Історія скандально відомого кандидата технічних наук та послідовника ідеалів Партії Регіонів Максима Луцького сягає 2006 року — саме тоді молодому політику вдалося потрапити до Верховної Ради за списком БЮТ, а на позачергових виборах 2007 року Луцький уже став депутатом за списком Партії Регіонів. З того часу регіоналу та бізнес-партнеру одного з найяскравіших лідерів режиму Януковича Сергія Клименка вдавалося неодноразово стати героєм газетних заголовків. Адже Луцький причетний до безлічі фінансових махінацій, привласнення коштів Терра-Банку, незаконного відчуження земель Національного авіаційного університету та їх подальшої забудови, відмивання державних фінансів на сумнівних тендерах, які проводив університет. Чим прославився збагачений за рахунок рядових українців бізнесмен-авіатор, зосереджений на розкраданні та махінаціях, і чому Генеральна прокуратура досі не змогла притягнути його до відповідальності?
Кар'єрний зліт махінатора
Цікаво, що, незважаючи на свій відносно молодий вік (Луцький народився в 1976 році), герою цього матеріалу вдалося досягти неабиякого успіху. Він побував у великій політиці, працюючи «на благо Батьківщини» народним депутатом 5 і 6 скликань, очолював Комітет ВРУ з питань науки та освіти, був навіть радником Прем'єр-міністра, заснував деяку «Соціальну ініціативу Максима Луцького», отримав частки в двох банках (нині банкротах). Як все починалося? Максим Луцький у 2002 році став проректором Національного авіаційного університету (НАУ). Звичайно, на солідну посаду Луцький потрапив не завдяки досвіду чи серйозним науковим досягненням, просто тогочасному віце-прем'єру Дмитру Табачнику потрібні були свої люди в керівництві найбільших вузів. 26-річний Луцький завдяки своєму ентузіазму та готовності «допомогти» стає ставленником Табачника в НАУ. І розпочинається найвідоміший етап долі Максима Луцького — його кар'єрний старт, пов'язаний з розграбуванням державного фінансування та майна НАУ. На посаді проректора Луцький мало турбувався освітніми процесами, зосередившись на можливостях заробити на свої «бажання» — дорогі автомобілі та нерухомість. Зробити це молодому науковцю було нескладно.
Корупційна схема присвоєння державного майна
Уже в 2007 році Луцький організував потужну корупційну схему присвоєння державного майна. Для цього були засновані компанії-юридичні особи, які ставали переможцями різних тендерів. Наприклад, потрібен ремонт будівель — університет оголошує конкурс, і в ньому, звичайно, перемагають компанії Луцького та його бізнес-партнера, регіонала Сергія Клименка. Що було зроблено: завищені ціни, обсяг робіт зведений до мінімуму, в результаті виділені кошти — в кишеню Луцького та Клименка. Але такий «дитячий садок» не влаштував молодого проректора, йому захотілося більшого. Результатом ініціативи Луцького стала схема, коли під час ремонту будівлі на балансі НАУ через суд підрядник отримав право власності на об'єкт, який згодом дуже швидко здав в оренду. Такою компанією стала деяка «ЛІГВІС Л», яка виконувала для університету роботи з реконструкції об'єктів нерухомого майна. Зрозуміло, що бенефіціарами компанії були закадичні друзі Луцький-Клименко. У листопаді 2007 року «ЛІГВІС Л» укладла з НАУ договір реконструкції промислових приміщень.
Замість оплати за ремонт компанія не вимагала грошей, навіщо? Адже, згідно з умовами контракту, оплатою стала передача частини нерухомості у власність компанії. Вражаюча нахабність — розраховуватися за якісь роботи державною власністю. Схема Луцького отримала схвалення на найвищому рівні — в Кабінеті міністрів. Зрозуміло, що зробити це було нескладно, адже Луцький був людиною Дмитра Табачника, який, хоч і залишив посаду віце-прем'єра за часів президентства Віктора Ющенка, все одно залишався впливовою політичною фігурою. До того ж Табачник породнився з Луцким, ставши його кумом. І все ж грандіозний проект Луцького затягнувся. Реалізувати афіру вдалося лише в 2013 році — після того як у лютому 2013 року Дмитро Табачник отримав посаду міністра освіти. «ЛІГВІС Л» у договорі від 30 квітня зобов'язалася провести реконструкцію нежилих приміщень НАУ та облаштувати відкритий автомобільний паркінг. Але двома місяцями раніше, ще 20 лютого, задовго до підписання договору, компанія укладла попередній договір оренди цього майна з мережею спортивних клубів «Sport Life».
