Непомітний заступник голови АП Горащенков у ручному режимі, через SMS, без будь-яких документів керує діяльністю НАЗК. Це лише вершина айсберга, яка стала відома. Проте все це середовище на Банковій займається тим самим — ручним і абсолютно незаконним управлінням усіма інституціями країни, від Кабміну до останньої райради. При тому, що АП як організація має статус «консультативного та допоміжного» органу. Тобто жодної законної діяльності, крім прес-служби та патронатної служби, за АП не закріплено. І тим не менше — саме АП практично керує країною.
Горащенков командував НАЗК, Ложкин потрапив на тому, що тиснув на Абромавичюса, вимагаючи потрібних йому призначень. Ми шукаємо беззаконня скрізь, але не бачимо його на самому верху, хоча воно особливо й не приховується. Навіщо цей орган? Про його роль в історії України говорить список керівників АП. Це суцільно унікальні негідники, на яких клейма негде ставити. Табачник, Кушнарьов, Литвин, Медведчук, Льовочкін, Клюєв… Навіщо ми утримуємо цей орган, який створений був виключно для корупції? Може, варто його ліквідувати й тим самим трохи «каструвати» Президента та створити йому умови для нормальної представницької роботи? Нинішній глава АП — Райнін, особистість досить сіра й хитра. Він був узятий в АП як фахівець з документообігу, а коли Ложкин відчув, що запахло жареним — став «фунтом» на посаді голови АП. Але набагато цікавіший його попередник — Борис Ложкин.
Як ви думаєте, про кого це? «Заслужений журналіст України (2008). Кандидат філологічних наук. Лауреат всеросійської премії «Найкращий медіа-менеджер Росії». У 2013 році удостоївся почесної грамоти Ради Федерації Росії за великий внесок у розвиток засобів масової інформації в Україні та зміцнення добросусідських відносин між Росією та Україною. У цьому ж році увійшов у Топ-30 найвпливовіших медіа-менеджерів СНД.» Так, це про Бориса Ложкина. «Потрібну» людину для будь-якої влади. За Януковича він услужливо працював на задушенні української преси в інтересах Януковича, Курченка та власної кишені. І був найкращим другом кремлівських пропагандистів. Що, до речі, передбачає неминучі тісні контакти з російськими спецслужбами. За Порошенка Ложкин очолив адміністрацію президента й займався на цій посаді тим самим «керуванням країною в ручному режимі» й в інтересах знову ж таки власної кишені. Згадаймо показову історію з Абромавичусом. 20 листопада 2017 року під час дачі показань у суді екс-міністр Абромавичус заявив, що 1 лютого під час наради зі спецзв'язку особисто йому телефонував Ложкин. «1 лютого, близько 16 години… по спецзв'язку телефонував Ложкин.
Розмова стосувалася кадрових рішень. Зрештою він дав зрозуміти, що Адміністрація хоче, щоб я призначив, зокрема, Андрія Пасішника на посаду заступника міністра. Я намагався апелювати, що такими методами людей не призначаю на такі важливі посади, що це повністю суперечить моїй кадровій політиці. На що мені було сказано, що це доведеться зробити. Зрештою я попросив звільнити мене з займаної посади тому, що такі, в принципі, силові методи ніякого стосунку до реформ не мають», — заявив Абромавичус. Нині Борис Ложкин пішов у тінь і подібно до Каськіва очолює якусь Національну інвестиційну раду, яка, природно, жодних інвестицій в Україну так і не залучила. За відомостями наших джерел, насправді Ложкин займається виключно обслуговуванням активів Петра Порошенка, передусім тих, що знаходяться в офшорах. І робить він це за допомогою свого давнього покровителя й можливо родича — Геннадія Боголюбова та його крадійського зятя Дмитра Чернявського. Останній, до речі, нещодавно знову став фігурантом кримінального розслідування щодо розкрадання бюджетних коштів під час підготовки «Євро-2012».
До того ж, у самого Ложкина справи обстоять не краще. Мало того, що його прізвище спливло в документах «Панамалікс», але й правоохоронні органи Австрії нині розслідують обставини продажу Ложкиним «Українського медіахолдингу» у 2013 році. Ложкина підозрюють у фіктивних угодах та відмиванні грошей. Фактично, за кордоном Ложкин уже потрапив у розряд «українських мафіозі» вищого ешелону. Але й в Україні правоохоронці, при бажанні, могли б висунути Ложкину чимало звинувачень. Нагадаємо детально. Глава Адміністрації Президента, який закликає всіх жити по-новому, використовував, щоб не платити податки в Україні, багатоступеневу схему з офшорними компаніями. Отримавши від продажу бізнесу «гроші Курченка», пан Ложкин повинен тепер довести, що ці гроші не отримані злочинним шляхом, а купівля-продаж бізнесу не були їх легалізацією. «Я завжди хотів стати мільярдером. І я ним стану» — ці слова належать нинішньому голові Адміністрації Президента Борису Ложкину, правій руці Президента Петра Порошенка. Він сказав це в інтерв'ю журналістам 7 червня 2013 року.
