Про те, що Святослава Вакарчука готують до запуску у велику українську політику, відомо давно. Цієї осені він перебуває у Стенфордському центрі з питань демократії, розвитку та утвердження верховенства права — одночасно навчається та читає лекції іншим. У 2015 році він уже брав участь у подібній програмі Єльського університету. Це забавно, оскільки в Україні Вакарчука-політика досі ніхто не знає. Звісно, знають про його вхід до Верховної Ради у 2007 році, з якої він вийшов швидше, ніж за рік. І це, мабуть, найбільш виразний політичний акт музиканта. Що думає Святослав Вакарчук щодо найгарячіших питань поточної порядку денного в Україні та світі, нам невідомо. Проте він у своєму твіттері підтримав медичну реформу, створення Антикорупційного суду та привітав з Днем захисника Отечества тих, хто його захищає.
Медійно-політична активність на рівні малопросунутого користувача соцмереж та не найуважнішого й дуже віддаленого спостерігача суспільних процесів на батьківщині. Але тоді з'являється всеукраїнське соціологічне дослідження, проведене силами одразу чотирьох компаній — «Соцісом», КМІС, «Рейтингом» та Центром Разумкова, і в ньому не просто згадується Вакарчук як можливий кандидат у українські політики взагалі, а одразу на посаду президента. І за опитуванням він займає третє місце у рейтингах, слідом за головною парою Порошенко-Тимошенко. Відрив від діючого гаранта смішний: серед усіх опитаних 9,8% бачить Петра Порошенка переможцем президентських виборів, якби вони відбулися найближчої неділі, а Святослава — 7,4%. Юлія Тимошенко й зовсім поруч: у неї 8,8%. Зрозуміло, коли йдеться про визначених і тих, хто точно піде голосувати, там розрив зростає на користь ветеранів української політики, вони якось все-таки встигли обзавестися ядром прихильників, але й тут Вакарчук не йде з третьої позиції: 16,1% у голови держави та БПП, 14,4% у керівниці «Батьківщини», а у лідера «Океану Ельзи» — 12,1%.
При цьому зверніть увагу: Петро Олексійович, не покладаючи рук, перерізує стрічки на нових об'єктах, підписує важливі державні документи, пожимає руки іноземним делегаціям, Юлія Володимирівна не зникає з інформаційного простору, а Святослав Іванович взагалі не з нами, навіть концерти заради американської навчання відклав, при цьому рейтинг якої висоти досяг. Що ж буде, коли він повернеться, заспіває-заговорить, як його навчили за океаном мудрі вчителі? З певною долею ймовірності нічого не станеться. Не можна в людині включити політика, наче за клацанням перемикача, після закінчення навчального семестру. Якби Вакарчук був за суттю своєю політичною істотою, у найкращому розумінні, він не дав би нам цього не помітити за ці найважчі в сучасній українській історії роки. Поки ми тут з вами на землі барахтаємося між надією та відчаєм, Славик десь вічно «на небі» намагається пояснитися з якоюсь дівчиною, що розриває йому серце. Багатьом подобається, комусь подобається дуже, при цьому Вакарчук, без жодного сумніву, щирий патріот, що ніяк не перетворює його не те що на державну фігуру — навіть звичайний політичний активіст не виходить.
Коли він почне регулярно висловлюватися щодо гострих проблем, банальність манер і суджень співака, який ніколи до цього не дивував нешаблонним мисленням і сміливою поведінкою, багатьох розчарує. І тим не менше Вакарчук — це серйозно. Саме тому, що люди готові віддавати свої голоси новій людині в цьому набридлому рейтинговому списку просто через її новизну. Ну, зрозуміло, що це новизна широко відомої й загалом позитивно сприйманої фігури національного масштабу. Не діями — одною присутністю поруч він відсуває одних кандидатів і сильно стискає інших.
Значить, так можна? Значить, якби на його місці опинилася справді цікава й енергійна політична фігура, хай навіть без музичного слуху, результат може сильно всіх здивувати. «Значить, — можливо, подумав хтось, дивлячись на результати опитування, — потрібно ризикувати». Леонід Швець, спеціально для «Слова і Дела»