Корупційні схеми Живаєва та Холоднюка: розслідування розкрадання в судовій системі

Навесні цього року засоби масової інформації повідомляли про корупційний скандал у Державній судовій адміністрації України. Під виглядом створення інформаційно-технічного забезпечення українських судів безслідно зникло 26,5 мільйона гривень. Підозру в розтраті та привласненні коштів було висунуто керівнику ДП «Судові інформаційні системи» Геннадію Живаєву – однак найсправедливіший суд у світі, як водиться, негайно відпустив розтратчика під смішний залог у 128 тисяч гривень. За вкрадені бюджетні мільйони досі ніхто не відповів. Це не дивує, якщо врахувати, що Живаєв був лише дрібною ланкою в корупційному ланцюгу, верхівка якого сягає найвищих шарів української судової системи. Адже Генеральна прокуратура України розслідує зараз не лише витівки директора «Судових інформаційних систем». Розпочато чергову кримінальну справу: під підозру потрапило вище керівництво Судової адміністрації України за тендерні махінації при закупівлі обладнання для фіксації судових засідань. Нагадаємо, що безпосередній керівник Живаєва – голова ГСАУ Зеновій Холоднюк – особистість, у своєму роді, легендарна.Відомий як один із «завгоспів» Януковича, Зеновій Васильович прийшов до Державної судової адміністрації ще 2011 року, де піднявся по кар'єрній драбині аж до посади заступника голови ГСАУ. Після Майдану Міністерство юстиції закономірно порушило питання про люстрацію Холоднюка та його нинішньої заступниці – Людмили Гізатулліної, яка за часів Януковича обіймала посаду директора одного з департаментів Державного казначейства. Однак і Холоднюк, і його «замша» чомусь виявилися настільки дорогі судовій системі України, що на вимоги люстраторів було наплювано. У квітні 2014 року Рада суддів України, очолювана Валентиною Симоненко, підвищила (!) «завгоспа» Януковича до посади голови ГСАУ. На цій посаді Холоднюк перебуває й досі – так само як його заступниця Гізатуллина, яка курує (увага!) фінансово-господарські питання ГСАУ. Тобто саме ту сферу, де так «успішно» розкрадався пан Живаєв. Схоже, ці фахівці однаково цінні для всіх влад, адже в досконалості володіють мистецтвом вичавлювання бюджетних грошей. Корупційні «чудеса» в ГСАУ під проводом Холоднюка аж ніяк не обмежувалися «Судовими інформаційними системами».Як відомо, ГСАУ займалася впровадженням автоматизованої системи «Електронний суд». Згодом Головне слідче управління ГПУ виявило, що тендери на створення програмного забезпечення, а також на закупівлю серверів і систем аудіо- та відеофіксації для «Електронного суду» з воістину чарівною постійністю вигравали одні й ті самі комерційні фірми – ТОВ «Кіт» та ТОВ «Альтаїр». Суми, які регулярно освоювали ці улюбленці долі, становили від 13 до 55 мільйонів гривень. Однак повернімося до пана Живаєва та його високого керівництва з Судової адміністрації України. У грудні 2016 року за результатами планової перевірки ДП «Інформаційні судові системи» з'ясувалося, що Живаєв встиг перевести близько 25 мільйонів гривень приватним структурам, які належали деякому Богданову Л.В. (ТОВ «Срібний дім», ТОВ «Мережа Рішень», ТОВ «К.А.М. Трейд Лайн», ТОВ «Центр будівництва та архітектури» та інші). Як встановили працівники Державної аудиторської служби, фірми Богданова потім переводили ці гроші підприємцям-фізичним особам, після чого Богданов обналичував їх і розподіляв спільно з паном Холоднюком.Іншими словами, всі зацікавлені особи були й в курсі, й в частці. До речі, пікантний момент: після того як Живаєва спіймали з поличного, рахунки його адвокатів (від 100 тисяч гривень і більше) взялося оплачувати… державне підприємство «Судові інформаційні системи»! Це вже смердить відвертим маразмом: людина, яка обікрала державу на десятки мільйонів, продовжує її обікрати, навіть будучи спійманою з поличного! Під крилом Ради суддів… Природно, шеф Живаєва – Холоднюк – незважаючи на численні звернення громадськості, впав у глуху несвідомість, де перебуває й досі. Він нічого не боїться. У цьому корупційному ланцюгу своїх не здають. Якщо, скажімо, простежити біографію Валентини Симоненко, під чиїм керівництвом Рада суддів 2014 року успішно відстояла «завгоспа» Януковича перед Міністерством юстиції, то й там з'ясується чимало цікавого. У травні цього року Громадська рада добропорядності затвердила висновок про невідповідність Симоненко критеріям добропорядності та професійної етики.