Існує думка, що Врадіївська хода стала прологом до Майдану. Ситуація назрівала багато років і була типовою для Миколаївщини. «Справа» Миколи Сливоцького належить до таких кричущих випадків беззаконня. На жаль, після Майдану зміни в тих краях практично непомітні: люстровані прокурори повернулися на роботу, катівники прагнуть потрапити в нову поліцію, судді, які «узаконили» фальсифікацію, з честю пішли на пенсію. Над справжнім насильником здійснено самосуд. А «козел відпущення» сидить уже 14 років.
Геронтофіл Кравченко вперше вбив жінку у 17 років
Це сталося в досить криміногенному Вознесенському районі Миколаївської області. Насильник-геронтофіл Сергій Кравченко розкрив свої схильності у 17 років. Тоді він разом з іншим учнем ПТУ вирішив пограбувати 82-річну фермерку. Бабусю зарубали топором, забрали речі та гроші. Перед тим як піти, підпалили дім. Але спочатку її зґвалтували.
17 вересня 2003 року він пішов за допомогою. У Вознесенську пропив все до копійки, проколов шини на своєму велосипеді, і назад топав 5 кілометрів до Табарівки пішки, злий як чорт (ні грошей, ні велосипеда). Коли село вже було близько, попереду замаячив силует жінки.
Догнавши її, Кравченко впізнав Веру Кришталь, яка — як на зло! — давала проти нього показання щодо першого вбивства бабусі. І, як у казці про Червону шапочку, йшла з гостинцем для своєї мами. Десяток водіїв, які проїжджали повз, бачили (і детально описали) сідуватого блондина років 50, який прискорював крок за Кришталь. Описали його спортивні штани «Адідас» і вказали точну дату — 17 вересня. Той день, коли Вера Кришталь не повернулася додому. Лише 27 вересня жителі знайшли в кукурудзі труп напівроздягненої жінки з пробитою камінням головою. Всього в 300 метрах від будки 4-разово судимого громадянина Сергія Кравченка, 1964 р.н.
3 жовтня насильник був затриманий. І розповів такі речі, які не залишали сумнівів: злочин скоїв саме він. Власноручно намальована вбивцею та насильником схема місця скоєння вбивства Вери Кришталь. Хтось «забув» провести дослідження одягу на предмет біологічного матеріалу, відправити на експертизу склад з-під нігтів, тому факт зґвалтування вважається не встановленим. Але місце, час і спосіб скоєння злочину Кравченко описав абсолютно точно.
На момент першого допиту криміналісти ще не дали відповідь щодо способу вбивства. І те, що жертву не лише вдарили камінням по голові, але й душили — пізніше підтвердила експертиза: у загиблої була переламана в 2 місцях під'язична кість. Душили її з усією силою — двома руками. На відтворенні він показав не лише як розбивав камінням голову, але й як душив. Навіть описав тапочки, які жертва втратила під час боротьби.
31 жовтня у Вознесенську було скоєно ще одне вбивство. 50-річна Валентина Грачева працювала прибиральницею на ринку і поверталася додому о другій годині ночі. Їй теж розбили голову. І теж намагалися роздягнути. «Табарівський маньяк» був затриманий, а значить — скоїти цей злочин не міг. Оперативники почали поквартирний обхід. Розбиратися в деталях вбивства Грачевої не стали — не перевірили, наприклад, інформацію про те, що напередодні у неї був великий конфлікт на роботі. Натомість взяли на карандаш усіх, хто перебував у радіусі 500 м від трупа в ніч вбивства.
22-річний місцевий житель Коля Сливоцький цю ніч провів у домі своїх друзів — брав участь у веселій попійці. Так він і потрапив в оперський блокнотик. Хтось вирішив, що Коля Сливоцький дуже добре підходить на роль подвійного вбивці: з його сім'ї було що взяти.
На момент затримання Коля Сливоцький закінчив курси трактористів і школу міліції. Хотів працювати в ДАІ, але прилежністю не відзначався. Якось у п'яному стані вкрав мікрохвильовку (і сам потім не міг пояснити — навіщо вона йому знадобилася). Щоб робота по справі спорилася, до Колі підіслали так званого «ментовського адвоката». Захисника, як потім розповів суду Сливоцький, він бачив лише один раз за перші 4 місяці арешту. Адвокат Ягодін прийшов до Колі, щоб цікавитися матеріальним становищем його сім'ї. Насамперед цікавість представляв вітчим Колі — він тоді працював начальником МРЕО. Чоловік був не місцевий, районна «знать» його недолюбляла: говорили, що купив собі посаду в Києві, і мріяли з цієї посади його зсунути. Але вітчим одразу відрізав: «Якщо винен — відповідай, а якщо не винен — платити не за що».
