Зима прийшла. Хорьки прилітають

Читаю, що Хорошковський на парі з Лагуном придбав український філіал Ощербанку Росії. Можливо, й в Україну повернеться. Я так припускаю, і в політику теж. Мабуть, у президенти. Його давня помічниця Віка Сюмар йому допоможе. Разом з Богословською. Хорошковський. Забавна карликова істота. За часів, коли він був головою СБУ, залишив про себе враження крайньо самозакоханої людини. Дуже себе любив і вважав себе неймовірно красивим. Ходила жартома, що Валерій Іванович не може пройти повз дзеркало і не закінчити. Напомаджена істота, що тут скажеш. Але повертатися в Київ — то таке. Можна й по гарному обличчю отримати. Від того ж Макаренка, наприклад. Зрозуміло, що «добро» на повернення Хорошковському дав особисто Порошенко. А оскільки Петро Олексійович ніколи нічого не робить без особистої вигоди, то Хорошковський за свою легалізацію в Україні повинен буде заплатити.Заплатити «Інтером». Яким з деякого часу він знову володіє замість списаного в утиль Фірташа. «Інтер» — фактично головна «кнопка» країни і Порошенко дуже важливо, щоб ця «кнопка» працювала виключно на нього, а не, скажімо, на Тимошенко. Ось тільки Петро Олексійович забув, що у Хорошковського дуже своєрідна, унікальна харизма. Що б він не починав у сфері політики — закінчується завжди оглушливою невдачею. Починаючи від «Команди озимого покоління» і закінчуючи його смішними спробами влізти у велику політику. Сподіваємось, що красень «Кен» зі своєю дикою невдачливістю потягне на дно і Петра Олексійовича. До речі, Хорошковський ніколи не дотримує своїх обіцянок і цілком може виросте в нового Саакашвілі. Хай не особисто буде «мочити» Петра Олексійовича, але за допомогою «Інтера» — цілком можливо. Загалом, український політичний тераріум можна привітати з поверненням ще однієї огидної рептилії. Згадали тут за Хорошковського і якось одразу мені коза Манька вспомнилась. Хоча це було раніше, за Дрижчаного. Дрижчаний запам'ятався, природно, безудержним п'янством і любов'ю до всіляких поетично-музичних вечорів у клубі МВС.Заступники і начальнички нижче, одразу після уходу Турчинова з посади голови, повивалили зі столів біблії та книгу Турчинова і швидко поклали збірники всіляких віршів. Виглядало кумедно. А поки Дрижчаний бухав, Балога, тоді голова секретаріату президента — завів у СБУ «цимбору». «Цимборою» в СБУ називали вихідців із Закарпаття. Вони всі, природно, прагнули в Главк «К» і неодмінно на контрабандне спрямування. Особливо нахабно паковався в той час працівник «К» на прізвище Похилько. Паковався сам, сука, а іншим не давав. І проти нього почалася війна. У курилках СБУ поширювалися гидкі чутки, що карпатський гірець Похилько дома жив як з дружиною з … козою Манькою. І вона, мовляв, дуже нудьгує, навіть їсти не може. Одного разу вранці, приїхавши на роботу, на вулицю Малопідвальну, Похилько, вийшовши з машини, побачив нездоровий скупчення людей біля входу в Главк «К». Працівники товпилися біля входу, сміялися, але всередину не заходили. Підійшовши ближче, Похилько побачив прив'язану до паркану козу з яскраво накрашеними губами.На боці в неї була прикріплена паперова табличка з написом: «Похилько, повертайся додому! Я все прощаю!»Читаю далі про те, що Хорошковський на парі з Лагуном придбав український філіал Ощербанку Росії. Можливо, й в Україну повернеться. Я так припускаю, і в політику теж. Мабуть, у президенти. Його давня помічниця Віка Сюмар йому допоможе. Разом з Богословською.