, найближчим соратником Луценка Олександром Новіковим. У листуванні Новіков вимагав, щоб усі підрозділи МВС перейшли на тарифні плани «Українських новітніх телекомунікацій». Крім того, пропонувалося в чергових частинах міліції запровадити замість стаціонарних телефонів GSM-шлюзи, які знову ж таки замикалися на фірму-посередника. Журналісти з'ясували, що обрана МВС фірма не мала досвіду надання таких послуг.
Заявку про включення до «Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій» фірма подала в квітні 2006 року. А вже через кілька місяців МВС вирішило виключно довірити цій компанії телефонний зв'язок усієї міліції. Спочатку фірма була записана на подружжя Воскобойниківих – давніх знайомих сім'ї Луценка ще з Рівного. Але після викриття компанія була вже відкрито переписана у власність Ірини Луценко та тестя Юрія Луценка – Степана Нарембика. У 2012 році Ірина Луценко була обрана до Верховної Ради і повідомила, що продала свою телекомунікаційну компанію за 20 млн гривень. Два менші бізнеси вона подарувала сину. Тим не менше, після продажу ТОВ «Українські новітні телекомунікації» залишилося не чужою фірмою для сім'ї Луценка. У декларації за 2015 рік Юрій Луценко відобразив, що його дружина отримала від цієї фірми 20 тисяч гривень доходу. Ця ж фірма фігурувала в розділі «Грошові активи», поряд з банківськими вкладами та готівкою сім'ї Луценка. Виявляється, дружина Юрія Луценка позичила цій компанії понад 750 тисяч, а син Олександр – майже 7 мільйонів гривень.
Це означає, що незважаючи на формальний продаж іншим власникам, у сім'ї Луценка у 2015 році залишалися тісні фінансові зв'язки зі скандальною фірмою. У 2016 році згадки про «Українські новітні телекомунікації» з декларацій подружжя зникли. Що сталося з позикою, яку видала фірмі Ірина Луценко, – невідомо. Ні в її декларації, ні в декларації Юрія Луценка за 2016 рік слідів позики в 754 тисячі гривень виявити не вдалося. Вона не зазначена ні серед грошових активів, ні серед доходів сім'ї Луценка.
Благодаря «фінту» з формальним розїздом подружжя Луценко та їхнього старшого сина, вони у 2016 році уникли необхідності публікувати відомості про доходи та майно, які записані на Олександра Луценка. Тим не менше, «Країні» вдалося знайти інформацію про бізнеси та нерухомість сина генерального прокурора. Офісна будівля площею 2170 квадратних метрів розташована в Києві на вулиці Туполева, 19. Згідно з даними реєстру нерухомості, офісна будівля була придбана в липні 2006 року, тобто коли Юрій Луценко очолював МВС. ТОВ «Бізнес центр «Лотос» було створено за півмісяця до придбання будівлі бізнес-центру – 3 липня 2006 року. За офіційними даними, з 2008 року директором ТОВ «Бізнес центр «Лотос» була Ірина Луценко. А засновником – спочатку її батько Степан Нарембик, а потім і сама Ірина. Потім у 2012 році бізнес був «подарований» сину Олександру. Газета «Експрес» повідомляла, що базова ставка орендної плати в цьому бізнес-центрі – 25 доларів за квадратний метр. Це означає, що дохід від здачі приміщень в оренду може становити близько півмільйона доларів на рік.
Пізніше будівля на вулиці Туполева, 19, була перейменована. Замість ТОВ «Бізнес-центр «Лотос» вона стала називатися ТОВ «Сіті конект». Але засновником фірми залишився син генерального прокурора Олександр Луценко.
Ще один бізнес, який записаний на сина генерального прокурора – салон красоти в центрі столиці, на вулиці Олеся Гончара, 67. Приміщення там належить Ірині Луценко, вона його здає в оренду ТОВ «Бел Фам», засновником якого є Олександр Луценко. У декларації Юрія Луценка за 2016 рік показаний дохід від здачі в оренду нерухомості ТОВ «Бел Фам» на суму 90 тисяч гривень. Цікаво, що обоє подружжя Луценко помилились у своїх деклараціях, коли зазначали дані про це приміщення. Вони задекларували, що Ірині Луценко належить квартира площею 92,2 квадратних метра вартістю 4,452 млн гривень. Однак згідно з даними реєстру нерухомості, дружині генерального прокурора належить не квартира, а нежилого приміщення (салон красоти), а його площа становить не 92, а 90 квадратних метрів. Важко сказати, йдеться про один і той же об'єкт, чи про різні. Якщо це технічна помилка, то вона продубльована у всіх деклараціях Ірини та Юрія Луценка за 2015 та 2016 роки.