Психологи кажуть, що іноді бажання стати багатим штовхає людей на крайньо необдумані вчинки. І ось рівно через тринадцять днів, 20 червня 2013 року інформаційний простір України облетіла сенсаційна новина: засновник і власник другого за величиною українського медіахолдингу Борис Ложкин продає справу всього свого життя. Покупець — одіозний олігарх, якому подобалося, коли його називали «вундеркіндом» — Сергій Курченко.
Яка була ціна продажу? Прямих даних немає. Але, зіставляючи свідчення Курченка й Ложкина, можна зрозуміти, про що йдеться. Ось в одному з інтерв'ю Ложкина запитують: — У квітні цього року ви говорили, що оцінюєте свій бізнес у 450–500 мільйонів доларів… І він відповідає так: — Можу сказати, що моє уявлення про оцінку компанії виявилося досить близьким до того, якою була сума угоди. Тобто Ложкин натякав, що отримав від продажу майже 400, а за експертними оцінками, близьку до 340 мільйонів доларів суму. Інша сторона договору купівлі-продажу, тодішній олігарх «Сім'ї» Курченко, у ті дні теж висловився з цього приводу. Розмовляючи з ним, журналіст із здивуванням відзначає, що пан Курченко витратив на придбання в поточному році майже мільярд доларів. Курченко не погоджується, він починає перелічувати свої покупки й називає вголос їхню ціну. Коли йдеться про бізнес Ложкина, Курченко, описуючи операції з ним, робить висновок: «Отже, Український медіа-холдинг — близько 170 мільйонів доларів». Зіставивши показання покупця й продавця, отримуємо суму від 170 до 340 мільйонів доларів.
Угода про продаж підписана в середині 2013 року й завершена в кінці цього ж року — це підтвердили обидві сторони. Таким чином, продаж відбувся, гроші були сплачені. Якби це була стандартна угода між двома підприємцями, ми б ніколи не торкалися минулого. Однак Ложкин нині — глава Адміністрації Президента. Того самого Президента, який оголосив новий курс — на життя в новій країні. Чесній, прозорій, некорупційній. Де всі платять податки.
Чи сплатив Борис Ложкин, права рука Президента, податки з доходів у описаних операціях? Офіційним шляхом отримуємо на основі запиту декларацію пана Ложкина. І — здивуванню немає меж: у декларації не вказані очікувані доходи від продажу. На нашу просьбу офіційно прокоментувати угоду з продажу пан Ложкин не відповів — видимо, не очікував, що у кого-небудь такий вопрос виникне. Це дозволяє зробити два припущення, і кожне з них, видимо, буде неприємним для пана Ложкина. Перше: нинішній глава Адміністрації Президента, використовуючи певну схему, зумів уникнути сплати в Україні сотень мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб. Або… Борис Ложкин не отримував доходів від продажу, а лише напустив туман людям у очі, щоб приховати якусь схему легалізації доходів Курченка, отриманих ним сумнівним способом. «Це одна з найбільших і наймасштабніших угод на українському ринку», «угода з UMH є зразком європейських і навіть світових стандартів», «публічність угоди говорить про її прозорість і чесність». Так розхвалювали угоду Ложкина й Курченка видання, ще недавно що належали Ложкину.
Отже, що ж може криватися за цією, на перший погляд, ніби блискучою угодою між Ложкиним і Курченком? Ми спробували розібратися, чи дійсно ця угода була такою «прозорою й публічною», як її описували в матеріалах з ознаками замовлення, і яким чином успішне завершення цієї угоди позначилося на майновому стані одного з вищих посадових осіб держави й, головне, на сумі сплаченого ним податку на доходи.
Яке продовження мала історія «блискучої угоди»? Скажемо відверто: не надто приємне, принаймні для однієї з її сторін. 23 квітня цього року Курченко був оголошений у міжнародний розшук. 19 травня СБУ офіційно заявляє, що «розкриті факти безпосередньої причетності С. Курченка в реалізації злочинних механізмів придбання на користь фінансово-промислової групи «ВЕТЕК» (Курченка) медіа-ресурсу «UMH group» (ТОВ «Український медіа-холдинг»)». Офіційно СБУ пише, що розкрила «злочинні механізми» в угоді Курченка — Ложкина, застосовані «злочинною організацією». Ось це вже дуже цікаво. Якщо покупець Курченко, на думку слідчих СБУ, використовував незаконні, дослівно — «злочинні схеми», купуючи бізнес Ложкина, то напрошується питання: а ким у цій ситуації був сам Ложкин — жертвою Курченка чи його спільником? СБУ не встигла відповісти — 10 червня Ложкин стрибає в крісло голови Адміністрації Президента. Зрозуміло, допитати його й з'ясувати роль у угодах Курченка слідчим СБУ стає складніше — культура у нас політична, знаєте, така, що правоохоронці бояться чіпати людей при владі на Банковій.