Чим ближче вибори — тим більше претендентів на «крісло покійника», тобто на посаду прем'єр-міністра України. Чому «покійника»? Тому що нинішній прем'єр — уже років 10 як покійник у всіх відношеннях, і перш за все професійному. По-друге, тому що вже зараз зрозуміло, що всі так звані «успіхи» Азарова — це хаотичні рухи старечого мозку, ні до чого хорошого, природно, не приведшие. Треба сказати, що майбутньому прем'єру Азаров залишить дуже сумне спадщину. Тим не менше, претендентів на «крісло покійника» стає все більше. Тепер до кандидатів Клюєва і Колесникова додався Валерій Хорошковський. За всією видимістю «напомаджена істота» сподівається стати за допомогою Кремля єдиним і повноважним «губернатором Малоросії». Саме цими надіями, насправді, пояснюються всі тривалі і цілеспрямовані дії Хорошковського щодо знищення іміджу Януковича на Заході.Недавній візит Хорошковського до США, для зустрічі з керівництвом американських спецслужб і представниками Держдепу був насамперед «візитом вибачень». Для американців давно не були секретом ні деталі «операції» щодо здачі ФСБ «севастопольської» агентури, ні факти використання переданої колись американцями в СБУ техніки для прослуховування працівників посольства США, ні інші, м'яко кажучи, недружні дії. І цілком логічно, що Хорошковський вирішив застрахувати свої закордонні рахунки і якимось чином обґрунтувати свої дії. Можливо, постаравшись переконати американців у деякій «своїй» грі, яка повинна, з одного боку, забезпечити нормальні відносини з Росією і, водночас, зберегти прозахідний вектор України. Водночас Хорошковський розраховував переконати американців у тому, що він, на відміну від того ж Азарова або Януковича, не є затхлим вихідцем з КПРС, а цілком сучасною, освіченою і навіть прозахідною посадовцем. Втім, подробиці цієї зустрічі ми поки не знаємо, тому не будемо фантазувати. На чому ґрунтується впевненість Хорошковського в підтримці його Кремлем, ми поки говорити не будемо, оскільки це тема для окремої статті.Скажемо лише, що Хорошковський впевнений у ній стопроцентно. Водночас Хорошковський розуміє, що для Кремля його «завязаність» на Фірташа може виявитися дещо недоречною. І у зв'язку з цим Хорошковський з недавніх пір від Фірташа всіляко дистанціюється. І для самого Фірташа це «дистанціювання» може виявитися дуже небезпечним. Настільки небезпечним, що й сам Фірташ цього не може навіть припустити. Справа в тому, що незважаючи на весь свій гламурний лиск, Валерій Іванович — людина абсолютно без принципів, людина-машина, для якої найкращим рішенням проблеми є сталінський принцип: «Немає людини — немає проблеми». А Фірташ на сьогодні є для нього саме проблемою. Про те, як Хорошковський «вирішує проблеми», писалося вже неодноразово, однак, іноді слід освіжити пам'ять.Ми вже писали, що призначення першого заступника голови Служби безпеки України Валерія Хорошковського керівником Антитерористичного центру може становити загрозу для національної та міжнародної безпеки. Але не тому, що, отримавши контроль над озброєнням і особовим складом Головного управління «А» («Альфа»), він не знає, як цим добром керувати і може влаштувати «маски-шоу» ще більш похабні, ніж у «Нафтогазі». Колишній водій зоопарку Хорошковський — гірше мавпи з гранатою. Він не тільки глупий і непередбачуваний, але крайньо істерично замітає сліди. Тому в його біографії фігурують кілька трупів: Коломієць, Рябика, Мусотов, Кройтер, Удовенко, Плужников. Примітно, що найбільш «урожайним» за кількістю трупів виявився 2002 рік.Смерть редактора інформаційного агентства «Українські новини» і бізнес-партнера Хорошковського Михайла Коломійця — відомий епізод у біографії «педикюра». Михайло Коломієць пішов з життя в жовтні 2002 року за загадкових обставин. Згідно з офіційною версією він покінчив із собою — повісився в білоруському лісі. Правоохоронці визнали це самогубством. Але місцеві «хлопці», які оглядали місце події одразу після трагедії, впевнені — це було не самогубство. Хорошковський став власником половини інформагентства за два місяці до цих подій, а після смерті партнера заплатив його матері то чи 10, то чи 15 тисяч доларів при вартості агентства в кілька сот тисяч.