Якщо це все ж таки різні об'єкти нерухомості, то виходить, що подружжя Луценко два роки не декларували нежилого приміщення площею 90 квадратних метрів, яке належить дружині генерального прокурора. Що стосується діяльності самого салону красоти, то там, як повідомляли «Вісті», все розписано на місяць вперед, а постійними клієнтами салону давно стали солістка дівочого дуету «Нікіта» Анастасія Кумейко та близька подруга Ірини Луценко, її колега по депутатському корпусу Марія Іонова. На вулицю Олеся Гончара часто приїжджає Ірина Луценко – на процедури з догляду за волоссям, а також до косметолога. За кілька днів до свого призначення на посаду на стрижку приходив і Юрій Луценко. Як повідомляється на сайті салону, ціни там вище середнього: наприклад, стрижка обійдеться в 400–500 гривень, процедури з зволоження та живлення шкіри – від 600 до 1550 гривень.
У вересні 2016 року «Вісті» повідомляли, що син генерального прокурора Олександр придбав два паркомісця в елітному столичному житловому комплексі, розташованому на проспекті Перемоги, 42, біля парку Пушкіна. Тоді журналістам розповіли, що вартість одного такого місця – до 400 тисяч гривень, а 1 квадратний метр житлової площі стартує від 45 тисяч гривень.
Зачем сину Луценка знадобилися «гаражи» в цьому будинку, спочатку було незрозуміло, адже квартирою в цьому будинку сім'я Луценка не володіла. Потім «Наші гроші» продовжили розслідування «Вістей» і виявили, що власником однієї з квартир у будинку є Луценко Олександр Ігоревич – вихідець з Білої Церкви та однолітка сина Юрія Луценка, з яким вони разом навчалися. Крім того, ця квартира була обтяжена іпотекою Світлани Сергіївни Риженко на суму 3,7 млн гривень. Це означало, що Риженко позичила Олександру Ігоревичу Луценку гроші на покупку цієї квартири.
Як виявилося, Світлана Риженко працювала бухгалтером і була засновником вже знайомого нам ТОВ «Українські новітні телекомунікації», яке у 2007 році «засвітилося» у скандалі з міліцейським зв'язком. А ще Риженко була фігурантом великого квартирного скандалу в Києві.
Світлана Риженко – 68-річна пенсіонерка, яка проживає в селі Зазимʼя Київської області, зареєстрована як фізична особа-підприємець і має серед видів діяльності передачу нерухомості в оренду. Як повідомляли «Наші гроші», у 2016 році на ній числилися вісім приміщень (6 квартир і 2 нежилих приміщення) в одному будинку на Печерську по вулиці Еспланадна, 32В. Це чотирьохповерховий цегляний будинок, побудований у 1917 році. Риженко придбала нерухомість на Печерську у 2009 році, коли Юрій Луценко вдруге очолював МВС. У інтерв'ю жінка не змогла переконливо пояснити, звідки взяла кошти на придбання. Вона розповіла, що була бухгалтером ТОВ «Українські новітні телекомунікації», яке належало сім'ї Луценка, а перед цим працювала в Антимонопольному комітеті, де тоді також працювала дружина нинішнього генерального прокурора Ірина Луценко.
Маючи такі хороми, сама Риженко жила в селі, а нерухомість на Печерську здавала в оренду. При цьому питаннями оренди займалася та ж компанія «Бізнес-центр «Лотос», записана на сина Луценка. Вийшло, що колишня партнерка по бізнесу сім'ї Луценка майже повністю володіє будинком у центрі Києва, а сама живе в селі. Це здалося дивним, і тому журналісти зустрілися зі Світланою Риженко, щоб пролити світло на цю ситуацію.
А будинок на Еспланадній як цілісний об'єкт періодично виставляли на продаж. У вересні 2016 року за будівлю просили 5,3 млн доларів. Нерухомість загальною площею 1410 квадратних метрів пропонували під офіс, приватну клініку, школу та подібне. Риелтор розповідав, що будинок був обладнаний сауною та басейном.
Після оприлюднення цієї інформації нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Глеб Загорій повідомив, що він купив у Світлани Риженко всі вісім скандальних приміщень. Він відобразив це у змінах до своєї декларації, де повідомив, що витратив на покупку 35 мільйонів гривень. У середньому квартири були продані по 2 тисячі доларів за квадратний метр. 24 жовтня, через тиждень після цієї продажу, Юрій Луценко заявив, що його сім'я не має відношення до цього будинку. «Офіційно заявляю: жодним будинком у Києві ні я, ні члени моєї сім'ї не володіємо. Електронну декларацію заповнюю і здам вчасно», – написав він у Facebook.