По словах матері Сливоцького, адвокат Микола Ягодін був гранично відвертий: «Якщо хочете бачити вашу дитину на волі, Світо, продавайте дім і платіть 10 тисяч доларів».
Але вітчим пішов на принцип — коса знайшла на камінь.
Середньовічна дыба — слідча «фішка» Вознесенська
3 листопада 2003 року що таке «піти на принцип» показали зі своєї сторони й вознесенські «правоохоронці». Колю відвезли в лісосмугу і повісили на «дибу». Провисівши ніч з вивернутими назад руками, він визнав себе винним в обох вбивствах. У першій «явці з повинною» можна побачити, що таке «питочний почерк» (досвідчені люди говорять, що від «диби» іноді йде кров з-під нігтів). Припухлими, непослушними руками Сливоцький ледве видавив з себе: «Я вбив жінку. У послугах адвоката не потребую» (див. фото). А ось звичайний почерк Миколи — його можна побачити в скарзі до Європейського суду з прав людини (яка прийнята до розгляду). У ній Сливоцький розповідає про дибу, пістолет, який приставляли до його скроні, і як загрожували, що постраждають його півторарічна дочка, сестра та гарячо-любима мама.
На порушення закону про попереднє ув'язнення Сливоцький провів у КПЗ 120 днів. Умови там були без перебільшення як у концтаборі: з 11 сокамерниками, у приміщенні площею всього 7 кв м. Де було чотири нари на 12 осіб. Без вікон, без вентиляції, без денного світла. Без лазні та без прогулянок. Замість туалету — 30-літрова бочка. «Усвідомити вину» і «покаятися» свіжоспеченому насильнику допомагали троє сокамерників-наркоманів. По ночах, як згадує Сливоцький, вони не давали спати: щоб до моменту зустрічі з вознесенськими прокурорами Буцем та Волковським «клієнт дозрів».
КПЗ у Вознесенську — це заварені залізними листами вікна. Там Сливоцький просидів майже чотири місяці. Законом допускається не більше 10 діб.
Раді того, щоб версія про причетність Сливоцького до обох злочинів виглядала правдоподібно, змінили дату першого злочину. Кришталь вбили 17 вересня, і на той день Сливоцький мав алібі: він перебував в іншому районі Миколаївської області — копав картоплю в гостях у родичів. Тому датою злочину зробили 18-е. На 31 жовтня у Сливоцького теж було алібі — він провів вечір і ніч у компанії друзів у Вознесенську. І «провинився» лише тим, що під час поквартирного опитування дав показання про те, як пив всю ніч. Собутильники підтвердили його слова. До того ж відсутність улік, як кажуть, кидалася в очі: на місці вбивства Грачевої було багато крові, а світлий костюм Колі не містив підозрілих плям.
Але показання колиних собутильників і здоровий глузд не цікавили слідчих прокуратури. Старший слідчий прокуратури Геннадій Буц, який у 2003 році займався розслідуванням вбивства Кришталь, і… незважаючи на залізобетонні докази, відпустив «табарівського маньяка». Зараз працює адвокатом в Одесі. Слідчий прокуратури Геннадій Буц відпустив Кравченка під підписку про невиїзд, мотивуючи це тим, що 50-річний рецидивіст має астму і може померти в тюрмі.
Його приятель — слідчий прокуратури Тимур Волковський, спустя 10 років, коли в передачі «Говорити Україна» вперше прозвучали шокуючі деталі «справи Сливоцького», заявив журналістам, що явки з повинною для обвинувачення достатньо (посилання на програму тут: https://www.youtube.com/watch?v=1W8jFTENyzk).
Мати Сливоцького, з якою вів переговори підіслана адвокат, вважає, що Ягодін діяв за дорученням Буца та Волковського. Про цього «баблозбирача» відомо, що перед тим як податися в адвокати, Микола Ягодін встиг попрацювати в прокуратурі й спалився на хабарі.
Слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури Тимур Волковський, який у 2003-му розслідував вбивство Грачевої, а пізніше — «контролював законність» по «справі Сливоцького», оскільки отримав підвищення. Працює в прокуратурі й сьогодні.
Факт залишається фактом: крім отриманого під пытками визнання, Буцу та Волковському для обвинувачення ніяких доказів не знадобилося. А далі долю Сливоцького вирішував Миколаївський апеляційний суд.