Про те, що це не самогубство, а причиною трагедії є Хорошковський, публічно заявляли багато журналістів. Ось цитата зі статті «Журналіст боявся втратити свій бізнес. І пішов на самогубство», опублікованої в російській «Газеті» у 2003 році. http://www.gzt.ru/incident/2003/04/27/074500.html На Україні завершилося незалежне розслідування причин загибелі директора інформагентства «Українські новини» Михайла Коломійця. Колеги загиблого підтвердили офіційну версію про самогубство журналіста і розповіли, як, на їхню думку, Михайла змусили пійти на цей крок. Винним у смерті Коломійця слідча група вважає нинішнього міністра економіки України Валерія Хорошковського. Завершено розслідування загибелі українського журналіста. Загибель Михайла Коломійця, відомого бізнесмена і журналіста, залишається однією з найбільш гострих тем у київському журналістському середовищі. 21 жовтня минулого року Коломієць, голова великого інформагентства «Українські новини», несподівано припинив керувати власним бізнесом, а потім виїхав з Києва. Ще через місяць міліція знайшла його слід у Білорусії.Лише тоді з'ясувалося, що через тиждень після свого зникнення Коломієць нібито повісився в білоруському лісі. Усі близькі друзі Михайла категорично заперечували можливість того, що він сам був здатен пійти на такий крок. Незважаючи на це, українські правоохоронні органи зупинилися на версії самогубства. Залишалася надія на те, що нові деталі трагедії зможе з'ясувати незалежне журналістське розслідування. Однак колеги загиблого завершили роботу, але так і не змогли чітко довести причетність кого-небудь до загибелі Коломійця. Як розповів ГАЗЕТІ Олексій Кириченко, який керував журналістським розслідуванням, робота велася майже п'ять місяців — з грудня 2002 року. За цей час журналісти їздили в Білорусію, побували в готелі, де жив останні дні Коломієць, і на місці його самогубства, поговорили в цілому з 19 різними свідками. За словами ще одного учасника незалежного розслідування, Єгора Соболева, який займав при Коломійці посаду шеф-кореспондента агентства, Коломієць «не піддавався ніякому насильству або фізичному примусу».Тобто формально його смерть вважається самогубством, однак реально Михайла поставили в умови, при яких він був змушений пійти на цей крок: «Коломієць зрозумів, що протягом півтора-двох місяців втратить контроль над належною йому половиною акцій агентства». «У нас є докази цієї версії, які ми не можемо оприлюднити, і є свідки, яких ми не можемо називати, щоб їх не підставити», — зазначив Єгор Соболев. Журналісти назвали ім'я людини, на яку вони покладають відповідальність за загибель колеги. На думку слідчої групи, до самогубства Михайла довели дії Валерія Хорошковського, який у той час займав посаду заступника голови адміністрації президента, а нині — міністра економіки України. «У 2000 році Коломієць вирішив залучити в своє агентство співзасновника, — розповів Соболев, — і передав Хорошковському половину прав на агентство безплатно. У розмові з колегами він мотивував це так: мені зараз не потрібні інвестиції, і хотілося б, щоб ці інвестиції були внесені пізніше». 50% акцій Михайло дійсно передав підконтрольній Хорошковському структурі — Агентству гуманітарних технологій (АГТ).