Чому НАБУ досі не має методів проти заступника голови «Укртранснафти» Андрія Пасішника та його впливових покровителів, а його справа вже півтора року висить у суді? Тому що розміри найбільших хабарів меркнуть на тлі колосальних надприбутків, які отримують українські корупціонери внаслідок «розпилу» бюджетних коштів через банківські афери або тендерні махінації. А ось ризик бути спійманим з поличним там на порядки нижчий, ніж під час передачі конвертів або портфелів із готівкою. Власне, в Україні так і не був засуджений жоден тендерний «комбінатор» — і навряд чи справа Пасішника дасть цьому поштовх.
Ця історія розпочалася 3 лютого 2016 року, коли тогочасний міністр економічного розвитку та торгівлі Айварас Абромавічюс написав заяву про відставку через тиск, який на нього здійснювався. За словами самого Абромавічюса, цей тиск здійснювали на нього Андрій Пасішник та заступник голови фракції БПП Ігор Кононенко з метою призначення Пасішника заступником міністра. Однак попри подану заяву Абромавічюс продовжував роботу на посаді міністра аж до відставки всього уряду Яценюка 14 квітня 2016 року — тому його заяву можна було розглядати радше як політичний епатаж.
Тим не менше його слова не були порожнім звуком: 24 лютого 2016 року НАБУ відкрило кримінальне провадження за статтею 344-1 КК України (втручання в діяльність державного діяча). Однак справа спочатку захромала через відсутність достатньої доказової бази. Як докази були лише заяви самого Абромавічюса та скриншоти його телефонного СМС-листування з Пасішником, виложені в інтернеті нардепом Сергієм Лещенком. Інший фігурант справи, Ігор Кононенко, одразу почав заперечувати всі звинувачення. До того ж за своїм статусом (друг і партнер президента) він поки що є «недоторканним» для українського правосуддя. Фактично тоді ця справа перейшла в площину політичної боротьби між «Народним Фронтом», який намагався утримати за собою Кабмін, та президентською «Солідарністю», яка прагнула посадити в крісло прем'єра Володимира Гройсмана. Тому після відставки уряду Яценюка, до команди якого входив Абромавічюс, вплив «Народного Фронту» впав настільки, що справа просто зависла. Її реанімували лише у вересні 2017 року, і багато хто визнає, що це пов'язано з розгорнутою атакою різних політичних сил на команду Порошенка.
І все ж таки за всією цією політикою криється реальна, поистине жахлива корупція. І йдеться не про хабарі в тисячі чи навіть мільйони, а про багатомільярдні схеми та тендери.
Дивна річ, але в інтернеті неможливо знайти не лише детальної біографії колишнього заступника голови правління «Нафтогазу», але навіть дати та місця його народження. Для чого така конспірація, можна лише здогадуватися. Тому SKELET-info довелося «пробивати» можливі варіанти за відкритими базами даних, які видали такий результат: Андрій Петрович Пасечник народився (можливо) 12 лютого 1981 року в селищі Лошкаревка Нікопольського району Дніпропетровської області. Підкреслимо: дані не стопроцентні, оскільки Андрій Петрович чомусь приховує свій вік та місце народження, та й своє прізвище «українізував» на Пасішника. Після закінчення хіміко-технологічного технікуму в Дніпродзержинську Андрій Пасішник отримав роботу в компанії «Укртатнафта», одночасно продовживши навчання в Українському державному хіміко-технологічному університеті в Дніпропетровську.
До 2009 року він уже очолював відділ контролю якості палива в мережі АЗС «УТН-Схід». Судячи з кар'єрного зростання, Пасішник був у хорошому розумінні у керівництва. За інформацією джерел, у нього був певний покровитель, який працював начальником у структурах «Укртатнафти» (можливо в правлінні Кременчуцького НПЗ) і був пов'язаний з бізнесом «УТН-Схід», який і влаштував туди свого протеже. Додамо трохи пікантності: компанія «УТН-Схід» була створена у 2002 році ТОВ «ВИКОЙЛ» та ТОВ «Схід», за якими стояли «донецькі». А саме: Ігор Філіпенко, Микола Гавриленко, пов'язаний з ними Андрій Адамовський, з яким розпочинав свій бізнес нинішній «вирішувач президентської сім'ї» Олександр Грановський, нині покійний Жиган Такташев, живий і здоровий Ринат Ахметов, Татяна Бахтеєва та її зять Тимур Валітов. З 2005 року мережа «УТН-Схід» продавала паливо Кременчуцького НПЗ, який належав «Укртатнафті». Однак крім цього, через мережу реалізовувався й «лівий» бензин невідомого походження, який не відповідав жодним ГОСТам — і цей «ослиний мочі» ніяк не міг пройти повз головного контролера якості «УТН-Схід» Андрія Пасішника.
Тобто він був частиною цієї схеми, сумлінно виконуючи розпорядження своїх боссів. Про таких услужливих менеджерів корупціонери та аферисти можуть лише мріяти — видимо це було запорукою успішної кар'єри Пасішника. Але після того, як олігарх Коломойський прибрав до рук ОАО «Укрнафта» (за допомогою його голови правління Ігоря Палиці), він отримав і контроль над компанією «Укртатнафта» — почавши витісняти з неї татарсько-російську «Татнефть». Після цього у 2009 році між «Укртатнафтою» та «УТН-Схід» стався конфлікт із судовими засіданнями, а у 2010 році мережа АЗС продалася компанії ТНК-ВР і згодом змінила бренд на «Формула». Тоді ж Пасішник залишив свою посаду і пішов працювати головою Комітету захисту прав споживачів нафтопродуктів України. Можна лише здогадуватися, хто міг влаштувати на цю ключову посаду людину, яка була причетна до торгівлі «кустарним» бензином! Але зате добре зрозуміло, чому Андрій Пасішник знайшов свою наступну роботу саме в компанії «WOG» («Західна нафтова група»), яка належала бізнесменам Степану Івахіву, Ігорю Єремєєву, Сергію Лагуру та Петру Димінському.
Адже бензин із заправок «WOG» теж часто мав вкрай низьку якість — і кому ж було гасити всі ці скандали, як не главі Комітету захисту прав споживачів нафтопродуктів?! Ось так Андрій Пасішник і зблизився з «воговською четвіркою», причому настільки, що спочатку отримав керівну посаду у фірмах «ВОГ-Ритейл» та «Золотий екватор» — відповідно, власниці та управління мережею АЗС «WOG», а потім став офіційним помічником народного депутата Ігоря Єремєєва. Знову ж таки, Ігор Єремєєв обрав собі помічника буквально за спеціальністю, тому що в Раду він прийшов заради одного — отримання доступу до багатомільярдних тендерів на поставку палива держустановам та установам. Лише у період з 2011 по 2014 рік компанії групи «Континіум» (Єремєєв, Івахів, Лагур, Димінський) отримали кілька сотень тендерів на суму понад 17 мільярдів гривень (2,1 мільярда доларів). Ось усіма цими тендерами й доводилося займатися ефективному менеджеру Пасішнику!