Коли лідер Радикальної партії Олег Ляшко задекларував одразу три виграші призів від «Української національної лотереї» на загальну суму близько 570 тис. грн., це викликало посмішки та підозри у корупційних схемах. Проте в лотерейному бізнесі існують набагато глибші проблеми, пов'язані з політикою, які можуть коштувати країні, серед іншого, й едва розпочатого позитивного інвестиційного іміджу.
Олег Ляшко — далеко не перший народний депутат, який декларує виграші від лотерей як джерело доходів. Публічно він заявляв, що робив ставки на спорт — нібито ставив на перемогу «Шахтера» та «Ліверпуля». Однак перевірити це неможливо, оскільки жодних підтверджувальних документів «радикал» не надав.
Аналогічно його колега по фракції Алексій Ленський, який за 2016 рік також задекларував близько 560 тис. грн. виграшів. Щодо його перемог у ЗМІ чомусь виникало набагато менше питань. Загалом кількість чиновників, які вказали якісь призи або виграші в лотерею в системі розкриття електронних декларацій, перевищує 10 тисяч. Наприклад, депутат селищної ради на Тернопільщині задекларував 274 тис. грн. виграшу в «УНЛ», а чиновниця Департаменту внутрішнього аудиту МВС не постеснялася внести в декларацію приз у 5,9 млн грн. поряд з подарунком від сина на 1,2 млн грн.
Очевидно, що головна лазівка, якою користуються декларанти, щоб «відмити» частину нелегальних доходів через нібито виграші в лотерею — це майже повна безконтрольність останніх з боку влади. Ніхто точно не скаже, скільки було продано білетів, скільки було зроблено ставок на спорт або виграно грошей. Відповідно, при такій «свободі» досить складно розраховувати й на прозорі відносини з бюджетом. Незважаючи на те, що у всьому світі лотереї є вагомим джерелом фінансування соціальної та спортивної інфраструктури, в Україні їх розглядають не більше ніж як тіньову схему заробітку для обраних чиновників, наближених до влади.
Попитки отримати щось у бюджет від лотерейних компаній — дуже робкі. На минулому тижні Верховна рада прийняла в першому читанні проект бюджету на 2018 рік. У проекті окремим рядком у дохідній частині зафіксовані доходи від видачі ліцензій на проведення лотерейної діяльності. У документі фігурує сума близько 350 млн грн. Мінфін уже давно виклав у відкритий доступ проект рішення Кабміну про затвердження ліцензійних умов для операторів ринку, тому нескладно підрахувати, що держава розраховує у 2018 році видати «аж» цілих 2 ліцензії. Справа в тому, що згідно з цим розпорядженням, фіксована ціна однієї ліцензії становитиме 100 тис. прожиткових мінімумів, тобто приблизно половину від 350 млн грн. Нефіксовану частину плати — прив'язану до кількості точок продажу — планують з 2018 року виділяти місцевим бюджетам. Це зафіксовано в проекті змін до Бюджетного кодексу, які депутати також прийняли «в пакеті». Цікаво, що в пояснювальній записці до проекту головної кошторисної смети країни як доходи від лотереї фігурує цифра 1,9 млрд грн.
Це лише за ліцензії, без урахування податку на прибуток, ПДФО та військового збору, який буде сплачений як з доходів операторів, так і з виграшів. Очевидно, що різниця між 1,9 млрд та 350 млн — це «задабрювання» місцевих чиновників, щоб вони не надто обурювалися появою нових «кіосків» лотерей у їхньому місті. Поява в проекті бюджету конкретних цифр може означати лише одне: ліцензійні умови, які лежали «під сукном» з весни 2017 року, нарешті можуть бути прийняті вже найближчим часом. При цьому потрібно нагадати, що Антимонопольний комітет України не узгодив ці умови, вбачаючи в них ознаки антиконкурентної дискримінації (обмеження кількості учасників, які підпадають під умови). Більше того, лише в вересні АМКУ ініціював масштабне дослідження проблематики. Якщо ж ліцензійні умови будуть прийняті Кабміном без узгодження з АМКУ, таке постановлення може бути легко оскаржено в суді, тим самим ринок буде ввергнений у юридичний тупик.