За словами Соболева, час, коли без інвестицій обійтися було неможливо, настав у 2002 році. Коломієць проводив «ризиковану політику агресивного збільшення агентства», а видатки покривав за допомогою банківських позик. Кілька кредитів банк «Старокиївський» видав Коломійцю «під честне слово», а в липні 2002 року директор «Українських новин» звернувся в Укрсоцбанк — банк Хорошковського. Тут чергову позику розміром близько 20 тисяч доларів йому видали під заставу майна і майнових прав агентства. За словами Соболева, 17 жовтня Коломієць зустрівся з Хорошковським і зрозумів, що «не отримає тих грошей, на які розраховував, а в листопаді-грудні, після того як він не погасить кредити, агентство перейде повністю до Валерія Хорошковського». Згідно з результатами розслідування, ще п'ять днів Коломієць намагався знайти гроші, а потім, відчайдушивши, вирішився на самогубство. Працівники АГТ відкидають усі звинувачення на адресу Хорошковського, і юридично вони абсолютно праві, оскільки ніяких документів, що підтверджують домовленість Хорошковського і Коломійця, не існує.Як заявив у цьому зв'язку голова АГТ Володимир Грановський, «мова про інвестиції в «Українські новини» з боку АГТ не йшла, ми лише зобов'язалися надавати приміщення і ці зобов'язання виконували. А Хорошковський до цього взагалі не мав ніякого відношення, оскільки медіабізнесом не цікавився». Кореспондентові ГАЗЕТИ в Агентстві гуманітарних технологій повідомили, що вважають результати журналістського розслідування спробою опорочити Валерія Хорошковського: «Єгор Соболев працював в «Українських новинах» з дня заснування і звільнився лише після смерті Коломійця. Йому були відомі всі обставини, було відомо, що всі переговори Михайло Коломієць вів виключно з головою АГТ Володимиром Грановським. А ігнорування цих даних дає підстави вважати, що ми маємо справу зі свідомою спробою політичної провокації».Крім «самогубства» Коломійця, у 2002 році сталися ще два вбивства — одного з засновників і керівників компанії «Союз-Вікта» Віктора Удовенка і свідка за кримінальною справою Олександра Кройтера. А також вбивство кримінального авторитета Ваха Мусотова, яке могло бути пов'язане зі справою «Союз-Вікта».Вибудовуючи політичний оплот у Криму за допомогою Сергія Куніцина, Хорошковський вирішив стати співвласником однієї з найуспішніших на той момент горілчаних компаній України «Союз-Вікта» (перед від'їздом до Москви до Абрамова він свою частку продав). Але компанія міцно трималася під решту живих «башмаків». Підібратися до неї було складно. Тим більше, що, крім Хорошковського, бажаючих було достатньо. З цієї причини у «СВ» то й діло «горіла земля під ногами» в прямому сенсі слова. Наприклад, два інші кримські бандити – Сергій Колесник (за прізвиськом «48-й») і Григорій Посунько (за прізвиськом «Гриня»), виконуючи замовлення конкурентів, влаштували підпали в фірмових магазинах «Союз-Вікта». За чутками, «Гриню» і «48-го» запросили на розмову в офіс горілчаної компанії, після чого живими місцевих авторитетів уже ніхто не бачив. Почалося розслідування. Затримали охоронців засновників компанії «Союз-Вікта». Природно, вони (охоронці), як, втім, і засновники, були вихідцями з кримінального світу. Один із затриманих, деякий Пелішко, раптово «розколовся» і показав, що ліквідацію розпущених кримських авторитетів своїй службі безпеки замовили директор «СВ» Андрій Охлопков і його заступник Віктор Удовенко.За вбивство охоронці, за його словами, отримали 50 тис. дол. Примітно, що Удовенко був тією людиною, на яку виходив Хорошковський з пропозицією продати акції заводу, і який сказав «я не проти, але нічого не вийде». Апеляційний суд автономії на підставі показань охоронця визнав господарів «Союз-Вікта» винними і засудив їх до 15 років позбавлення волі. Пізніше Микола Пелішко змінив свої показання і визнав, що оговорив господаря і його партнера. Верховний Суд України скасував вирок і направив справу на додаткове розслідування. Власники «Союз-Вікта» були відпущені на волю. Однак поки Андрій Охлопков і Віктор Удовенко перебували під вартою, Хорошковський став їхнім компаньйоном. Інакше виробництво горілки просто занепало б. Кажуть, що переписати на Валеру-Кена акції першим запропонував Удовенко. Вийшовши з тюрми з побитими внутрішніми органами, Удовенко виїхав до Москви, до «людей Хорошковського», там дивним чином захворів і незабаром помер. А 27 липня 2002 року був убитий свідок за справою керівників «Союз-Вікта» директор аптеки «36,6» Олександр Кройтер.