А даремно. Проте, поки СБУ збирається з думками, спробуємо поглиблено проаналізувати угоду Ложкина — Курченка. І переконатися, що Борис Ложкин, який займає високе крісло при владі, має підстави вважати, що він чистий перед законом. У повідомленні СБУ предмет купівлі-продажу визначений так: товариство з обмеженою відповідальністю «Український медіа-холдинг». Одразу дозволимо собі відзначити — це помилка. Простий аналіз даних державного реєстру свідчить, що власник 99,9% цього підприємства давно не змінювався. Якщо переглянути установчі документи цієї нібито компанії Ложкина, то його контрольний пакет там знайти неможливо. На початок 2013 року йому належало до 0,015% цієї компанії. Хоча сам він стверджував, що контролює підприємства, які видавали на території України дещо адаптовані до місцевих реалій версії великих російських газет, переповнених, за оцінкою медіадослідників, неофіційною політичною рекламою людей режиму Януковича. А ще — кілька радіостанцій та інтереси в інтернеті. Проте це деталі. Адже нас цікавить, яким чином Ложкин контролював роботу «Українського медіа-холдингу», не будучи, згідно з даними держреєстру, його безпосереднім власником?
Ми це встановили. Отже, в Україні управління медіаактивами Ложкина здійснювалося кількома українськими компаніями, які майже повністю належали компанії United Media Holding NV, зареєстрованій у Нідерландах. Цю компанію, там, у Нідерландах, очолював сам Ложкин, хоча лише як найманий директор. А єдиним власником голландської компанії було кіпрське підприємство UMH Group Public Limited. І тут починаються перші загадки: прізвища справжніх власників кіпрської компанії покриті таємницею. Остання відкрита інформація про перелік акціонерів кіпрської компанії датована 22 серпня 2011 року. Тоді основним акціонером з контрольною часткою понад 60% була компанія з Британських Віргінських островів під назвою Integrity International Holding Limited. Решта дрібного пакету акцій була розділена між іншими компаніями, зареєстрованими на Кіпрі, Британських Віргінських островах та інших. Примітно те, що серед акціонерів і цієї кіпрської компанії сам Борис Ложкин не фігурував, що дає підстави припустити — «засновник і власник UMH Group» реалізовував свої права власника по-іншому.
Як? Дуже просто — через компанію, яка заснована на Британських Віргінських островах. Де? У Карибському морі, серед тропічної зелені. Чому там? Це елементарно — специфікою цього тропічного архіпелагу й одночасно одного з найпопулярніших серед любителів «чорного нала» офшору є можливість реєструвати компанії з анонімними власниками, з'ясувати імена яких практично неможливо, якщо ви не американське Федеральне бюро розслідувань (ФБР). Ложкин і доля. Все, ймовірно, так й залишилося б таємницею за сімома замками, але Борису Ложкину трохи не пощастило — вперше. На початку 2013 року Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів оприлюднив базу даних власників офшорів. За даними сайту offshoreleaks.icij.org, серед власників віргінської компанії Integrity International Holding Limited фігурує саме Борис Ложкин. Тобто саме він, майбутній глава Адміністрації Президента України, зробив гаванню для своїх грошей заморський острів. І мотив тут міг бути лише один — на офшорних островах з доходів із-за кордону не платять податків.
Отже, хитромудра схема, яку вибудував Ложкин, виглядала так. Він стає співвласником компанії на Британських Віргінських островах, вона встановлює контроль над кіпрським UMH Group, кіпрське підприємство, у свою чергу, засновує компанію в Нідерландах. А вже нідерландське підприємство контролювало підприємства в Україні. Навіщо така складна схема? На мові юристів це називається створенням схеми, яка дозволяла «консолідувати дохід» там, де податки на прибуток були або мінімальні, або їх не потрібно було платити взагалі. У вересні 2011 року акціонери кіпрської компанії вирішили скористатися улюбленим інструментом українських бізнесменів, чиновників і депутатів, які соромляться афішувати свої імена як власників офшорних компаній. Йдеться про залучення так званих номінальних акціонерів — громадян Кіпру, які за символічну плату фігурують у всіх офіційних реєстрах замість справжніх власників, при цьому позбавлені можливості самостійно розпоряджатися акціями чи керувати компанією.
Цікаво, що приблизно в той же час ключева в Україні управляюча компанія холдингу проводить реорганізацію, перетворюючись з акціонерного товариства в товариство з обмеженою відповідальністю — форму ведення бізнесу, яка не вимагає опублікування фінансово-господарської звітності. Ймовірно, що зміна організаційної форми в Україні й залучення «підставних» акціонерів на Кіпрі переслідує одну й ту ж мету — зробити діяльність компаній менш публічною й мінімізувати доступ до фінансового стану компаній. У той час бізнес Ложкина починають тиснути кредити, час повернення яких наближається. Ось такий от «офшорний восьминіг», за інформацією з бази даних offshoreleaks, вибудував глава Адміністрації Президента Борис Ложкин на екзотичних островах у Карибському морі. Так от, починаючи з вересня 2011 року, офіційно власниками другої за розміром медіакомпанії в Україні стали «домогосподарки» й «учителі» з екзотичними для українського вуха грецькими іменами. За логікою, саме вони повинні були отримати гроші від Курченка, якби Ложкин сказав правду й дійсно все майно «Українського медіа-холдингу» змінило власника.