Розставлення сил на ринку лотерей, в принципі, загальновідоме. Поки ліцензії працювали, їхніми власниками були чотири гравці — державний «Ощадбанк», «Патріот», «М.С.Л» (колишня «Молодьспортлото») та «Українська національна лотерея».
«Ощадбанк» власні лотереї ніколи не випускав, оскільки Нацбанк вважає це ризиковим бізнесом. Водночас у період пізнього Януковича (а потім і в першому уряді Арсенія Яценюка) під «крилею» «Ощада» планувалося об'єднати всіх операторів і створити єдиний державний механізм роботи лотерей. Щодо приватних компаній, то ситуація також неоднозначна. До недавнього часу «Патріотом» володів російський підприємець Олег Бойко, але два роки тому всі акції викупив екс-голова правління «Ощадбанка» Олександр Морозов. «М.С.Л.» — найстаріша лотерейна компанія, заснована на базі радянського «спортлото». Її засновник — громадянин Кіпру Маркос Шіапаніс, якого лотерейний функціонер з багаторічним стажем Георгій Ложенко (вихідець з того ж «спортлото») залучив як стратегічного інвестора на початку 2000-х.
Найбільш агресивним — і при цьому найменш прозорим гравцем ринку сьогодні є «Українська національна лотерея». Зараз формально компанія належить кіпрському офшору Efamiando Holdings Limited, засновниками якої, у свою чергу, значаться «секретарські» компанії Dadlaw Nominees та Dadlaw Secretarial. Кінцевим бенефіціаром в українському реєстрі є велотренер з Тернополя Роман Зень. Однак за інформацією ЗМІ він лише вітрина. Це підтверджує той факт, що мати цього «мільйардера» ще недавно судилася з Пенсійним фондом за копійчану пенсію, а журналісти, які приїхали в Тернопіль, виявили, що дитина Романа ходить у звичайний садок, а сам він живе в найпростішій «панельці» в спальному районі міста.
Головними акціонерами «УНЛ» називають народних депутатів Олександра Третьякова та Глеба Загорія, а також екс-голову Фонду державного майна Ігоря Білоуса та екс-голову Адміністрації Президента Бориса Ложкіна. Не всі вони висловлювалися з цього приводу публічно. Наприклад, Борис Ложкін відкинув таку інвестицію. А ось Олександр Третьяков був більш красномовний — коли в офіс «УНЛ» на вулиці Шумського на столичних Березниках спочатку ворвалися титушки, а потім і СБУ (формально це було «накриття» нелегального пункту обміну валют, але навіщо зі спецслужбами?) — народний депутат особисто прибув на місце події. А коли йому задавали прямо питання — чому? — «включав дурочку».
До згаданого вище обшуку СБУ саму «УНЛ» вже розривав внутрішній корпоративний конфлікт. За формальне право власності змаганнями були Сергій Пиндич та швейцарець Пітер Шетті. Чуть раніше в реальних власниках фігурував і власник «Мостобуда» нардеп Володимир Продивус. За легендою, всі вони, як і ще більш ранні партнери засновника компанії, почесного консула Філіппін Валерія Коваленко, намагалися «відібрати» компанію. Однак по факту це нібито вдалося лише новим партнерам Коваленко на чолі з Третьяковим та Загорієм. Зміна вивіски на тернопільського велотренера стала жирною крапкою в заплутуванні слідів і витісненні попередньої команди зі структури власності «УНЛ».
У декларації Третьякова та Загорія, звісно, немає жодних натяків на «УНЛ» або пов'язані з нею компанії. Однак навіть якби формально вони фігурували в засновниках, Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) навряд чи відреагувало б на це належним чином. Наприклад, два попередні майнові скандали — навколо багатомільйонної яхти та квартири в Ізраїлі — сійшли Третьякову з рук. І це незважаючи на те, що ЗМІ публікували незаперечні за суттю докази: розпечатки рахунків за штори та меблі, гнівні листи управдома на адресу квартири 1701-1702 по вулиці Ha-Yarhon, будинок 19 у Тель-Авіві, де Третьяков місяцями не платив за комунальні послуги. Представником інтересів народного депутата щодо придбання та облаштування квартири в престижному районі столиці Ізраїлю загальною вартістю близько 7 млн доларів США з ремонтом був його помічник — а в той час ще й голова Святошинської РДА м. Києва Володимир Каретко. Платежі проходили через дві офшорні компанії з Британських Віргінських островів — Dertus Finance Group LTD та Structure One.