Вважається, що саме Кройтер — був не тільки свідком за справою про вбивство, скільки посередником між Пелішко і людьми Хорошковського. Той підробляв посмінно водієм голови аптечної компанії «Вікта» башмаківця Юрія Антипова. А Кройтер був його компаньйоном і добре знав обвинуваченого. У свою чергу Хорошковського і Кройтера пов'язував спільний знайомий — Лев Хлявич з «Укрмедстраху». Надалі він балотувався за списком «Озимих». А його компанія мала право страхувати за державний рахунок усіх росіян, які приїжджали відпочивати в Крим. Цей жирний шматок дістався йому не без допомоги Хорошковського. Але ми ще не все сказали про цю справу. Напередодні розстрілу Кройтера, в ніч з 19 липня на 20 липня 2002 року, у Ленінському районі Криму в одному з будиночків неіснуючого пансіонату «Азов» трьома пострілами в голову був убитий відомий кримінальний авторитет Ваха Мусотов. 51-річний Ваха приїхав з охороною в Крим, поселився в селі Калинівка неподалік від Керчі, де, за чутками, викликав до себе представників Хорошковського, щоб вирішити питання про свою частку у горілчаному виробництві.Нібито ще раніше кримінальний авторитет за домовленістю з «Башмаками» вклав (неофіційно) деяку суму грошей у «Союз-Вікта» і отримував дивіденди. Хорошковський ділитися ні з ким не хотів.У 2005 році народний депутат Ігор Плужников, який володів телеканалом «Інтер», вирішив продати контрольний пакет. Він вів переговори з рядом відомих підприємців, але, як кажуть, сторони не дійшли згоди щодо ціни. Гарні гроші запропонував росіянин Костянтин Григоришин. 19 квітня 2005 року він і Плужников підписали два документи: Меморандум про взаєморозуміння і Угоду про купівлю-продаж частини активів. Вже до липня 2005 року Плужников зобов'язався передати левову частку активів Григоришину. Він навіть отримав передоплату. Але в травні несподівано потрапив до лікарні. Наприкінці червня власник «Інтера» помер. Одразу після смерті Плужникова стало відомо, що новим господарем телеканалу нібито став Хорошковський. Але у багатьох це викликало підозри: спочатку Валера не був схожий на господаря «Інтера». На той час він розпродав усі активи, які мав — «Меркс», «Укрсоцбанк», «Галактон», «Союз-Вікта», — але у нього не було 250 млн. дол. за телеканал: загальна виручка від розпродажу майна дала «Кену» всього 20 млн дол.Як писав «Московський комсомолець», «47-річний власник каналу «згорів» за два тижні від невідомої хвороби. Він помер у німецькій клініці, діагноз, який йому поставили лікарі, — «токсичний гепатит». Перед тим як Плужников раптово захворів, його просили продати канал, але він не погоджувався. Депутат підкреслював: «Усі дії щодо оволодіння каналом були проведені в період перебування Плужникова в стані коми і одразу після його похорону, у зв'язку з чим виникають питання про їхню правомірність і законність…». Однак дивність не тільки в тому, що Плужников «підписував» угоду, перебуваючи в комі. Як з'ясувалося, до хворого в той період ніхто НЕ ВХОДИВ. Тим не менше, на руках у адвоката Сазановського (протеже проходимця піарника Грановського, який на той момент працював на Хорошковського, а тепер тягне гроші з Фірташа) виявилися документи з підписом, віддалено схожим на почерк Плужникова (графологічної експертизи ніхто не проводив). 23.06.2005 лікар-гепатолог, доцент Медичного інституту Вадим Шипулін висловив УНІАН думку, що раптова смерть народного депутата Ігора Плужникова могла бути спровокована деякою загадковою таблеткою.