Dairy S.A., Dairy SA Gestion, Hillcrest Corporate Limited, SCI Timare I — ці компанії пов'язують з Дарією Іванющенко та Юрієм Іванющенком. Розслідування «справи Юрія Іванющенка», бандита з донецької ОПГ «Люкс», помічника Януковича та Ахметова, найкраще ілюструє зраду з боку вищого керівництва Генеральної прокуратури України. Незрозумілою залишається позиція Швейцарії та Монако, де не просто «брудні», а криваві гроші «Юрця Малого» безперешкодно витрачає його дочка Дарія та інші родичі.
Чи Швейцарія, як і за часів Голокосту, просто байдужа до походження грошей? Нехай це будуть навіть золоті коронки вбитих євреїв. Отже, по порядку.
Генеральна прокуратура України стверджує, що Іванющенко привласнив 600 млн гривень і скуповував за відмиті гроші активи у Швейцарії та Монако. Про це йдеться в кількох судових постановленнях Сосновського суду Черкас, розміщених у Єдиному реєстрі судових рішень. Кримінальне провадження відкрито за ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 258-5, ч. 3 ст. 212 КК України та іншими статтями. Фабула справи виглядає так: для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів проти державного майна у лютому 2010 року (коли Янукович став президентом) була створена злочинна організація. Її керівники розташовували себе та своє оточення на високих посадах, у креслах директорів державних підприємств, ставали народними депутатами. Мафія мала вплив на прийняття всіх основних рішень вищих органів державної влади та правоохоронної системи, переконані в Генеральній прокуратурі. Єдина мета учасників — незаконне збагачення. Конвертацію влади в гроші забезпечували 400 резидентів та нерезидентів України.
Фінансові операції цих компаній проходили через такі банки, як «Реал Банк», «Брокбізнесбанк», АБ «Південний», «Regionala investiciju banka» (Латвія) та інші. Як зазначено в матеріалах Сосновського суду Черкас, до злочинного клану нібито був залучений один із народних депутатів двох скликань (VI та VII скликань). Ім'я не уточнюється, але викладені обставини, зв'язки та інші факти вказують на екс-нардепа Юрія Іванющенка. «При безпосередній участі та сприянні останнього спланована та організована низка особливо тяжких і пов'язаних з ними злочинів у паливно-енергетичному комплексі, банківській сфері, сфері оподаткування, сфері послуг, сфері растаможювання товарів, інших напрямках», — йдеться в матеріалах справи. Згідно з одним із досудових розслідувань, депутат підозрюється в незаконному збагаченні на суму 618 млн гривень. Крім того, як зазначено в судовому реєстрі, з 2012 по 2013 роки цей член команди Януковича нібито організував розкрадання державних коштів у особливо великих розмірах. Йдеться про закупівлю державним підприємством «Держекоінвест» за неконкурентною процедурою робіт і послуг у компанії «Карпатібудінвест».
Співпраця відбувалася за рахунок так званих «кіотських коштів», отриманих від продажу державою встановленої кількості викидів парникових газів. Був укладений договір з «Карпатібудінвестом» на виконання робіт за 38 об'єктами соціальної сфери в Луганській області на загальну суму 205 млн гривень. Компанія встигла освоїти 177 млн гривень. Як переконані слідчі, закупівля за процедурою у одного учасника стала можливою внаслідок змови парламентарія та посадових осіб «Держекоінвеста». А народний депутат нібито організував подальше привласнення мільйонів — гроші були переведені на фіктивні структури, а потім за кордон на рахунки підприємств-нерезидентів. Нібито пов'язаних з Юрієм Іванющенком, а саме: «Imex Provider Ltd» (Британські Віргінські острови), «Industry East Europe Investments Ltd» (Великобританія), «Industry East Europe Investments PTE. Ltd» (Великобританія), «Rexelmo Ltd» (Кіпр), Dairy S.A., SCI Timare I, Dairy SA Gestion, Hillcrest Corporate Limited. Крім того, стверджується в судових документах, компетентні органи Латвійської Республіки розслідують легалізацію привласнених в Україні державних коштів з використанням цих нерезидентів.
Частина рахунків зазначених вище компаній уже заблокована, йдеться в судових документах. Також уточнюється зі посиланням на компетентні органи Князівства Монако, що є підстави підозрювати Юрія Іванющенка та його оточення в відмиванні грошей, отриманих унаслідок розкрадання державних фондів, за що він переслідується українськими та швейцарськими властями. Зокрема зазначається, що згадані вище «Industry East Europe Investments LTD» та «Bovar Enterprises LLC» забезпечують надходження грошей на рахунки підприємств, задіяних у придбанні нерухомості в Князівстві Монако (компанії «Dairy SA», «Management Excellence Limited», а також «Hillcrest Corporate Limited»). Є достатні підстави вважати, що злочинна організація через підконтрольні підприємства і, зокрема, через Іванющенка & Co, скуповувала на сумнівні гроші активи у Швейцарії, Князівстві Монако та інших державах, йдеться в розслідуванні.