Якщо не вдаватися в деталі цієї справи, а також історії з яхтою Marina Wonder за 3,5 тис. євро на добу — у цивілізованій країні вони напевно давно б підвели члена парламенту як мінімум під пояснення походження власних «запасів». Але не в Україні. НАЗК не знайшла жодних ознак порушень з боку депутата, незважаючи на те, що оприлюднені документи прямо вказували на його причетність до заоблачних видатків. Відповідно, розуміючи політичну розстановку сил у країні, складно припустити, що відомство Наталії Корчак помітить хоч одну незаконну трансакцію.
Почему ми приділяємо стільки уваги «УНЛ» та особисто Третьякову? Справа в тому, що в останні кілька років компанія серйозно розширила мережу своїх закладів: кіоски та зали ігрових автоматів під виглядом продажу електронних лотерей під різними брендами компанії («Фаворит-спорт», «Національна лотерея», «Кено» та ін.) з'явилися майже в кожному кварталі у великих та середніх містах. Водночас два інші оператори почали згортати мережі. Фактично йдеться про повільне гібридне рейдерство, яке реалізують власники «УНЛ» завдяки указу Президента, а також силовим акціям своїх прихильників. Поступово точки «М.С.Л.» та «Патріота» закриваються, а на їхньому місці з'являються точки «УНЛ» та її брендів.
Причина — у санкціях, які наклав Президент своїм указом на «Патріот» та «М.С.Л.», звинувачуючи в пособництві агресору через акціонерів. Зокрема, «Патріоту» вменяли зв'язки з Олегом Бойко, а «М.С.Л.» — підконтрольність російській «Альфа-Групп» через дочірні компанії з управління активами, а також через кредитні лінії від цієї установи. При цьому внесення в санкційні списки проходило безпідставно, фактично лише за словами чиновників. Наприклад, щодо «М.С.Л.» таку заяву робив міністр фінансів Олександр Шлапак — прямо зацікавлена в усуненні компанії з ринку людина, оскільки Мінфін неодноразово збирався монополізувати ринок через «Ощадбанк».
Ключовий акціонер «М.С.Л.» Шіапаніс та Президент компанії Ложенко відзначають, що не мають жодного відношення до «Альфа-Групп» крім кредиту, який брали в «Альфа-Банку» ще на початку 2010-х. Саме тому Шіапаніс від себе особисто потребував через суд надати йому факти співробітництва зі країною-агресором, щоб особисто покарати його. Однак жоден орган не міг дати внятної відповіді, у чому ж полягала «допомога» «М.С.Л.» терористам. Більше того, в СБУ пообіцяли, що будуть клопотати про зняття санкцій з «М.С.Л.», оскільки перевірка, проведена спецслужбами, не виявила жодних секретних матеріалів та підстав для внесення в санкційний список.
Більше того, затягує розгляд справи «М.С.Л.» і судова система. Так, Вищий адміністративний суд України шість (!) разів переносив засідання, нібито апелюючи до наявності в матеріалах слідства державної таємниці та необхідності розглядати справу в секретних умовах. Однак станом на листопад 2017 року рішення по суті — про відсутність яких-либо доказів підстав для внесення в санкційний список — так і не було винесено. А в цей час нішу, яка звільняється після «М.С.Л.» та «Патріота», займає «УНЛ». При чому робить це досить агресивно.
Крім санкцій та вже описаного на самому початку «розкладу» на видачу всього двох ліцензій (одна «Ощаду», одна «УНЛ») у проекті бюджету на 2018 рік, компанії УНЛ на руку зіграли й погроми офісів «М.С.Л.» представниками «Національного корпусу». Можна припустити, що їхній прихід під ці заклади не випадковий. «Національним корпусом» керує народний депутат Андрій Білецький. Відомо, що раніше він фігурував у ЗМІ як член неформальної групи «Ми — киян». Її перші борди та листівки з'явилися в столиці ще напередодні дострокових виборів 2014 року — тоді в цих матеріалах йшлося виключно про досягнення та добродійність Олександра Третьякова — підприємця та одного з «близьких друзів» президента Віктора Ющенка.