Схема відчуження державної нерухомості була відточена Луцким у 2009 році, коли інша фірма дуету Луцький-Клименко ТОВ «Альфа-Капітал-Груп» поза конкурсом укладла контракт з НАУ на проведення реконструкції гаражів та інших приміщень університету в Соломенському районі. Через 3 роки рішенням Соломенського райсуду ці приміщення перейшли у власність «Альфа-Капітал-Груп». І знову дежа-вю: у 2010 році компанія попередньо здає в оренду це приміщення на 15 років тому ж фітнес-клубу. До речі, таким чином було втрачено 2600 квадратних метрів площі.
Не лише нерухомістю любив проворачувати проректор Луцький. Ще одна скандальна афіра — закупівля вживаних літаків за непристойно завищеними цінами. У липні 2012 року НАУ придбав без жодних тендерів у австрійської компанії Diamond Finance Services GmbH 7 легкомоторних навчальних літаків: 5 літаків марки DA40 NG Refurbished Club — по 345 тис. євро при реальній їх ціні в розмірі 190-200 тис. євро. Цікаво, що ці літаки так і не були використані за призначенням, адже австрійська сторона заявила, що їй недоплатили 5%, і вона забороняє їх використовувати до повної оплати. В результаті літаки кілька років простояли на майданчику Кіровоградської льотної академії, структурного підрозділу НАУ. І лише восени 2015 року австрійська техніка рішенням Кабміну була передана Міноборони для потреб АТО.
Падіння проректора
Що б не проворачував спритний Луцький, йому вдавалося триматися на своїй посаді. Зрозуміло, що завдяки відкатам та близьким зв'язкам з безліччю політиків. Але не все коту масло. Благодать проректора тривала до серпня 2015 року. Поки міністр освіти Сергій Квіт не звільнив Максима Луцького з університету за результатами аудиту, за результатами якого були розкриті причетність проректора до махінацій із землею та квартирами на території НАУ, плюс згадали про літаки з Австрії, так що доля проректора була вирішена швидко. Правда, Луцький не здавався, і в 2015 році здійснив спробу через суд поновитися на посаді. У той час міністр Сергій Квіт зазначив на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook: «Інформую Вас стосовно подій в Національному авіаційному університеті. Мною був звільнений в.о. ректора Р.Хращевського через продовження ним фінансових схем по вимиванню коштів з університету та намір оскаржувати в суді постанову Кабміну по передачі Державній прикордонній службі семи літаків, незаконно закуплених (без проведення тендера) кілька років тому. Вони ніколи не піднімалися у повітря й не використовувалися для навчання студентів. Тоді як держава має об'єктивну потребу в цих літаках. Також дійсно мала місце спроба Р.Хращевського поновити на посаді першого проректора М.Луцького. На теперішній час виконує обов'язки ректора НАУ професор В.Харченко. Відповідно М.Луцький не має відношення до університету».
Кто не з Луцким — той у СІЗО
Проректор Максим Луцький прославився не лише відмиванням державних фінансів та розкраданням коштів державного бюджету. Але й спритністю, з якою він позбувся проректора НАУ з господарської частини Юрія Симоненка. Очевидно, Симоненко стояв на шляху Луцького до збагачення. Тому Луцький прийняв рішення посадити Симоненка у СІЗО. І йому це вдалося. У 2009 році на Максима Луцького було здійснено два замахи. Так, принаймні, він стверджував. Однак реальних свідків подій знайдено не було. А так званий «кіллер», якого затримала охорона Луцького, коли той їхав на велосипеді з місця злочину, повідомив, що Луцький сам інсценізував замахи з метою звинуватити та усунути з дороги проректора НАУ Юрія Симоненка.
І все ж у 2009 році справою Симоненка серйозно займилася міліція та прокуратура, його несправедливо звинуватили в замовленні злочину, Симоненко відсидів у СІЗО сім років (вийшов на волю в січні 2016). Як тільки справою зацікавилися журналісти, Луцький вимагав, щоб засідання суду зробили закритими, посилаючись на те, що «його життя може бути в небезпеці». Суд, як не дивно, погодився з Луцким, хоча мова не йшла ні про державну таємницю, ні про неповнолітніх, ні про злочини сексуального характеру, коли законом допускаються закриті судові засідання.