А Глеб Загорій після опублікування цієї інформації заявив, що у 2009 році бухгалтер Луценка придбала квартири, нібито, на позичені у нього гроші. Далі жінка не змогла повернути борг, і вони домовилися, що нерухомість перейде у власність Загорія за оціночною вартістю з урахуванням проведеного ремонту.
Цікаво, що нардеп Глеб Загорій вважається другом Юрія Луценка і є власником фармацевтичної компанії «Дарниця». У фракції БПП входить у неформальну «групу Третьякова». До цієї ж групи належить і дружина генерального прокурора – нардеп Ірина Луценко.
Після цих маніпуляцій нардеп від БПП Сергій Лещенко звинуватив посадовців «Бізнес-центру «Лотос» і чиновників київського міськради у вчиненні злочину. За словами нардепа, міські влади незаконно передали землю ОСМД. Йшлося саме про скандальну будівлю на вулиці Еспланадній, 32-В. Хоча формально у будинку розташовані квартири, здача в оренду житлових приміщень проводилася під офіси. При цьому орендою займалося ТОВ «Бізнес-центр «Лотос», яке належить сину генерального прокурора. На звинувачення нардепа Національна поліція відповіла, що розпочала кримінальне провадження. Однак будь-яких слідів цього кримінального провадження у реєстрі судових рішень виявити не вдалося. Нагадаємо, що на початку 2017 року ТОВ «Бізнес-центр «Лотос» змінило назву на ТОВ «Сіті коннект».
Згідно з декларацією за 2016 рік, дружині генерального прокурора Ірині Луценко належить майже 8 соток землі та будинок площею 203 квадратних метра в райцентрі Дубно Рівненської області. Також їй належать дві квартири в Києві: площею 181 квадратний метр, яка куплена у 2008 році, і 92 квадратних метра – у 2015-му. Однак живе сім'я генерального прокурора у великому будинку площею 859 квадратних метрів у селі Стоянка під Киевом, недалеко від житомирської траси. Там є ще гараж площею 80 квадратних метрів. Садиба розташована на ділянці площею майже 25 соток. Усі ці об'єкти, згідно з даними реєстру нерухомості, записані на тестя генерального прокурора Степана Нарембика.
Газета «Вісті» повідомляла, що Юрій Луценко живе в елітному котеджному містечку «Осінній» біля села Стоянка під Киевом. Двоповерховий особняк в кінці вулиці, витриманий у єдиному для поселення стилі, відділений від світу двометровим парканом, крізь який, проте, добре видно двір. На території – гараж на два автомобілі. Цей котедж сім'я Луценка орендує у тестя. Степан Нарембик раніше очолював ВАТ «Дубновантажавтотранс». Нагадаємо, що він певний час числився також власником ТОВ «Бізнес-центр «Лотос» і ТОВ «Українські новітні телекомунікації». Зазначимо, що згідно з даними реєстру нерухомості, сусідня ділянка площею 26 соток (на карті вона зліва, у вигляді перевернутої букви «Г») також належить Степану Нарембику. Напевно, подружжя Луценко користується і цією ділянкою, однак у своїх деклараціях вони її ніколи не зазначали.
У травні цього року заступниця голови парламентської фракції БПП Ірина Луценко задекларувала покупку нового джипа Mercedes Benz GLS 350D вартістю 2,43 мільйона гривень, що відповідає близько 95 тисячам доларів. Дані про це були оприлюднені в Державному реєстрі декларацій. При цьому у неї вже була задекларована у власності автомобіль Mercedes-Benz GL 500 2014 року випуску вартістю 1,67 млн гривень. Також подружжя Луценко у 2015 році орендували Toyota Camry 2012 року випуску у ТОВ «Бізнес центр Лотос», яке належить їхньому сину Олександру.
Юрій Луценко народився в Рівному, де його батько Віталій Іванович Луценко (1937–1999 роки) працював першим секретарем Рівненського обкому КПРС. У 1998 році батько майбутнього генерального прокурора був обраний народним депутатом від Комуністичної партії України. Високі посади батька, ймовірно, допомогли старту політичної кар'єри Юрія Луценка.
