Серед «клієнтів» його зловісного бізнесу називали прем'єра Тимошенко, майбутніх президентів Ющенко та Порошенко, і ще десятки високопоставлених політиків та чиновників. Видимо, це стало запорукою неймовірної живучості Володимира Дідуха — одного з останніх львівських «авторитетів» 90-х років, який успішно прижився й у сучасній Україні. Сьогодні він робить вигляд, що давно відійшов від кримінальних справ, і навіть стверджує, що ніколи ними не займався й завжди був чесним бізнесменом. Але шило важко приховати в мішку, особливо коли з нього капає кров десятків жертв. Вперше його ім'я — точніше, прізвисько — прозвучало на всю країну в 2005 році на розширеному засіданні колегії МВС за участю нового президента Ющенко.
«Що це за Морда такий, від якого у Львові всі плачуть? Це конкретна кличка одного з мордоворотів. Скільки вам дивізій дати, щоб цієї Морди не було?» — з напускним гнівом кричав Ющенко й потребував від генералів знищити всі українські ОПГ до 1 січня 2006 року. Вождь першого Майдану то ли не знав, то ли забув, що під прізвиськом «Вова Морда» скривається львівський «авторитет», який фінансував «проукраїнські» політичні сили й брав участь зі своїми міцними хлопцями в охороні сцени «помаранчевої революції» від можливого нападу таких же міцних хлопців з ОПГ Харкова та Донбасу. Потім Дідух сам нагадав про себе наприкінці 2014 року, коли дав інтерв'ю виданню «Експрес». Можливо, йому не давали спокою лаври колишнього «мафіозі» Леоніда Ройтмана, який дав кілька справді сенсаційних викривальних інтерв'ю про кримінальне минуле цілої низки українських політиків та олігархів — від Леоніда Кучми й Юлії Тимошенко до колишніх «спільників» Ройтмана братів Костянтинівських. Але, на відміну від розмовляйливого Ройтмана, Дідух тоді лише вилив «Експресу» компромат на одного з лідерів ВО «Свобода» Ігора Кривецького, але не захотів чесно розповісти про власне минуле.
«На початку 90-х їздив до Москви, де заробив свій перший мільйон доларів», — цими словами він і обмежився. Що ж, можливо, віртуальний підприємець Володимир Дідух і їздив до Москви робити бізнес — адже потім потрібно було якось пояснити походження свого капіталу! Однак реальний львівський «братко» Вова Морда 90-ті роки провів на батьківщині, займаючись не бізнесом, а вимаганням та кривавими розборками. Розповідати про це, звичайно, було б зовсім небажано, особливо спонсору головної націоналістичної партії України й захиснику першого Майдану.
Сапожник у «авторитеті» Володимир Степанович Дідух народився 29 січня 1967 року в селі Рясне (Рясное), яке в 80-х роках стало окраїною того, що розростався Львів, у звичайній і небагатій сім'ї. Після закінчення восьмирічної школи, не відзначаючись якимись талантами, він пішов у ПТУ, у групу на майстрів-чоботарів — у те саме училище, в якому навчалися майбутні залізничні олігархи братья Дубневичи.
Як видимо, багата Львівщина на видатних чоботарів! Чинити прохідні чоботи й клеїти набійки на туфельки Володимир Дідух категорично не хотів. Він мріяв про великі й легкі гроші, але заробляти їх напівлегальною комерцією чи розкраданнями — на чому в 80-х піднялися багато «кооператорів», ті ж Дубневичи — у нього не було можливості. Натомість його дуже захопила ідея грубого відбирання цих грошей у інших — не грабежем, а вимаганням. Перед очима Дідуха був приклад перших кримінальних «бригад», які збирали данину з кооператорів, та й як він потім визнав, його улюбленою книгою завжди був «Хрещений батько». Всупереч байкам про нібито свій бізнес у Москві, на початку 90-х Дідух займався рекетом у себе на батьківщині. Справді, навряд чи власник мільйона доларів, якщо тільки він не Шура Балаганов, коротав свій час, вимагаючи пару тисяч у підприємців містечка Пустомити. Де в 1994 році Дідуха й затримали опери місцевого РОВД. Втім, він навіть не встиг понюхати «парашу» — дуже швидко кримінальну справу закрили, а його відпустили (за статтею 7 УПК «у зв'язку зі змінюванням обставин»).