Сливоцький розповів, що явку з повинною написав під диктовку. Пояснив, що в день вбивства Кришталь перебував у 70 км від місця, описаного в справі, а коли вбили Грачеву, був неподалік. Але ніякої крові на світлому костюмі Колі, у якому він був тієї ночі, не було знайдено, але…
За пару судових засідань, без виклику свідків до суду, без якого-небудь об'єктивного розбирання Царюк та Войтовський «сплели лапті дурачку».
Літом 2004 року визначили «козлу відпущення» найвищу міру покарання. З Миколаївського апеляційного суду всього за 2 засідання розглянули справу про два вбивства з обтяжуючими обставинами й вирішили долю обвинуваченого: «Віку волі не бачити». Зараз Царюк на пенсії, але в той же суд працевлаштував свою дружину. Царюк «наколядував» за час відправлення правосуддя цілий автопарк та купу іншого майна — ділянки, квартиру, дім, гараж, Skoda Octavia 2004, Mercedes-Benz E200 – 2007 (авто чоловіка), SsangYong Rexton -2008 (дружина) (про що говорить його декларація за 2014 рік). Але до статусу столичних «служниць Феміди», які «добили» Миколу Сливоцького у Верховному суді, Царюку, звичайно, далеко.
У касації долю Сливоцького вирішували ще швидше, ніж у Миколаєві. Він ледве встиг сказати, що нічого не скоював і що його пытали, але судді Колесник, Верещак та Заголдний так само, як і Царюк, послалися на явку з повинною. Підтвердивши, що питочне «визнання» залишається в Україні царицею доказів, як і в епоху ГУЛАГу — на основі однієї лише явки з повинною засудили обвинуваченого до довічного ув'язнення.
Його пенсія може позаздрити кому завгодно — 40 000 грн!
Будуть ли нові Врадіївки?
Нинішній адвокат Сливоцького — киянин Олег Веремеєнко дослідив не лише матеріали кримінальної справи, але й весь матеріал, що передував вбивству Кришталь, щодо «табарівського маньяка». Обійшов з рулеткою кожен камінь, опитав очевидців і зробив висновок, що Веру Кришталь міг вбити лише він — Сергій Кравченко. Вбивство Грачевої Веремеєнко вважає нерозкритим.
Кравченко показує, як душив Кришталь — двома руками з двох боків, зломивши під'язичну кість у 2 місцях — він розповів про це до того, як експертиза показала, що жінку вбивали саме так. Думка про те, що, маючи в руках доведений епізод з участю Кравченка (описаний ним самим механізм, підтверджений експертизами, й очевидців, які описали людину в 2 рази старшу за Колю — сідуватого блондина), прокуратура відпустила маньяка — не дуже укладається в голові.
«Зрозуміли, що на Кравченка не заробиш, і положили око на пасинка начальника ДАІ Вознесенського району – кого-небудь же треба розводити на гроші? Просто переклеїли обкладинку на томі УД, змінили дату – і замість «табарівського маньяка» прилипили Колю», — говорить Олег Веремеєнко про умільців, які звільнили Кравченка.
У «сповіді» Сергія Кравченка містилася правильна дата: день, коли він отримав у Вознесенську допомогу, і того ж дня зникла без вісті Кришталь – 17 вересня, а не 18-е, як в обвинуваченні Сливоцького.
У лютому 2013 року за фактом застосування пыток до Сливоцького вдалося добитися порушення УД. У ньому йдеться про перевищення служебних повноважень працівниками міліції та прокуратури, але справа фактична — підозрюваних немає. Хоча імена всіх, хто підвішував на дибу й підсовував на підпис готові «визнання», Сливоцькому відомі, ніхто з катівників та фальсифікаторів не покараний.
Старі друзі Буца та Волковського в прокуратурі намагалися закрити справу про пытки, але у 2015 році Вознесенський міськрайонний суд зобов'язав прокурорів розслідувати. Прокурор Сергій Кологривий у 2011 році особисто знищив скарги Сливоцького та його адвоката, працюючи в райпрокуратурі. А зараз, працюючи вже в Миколаївській обласній прокуратурі, розслідує перевищення повноважень своїми товаришами Буцем та Волковським.
А недавно адвокат Веремеєнко знайшов у Єдиному державному реєстрі судових рішень вирок щодо колиного земляка, на якого сфабрикували обвинувачення в убивстві ті самі умільці. Для тих, хто ще не вірить, що будь-кого можна змусити визнатися в чому завгодно, наводимо рядки звідти:
«Коли зрозуміли, що він нічого не підпише, ОСОБА_22 почав бити в живіт, в груди по ногам та по спині. Потім дістали з шафи протигаз, прапорщик ОСОБА_21 і ОСОБА_22 брызкали йому в обличчя водою, одягали протигаз та затискали шланг або заповнювали димом. Потім ОСОБА_19 Приніс відбитки його пальців, що відбиралися в нього раніше під час попередніх викликів та пояснив, що їх вони знайшли в будинку вбитого ОСОБА_5. Також казали, що там вони знайшли недопалки із слиною. Він заперечував їм, казав, що не палить і ніколи не палив, але це не цікавило працівників міліції.