У 1994 році у віці 30 років він став головою Рівненської обласної ради, а з 1996 року – начальником комітету економіки Рівненської обласної адміністрації та секретарем політради Соціалістичної партії України. У 1997 році Юрій Луценко став заступником міністра науки та технологій Володимира Семиноженка в Кабміні Валерія Пустовойтенка, а потім перейшов у помічники прем'єра. Потім Луценко виходить з уряду, щоб зосередитися на партійній роботі, і стає помічником-консультантом лідера партії Олександра Мороза, який був народним депутатом.
У 2002 році Юрій Луценко вперше був обраний народним депутатом за списком СПУ, у якому займав почесне третє місце. Одного разу, будучи депутатом, Юрій Луценко прямо в сесійній залі подарував Леоніду Кучмі символ тюремного ув'язнення – соломяні лапті – після чого Кучма перестав відвідувати засідання Ради. Через 10 років, у 2013 році Кучма та Луценко зустрілися в Ялті на конференції YES, організованій зятем Кучми Віктором Пінчуком, і пожали один одному руки. Під час «помаранчевої революції» Луценко разом з Морозом підтримали Віктора Ющенка. Луценка можна було бачити на сцені Майдана в оточенні «дорогих друзів» Ющенка.
Після зміни влади Соціалістична партія за підтримку кандидатури Юлії Тимошенко на посаду прем'єра отримала посаду голови МВС у її уряді. У лютому 2005 року цю посаду зайняв Юрій Луценко. Навесні 2005 року Луценко санкціонував арешт екс-голови Донецької області, одного з лідерів Партії регіонів Бориса Колесникова. Той звинувачувався у вимаганні, але після трьох місяців перебування в слідчому ізоляторі був випущений на волю. Влітку 2005 року Луценко намагався викликати в МВС також Рината Ахметова у зв'язку з розслідуванням кримінального минулого останнього. Однак бізнесмен на допит не з'явився, обійшовшись письмовими поясненнями своїх адвокатів. У вересні того ж року МВС офіційно визнало, що Ахметов перед законом чистий.
У липні 2006 року під час затяжної політичної кризи в Україні Луценко вийшов з рядів СПУ. Поводом стало рішення Олександра Мороза створити коаліцію Партії регіонів і КПУ. Луценко назвав це «зрадою» і заявив, що в кабінеті, який очолює Янукович, він працювати не буде. Однак через два тижні Рада затвердила склад нового уряду на чолі з лідером Партії регіонів. Луценко увійшов у кабінет Віктора Януковича на попередній посаді – знову як глава МВС. Його колегами, серед інших, стали регіонали Микола Азаров, Андрій Клюєв, Дмитро Табачник, Василь Джарти та Юрій Бойко, а також «помаранчеві» Роман Зварич та Анатолій Гриценко.
У жовтні 2006 року кілька українських міністрів, які увійшли в уряд за квотою партії Ющенка «Наша Україна», оголосили про намір піти у відставку. Лідер партії Роман Бессмертний заявив, що у відставку піде і Луценко. Однак глава МВС спростував його слова, додавши, що не збирається підтримувати «помаранчевих» міністрів. Але у грудні 2006 року Луценко все ж був звільнений з посади. Його змінив колишній однопартієць – Василь Цушко. Самого Луценка прихистив Віктор Ющенко, призначивши радником. На парламентських виборах 2007 року Луценко очолив рух «Народна самооборона», який увійшов у союз з «Нашою Україною» Віктора Ющенка. Після виборів, у грудні 2007 року, Юрій Луценко був знову призначений міністром внутрішніх справ – уже в уряді Тимошенко. Його колегами, зокрема, були Олександр Турчинов (перший віце-прем'єр) та Петро Порошенко (міністр закордонних справ).
На посаді міністра Луценко працював до січня 2010 року, коли новообраний президент Віктор Янукович вступив на посаду. Після річної «відсидки» за двома вироками Луценко у квітні 2013 року був помилуваний указом Януковича. Після цього Луценко заснував рух «Третя республіка» і брав участь у новому майдані. Найбільшу славу Луценко здобув завдяки публічним скандалам. Найвідоміший – у 2009 році міністр з сином летіли з Києва в Південну Корею з пересадкою в Німеччині, де сталася сутичка з поліцією (Луценка та його сина звинуватили в п'янстві і не пустили на борт). Також Луценко прославився своїми бійками – з Леонідом Черновецьким (2008 рік), Нестором Шуфричем (2009) та іншими. Але посадили майбутнього генерального прокурора не за це.