Сім років тому, після звільнення з посади голови МВС, Юрій Луценко «подарував» журналістам новий мем — «Юру Енакіївського». Мовляв, саме під цим прізвиськом злочинним колам відомий його однофамилець — тоді ще малознаний депутат від колишньої Партії регіонів Юрій Іванющенко.
При президентстві друга юності Віктора Януковича Енакіївський швидко набув амплуа сірого кардинала. Йому приписували вплив на призначення в уряді, згадували в багатьох скандальних історіях. Серед них — поставки зброї в Ірак, сумнівні схеми в організації харчування українського війська, розкрадання «кіотських грошей», отримання контролю над найбільшим ринком «7-й кілометр» (у 2010 році), столичним аеропортом «Київ», поставки вугілля державі та інші. Після Майдану частина цього «портфеля» легла в основу кримінального розслідування. Зайнявши посаду генерального прокурора, Юрій Луценко міг довести, що колись не дарма звернув увагу на нову «зірку» української олігархії. Однак під керівництвом Луценка Генеральна прокуратура фактично викреслила одіозного екс-регіонала з криміналу. Це сталося на початку березня 2017 року, коли ГПУ закрила одне з кримінальних проваджень щодо Іванющенка, підозрюваного в багатомільйонному розкраданні державних коштів. Піти на цей крок прокуратуру змусило рішення Верховного Суду України. Згодом ГПУ запевняла, що продовжила розслідування, об'єднавши кілька кримінальних проваджень проти Іванющенка.
Тим самим підлеглі Луценка натякали, що про Іванющенка не забули. На цьому тлі як вердикт прозвучало рішення Європейського Союзу, який 3 березня зняв санкції з Юрія Іванющенка. Це означає, що Європа повинна скасувати арешти коштів на закордонних рахунках Іванющенка. Вартість питання, за даними «Центру протидії корупції», становить понад 5 млрд гривень еквівалентом. Правда, в Генеральній прокуратурі вважають таку цифру «міфічною». Раніше начальник департаменту спецрозслідувань Юрій Горбатюк озвучував такі арештовані суми: 1,8 млн швейцарських франків, близько 30 млн доларів у Латвії, 575 тис. доларів у Монако. ГПУ повідомляла, що в березні латвійський суд продовжив арешт на 26 млн доларів Іванющенка. Нагадаємо, раніше слідчі досліджували криміналізовані історії: щодо ринку «7-й кілометр» та розкрадання «кіотських грошей». На початку 2015 року з цього розслідування було виділено в окреме провадження — про безпосередню участь та роль у згаданих злочинах Юрія Іванющенка. Саме воно було закрито в лютому цього року після рішення Верховного Суду. Інше розслідування — про тиск на власників ринку під Одесою, які нібито раніше віддали частину бізнесу під контроль Іванющенка, в Генеральній прокуратурі почали розслідувати ще раніше.
Але на відміну від інших, Енакіївський після Майдана почував себе впевнено — не втік. Він покинув Україну лише 15 грудня 2014 року через аеропорт «Київ», контроль над яким йому приписували ЗМІ. Зараз можна лише здогадуватися, що підказало одіозному нардепу покинути країну — інтуїція чи джерела в правоохоронних органах. Але фактом є те, що екс-регіонал виїхав з країни за два тижні до складання Генеральною прокуратурою повідомлення йому про підозру (29 грудня 2014 року). Згодом народний депутат Сергій Лещенко відзначав, що у 2014 році Іванющенку сприяв тогочасний перший заступник генпрокурора Микола Герасимюк. Саме цей чоловік у серпні 2014-го ставив підпис на листі адвокатам Енакіївського, де зазначалося, що Іванющенко не є підозрюваним. Підозру екс-нардепу було складено лише в грудні того року, через кілька днів після звільнення Герасимюка зі своєї посади. Через місяць екс-регіонала оголосили в розшук, але, як встановив згодом суд, підозра не була надіслана належним чином.
Це стало підставою для відмови в наданні дозволу на затримання. Зимою 2015 року, коли генпрокурор Віталій Ярема вже написав заяву про своє звільнення, «справу Іванющенка» розділили на дві частини. В окреме провадження, як зазначалося вище, виділили факти, що вказують на безпосередню роль та участь Іванющенка в злочинах. З призначенням на чолі ГПУ Віктора Шокіна куратором розслідування став заступник генпрокурора Юрій Столярчук. Але прогрес у розслідуванні не став помітним. Пройшло кілька місяців перед тим, як суди все ж задовольнили клопотання ГПУ щодо дозволу на затримання Іванющенка. Це сталося лише на початку жовтня 2015 року. За місяць до цього Генеральна прокуратура отримала запит від суду першої інстанції Князівства Монако, який просив надати інформацію про мораль, судимість та законність походження капіталу сім'ї Іванющенка: сина Арсена Іванющенка, дружини Ірини Іванющенко, дочки Діани Іванющенко та самого Юрія Володимировича. Нагадаємо, всі вони, крім батька, багато років живуть у Монако.