За словами лікаря, при захворюваннях печінки людина може впасти в кому. «Якщо людина страждає на гепатит або цироз, навіть безшкідлива таблетка може «підштовхнути» її до летального наслідку», — сказав лікар. Смерть Плужникова дозволила Хорошковському публічно заявити, що став власником телеканалу. Він ввів у керівництво Сазановського, Грановського і його людей. Через рік після покупки, структури Хорошковського тихо переписали всі 61% акцій УНТК на п'ять офшорних компаній Абрамова: p.l. Prime Legal Services Limited, Quabdrus Consulting Limited, Quimica Overseas Limited, Shiraka Limited і Apuane Overseas Limited. А ще через рік на «Інтер» перекочував менеджмент з телеканалів Фірташа. І Фірташ став реальним господарем «Інтера», НТН, К1 і К2, разом з «Мегаспортом». Посередником у цій угоді виступив Грановський, який нарешті кинув Хорошковського і почав доїти Фірташа. Хорошковського тим часом викинули з бізнесу Абрамова-Абрамовича, змусивши продати свій відсоток (навіть менше) акцій «Евразу». Цих грошей якраз вистачило на квиток до Києва і посаду головного митника країни.Найперше вбивство в біографії Хорошковського відноситься до середини 90-х років. У той час «Кен-педикюр» перейшов на метал і сировину, і в пошуках цієї самої сировини забрів у Крим. Там зустрівся з головою Красноперекопської міськради і міськвиконкому Сергієм Куніцином, близьким до тогочасного міністра Кабміну, а потім прем'єра Пустовойтенка. Подружившись з Куніцином, Кен «пробується» до Верховної Ради вдруге (перший прокол – в Ірпені), по Красноперекопському виборчому округу №9. За дивним збігом обставин один з основних потенційних суперників Хорошковського, голова Раздільненської районної адміністрації Леонід Рябика був убитий 23 грудня 1996 року. В організації вбивства був звинувачений інший потенційний кандидат у народні депутати по округу №9, директор фірми «Посейдон» Юрій Толовирко. Наприкінці 1997 року Толовирко виправдали, правда, зареєструватися кандидатом у депутати він уже не зміг. До речі, Хорошковський теж депутатом не став. Він обрався лише в 1998 році. До того часу вони спільно з Куніцином (уже прем'єром Криму) здійснили проект створення вільної економічної зони «Сиваш».У цій зоні зосереджені, зокрема, такі найбільші хімічні підприємства України як Кримський содовий завод, ГАК «Титан», ВАТ «Бром», що й пояснює інтерес партнерів до регіону. Підприємствам, які працюють у межах вільної економічної зони, у 1998 році Кабінет міністрів надав значні пільги. Але ми відвернулися від вбивства. Воно, можливо, не було пов'язане з виборами. Леонід Григорович Рябика був дуже поважаним у всьому районі керівником, який здобув собі репутацію чесної і порядної людини. Він почав цікавитися, куди подалися 40 коней з ГПЗ «Славний» і чому була убита бухгалтерка підприємства, яка припустила: коні вкрадені і вивезені в Німеччину. Ніби внутрішній конфлікт. Але як загинув Рябика: 22 грудня 1996 року він чомусь виїхав до Києва. 23 грудня о 7.15 ранку, повернувшись додому, він пішов на роботу в райдержадміністрацію, і біля школи №2 у центрі Раздільного два кілери розстріляли його з пістолетів ТТ. Потім у ще живого і окривавленого витягли в'язку ключів від робочого кабінету і сейфа. Після чого відкрили сейф і забрали всі документи на коней.Здавалося б, загадки немає: треба шукати, хто вкрав породистих скакунів і, отже, убив бухгалтерку племзаводу районного начальника. Але раптово місцева влада дає вказівку міліції затримати місцевого підприємця, директора фірми «Посейдон» Юрія Георгійовича Толовирко. Найцікавіше, що Толовирко був другом покійного і збирався балотуватися під гаслом боротьби з криміналом «на пам'ять про Леоніда Григоровича». Тому міг би стати серйозним суперником молодої висхідної «зірки» на ім'я Кен.