Питання до Юрія Луценка, пов'язані з можливим порушенням законодавства, почали виникати ще під час його роботи на посаді міністра. 2 листопада 2006 року у Верховній Раді була створена тимчасова слідча комісія для перевірки фактів корупції та зловживання службовим становищем у МВС. Поводом стала стаття «Інша міліція» в газеті «2000». Результатом розслідування став постанова Верховної Ради, якою прем'єр-міністру наказувалося негайно звільнити Юрія Луценка.
У той же час, 20 листопада 2006 року, Печерський районний суд Києва, розглянувши два протоколи, поданих Генеральною прокуратурою України, визнав у діях Юрія Луценка наявність корупційних діянь, але водночас констатував відсутність корисливих мотивів. А 27 листопада 2006 року Генеральна прокуратура України розпочала кримінальну справу проти Юрія Луценка за фактом фальсифікації розслідування справи народного депутата Бориса Колесникова (Партія регіонів). 23 лютого 2007 року новий міністр Василь Цушко звинуватив Луценка в нецільовому використанні бюджетних коштів (500 млн гривень) під час його перебування на посаді міністра. У березні Генпрокуратура розпочала кримінальну справу, звинувативши Луценка у зловживанні службовим становищем. Луценка звинувачували в незаконній видачі 51 одиниці вогнепальної зброї. 20 березня 2007 року в офісі, який орендував Луценко, був проведений обшук, під час якого міліція виявила три сумки з вибухівкою та зброєю.
Наступного дня стало відомо, що Подільський районний суд Києва призупинив розслідування ГПУ справи проти Луценка. Але все це не завадило Юрію Луценку наприкінці 2007 року знову зайняти крісло голови МВС – уже в уряді Тимошенко.
Після перемоги Януковича на президентських виборах 2010 року Луценко знову був звільнений. Потім у листопаді 2010 року Генеральною прокуратурою було розпочато кримінальну справу. Луценко підозрювався у привласненні державного майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем за попередньою змовою групою осіб (ч. 5 ст. 191 КК), а також у перевищенні службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК). Причиною було виділення квартири та присвоєння звання полковника особистому водієві Юрія Луценка. 26 грудня 2010 року Луценка затримали і помістили в Лук'янівський СІЗО. Цей арешт згодом був оскаржений у Європейському суді з прав людини.
Після закінчення слідства у травні 2011 року розпочався судовий процес, унаслідок якого 27 лютого 2012 року Печерський суд засудив Юрія Луценка до 4 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Також 17 серпня 2012 року Печерський суд визнав Юрія Луценка винним ще за однією кримінальною справою – за звинуваченням у недбалості при продовженні оперативно-розшукових заходів у рамках розслідування отруєння Віктора Ющенка. Суд засудив Луценка до двох років обмеження волі. Луценко сидів у Менській колонії до квітня 2013 року. Під тиском Заходу та на фоні підготовки Угоди про асоціацію з ЄС Янукович помилував екс-міністра. 7 квітня 2013 року президент України Віктор Янукович підписав Указ № 197/2013 «Про помилування засуджених», серед яких був і Юрій Луценко.
Під час президентської кампанії 2014 року Юрій Луценко активно агітував за Петра Порошенка. «Усі українці повинні об'єднатися, як це було на Майдані, і 25 травня віддати голоси за Петра Порошенка. Це людина слова і діла, це людина, яка може об'єднати всю Україну навколо ідеї жити по-новому», – заявляв Луценко. Агітація за Петра Порошенка дала свій результат: після парламентських виборів восени 2014 року Луценко очолив фракцію Блоку Петра Порошенка. А у травні 2016 року Юрій Луценко, за поданням Порошенка, був призначений на посаду генерального прокурора.
Здатність вивертатися генеральний прокурор демонстрував не лише в економічних питаннях. Робота міністром в урядах і Тимошенко, і Януковича показала, що Юрій Луценко проявив чудеса політичної гнучкості. І навіть тюремне ув'язнення обернув у кінцевому підсумку на свою користь. Усі відомі бізнеси сім'ї Луценка були засновані в той час, коли він був міністром внутрішніх справ. А після того, як вони були нібито продані або подаровані, вони ще довго приносили доходи. Можливо, ці доходи сім'я генерального прокурора отримує і нині. Частина майна та бізнесів записана на сина генерального прокурора Олександра Луценка. Але у 2016 році подружжя Луценко уникло їх декларування, оскільки вони формально перестали проживати разом з сином. А здачу в оренду через підставну особу безлічі офісів під виглядом квартир вдалося припрятати завдяки нардепу – другу генерального прокурора.