Потім ОСОБА_19 запропонував йому дати покази, якими підтвердити те, що у загиблого ОСОБА_5 була незареєстрована зброя, що начебто той давав йому на ремонт обріз та він його ремонтував і відвозив ОСОБА_5. Він спочатку заперечував та пояснював, що не спілкувався з ОСОБА_5 більше 10-ти років, але той пообіцяв його відпустити після цих показів, тому він погодився й підписав цей протокол, що ОСОБА_19 писав власноруч. Після цього ОСОБА_19 покликав інших співробітників та сказав їм, що тепер вони можуть робити з ним все, що завгодно. ОСОБА_20 і решта залишилися й продовжували його бити та примушувати написати явку з повинною. А коли повернувся ОСОБА_19, то поклав на стіл чорновий варіант явки з повинною, із якої слідувало, що він здійснив розправу з ОСОБА_5 через те, що той відмовився платити за відремонтований обріз. Прочитавши це, він відповів, що такого ніколи не було й бути не могло, оскільки він ніколи не спілкувався з ОСОБА_5, не знає де він живе й чим займається.
Тоді ОСОБА_19, звертаючись до ОСОБА_20, сказав, щоб робили що завгодно, але на ранок щоб був результат. 2-3 рази його обливали водою, кидали в нього недопалки, за наручники прив'язували мотузку, а інший її край — за двері, при цьому мотузку натягували, а його руки були в наручниках та він висів не торкаючись ногами підлоги. Це запропонував робити працівник міліції на ім'я ОСОБА_19, вважає, що це був ОСОБА_23, але тоді він його прізвища не чув. Допитували всю ніч. Стверджує, що в такому стані важко не погодитися з тим, що з тебе вимагають. Заморені дізнавачі змінювались іншими. Води йому не давали, в туалет не виводили, хоча він просився та відчував сором за те, що може не стриматися. Вранці 14-го жовтня 2010 року близько 06-00 години, співробітник за ім'ям ОСОБА_2 потайки від інших вивів його в наручниках у туалет, де його бачила прибиральниця. О 07-00 годині працівники райвідділу почали сходитися на роботу, тому його перевели в інший кабінет №18 вглиб райвідділу. Коли перевели, увійшов ОСОБА_19, який приніс нову явку з повинною. Він сів перед ним і почав читати чорновий варіант нової явки з повинною, яку як сказав він «ти перепишеш своєю рукою, чи тебе знайдуть в кюветі на Миколаївській трасі».
Цій людині пощастило — до її шокуючого розповіді про пытки прислухався суд, і лже-вбивцю виправдали. А Сливоцький завис між життям і смертю.
Адвокат Веремеєнко добивається перегляду справи у зв'язку з новооткритими обставинами, але шанси близькі до чуда. «Справа Сливоцького — це діагноз усій правоохоронній системі, — говорить Олег Веремеєнко. — І те, що саме там спалили РОВД, побили автівки й ментів — зовсім не випадковість. Перевертнів у погонах як колоду тасують — кидають із району в район після скандалів. Свавіллям, яке сталося з Колею, там нікого не здивує: без жодних доказів, без адвокатів з жовтня по кінець січня, спираючись на «явку з повинною», людину визнали винною в подвійному вбивстві. Коли ми подали заяву на перегляд та прийшли в Миколаївський обласний суд, судді посміялись.
У неофіційній розмові сказали: «Невже ви такі наївні, що не розумієте? Ваш тракторист Коля нам не потрібен. Ми знаємо, що він невинен, але якщо його випускати, маємо садити замість нього наших колег Царюка та Войтовського, який був у складі суду. Цього ніколи не буде!»
По словах Сливоцького, найважче в його випадку те, що в несправедливості є початок, але немає кінця.
Зараз Микола Сливоцький — довічник у Бердичівській виправній колонії. Його мама Світлана Миколаївна відвідує його в кімнаті тривалого побачення.
Напередодні — ще одна таємнича сторінка нашої історії: незабаром після передачі ТРК «Україна», де вперше розповіли про Кравченка, він «пішов купатися» й утопився. При цьому «купався» насильник у чоботях… Один чобіт знайшли на березі, а другий був на самому «утопленнику» (який, до речі, непогано плавав). Родичі жертви розрахувалися або допомогли фальсифікатори? … Розслідування не проводили.