Як сталося замах на цінне життя махінатора-проректора? Історія — дуже мутна та суперечлива. У квітні 2009 року Максим Луцький проїжджав територією університету на своєму Мерседесі, коли хтось на велосипеді здійснив кілька пострілів по склах машини. За свідченням Максима Луцького, «кіллер» стріляв у лобове скло, однак ні водій, ні сам Луцький не постраждали, кулі навіть не пошкодили салон автомобіля. Горе-велосипедиста, якому нібито заплатили 100 тисяч гривень за замах, затримала охорона Луцького неподалік від місця події. Жодних свідків стрільби не знайшлось. Пізніше Луцький заявив, що до цього випадку, ще в лютому, на нього було здійснено інший замах. В МВС дуже швидко займалися розслідуванням, і майже миттєво посадили у СІЗО проректора Юрія Симоненка, звинувативши в замовленні стрільби. А мотив злочину — нібито проректори не поділили владу в університеті. Природно, під час слідства багато колег встали на сторону Симоненка і заявили, що спектакль «Кіллер на велосипеді» був ретельно спланований самим Луцким.
Преподаватели та інші працівники НАУ знали, що Юрій Симоненко стояв на шляху Луцького до його абсолютної та безкарної бізнес-діяльності в університеті. Так що замах був створений для того, щоб ворог Луцького надовго сійшов з дистанції, а сам Максим Луцький міг установити повний контроль над університетським майном та фінансуванням. До речі, дружина обвинуваченого, Любов Симоненко згадує, що чоловік неодноразово розповідав їй про загрози з боку Луцького. «Будеш сидіти стільки, скільки потрібно, говорив він Юрію Григоровичу. Але чому й за що, не пояснював. Так, у них були проблеми на роботі, але щоб накопилося на таке…», — розповідала Любов Симоненко. Чітких доказів вини Симоненка доблесні слідчі так і не знайшли, але у СІЗО посадили на цілих сім років. І це все — після проведеної експертизи, в результаті якої було встановлено, що стріляли зсередини автомобіля, а не ззовні (!!!). У зв'язку з цим було навіть відкрито кримінальне провадження за фактом фальсифікації матеріалів справи, але, як це часто буває, справа так і не зрушила з мертвої точки.
Юрій Симоненко впевнений, що навіть після подій на Майдані прокурорський склад практично не оновився, і справі не дадуть ходу. І навіть якщо суд визнає фальсифікацію, то щодо прокурорських працівників доведеться відкривати кримінальну справу, а зайвий скандал «верхівці» абсолютно ні до чого.
Мільярд виведено з банку
Не лише майном любив займатися Луцький. Його новою пристрастю стало банківське дело. Луцького називають фактичним бенефіціаром печально відомого банку Терра Банк. Банк був визнаний неплатоспроможним у серпні 2014 року. За різними оцінками, з фінансової установи незаконно було виведено понад 1 млрд гривень, що й стало причиною його банкрутства. Природно, за виведенням грошей вкладників та клієнтів банку стояв не хто інший, як пан проректор Луцький.
Як все було? У 2013-2014 роках керівництво банку організувало схему видачі кредитів власним компаніям та фірмам без застави, або ж під заставу майна, вартість якого була завищена в сотні разів. Кредити, зрозуміло, не повертались, і банк був визнаний неплатоспроможним. Нині Генеральна прокуратура України завершує досудове розслідування в кримінальному провадженні за фактом розграбування коштів вкладників Терра Банку його власниками та посадовими особами. Згідно з інформацією, опублікованою на сайті ГПУ, слідством уже доведені факти виведення з Терра Банку 360 млн гривень. Оголошені підозри в розграбуванні грошей звичайних вкладників семи причетним до банку особам, серед них — Сергій Клименко та Максим Луцький. Через 10 років Генпрокуратура нарешті зацікавилася нашим героєм-проректором — йому висунуті звинувачення, він проходить головним підозрюваним у справі про незаконне відчуження земель НАУ та їх подальшу забудову, що йшла за рахунок вкрадених з Терра Банку коштів. Так що надія на справедливе відмездя для спритного проректора-вора залишається.
По суті, справа Максима Луцького сьогодні — це іспит Юрію Луценку та навіть президенту Петру Порошенку. Іспит на можливість чесного та неупередженого розслідування та суду над шахраєм, махінатором, вором. І, звичайно, лише за результатами судових рішень щодо проректора Луцького стане ясно, наскільки змінилася країна після кривавого Майдану, або ж влада наступає на граблі своїх попередників, прикриваючи злочини проти народу України. Нагадаємо, згідно зі звітами в ЗМІ, загальна площа втрачених університетом НАУ приміщень — близько 7000 кв. м та приблизно 0,5 га землі. У листопаді 2016 року Максим Луцький заявив, що він поновлений на посаді проректора НАУ. У 2017 році, за повідомленням джерел у ГПУ, була спроба пустити справу Терра-Банку по «ростовському слідові» — представити єдиним винуватцем у розграбуванні коштів банку беглого олігарха часів режиму Януковича Руслана Ципакова, а не причетних до схеми Максима Луцького та Сергія Клименка.