Колищак, Крупа, Мицик, Трембач. Судово-депутатський бізнес по-хмельницькому. Що хоче приховати Кирило Буданов? Консульський імунітет як щит: чому Микола Удянський опинився поза законом? Дмитро Басов — «силовик» Мідича.
Тема Полиграфа Полиграфовича виявилася надзвичайно цікавою, а після того, як розкрили завісу таємниці над головними клоунами циркового видовища для звичайних українців під назвою «конкурс у ДБР», відкрилося стільки цікавих речей, що ми просто не можемо не познайомити громадськість з цими пікантними подробицями. Ігор Петрович Усиков, генеральний директор Укрбюро психофізіологічних досліджень і безпеки та, за сумісництвом, — колишній голова, а нині член Колегії поліграфологів України (КПУ). До речі про колишнього… Колишній слідчий, вийшовши на пенсію після служби в міліції СУ УВД Луганської області, залишив про себе багато неприємних спогадів. Колишні колеги характеризують його як дрібнозвичайного, образливого та мстивого.
Вийшовши на пенсію, Усиков І.П. придбав поліграф і пройшов курс навчання в Москві у Сергія Володимировича Поповичева, який, згідно навіть поверхневого вивчення в Інтернеті, є творцем/продавцем поліграфів «Епос», розроблюваних на базі підприємства ГУ НПО «Спецтехніка і Зв'язок». Багато правоохоронців пам'ятають ту «славну» російську фірму-«резидентуру» «Епос» з київського Подолу. Отже, ці «Епоси», фірма і поліграф, — діти однієї «мами» — ФСБ РФ. ГУ НПО «Спецтехніка і Зв'язок», продукція якого є вузькоспеціалізованою, оборонного значення, забезпечує виконання замовлень не абиякого, а особисто президента РФ, наприклад, і призначена для МВС, ФСБ та інших спецслужб РФ. Згідно даних з офіційного сайту, Усиков І.П. не лише донині продає поліграфи «Епос» в Україні, але й є актуальним офіційним представником ЗАО «Епос». І росіяни, і американці визнають поліграфи як техніку подвійного призначення. У США такий підхід має наслідком те, що жоден поліграф не може бути проданий без дозволу відповідних органів, а покупець обов'язково підписує ліцензійну анкету, яка його ідентифікує.
У РФ продавець зобов'язаний фіксувати, кому продав прилад і, при першому вимаганні, надавати інформацію про покупця тим же відповідним органам. Яким чином продукція РФ подвійного призначення, створена на підприємстві, яке має надзвичайно тісні контакти зі спецслужбами РФ, опиняється в Україні? Членів комісії ДБР не турбують зв'язки їхнього кишенькового поліграфолога з представниками спецструктур РФ? Нагадую: вже четвертий рік йде війна з РФ. У розмові з тими, хто знає Усикова І.П. у «докиївський» період життя, відзначається одна провідна риса нашого «героя»: жага до грошей. Спочатку луганські міліціонери плідно співпрацювали з Усиковим І.П., вони ловили, він допомагав знайти докази, а заразом проходив становлення в професії, нарощував досвід. Всі були задоволені. Але в один прекрасний момент фахівець зрозумів, що потрапив на «золоту жилу» і почав брати гроші за «потрібну» для бандита експертизу, допомагаючи йому уникнути покарання. Це виявилося, коли під час проведення оперативно-розшукових заходів щодо одного з убивств став відомий не лише факт домовленостей з злочинцем, але й сума, яку Усиков І.П. просив за «правильну» експертизу.
Міліціонери бандита спіймали, закрили, і заразом повідомили суддів про підприємливість колишнього колеги по цеху. Як результат — судді перестали приймати, брати до уваги експертизи новоспеченого підприємця-експерта. Довелося фахівцю змінити ареал проживання. Шукав роботу в Дніпрі, але знайшов у столиці, ближче до офіційного представництва «Епос». Дивне збіг обставин, чи не так? А взагалі, його «облико-морале» і історії його проданих експертиз заслуговують на окрему статтю, і вона обов'язково буде. Пізніше. А зараз «старший науковий співробітник Міністерства оборони України», як він себе називає, не маючи при цьому ні наукового звання, ні наукових робіт та видань, видимо прочитавши першу частину розслідування, починає кампанію з відбілювання себе гарного в ЗМІ. Цікаво, який відділ ФСБ спонсорує або покровительствує відмиванню репутації Усикова І.П. у юридичному виданні України, але з адресою домену /ru/? При цьому, розповідаючи, який Усиков І.П. грамотний і які експертизи він робить, сам автор уже очікувано не згадує про досвід своїх учнів при проведенні атестації поліції в Миколаївській області.
