Потреба у невідкладному створенні в Україні Антикорупційного суду підтвердилась скандальною ситуацією з невдалою спробою Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури продовжити запобіжний захід народному депутату України Борису Розенблату. Як відомо, 13 липня 2017 року цьому народному обранцеві генеральний прокурор повідомив про підозру в отриманні неправомірної вигоди в розмірі 200 тисяч доларів США з рук агента НАБУ та у складі організованої групи. Якби генеральний прокурор мав елементарні знання в галузі права на рівні середньої школи, він би ніколи цю підозру не підписав. Адже якщо людина бере гроші з рук агента правоохоронного органу, до кримінальної відповідальності має притягуватись лише сам агент та його начальник. На цей випадок у Кримінальному кодексі України передбачена стаття 370, санкція якої встановлює покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
Тим не менш, попри очевидну відсутність ознак злочину в діях Розенблата, слідчий суддя Солом'янського районного суду спочатку задовольнив клопотання детектива НАБУ та обрав Розенблату запобіжний захід – заставу в розмірі 7 млн грн., зобов'язання носити електронний браслет, не відлучатися з Києва та Житомира без дозволу слідчого, здати всі закордонні паспорти, утримуватися від спілкування з нардепом Максимом Поляковим та іншими фігурантами в кримінальному провадженні – на строк до 17 жовтня 2017 року. Незадовго до закінчення цього строку детектив НАБУ подав до суду клопотання, погоджене з прокурором САП, про продовження строку запобіжного заходу, а генеральний прокурор підписав нову підозру Розенблату, вилучивши всі згадки про організовану групу. Зміна підозри була спричинена тим, що кримінальне провадження щодо охоронців Розенблата, які безпосередньо отримали гроші для свого шефа з рук агента НАБУ, довелось закрити через явну провокацію хабара.
Відтак підлягала перекваліфікації й підозра самому «керівнику злочинного угруповання», хоча насправді провадження мало бути закрито й щодо Розенблата, але Луценкові ніхто не наважується про це сказати. А далі в Солом'янському райсуді, де суддя Бобровник розглядав клопотання про продовження Розенблату запобіжного заходу, трапився скандал – виявилось, що детектив НАБУ в своєму клопотанні послався не на змінену підозру, щойно вручену Розенблату, а на стару, яка вже втратила силу. За таких обставин Спеціалізована антикорупційна прокуратура мала б відкликати з суду клопотання та внести нове, виправивши помилку. Інакше суддя зобов'язаний у задоволенні клопотання відмовити. Натомість прокурори вперлись і стали доводити, що нічого страшного не трапилось, а повідомлення про підозру – то чиста формальність, на яку можна й не звертати уваги. Захист, зі свого боку, став наполягати на зміні підсудності та засипати суд заявами про відводи. Доки Холодницький та Ситник знайомились з Кримінальним процесуальним кодексом України, а суддя Бобровник засідав у нарадчій кімнаті, сплинув строк запобіжного заходу, обраний Розенблату.
Тепер його продовжити взагалі неможливо – можна лише обирати запобіжний захід по-новій, якщо буде відповідне клопотання до суду. Тому електронний браслет з Розенблата вже знятий, а найближчим часом йому мають бути повернуті закордонні паспорти та застава. А якби суддя Бобровник працював не в Солом'янському райсуді, а очолював би Антикорупційний суд, то хіба став би він озиратись на якийсь там закон чи витрачати час на усамітнення в нарадчій кімнаті? Можна не сумніватись, що в такому разі ніякі формальності не стали б на заваді вчасному задоволенню клопотання НАБУ про продовження Розенблату строку запобіжного заходу. Тож перед Україною стоїть питання вибору подальшого шляху державотворення – або для судді Бобровника буде створений окремий Антикорупційний суд, незалежний від Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України, або Ситнику й Холодницькому доведеться вчити КПК. Звісно, краще створити новий суд.