Але, як можна судити, місцеві киприоти в угодах Ложкина — лише «для меблів». І зрозуміло, що Борис Ложкин і його партнери продовжували володіти холдингом до моменту його продажу у 2013 році. Інакше він би просто нічого не продав. І ось у червні 2013 року з'являється офіційна інформація про покупку холдингу на користь фінансово-промислової групи «ВЕТЕК» олігарха Сергія Курченка. Які ж зміни відбуваються в персональному складі власників холдингу в результаті продажу? А ніякі. Майже ніякі. Українські компанії, які здійснюють управління холдингом в Україні, й далі на 99% контролює голландська United Media Holding. Жодних суттєвих змін не зазнає й структура власності нідерландської компанії. Декоративні акціонери-киприоти й надалі значаться в реєстрі компаній Кіпру. З цього випливає, що дійсна зміна справжніх власників відбулася на рівні «підводної» частини айсберга під назвою УМХ.
Де? Та все там же, на далеких екзотичних островах. Як це стало відомо? Напевно, тому, що Ложкину в цей час не пощастило вдруге — більше деталей його угоди з Курченком удалося дізнатися через недбалість клерків офісу олігарха. Вони не дуже добросовісно замітали сліди у лютому 2014 року, і людям із «канцелярськими сотнями» в дні революції вдалося знайти цікавий документ, завдяки якому можна ще краще зрозуміти характер гучної угоди. Цей документ, який, очевидно, готували особисто для Курченка, розповідає про те, що ключова угода з продажу бізнесу Ложкина повинна була відбутися між двома компаніями — «Інтегріті» як продавцем і «Трілядо» як покупцем. Обидві зареєстровані на Британських Віргінських островах. Ми не виключаємо, що назва покупця була лише одним із варіантів у договорі купівлі-продажу, однак інші зібрані нами дані підтверджують, що операція в цілому проходила за планом, викладеним у цьому документі.
Таким чином, все вказує на те, що зміна власників у бізнесі Ложкина відбулася за класичною схемою, яку використовують для «оптимізації податків» — один віргінський офшор з острова Тортола, контрольований Ложкиним і його партнерами, продав іншому віргінському офшору з острова Тортола, контрольованому Курченком, контрольний пакет акцій над усією кіпрсько-голландсько-українською вертикаллю УМХ. Зіставивши дані з різних джерел, ми спробували реконструювати схему, яка могла допомогти нинішньому голові Адміністрації Президента Борису Ложкину не платити податків на сотні мільйонів гривень зі угоди з одіозним Курченком. Однак звільнила від необхідності вказувати в декларації про особисті доходи достовірні дані.
Що криває Ложкин? Фінансова частина цієї операції цікавить нас ще більше у світлі цілей, поставлених на початку розслідування. Отже, ціна продажу, за словами Курченка й Ложкина, коливалася від 170 до 340 мільйонів доларів. За словами самого Ложкина, половину цієї суми акціонери отримали в кінці червня 2013 року, друга половина повинна була надійти не пізніше ніж у першому кварталі 2014 року. Однак 5 листопада 2013 року було оголошено про дострокове завершення угоди з продажу й виконання всіх фінансових зобов'язань. Це означало, що фінансові зобов'язання перед попередніми акціонерами на суму з багатьма нулями в доларах виконані повністю й у строк. Здавалося б, така безпрецедентно успішна фінансова операція повинна була суттєво позначитися на майновому стані людини, яка позиціонувала себе як головний власник і акціонер холдингу. Зробити його, нарешті, мільярдером, як він і мріяв. Однак декларація про доходи за 2013 рік, яку оприлюднив глава Адміністрації Президента незабаром після призначення, дає підстави сумніватися, що Ложкин належить до числа тих акціонерів, яким вдалося збагатитися від цієї угоди.
Принаймні офіційно. Інакше важко пояснити, чому немає ніяких причинно-наслідкових зв'язків між доходами від продажу бізнесу на сотні мільйонів доларів і матеріальним станом Ложкина. Особливої уваги заслуговує те, що декларація подана за весь 2013 рік, тобто вона повинна охопити період, протягом якого Борис Євгенійович був акціонером холдингу, й період, коли він перестав ним бути, а отже, повинен стати власником коштів або іншого майна, отриманого від продажу.
