Міжнародна правозахисна організація Amnesty International повідомила про причетність України до поставок озброєння в Південний Судан. Про це, як передає «РБК – Україна», йдеться в опублікованому на сайті організації розслідуванні. За даними правозахисників, посередником у великих угодах зі зброєю, незважаючи на експортний контроль Великобританії, який забороняє участь у поставках озброєння Південному Судану, виступала британська S-Profit Ltd. Саме ця компанія, як стверджують в Amnesty International, названа в документах уряду Південного Судану як «перспективний постачальник українського стрілецького озброєння та боєприпасів на суму понад 46 млн доларів США». При цьому директором S-Profit, за інформацією правозахисників, є громадянин України Антон Забора, який проживає поза межами Великобританії. Примітно, що суб'єкт зі схожими персональними даними, як з'ясували журналісти, фігурує в установчих документах двох структур як засновник. Одна з них, ТОВ «ЗАОЛ», припинила своє існування в день підготовки цього матеріалу – 26 вересня цього року.
Друга, ПП «Бастіон», перебуває в стані ліквідації. У розмові з Amnesty International пан Забора, як зазначається в дослідженні, «відкинув інформацію про те, що компанія поставляла військову продукцію в Південний Судан», однак на питання про те, чи виступала його фірма в якості посередника, він відповідати відмовився. Крім того, в офіційних документах Південного Судану, за даними представників Amnesty, згадані ще дві компанії, а саме базована в ОАЕ International Golden Group та українська державна компанія «Укринмаш», яка займається експортом озброєння. Останні, як з'ясували в Amnesty International, укладали в Києві між собою «більш крупну угоду на 169 млн доларів США», яка стала «частиною раніше нерозкритого договору 2014 року» International Golden Group та «Укринмаша». Це угода передбачала поставку «Укринмашем» базованій в ОАЕ компанії «тисяч кулеметів, мінометів, ракетних апаратів, гранат» та «мільйонів боєприпасів до них». При цьому International Golden Group, зазначають правозахисники, у свою чергу, укладала контракт на поставку всього цього озброєння Міністерству оборони Південного Судану.
Ці угоди української держкомпанії, за інформацією Amnesty International, «регулярно» схвалювалися українською Державною службою експортного контролю. Так, згідно з даними, опублікованими на сайтах держслужби та управління ООН з питань роззброєння, у 2014 році з України уряду Південного Судану було поставлено 892 легких та важких кулемета, у 2015 році з Києва туди мали відправитися п'ять ударних вертольотів Ми-24, а у 2016 році – 258 легких та важких кулеметів. У свою чергу представник «Укринмаша» у коментарі «Українській правді» категорично спростував твердження Amnesty International. «Укринмаш» ніколи не поставляв згадане в контракті озброєння в Південний Судан. Контракт був підписаний і не виконаний, і не відбувся, і не відбудеться… договір був нікчемним і не відбувся. Не було отримано експортної ліцензії», – сказав він. «Не було жодного руху товарів, не надходили гроші тощо», – додав співрозмовник видання. За його словами, опубліковані AI документи не підтверджують факт поставки. «Ці документи (опубліковані – ред.) завжди передують домовленостям або запитам», – сказав співрозмовник.
Також він сказав, що AI звертались влітку до фірми з запитом і отримали всі відповіді щодо цих контрактів. «Укринмаш» в серпні отримував запит від Amnesty International і надав їй відповідь 21 серпня», – сказав він. Також в «Укринмаші» підкреслили, що «Південний Судан не перебуває під санкціями, які забороняють поставляти озброєння». На питання, чи можливо, що «Укринмаш» продав озброєння іншому підприємству, яке потім могло б перепродати його в Судан, він відповів: «Це технічно неможливо згідно з міжнародним законодавством. Тому що для того, щоб відбулася якась транзакція поставки, повинен бути сертифікат кінцевого споживача. Amnesty наводить сертифікат кінцевого споживача, і там написано Судан. Але цей контракт виконаний не був і не виконувався». ЗМІ давно й ретельно відстежують озброєнські скандали, тому не могли не помітити, що звинувачення Amnesty International на адресу української держкомпанії дещо натягнуті. До того ж, неупередженість «Міжнародної амністії» дещо під сумнівом. Навіть якщо не згадувати штучно роздуті скандали з «секретними в'язницями СБУ».
Наприклад, видний діяч Amnesty International, відомий своїми «лівими» політичними поглядами лідер британських лейбористів Джеремі Корбін, у разі приходу до влади його партії, обіцяв припинити конфронтацію Великобританії з Росією (королівство вступило в конфронтацію після вторгнення останньої в Україну). А також закликає скоротити контингент НАТО в Східній Європі, який захищає цю саму Європу від російської інтервенції. До речі, помічником Корбіна працює Шеймас Мілн – діяч з надмірною проросійською позицією. Але справа зовсім не в світоглядних поглядах окремих учасників правозахисної організації. На поверхні лежить питання: чому Україну звинуватили в поставках озброєння в охоплений кровопролитною війною Південний Судан саме в той момент, коли наша країна так близька до поставок озброєння зі США, Канади та Європи? Тим більше, що про спроби функціонерів «Укринмаша» погріти руки на експорті смертоносних іграшок в Північну Африку українська преса писала ще три роки тому.