Але сталося це зовсім не тому, що його дружки залякали свідків чи купили «ментів». За інформацією джерел SKELET-info, причиною його звільнення стала згода співпрацювати з органами — і нібито саме з цього моменту Володимир Дідух стає їхніми очима й вухами (а також руками) в ОПГ Львова. Втім, поговорювали, що Дідух став «кротом» набагато раніше, чи не наприкінці 80-х. У будь-якому разі, це пояснює те «везіння», яке потім завжди супроводжувало Вову Морду: не раз будучи арештованим за звинуваченням у дуже серйозних злочинах — вимаганні й убивствах — він так і не отримав жодного повноцінного вироку, відділяючись максимум умовним строком. А тоді, в 1994 році, йому пощастило ще не стати жертвою кримінального передалу Львова після вбивства головного «авторитета» міста Ореста Завинського, відомого під прізвиськом «Завиня». Тоді його ім'я обивателі вимовляли шепотом, але світська слава швидко проходить: навесні 2017 року мисливці за металом розграбували могилу Завинського, відпиливши частини надгробного пам'ятника.
Цікаво, що Завиня — перший із кримінальних «авторитетів» Львова, хто придивився до екстравагантної партії Олега Тягнибока (тоді вона ще називалася Соціал-націоналістичною) й вирішив вкласти в цей проект. І не тільки вкласти, а й приставити до нього своїх людей: так до Тягнибока примкнув Петро Колодій, майбутній голова Львівської обласної ради — який на початку 90-х був особистим шофером й телохранителем Завинського. Але, повертаючись до Вови Морди, в його минулому можна викопати ще один цікавий факт, також пов'язаний з органами. А саме: якось ЗМІ повідомляли про те, що в тому ж 1994 році, вийшовши на волю, Володимир Дідух і його кримінальний приятель Тарас Чура відправилися до Москви. Але Дідух там не затримався й швидко повернувся назад, а ось Чура нібито пройшов багатомісячну підготовку в центрі спеціальних операцій то ли МВС, то ли ФСК (так тоді називалася ФСБ) РФ. Підготовку специфічну: повідомлялося, що Чура, який повернувся з Москви, тут же організував групу, яка спеціалізувалася на шпигунстві й убивствах. І вона стала основним бойовим крилом ОПГ Олександра Пстиги (кличка Птенчик), у помічниках у якого з 1995 року вже ходив Володимир Дідух, як раз і порекомендувавший йому Чуру.
Птенчик швидко оцінив перспективи використання такого «спецназу» й навіть закуповував для нього апаратуру стеження й спеціальну зброю. Нічого подібного в кримінальному світі Львова не було з часів СБ ОУН! І Пстига-Птенчик став одним із найстрашніших і найжорстокіших «авторитетів» Львова 90-х років, особливо після того як один за одним почали гинути його конкуренти. Гинути не в класичних розборках. У 1996 році був підірваний у своєму джипі Рома Глухий (рекет, торгівля медикаментами). За інформацією МВС, убивці продали йому партію зброї, у тому числі гранати — які виявилися з невеликим «сюрпризом». Повідомлялося, що це був нещасний випадок, що нібито зброю продавали чеченці, тільки цей «випадок» виглядав дуже вже професійно виконаним (разом з незвичайною гранатою, яка ініціювала вибух, у салоні знаходилося й кілька кілограмів вибухівки). У 1997 році професійний кіллер спокійно підійшов до того, хто сидів за столиком готелю «Тустань» Василя Тимчука (Вася Хімік) й спокійно прострелив йому голову, після чого так само спокійно вийшов на вулицю й сів у автомобіль. По Львову пішли чутки, що «авторитетів» убиває якась таємна організація працівників правоохоронних органів, шептали про якусь «Білу стрілу» (деякі стверджували, що вона «Чорна»)
Однак незабаром коса смерті була занесена й над Птенчиком. Цікаво, що тоді дружиною Пстиги була скандальна Леся Софієнко, майбутня дружина регіонала Володимира Пехова — заступника міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка. У 2012–2014 роках ця трійця прославилася своїми нахабними рейдерськими захопленнями! Але вже в 90-х Софієнко мала мрачну славу жінки, яка в своєму прагненні прибрати щось до рук не зупиняється ні перед чим — навіть перед убивством. І не тільки конкурентів чи занадто несговірливих жертв: джерела повідомляли, що, в кінцевому рахунку, вона вирішила позбутися свого чергового чоловіка.