І тим більше «науковому співробітнику Міністерства оборони України» не захочеться згадувати про досвід своїх учнів у Луганській області, які, судячи з наявної інформації, продовжують працювати на окупаційні війська та терористичні загони т.зв. ЛНР. Перед тим, як виїхати в Київ, Усиков І.П. встиг виховати на малій батьківщині учнів, руками яких продовжив збагачуватися. Саме в цьому напрямку спливають цікаві імена та особистості. Навчання перших груп проходило в Луганську за участю все того ж Сергія Володимировича Поповичева. Мало хто з його учнів тих часів з початком війни виїхав з тимчасово окупованих територій. Багато пригодилися на службі окупантам та МГБ ДНР-ЛНР. Якщо погуглити в Інтернеті, то можна натрапити на повідомлення прес-служб ДНР-ЛНР про те, що при проведенні допитів полонених українських солдатів широко використовують поліграф. Також недавно у ФБ Тимчук написав, що згідно оперативної інформації, МГБ ЛНР перевіряють своїх співробітників та жителів населених пунктів у сірій зоні на предмет співпраці з українськими спецслужбами. Серед українських солдатів ходить чутка, що в Луганську, крім «волонтерів» зі спецслужб РФ, полонених і перебіжчиків на поліграфі перевіряє якась дама з місцевих.
Урахувавши, що поліграфологів мало, спробуємо з'ясувати, хто ж це може бути? Гугл на запит про жінку-поліграфолога з Луганська дає прямий відсил до такого фахівця: Валерія Павлівна Мазейкіна, 14.09.1979 р.н., колись проживала: м. Луганськ, вул. Градусова, 4/117. На фото — момент отримання диплома з Усиковим І.П. і знову з Поповичевим С.В. З початком війни всі профілі соцмереж Мазейкіної В.П. були видалені, на територію України вона не виїхала. В Інтернеті є інформація, що в липні 2016 року її бачили в окупованому Криму. Завдяки сторінці чоловіка у ФБ можна зрозуміти, що чоловік зараз перебуває в т.зв. «Луганському землячестві», організації, створеній мертвим терористом Валерієм Болотовим для підтримання жителів ЛНР у Росії, реабілітації їхніх бійців-терористів, а також проведення терористичних заходів щодо України. Але якщо по Мазейкіній В.П. більше питань, ніж відповідей, то по другому учню Усикова І.П. все гранично ясно. Познайомтеся: Валерій Геннадійович Теленков. Його біографію можна описати трьома словами: слідчий-поліграфолог-терорист.
З резюме за 2013 рік випливає, що працював у Луганському УМВС на посаді слідчого, вийшов на пенсію, навчився на поліграфолога. За рекомендацією відсилає потенційних роботодавців до Усикова І.П. Повна ідилія. Кар'єра, як і в його вчителя, не вистачило лише розуму вчасно втекти в Київ до «укропів». З початком війни і «падінням ненависного українського режиму» проявилося справжнє призначення перших, золотих випусків нашого «героя». Учень Усикова І.П., Теленков В.Г., став членом незаконного військового формування ЛНР, зіркою сайту «Миротворець» і виявився причетним до гучного розстрілу сім'ї антрацитівського бізнесмена. Продовжувати так можна нескінченно, але хочеться задати питання як Міністерству оборони України, так і СБУ, МВС та іншим правоохоронним структурам: хлопці, може вистачить знущатися над Україною? Знущатися своїми зв'язками з такими особистостями, як Усиков, своїми незрозумілими донорами, своїми такими, що не піддаються ніякій здоровій логіці діями, які дозволяють всяким «Попандополам» працювати з нашими силовиками, дізнаватися інформацію з обмеженням доступу, втиратися в довіру патріотам України… Древні говорили правильно: скажіть мені, хто ваш друг, і я скажу, хто ВИ!