Що ж ми бачимо замість цього? На тлі ретельного й детального опису корпоративних прав членів сім'ї в статутному капіталі різних товариств виявляється, що у 2013 році нинішній глава адміністрації володів часткою розміром 2,8 тис. гривень одного з товариств, яке було продано структурам Курченка ще в жовтні минулого року. Жодних інших корпоративних прав Ложкин-чиновник не задекларував, хоча декларація містить для цього спеціальну графу, де повинні бути відображені відомості про всі акції, внески в статутний капітал товариств, у тому числі розташовані за межами України. Тим не менше, у декларації Ложкина немає навіть згадки про якісь доходи, отримані за межами України, або володіння частками іноземних підприємств. Шукаємо далі слід сотень мільйонів, які повинні були надійти за холдинг. Вказані в декларації доходів кошти на банківських рахунках сумарно не перевищують 2,5 мільйона гривень. Звичайно, завжди можна сказати, що гроші, отримані за свою частку акцій, уже були витрачені, але тоді виникає питання: на що? Нерухомості в районі Кенсингтон-Гарденс, океанської яхти чи приватного «суперджета» серед задекларованого майна немає.
Журналіст сайту forbes.ua, який аналізував декларацію Ложкина, припускає, що гроші від продажу медіахолдингу, мовляв, й не повинні бути в декларації, адже продавцем і одержувачем грошей міг виступати не Ложкин, а хтось із юридичних осіб. Гаразд, версія має право на існування. Але вона містить логічну помилку, недопустиму для видань типу «Форбс»: якщо гроші отримала не Ложкин безпосередньо, а компанія на островах, яку він заснував, то чому в його декларації як голови Адміністрації Президента не вказані найменування цих компаній і їхніх акціонерів, фінансові зобов'язання перед якими, за словами самого Ложкина, були виконані повністю ще в листопаді минулого року? У правовій системі жодної країни світу не передбачені компанії, кінцевими власниками яких є фізичні особи, незалежно від довжини ланцюга проміжних власників. Будь-яка компанія не може існувати сама по собі, у повітрі; завжди існують її явні або анонімні кінцеві власники, які повинні бути, так би мовити, живими людьми. Останні десять років Борис Ложкин позиціонував себе в публічному просторі як засновник і власник холдингу, у тому числі через ЗМІ, якими він керував як керівник холдингу.
Тому логічно припустити, що саме він повинен бути серед акціонерів віргінської компанії-продавця. І офіційні дані сайту offshoreleaks це підтверджують. Чому ж тоді глава Адміністрації Президента не вказав усі свої корпоративні права в декларації про майно українського чиновника, якими він повинен був володіти до моменту продажу холдингу й, можливо, після цього продажу? Чому не вказав, що є (був) власником підприємства на екзотичному острові? А зробити це потрібно було обов'язково — тим більше, враховуючи вимоги нового антикорупційного законодавства й люстрації, яка наближається. Чому він це не зробив так, як це, до речі, добросовісно зробив його безпосередній керівник, Петро Порошенко? Ложкин не вирішився говорити. Видимо, боїться, що кожне сказане слово може бути використано слідчими проти нього. А відповідь тут може бути лише два. Перший: заповнюючи декларацію, Борис Ложкин свідомо замовчав той факт, що є власником компанії на далеких островах. І це — роковою помилка чиновника в країні, де діє закон.
Навіть в Україні, згідно з новим антикорупційним законодавством, недостовірно заповнена декларація, щоб щось приховати, для чиновника такого рівня — безумовна відставка з ганьбою. Якщо глава Адміністрації Президента приховує свою власність, свої доходи, не платить податків — це вирок і йому, і його роботодавцю, й усім їхнім закликам до чесного життя. Якщо ж Ложкин не помилився, і доходу від продажу компанії в Україні не отримував — тоді він просто маленький брехун, але актуальним стає інше питання: якщо не він, то хто ж є цими казково багатими акціонерами компаній, на рахунки яких було перераховано близько 340 мільйонів доларів?
Можливо, карибські аборигени, кіпрські номіналі чи українські менеджери вищого рівня управління? І головне — яке походження цих грошей? Значить, маленька брехня Бориса Ложкина в його декларації, що він співучасник «злочинної схеми», яку, за твердженням слідчих СБУ, реалізував Курченко? І чому СБУ пов'язала угоду Курченка — Ложкина з махінаціями «злочинної організації» в «банківській сфері»? Ми знайшли відповіді на частину цих питань. І вони — потрясаючі. Продовження — буде. Дуже цікава історія гидкої угоди Ложкина з Курченком. Як Сергій Курченко розрахувався з Борисом Ложкиним грошима вкладників державного банку Укрексімбанку. На операцію, яку СБУ назве «злочинною», з державного банку була видана рекордна сума. З доходів кожної простої людини, які перевищують 17 гривень (!), Держава стягує податок. Від 15 до 17%. Це так званий податок на доходи. Тобто, навіть якщо людина заробляє якусь тисячу-дві — повинна сплатити в казну.