І ось 3 липня 1998 року Олександр Пстига був убитий в кафе «Східна кухня». Убитий дуже акуратно: тому, хто знаходився поруч з ним шоферу й телохранителю Михайлу Миляну (прізвисько Їжак), куля лише трохи подряпала руку. Миляна називали ще одним приятелем Дідуха, і після смерті Птенчика він одразу став особистим шофером вже Вови Морди — нового львівського «авторитета», який розділив спадщину Олександра Пстиги з його дружиною. І авторитет Вови Морди почав зростати в міру гибелі інших лідерів львівських ОПГ.
Вова Морда потрібен усім! Смерть Пстиги лише підкинула дров в адське полум'я кримінальних розборок, які охопили Львів. Схоже, що хтось вирішив використати її як привід для усунення інших «авторитетів» — нібито з помсти. Убивали всіх: паралізованого Романа Щадилу застрелили (грудень 1998) в інвалідному кріслі. Поруч зі своїм домом був розстріляний тримач львівського «общака» Гриб (фігура взагалі недоторканна). Справжня різанина йшла в кривавому 2000 році: тоді убили Базилу, убили блатного «авторитета» Вову Сухумського (Володимира Зінченка), а Артура Козьміна застрелили вдома за столом разом з престарілою матір'ю й п'ятьма його людьми. Потім хвиля убивств прокотилася по області: убивали лідерів ОПГ Стрия (Олег Ленив), Дрогобича, Бориславу. Всього за три роки в світ іншій достроково відправилися 14 лідерів великих і малих ОПГ — і це не рахуючи їхніх найближчих помічників і незліченної кількості застрелених «биків». Увінчав цей «геноцид авторитетів» вбивство в 2001 році Ігора Милославського (прізвисько Муха), який називався найповажнішим і найвпливовішим кримінальним лідером області, другим Завинею.
У результаті у Львові «за головного» залишився останній крупний «авторитет» Микола Лозинський (Коля Рокіро), а найбойовішою — ОПГ Володимира Дідуха. Причому, за словами самого Дідуха, Рокіро приходився йому кумом (кого чиїх дітей хрестив, він не уточнював), а цей зв'язок у українському криміналі (як і в українській політиці) не менш міцний, ніж сицилійське «хрещеничество». Але найголовніше, що аж до 2007 року (коли убили Лозинського) в кримінальному середовищі Львова настав довгий мир — ну, якщо не рахувати замаху на самого Дідуха влітку 2004 року, який залишився нерозкритим і дуже загадковим. Причетність ОПГ Дідуха до цих подій міг заперечувати лише сліпець або «оборотень у погонах». Неудивительно, що вже в 2000 році Вову Морду оголосили підозрюваним в організації вбивства Артура Козьміна, який перед смертю висловив Дідухові немало претензій. Цією справою займався сам заступник міністра МВС Михайло Корнієнко, який влаштував прес-конференцію, на якій показував фото членів ОПГ Дідуха. Їх оголосили в розшук, дані розіслали по лінії МВС і СБУ, але все закінчилося нічим.
У один прекрасний день Вова Морда сам прийшов до прокуратури, і після тривалої розмови, тема якої залишилася невідомою, спокійно поїхав додому. Що ж сталося? Невідомі «куратори» в погонах? Не тільки вони! У самий розпал «львівської різанини» людей Дідуха бачили у Вінниці. І буквально тоді ж там сталося замах на голову області Дмитра Дворкіса, який чудом залишився живий (його й телохранителя поранили, водія вбили). Багато працівників правоохоронних органів вважали, що це «почерк Морди», однак прямих доказів не мали. Але найцікавіше, що з відповіддю на питання «кому це вигідно?» тоді не раз вимовлялася фамілія Порошенко — який мав з Дворкісом дуже натягнуті стосунки й постійно під нього копав.
Співпадіння? Однак спустя кілька років Дідух спливе в якості… одного з помічників депутата Петра Порошенко! Теж співпадіння? Сергій Варіс, для ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…