Зокрема, у документі, затвердженому Радою добропорядності, зазначається, що Валентина Симоненко «забула» вказати в декларації підприємства свого тогочасного чоловіка Сергія Симоненко – ЧП «Медіагност», ПО «Дачно-будівельне товариство «Золоте руно», ЧП «Медасист 5», ЧП «Агентство нерухомості «Еліт-Консалт». Втім, з іншим бізнесом Сергія Симоненко, про який його дружина все ж таки не забула згадати у своїй декларації, теж не все гладко. У декларації за 2015 рік колишній чоловік був згаданий як засновник і кінцевий бенефіціар адвокатського об'єднання «Симоненко та партнери». Як з'ясувалося згодом, це об'єднання зареєстровано в Севастополі, а керівником його є Бикова Світлана Вікторівна, яка числиться у списку адвокатів Севастополя, розміщеному на сайті Адвокатської палати Севастополя, яка працює за законодавством окупаційної влади. Таким чином, щонайменше до 2015 року чоловік голови Ради суддів України та члена Верховного суду України вів бізнес на окупованій території, співпрацюючи з окупаційною владою!Більше того, з'ясувалося, що партнер Сергія Симоненко – Світлана Бикова – є засновником і керівником цілого ряду інших фірм, які за дивним збігом обставин мають ту саму юридичну адресу, що й фірми Симоненко. Також Бикова спільно з деяким Вячеславом Агалаковим є засновниками «ТОВ Регіон Стандарт», яке працює в Севастополі й сумлінно сплачує податки Федеральній податковій службі РФ. І той же Вячеслав Агалаков одночасно числиться директором українського ЧП «Салон», заснованого Сергієм Симоненко. Що стосується професійної діяльності самої Валентини Симоненко, то вона настільки ж заплутана, як бізнес її чоловіка. Рада суддів України сумно славиться відмовленням у розгляді звернень родичів героїв Небесної сотні, які вимагають розслідувати справу так званих «суддів Майдану» – втім, ми давно вже знаємо, що в цій системі своїх своїх не здають. «Будучи фактично главою суддівського самоврядування в Україні, Кандидат (Валентина Симоненко) мала достатньо можливостей для роботи над вдосконаленням судової влади. Замість цього Кандидат відзначилася спірними заявами на підтримку прав суддів, підозрюваних у вчиненні корупційних правопорушень, негативними коментарями щодо системи електронного декларування. Водночас відомі факти ігнорування звернень громадян і, можливо, саботажу процесу розслідування щодо суддів, які затверджували несправедливі рішення проти учасників масових акцій протесту під час Революції гідності», – робить висновок Рада громадської добропорядності. …І під дахом Вищої ради правосуддя Звернення щодо невідповідності Валентини Симоненко критеріям професійної етики неодноразово подавалися на розгляд голові Вищої ради правосуддя Ігорю Бенедисюку. Однак він їх передбачувано проігнорував. Можливо, тому що й у нього самого з деклараціями та «російським» слідом не все гаразд – згідно з біографією, розміщеною на сайті ВРП, Бенедисюк, який переїхав із Російської Федерації в Україну, був у лютому 1994 року призначений на посаду військового судді Київського гарнізону. У той же час на попередньому місці роботи – у 37-му військовому суді Далекосхідного військового округу, м. Южно-Сахалінськ – Бенедисюк, згідно з тією ж біографією, працював до квітня 1994 року. Таким чином, виникає неприємне питання: коли й як Ігор Бенедисюк відмовився від громадянства Росії та набув громадянства України, якщо він протягом двох місяців умудрявся працювати суддею в двох різних країнах одночасно? На відповідний запит «Автомайдану» Вища рада правосуддя відповіла, що володіти такою інформацією не входить до її компетенції… і попередила про недопустимість втручання в особисте життя судді! Цей зворушливий турбот про суддівські таємниці дотримується невпинно до абсурду – на сьогодні взагалі немає жодного документа, який би підтвердив, що голова Вищої ради правосуддя України вийшов із російського громадянства! До речі, саме завдяки Вищій раді правосуддя більшість справ проти «суддів Майдану» була закрита «за давністю». Потерпілі та їхні родичі були відкинуті нашим правосуддям, як непотрібне сміття. Натомість колишній «завгосп» Януковича, як і інші прислужники минулої влади, почувається в судовій системі як ніколи добре.Йому покровительствує голова Ради суддів Валентина Симоненко, яка розбагатіла на бізнесі з країною-агресором. У свою чергу, на сторожі інтересів Симоненко стоїть Ігор Бенедисюк, людина з невідомим громадянством, яка колись умудрилася на скромну (тоді ще) суддівську зарплату збудувати собі розкішний особняк у Дарницькому районі Києва й посадити своє сімейство на вельми дорогі автомобілі. Таким чином, вирисовується послідовний корупційний ланцюг «крівельників» і «крівельних»: Бенедисюк і Симоненко вже два роки тримають під сукном звернення Міністерства юстиції з чітким указанням на необхідність люстрації Холоднюка; Холоднюк і Гізатуллина у свою чергу забезпечують воровські схеми Живаєва і, ймовірно, не лише його… Воровська банда закріпилася на таких адміністративних висотах, що невдивовижно, що розслідування справи Живаєва тягнеться вже майже півроку, невдивовижно, що адвокати розтратчика директора ДП оплачуються за державний рахунок. Корупційний ланцюг, намертво спаяний високими посадами, спільними воровськими витівками та взаємними шкурними інтересами, робитиме все, щоб залишитися при державному користі. Продовження слідує…