Але чи платять такі податки зі своїх справжніх доходів чиновники високого рівня? Кілька місяців тому в коридорах влади з'явилися нові обличчя. Ці люди почали переконувати країну, що пора жити по-новому. Один із них — права рука Петра Порошенка, глава Адміністрації Президента Борис Ложкин. Перш ніж сісти в високе крісло, новий глава Адміністрації Президента на всю країну заявив, що продав свій бізнес. Продав у той час мільярдеру Сергію Курченку, якого за очі називали «гаманцем Януковича». Суми не назвав, але натякнув, що вона коливається між 300–400 мільйонами доларів. Експерти оцінили його угоду з Курченком скромніше — у 170 мільйонів доларів. Ну й нехай: 170 мільйонів чи 300 — все одно Ложкин ніби молодець. І сам зумів заробити, й податки немалі повинен сплатити, допомогти державі. Тому що якщо бідняки з жалюгідних копійок платять податки, чи може людина, яка претендує на високу посаду в державі, поступати по-іншому? Але правда така: Борис Ложкин, права рука Порошенка, не сплатив зі суми в сотні мільйонів доларів ні копійки податків.
І перше питання, на яке йому, чиновнику високого рівня, надо публічно відповісти, просте: Чому зі угоди на сотні мільйонів доларів він не сплатив в Україні ні копійки податків? Сам Б. Ложкин поки мовчить. Однак у попередній частині розслідування ми вже з'ясували, яким чином він це зробив. Щоб не платити податки в Україні, для початку пан Ложкин зареєстрував компанію на екзотичних островах — у Карибському морі, недалеко від Гватемали й Нікарагуа. На території місцевих островів діє так звана офшорна податкова система. Сплатив раз на рік збір розміром кількох доларів — і з доходів, що надходять тобі зі всього світу, можеш не платити податки. І все було б добре й чисто, якби не стрибнув Борис Ложкин у крісло голови Адміністрації Президента. Щоб стати держчиновником, слід виконати ряд вимог. Одна з них — чесно заповнити декларацію про свої доходи й майно. Б. Ложкин не зумів зробити це чесно. Як ми встановили, він не визнався, що є власником акцій заморського офшору. У декларації про доходи й майно за 2013 рік Б. Ложкин цього не вказав. І зробив це — в порушення закону. Фактично, обманувши свого роботодавця, Петра Порошенка. Дрібні магазинчики з продажу окулярів, якими торгує його дружина, — вказав. А от підприємство на острові Тортола, куди повинні були надійти сотні мільйонів доларів від угоди з С. Курченком, — приховав. І це — друге питання, на яке панові Ложкину доведеться відповісти в рамках люстрації, згоду на яку, до речі, він нещодавно підписав: чому він приховав свою власність за кордоном, хоча повинен був відзначити її в декларації державного службовця? Друге, але не останнє. Адже очевидно: приховуючи, що має підприємство на екзотичних островах, Б. Ложкин хотів приховати щось дуже важливе.
Що? Ми вже знаємо, що Б. Ложкин укладав угоду про продаж свого бізнесу не з ким-небудь, а з самим С. Курченком, «гаманцем Януковича». Тим самим, що нині перебуває в міжнародному розшуку. Саме тим, кого підозрюють у створенні низки «схем» для незаконних угод, у тому числі контрабанди нафтопродуктів на мільярди гривень. Багатьох дивує, чому Б. Ложкин погодився продати йому те, що розвивав понад двадцять років, у що, можна сказати, душу вклав. Відповідь може бути дуже банальною — його до цього змусили борги. Саме так: хронічні борги наростали з року в рік, і на момент продажу досягли майже 70 мільйонів доларів. Або, за нинішнім курсом, понад мільярда гривень. Для посвячених у цьому не було нічого дивного, адже основа медіахолдингу Б. Ложкина — російські газети, які в дещо змінному вигляді продавалися в Україні, з року в рік погіршували свої ринкові позиції. Дійшло до того, що Б. Ложкин був змушений перереєструвати своє підприємство з акціонерної форми в товариство з обмеженою відповідальністю, щоб мати право не оприлюднювати фінансові звіти.
Угода з С. Курченком для Ложкина стала спасінням. Але чи була ця угода чесною? Була ця угода, якщо хочете, справжньою, де одна сторона купує, а друга продає? Або це було представлення для публіки, а за кулісами й Ложкин, й Курченко грали в щось зовсім інше? Давайте, відкинувши емоції, поглибимося у факти. Вони — як не образливо, напевно, це буде читати панові Ложкину, свідчать про те, що він і С. Курченко таки могли бути спільниками по справі, яку, як згодом заявить СБУ, здійснювала «злочинна організація» за допомогою «злочинних механізмів». У повідомленні Служби безпеки України відзначалося також і те, що йдеться про «злочин у банківській сфері», але деталей представлено не було. Нині СБУ мовчить. Це, звичайно, неправильно, що перспектива розслідування кримінальної справи в Україні досі залежить від посади, яку займає потенційний підозрюваний. Але можна не сумніватися в тому, що, поки Б. Ложкин — чиновник високого рангу, СБУ буде мовчати. Але ми — не СБУ. Ми — журналісти, звикли докопуватися до суті речей.