Третьяков балотувався за мажоритарним округом у столиці й благополучно виграв кампанію. Тепер очолює комітет ВР з питань ветеранів та інвалідів. У 2015 році перед виборами в місцеві ради «Ми — киян» перефарбувалися з червоно-білих (які вказували на те, що це сателіти «БПП-Солідарності») на сине-жовті кольори. Крім Третьякова, у листівках також з'явилася політінформація про досягнення Глеба Загорія (співвласник фармацевтичної фірми «Дарниця», член комітету ВР з питань ветеранів та інвалідів) та Андрія Білецького, а також полку «Азов», який згодом став основою для формування партії «Національний корпус».
На відміну від кампанії 2014 року, жодних особливих результатів на виборах 2015 року «Ми — киян» не добилися, якщо не рахувати проходження в Київраду кількох помічників нардепів. Тим не менше, союз навряд чи можна вважати ситуативним. Комітет Третьякова — ключовий для вирішення питань ветеранів АТО. Крім того, саме на території 219-го виборчого округу, за яким пройшов у Раду Третьяков, знаходиться завод «АТЕК» (відомий у народі як «Червоний екскаватор»), де полк «Азов» розмістив свою тренувальну базу й цех з переобладнання військової техніки.
Проект «Ми — киян» був офіційно закритий влітку 2017 року, про що заявляв особисто Третьяков. Таким чином, участь саме «Нацкорпусу» в погромах «М.С.Л.» — прямого конкурента «УНЛ», яка має відношення до Третьякова — логічне продовження історії про неконкурентне середовище для бізнесу в Україні.
Згідно з останнім «санкційним» указом Президента, санкції, накладені на «М.С.Л.» та «Патріот», діятимуть до квітня 2018 року. Про готовність уряду піти на неправові методи монополізації ринку в інтересах одного сумнівного гравця можна буде судити за тим, які зміни претерпить стаття про доходи від ліцензій на лотерейний бізнес у проекті бюджету 2018 до другого читання. Про готовність конкурентів «УНЛ» відстоювати свою правову позицію — за рішучістю в питанні оскарження незаконних ліцензійних умов, а також змін до Держбюджету.
Президент «М.С.Л.» Георгій Ложенко заявив, що у 2014–2017 роках компанія планувала сплатити в бюджет близько 10 млрд грн. податків. Однак через санкції та неможливість ведення господарської діяльності цим планам поки не судилося здійснитися. По факту вдалося сплатити всього 700 млн грн. А ось від заміщення точок продажу МСЛ точками конкурента заміщення в бюджеті поки не відбувається.
«Не думаю, що ці гроші полетіли на Місяць. Вони знаходяться в країні, просто мають іншу іпостась. Уявляєте, якби нас не тиснули й МСЛ згенерувала б стільки грошей у держбюджет, а інша компанія дала б лише 50 млн, були б питання до останньої компанії? Звісно. Тому й прибирають еталон з ринку якомога швидше. Не хочуть прозорості», — вважає Г. Ложенко.
Аналогічні оцінки потенціалу бюджетних платежів для ринку лотерей дає й голова профільного комітету ВР з інформатизації та зв'язку Олександр Данченко. «Якщо зробити лотерейний бізнес і беттинг прозорим та чесним, це 6–7 млрд грн на рік у бюджет. Потрібна політична воля створити прозору централізовану систему контролю лотерей. У всьому світі лотереї — не азартний бізнес, а основний засіб фінансування культури та спорту…. У нас в Україні цей ринок повністю непрозорий і держава нічого не робить, щоб він став прозорим», — сказав нардеп.
За його даними, за 9 місяців поточного року лотерейні компанії сплатили в бюджет всього 80 млн грн.
Почему уряд в Україні так впертого відмовляється від коштів, які лотерейний бізнес у всьому світі спрямовує на будівництво культурних та спортивних об'єктів, на розвиток інфраструктури та туристичної привабливості країни? Відповідь проста: виводити гроші на покупку особистих вілл, квартир, яхт та літаків за рахунок монополізації ринку набагато приємніше, ніж витрачати їх на підвищення добробуту співвітчизників. На жаль, про який-небудь інвестиційний клімат та залучення в країну іноземних інвестицій не може бути й мови, поки гібридні рейдери, маючи прикриття на самій верхівці влади, отримують корупційну ренту з усього українського народу.