Більші розбірки в «Укринмаші». Ця державна фірма опинилася в епіцентрі серйозного скандалу після виходу в ефір журналістського розслідування на телеканалі «1+1». І хоча від цього телесюжету виходив легкий дух «замовлення», в ньому було викладено кілька цікавих правдоподібних фактів. Формальним ініціатором скандалу став Анатолій Майборода, який встиг керувати «Укринмашем» кілька місяців, та лояльний до нього менеджмент компанії. «Щоб не заважав, його звільнили в вересні, вирішальну розмову вів особисто директор «Укроборонпрому» Роман Романов, а наказ про звільнення підписав його заступник Сергій Пінькас», – йдеться в сюжеті. «Підійшов Костянтин Олександрович Чередниченко … привів представника «Техімпексу» – Анатолій Анатолійович, у нас є такий проект, така номенклатура, такі учасники, давайте працювати… Автомати, боєприпаси, РПГ та боєприпаси до РПГ», – розповідає Майборода. Костянтин Чередниченко – заступник директора «Укринмаша», працював за часів Лебедєва та Януковича, але досі при посаді. «Техімпекс», представника якого привів Чередниченко, – це скандальна приватна фірма, на базі якої у 2013 році СБУ проводила обшук, вилучала озброєння та техніку. Цікаво, що серед засновників «Техімпексу» колись був батько Костянтина Чередниченко Олександр Леонідович, директор стратегічного підприємства «Радіоприбір» із Запоріжжя.
Від Майбороди хотіли, щоб він, як директор, закрив очі й довів до кінця лакомий контракт попередників. Величезна партія автоматів, патронів, РПГ та ракет мала потрапити в Південний Судан. Насправді ж автомати коштують в Африці майже вдвічі дорожче, стверджує фахівець. РПГ на чорному континенті з руками відривають по дві з половиною тисячі доларів США, йому ж пропонують продати за половину ціни – тисячу двісті. Тому в цій угоді може йтися про 150 мільйонів доларів США, а це майже два з половиною мільярда гривень. Саме стільки мало опинитися на рахунках приватної фірми з Великобританії S-Profit LTD. Різниця ж між прибутковою для України угодою, яку хотів провести Майборода, та афером дельців Лебедєва полягає ось у чому: «Укринмаш» продає озброєння не одразу покупцю, легальній структурі «Інтернешнл Голден Груп», яка працює за замовленням Південного Судану, а S-Profit LTD за зниженою ціною, і вже S-Profit LTD перепродає «Голден Групп», отримуючи надприбутки й залишаючи бюджет України з копійками. Насправді ж загадкова фірма S-Profit LTD – типова прокладка.
Директором фірми є невідомий українець Артем Забора, другий директор – філіппінець Кінг Енрікез, а заснував компанію австралієць Ян Тейлор – відомий юрист та аферист, за допомогою якого проведено безліч вкрай сумнівних махінацій. Насправді Забора й Тейлор у цій справі виступали «фунтами», натхненники «схеми» – зовсім інші люди. Однак перш ніж ми перейдемо до них, відзначимо, що S-Profit LTD «спливала» й в інших епізодах. Що не помітили правозахисники? Наприклад, 16 лютого минулого року S-Profit при досить сумнівних обставинах за безцінь купив у Міноборони Молдови три ЗРК С-125 «Нева M1», що викликало галас у тамтешній пресі. А в серпні того ж року ДП «Антонов», яке входить, як і «Укринмаш», до держкорпорації «Укроборонпром», укладало агентське угоду № 07-505-16 від 22.08.2016 з компанією S-Profit LTD, яка нібито матиме представляти інтереси підприємства при укладанні й реалізації договорів. А згадане ТОВ «Техімпекс» продовжує бурхливу діяльність, намагаючись продати армії раніше куплене у неї ж за безцінь. Тобто «прокладки» нікуди не делись, живуть і здравствують, навіть не змінивши вивісок.
Однак повернемось трохи назад. Аферу, за яку схопилась Amnesty International, спочатку крутили тогочасні керівники «Укринмаша» та «Спецтехноекспорту» Станіслав Хош та Євген Тришновський відповідно. Частину документів, хоч і не найкращої якості, досі можна знайти в мережі. Поза полем зору Amnesty International чомусь опинилась більш масштабна угода «Укринмаша» (мабуть, тому, що простим пошуком в інтернеті не вдалося її пов'язати з «гарячими точками»). А цю багатоходовку намагались здійснити в той же час, що й «суданську угоду». У лютому-березні 2014 року «Укринмаш» та «Спецтехноекспорт» за поданням Станіслава Хоша та Євгена Тришновського укладали контракт на поставку в Саудівську Аравію великої партії озброєння. Сума угоди – близько півмільярда доларів США. Номенклатура поставок – аж до танків, бойових броньованих машин та керованих ракет. Як і у випадку з поставками в Південний Судан, тут також фігурувала підставна фірма-прокладка. Угоду проводили через Triangle Group Incorporated, зареєстровану на території Об'єднаних Арабських Еміратів.
Те, що це компанія скоріше українська, ніж арабська, красномовно говорять документи, які потрапили в відкритий доступ. Її керівником указаний торговець металобрухтом із Запоріжжя Михайло Буянков. Ця угода теж ніби не склалась. Хоча, хто його знає – може, ситуацію переграли, і наша зброя таки розповзлась по Близькому Сходу дрібними партіями й, можливо, на адресу інших замовників. У контексті появи інформації про те, що українські постачальники брали участь у секретній програмі Пентагону з озброєння сирійських повстанців, це припущення виглядає цілком реалістично. Секретність передбачає використання підставних фірм, а наші озброєнські корупціонери саме на них і заробляють.