Тому й вирішили дослідити, що криється за тим самим повідомленням СБУ. І про яке «злочин у банківській сфері» можна говорити, якщо йдеться про угоду Курченка — Ложкина. Ложкин і Курченко — бізнес-партнери. Отже, звідки у С. Курченка з'явилися гроші, щоб сплатити Б. Ложкину? С. Курченко особисто підтвердив, що витратив на придбання бізнесу Ложкина 170 мільйонів доларів. Дав свої чесно заробленої? На Курченка не схоже. І в цій угоді з Ложкиним Курченко собі не змінив. Мовою кримінального кодексу, за версією слідчих, С. Курченко й його спільники здійснювали угоди з придбанням медіахолдингу не просто так. А для легалізації коштів, які були добуті «злочинним шляхом».
Про що йдеться? Ми вже знаємо, що для управління бізнесом в Україні Б. Ложкин вибудував хитромудру схему, яка дозволяла зменшувати податки до сплати в Україні й перекачувати їх на рахунки офшорних компаній. Зокрема, в цій схемі були задіяні як мінімум три підприємства — у Нідерландах, на Кіпрі й на Британських Віргінських островах. Так от, коли ми аналізували кіпрські активи Ложкина, нашу увагу привернула запис у тамтешньому реєстрі; зокрема, у розділі іпотек та обтяжень. Вона свідчить про те, що восени 2013 року Укрексімбанк, 100% якого належить українській державі, надав одній із компаній в Україні, контрольованій С. Курченком, безпрецедентний кредит на суму 160 мільйонів доларів.
Чому безпрецедентний? Тому що кредит становив понад половину всіх кредитів, які отримали інші підприємства країни в цьому банку у 2013 році. Цікаво, що в день отримання кредиту очолював цю компанію пан … Борис Ложкин. Або, якщо ще точніше, він у день отримання компанією кредиту працював у ній останній день. З річного звіту банку. Неймовірно, але факт: з загального обсягу корпоративних кредитів, виданих Укрексімбанком за рік, 2/3 отримали С. Курченко й Б. Ложкин під сумнівну угоду, в результаті якої гроші опинилися на екзотичних островах. Загальновідомо, що жоден банк не видасть кредит на суму 160 мільйонів доларів, поки не отримає в заставу майно, вартість якого, принаймні, вдвічі перевищує суму виданого кредиту. Укрексімбанк не виключення, він не став видавати кредит без забезпечення. Які ж майнові гарантії отримав державний банк, щоб українська держава не хвилювалася за виданий мільярдний кредит і, якщо Курченко передумає повертати позичені гроші, змогла компенсувати втрати за рахунок застави?
Серед заставленого майна немає ні нерухомості, ні будь-якого іншого майна, яке можна було б швидко продати й компенсувати вартість кредиту. Замість цього Укрексімбанк отримав у заставу виключно акції й частки в статутних капіталах підприємств, що входили в бізнес Б. Ложкина. Здавалося б, нічого дивного, адже акції дають можливість володіти й контролювати підприємство, а якщо підприємство успішне й прибуткове, то отримувати прибуток. Однак у нашому випадку сума кредиту була дуже велика, і під таку суму повинна бути дуже дорога застава. Щоб вартість заставлених акцій була «такою, як потрібно», учасники угоди застосували до відбору залогових активів абсолютно нестандартний підхід, який межує з шахрайством. Укрексімбанк бере в заставу акції вже відомої нам голландської United Media Holding NV. Все було б нічого, якби не те, що голландська компанія є власником 99,9% майна ТОВ «Український медіа-холдинг», а отже, опосередкованим власником тих підприємств, якими володіє це підприємство. Безсумнівно, що вартість акцій голландської UMH безпосередньо залежить від діяльності належних йому українських підприємств, адже діяльність холдингу здійснюється на території України.