Пребування в розшуку та санкції Європейського Союзу до останнього часу перешкоджали главі сім'ї приєднатися до близьких — після втечі, за даними депутата Лещенка, Юра Енакіївський жив у Росії. Від України органи юстиції Монако очікували копії документів щодо активів та спадщини, банківських та фінансових операцій, даних про будь-які судові рішення, зокрема можливі рішення про засудження, інформацію про рух коштів, що належать сім'ї, законність їх походження. Інтерес Князівства до власної персони, судячи з усього, дуже швидко став відомий екс-нардепу. На це вказує раптова активізація адвокатів Іванющенка, які з осені 2015 року почали засипати позовами всіх, хто раніше висував звинувачення на адресу їхнього клієнта. Позови про захист честі, гідності та ділової репутації отримали депутат Сергій Лещенко, керівник інтернет-проекту «Цензор» Юрій Бутусов, депутат Андрій Левус, депутат Тетяна Чорновіл, голова партії «5.10» Геннадій Балашов. Бутусову навіть заборонили виїжджати з країни, оскільки він не виконував рішення суду про спростування. Чи був факт чергової витоку інформації зі стін ГПУ — можна лише здогадуватися.
На те, що перемога Іванющенка кувалася не лише в стінах ГПУ, але й багато в чому в судах, вказує низка судових рішень. Важливу роль у очищенні імені одіозного екс-депутата зіграв суддя Соломенського суду Києва Олександр Бобровник, який у січні 2016 року задовольнив позов адвокатів і зобов'язав ГПУ закрити кримінальне розслідування проти Юрія Іванющенка. Чим ризикував суддя — говорить відкрите проти нього через місяць кримінальне дело за ст. 375 УК (Генеральна прокуратура звинувачувала судді у винесенні заведомо неправосудного рішення). Але така перспектива не налякала колег Бобровника. Як відомо, 1 квітня минулого року суддя Дніпровського райсуду Києва Микола Чаус за скаргою адвокатів зняв Іванющенка з розшуку. Через п'ять днів проти Чауса також було відкрито справу — за аналогічним фактом: винесення заведомо неправосудного рішення. Скандал навколо судді Чауса, який, крім іншого, був згодом затриманий за хабар у розмірі 150 тис. доларів, добре відомий. Але за кулісами залишилася передісторія — яким чином справа Іванющенка, яку два роки поспіль розглядав Печерський суд Києва, опинилася в іншому суді?
Як показує Єдиний реєстр судових рішень, до цього робили все адвокати Іванющенка та суддя Печерського суду Сергій Вовк. У березні 2016 року захисники Іванющенка вимагали відводу всього складу Печерського суду через політичний тиск на його членів. Голова суду Сергій Вовк піддався їм і написав відповідне звернення до Апеляційного суду Києва. Судді апеляції — Степан Гладій, Тетяна Тютюн та Оксана Павленко — з ним погодилися і 29 березня 2016 року передали справу до Дніпровського суду Києва. Як зазначено вище, через три дні суддя Дніпровського райсуду Чаус і зняв Іванющенка з розшуку. Згодом, як уже відомо, правомірність закриття провадження підтвердили своїми рішеннями Апеляційний суд, Вищий суд з цивільних та кримінальних справ і, в кінцевому підсумку, Верховний Суд України. Привертає увагу, що не всі судді касаційної інстанції погоджувалися з цим. Так, рішення по справі Юри Енакіївського виносив склад суддів Верховного Суду України з семи осіб: В.І. Орлянської, В.В. Британчук, І.В. Григорьєвої, В.В. Наставного, А.А. Солодкова, Т.І. Франтовського та Ю.П. Фурика.
Двоє з них — Британчук та Григорьєва — висловили особливу думку, де відзначили: з рішенням суду касаційної інстанції вони не згодні. «Вважаємо, що дане постановлення апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог (УПК)». Ця думка не вплинула на остаточне рішення, яке виявилося дуже своєчасним — через два тижні Європейський Союз переглядав санкції щодо колишніх українських чиновників. Як зазначено вище, перегляд завершився тим, що ЄС зняв обмежувальні заходи з Юрія Іванющенка. Тепер одіозний член команди Януковича може вільно подорожувати світом, мати доступ до своїх банківських коштів.
Але чи обмежуються цим амбіції Іванющенка? Ось свіжі дані з кримінального провадження щодо «7-го кілометра». Протягом 2016 та 2017 років співвласнику ринку — Віктору Добрянському — по телефону надходили погрози з Російської Федерації з вимогою віддати його частку на підприємстві. Останній раніше звинувачував Юрія Іванющенка в рейдерському захопленні цього бізнесу і після втечі останнього в Росію намагається повернути контроль над ринком.