Без українських компаній ці акції — звичайні папірці. Тут як раз і загвоздка. Чому? Пояснюємо. На момент продажу бізнес Б. Ложкина був занурений у кредитні борги, сума яких досягала 70 мільйонів доларів. Це означає, що на момент, коли Б. Ложкин і С. Курченко прагнули отримати в Укрексімбанку новий кредит, Б. Ложкин уже повинен був заставити в банках під надані кредити майно на суму орієнтовно 140 мільйонів доларів. Беручи до уваги, що С. Курченко й Б. Ложкин планували отримати в держбанку ще 160 мільйонів доларів, оцінювач повинен був зробити висновок, що акції бізнесу Б. Ложкина повинні коштувати як мінімум 460 мільйонів доларів. Тобто 140 мільйонів застави — за старими боргами, і 320 мільйонів — за новими. Інакше заставити під новий кредит було б нічого. Нескладна схема подвійного рахунку дозволила значно завищити вартість бізнесу Ложкина. Легко було Б. Ложкину й С. Курченку переконати Укрексімбанк, що 460 мільйонів — це чесна оцінка? Зробіть висновок самі, беручи до уваги, що в той же час капіталізація, наприклад, польського медіахолдингу Agora коливалася на рівні 150 мільйонів доларів. Agora в кілька разів масштабніше бізнесу Б. Ложкина, її інтереси — і в медіа, й у поліграфії, й у радіо, в інтернеті. Доходи Agora в рази перевищували доходи бізнесу Б. Ложкина. І, незважаючи на це, її ціна за ринковою оцінкою виявилася едва чи не в три рази нижче, ніж оцінка бізнесу Б. Ложкина. Чому легко повірити в те, що ціна Agora — чесна, а оцінка бізнесу Б. Ложкина — фіктивна? Тому що ціну Agora визначає ринок, акції її щодня оцінюють інвестори на Варшавській біржі. Б. Ложкин же з біржі буквально втік, щоб не оприлюднювати свою фінансову звітність. Очевидно, саме це й дозволило якомусь оцінювачу зробити сміливий висновок, що бізнес Б. Ложкина коштує майже 460 мільйонів доларів. Зрештою, Укрексімбанк таки видає С. Курченку 160 мільйонів доларів кредиту, щоб він … розрахувався ними з Ложкиним. Ця операція відбувається в екстреному режимі, адже С. Курченко раніше оголошував, що планує розрахуватися з Б. Ложкиним лише в першому кварталі 2014 року. Але в країні починається революція. С. Курченко й Б. Ложкин вирішують прискорити події. Укрексімбанк видає гроші, які зникають у недоступних для українських правоохоронних органів куточках екзотичних островів у Карибському морі. Там Борис Ложкин і Сергій Курченко розділили гроші вкладників українського державного Укрексімбанку, який видав під цю угоду кредит.
Як? Це вже питання до правоохоронних органів. Таким чином, банк нині має в заставі акції, які нібито гарантують повернення кредиту, оскільки вони оцінені в сотні мільйонів доларів. Але чи це так? Вже через три місяці, у березні 2014 року, Ігор Мазепа, один із провідних фінансових менеджерів, президент компанії Concorde Capital, яка, до речі, була серед тих, хто готував угоду з продажу бізнесу Б. Ложкина, а нині входить до спостережної ради Укрексімбанку, висловив, без перебільшення, сенсаційну думку. Цитуємо: «вартість компанії (Ложкина) нині впала в 8–10 разів порівняно з моментом покупки й тепер може становити максимум $30–50 млн.» Максимум. Чому за три місяці вартість компанії Ложкина раптом знизилася майже в 10 разів, Мазепа не пояснив. Звичайно, навіть йому, досвідченому фінансисту, зробити це, не кривлячи душею, було б непросто. Адже насправді пояснення напрошується лише одне: вся угода Курченка — Ложкина — це чудово зіграна виставка, за яку заплатили вкладники державного банку. Б. Ложкин надув гарний міхур, а С. Курченко, користуючись своїм впливом, який мав у той момент, зумів цей міхур, обтяжений численними кредитами, обміняти на справжні 160 мільйонів доларів. І міхур у вигляді акцій майже банкрутованого бізнесу Ложкина отримав банк. Звичайно, рішення про надання кредиту державним банком на таку рекордну суму могло бути прийнято лише на найвищому рівні керівництва держави. Пожалуй, у цьому й пояснення, чому величезний кредит був виданий під таку сумнівну заставу. І це наводить на крамольну думку, що вартість активів з часом насправді не змінювалася, змінювалися лише симпатії вищих органів управління банку, які приймали рішення про кредит, і одну половину яких призначив В. Янукович, а другу — М. Азаров. Нині державному Укрексімбанку, а разом з ним і його вкладникам, не залишається нічого іншого, як сподіватися на те, що Сергія Курченка замучить совість, і він таки повернути кредит державі, від якої втік під захист Володимира Путіна. Оскільки інших шансів компенсувати позичені кошти за рахунок заставлених «твердих активів» банк практично не має.
Фініта ля комедія. І тому третє питання до пана Ложкина й людей, які його люструватимуть: Невже Б. Ложкин не знав, якими коштами профінансовані його операції з С. Курченком, і яким чином вони були отримані в державному банку? Безсумнівно, знав. Не міг не знати. Адже, як ми вже відзначали, кредит оформлений у останній день, коли Б. Ложкин працював у компанії, яка фактично вже належала С. Курченку. Парадоксально, але факт: Борис Ложкин оформив у державному банку кредит для того, щоб Сергій Курченко зумів купити у нього бізнес. P.S. На момент підготовки цього матеріалу до друку ми отримали нові матеріали, зокрема, не лише з України, але й із-за кордону, а також офіційну відповідь на питання, яке ми поставили Б. Ложкину. Чому після того, як було розпочато розслідування СБУ справи про продаж його бізнесу, Б. Ложкин опинився в Ізраїлі? І знав чи про угоди Б. Ложкина Петро Порошенко, призначаючи його керівником своєї адміністрації?