Ветеран війни з Донецька мудро написав: «Давно потрібно було арештувати Медведчука за заклики до порушення територіальної цілісності та розпалювання війни. І тоді сьогодні можна було б провести обмін за формулою «один на всіх». За словами голови МЗС Павла Климкина, вже найближчим часом з псевдореспублік «ЛНР» і «ДНР» додому, на контрольовану територію, повернеться частина українських заложників. Очікується, що на першому етапі 306 «ЛДНРівців» обміняють на 74 українців. Тим часом продовжується передвиборча кампанія голови «Українського вибору». «Полоненими в Україні займається лише одна людина – це Віктор Медведчук», — вдовбує в голови глядачам російське ТБ. «Списки затверджені й узгоджені», — розповідає журналістам кум Путіна, «головний український миротворець». Про те, що в цих списках з українського боку дивним чином опинилися люди, для яких цей обмін може стати роковим, ми писали раніше.
Ольга Шевелева: Убивши нашого командира, нас готові відправити на певну й мучительну смерть
Небезпека нависла над громадянами РФ – добровольцями АТО Ольгою Шевелевою та Павлом П'ятаковим і санінструктором Анастасією Леоновою, яка була волонтеркою «Правого сектора».
У пошуках захисту вони звернулися до представників ООН, ОБСЄ, до «Червоного Хреста», до послів та депутатів. Просять ні при яких умовах не допускати їхнього використання в обмінному процесі. За версією СБУ, росіяни входили до «ДРГ Лісника» (екс-командира першого відділу розвідки «Правого сектора» Олега Мужчиля) і за завданням Кремля планували теракти в Києві. Обставини того, що сталося 9 грудня 2015 року, у свій час викликали багато шуму й досі не до кінця ясні. Представники «Альфи» штурмом взяли квартиру на столичній Оболоні, поставивши під загрозу життя випадкових свідків, у тому числі 6-річної дитини. Штурм закінчився трагедією: загинули Олег Мужчиль (Лісник) та співробітник «Альфи». Шевелеву та П'ятакова затримали в іншій квартирі, яку для них снімали представники ГУР МО України. І незабаром у ЗМІ з'явилася інформація про те, що сам Лісник та його підлеглі Шевелева й П'ятаков були негласними співробітниками Головного управління розвідки Міноборони України й входили до складу групи спецназначення «Базальт».
Бувша москвичка Леонова була з Лісником ледь знайома. А киян Олена та Валерій Кукелі, на квартирі яких розстріляли Лісника, просто приютили давнього знайомого. Явна помилка не завадила працівникам СБУ заявити про «ліквідацію ДРГ», до якої записали всіх п'ятьох, і отримати нагороди від Президента. Хоча участь цих людей у терористичній групі з самого початку виглядала більш ніж сумнівною. До сих пір не ясно – сталася оплеска чи злий замисел підставив розвідника під «дружній вогонь». Може, це «косяк» колишнього голови ГУР МО Валерія Кондратюка, який відомий тим, що не береже підлеглих (нині Кондратюк працює в АП Порошенка)? А може – «підстава» нинішнього керівника ГУР Василія Бурби, якому Лісник не довіряв. Зміна керівництва сталася якраз незадовго до трагічного інциденту. «В жовтні 2015 року ГУР Міноборони очолив представник СБУ, куратори змінилися й Лісник говорив, що раніше можна було працювати, а ось нові викликають у нього сумніви.
Чому в результаті сталося те, що сталося – можемо лише здогадуватися, але в справі є протокол допиту нашого куратора, де він підтверджує, що ми співробітники ГУР МО України. І є показання інших співробітників, наприклад – показання поліграфолога, який підтверджує, що метою нашої перевірки було: встановити – чи не є ми працівниками спецслужб РФ. Ми з Павлом пройшли цю перевірку успішно», — розповіла «ОРД» Ольга. Варіант «злиття» цієї групи спільно контррозвідкою СБУ та ГУР МО не виключений, оскільки Лісник-Мужчиль відрізнявся радикальними поглядами й міг вийти з підпорядкування. Після подій під ВР 31 серпня 2015 року він, незадоволений позицією лідерів ДУК, розірвав з «Правим сектором», пояснивши, що йому нічого робити в одній команді з тими, хто не збирається з зброєю протистояти «режиму внутрішньої окупації». Але лише спроба зліпити з покійного ветерана «Тризуба» агента ФСБ виявилася перебором. Про можливе зрадництво говориться й у розслідуванні, опублікованому тут: http://racurs.ua/1683-delo-lesnika-istoriya-odnogo-predatelstva Так чи інакше, але працівники СБУ явно намагалися виправдатися перед Президентом.
У ніч на 9 грудня у Харкові представник «ПС» кинув гранату в магазин «Рошен», унаслідок чого майну було завдано мінімальної шкоди. Зате «кидальник» навіщо-то повідомив про це Леснику смс-кою. «Справа проти нас побудована на показаннях цієї людини, яка в результаті пішла на угоду з прокуратурою й визнала всі звинувачення, акцентуючи при цьому увагу на тому, що його «надоумив» Лісник. Він кинув гранату, відразу був затриманий й став давати показання. Вибух послужив формальною причиною штурму квартир, де знаходилися ми й Лісник. Ще за кілька днів до кондитерського магазину в Харкові була граната на території суду, яка не вибухла й лежала на видному місці (при тому знайшли її чомусь лише вранці 9 грудня). І про гранату він також розповів Леснику по відкритому каналу. На підставі згоди цієї людини на угоду зі слідством та численної внутрішньої переписки КР СБУ був висунутий постулат, що Лісник і ми п'ятеро замишляли щось проти України», — розповіла «ОРД» Ольга Шевелева. В Україну вона приїхала на початку 2015 року. На базі «Азова», де жила розвідгрупа ДУК «Правий сектор», познайомилася з Мужчилем та П'ятаковим.
З ними була на передовій… Про причини такого незвичайного вчинку цілком успішна в попередньому житті молода росіянка говорить: «Хотіла підтримати Україну в боротьбі проти кремлівського режиму, але все пішло не так». Після вбивства Лісника Ольга провела в тюрмі 8 місяців. У суді – коли їй продовжували арешт, встигала розповідати багато цікавого. А після виходу з тюрми визнавалася в інтерв'ю, що її та Павла П'ятакова готували для роботи на території Росії… І вже близько року Шевелева чекає, коли ж почнеться судовий процес. Чекають того ж й інші фігуранти «справи ДРГ Лісника» — всі п'ятеро вже на волі й розраховують на виправдання. А судді не знають, що робити з більш ніж дивним звинуваченням, і…Іноді просто не приходять на засідання. Залишитися на законних підставах в Україні – для росіян з цієї групи рівнозначно: залишитися живими. Ну а поки що ситуація, наприклад, Ольги Шевелевої не позавидуєш: без дому, без засобів до існування, без роботи, а з документів лише довідка з Міграційної служби – про те, що Ольга намагається отримати статус біженця.
«Нас – людей, які заради захисту демократичних цінностей і свобод, цілісності держави Україна взяли участь у бойових діях, готові відправити на певну й мучительну смерть», — говориться в одному з звернень, які Шевелева та П'ятаков нещодавно передали американському послу. За міжнародним законодавством про права біженців, колишні комбатанти мають право на захист. А П'ятаков ще й перебуває на території РФ у федеральному розшуку за політичними статтями (за пости в соцмережах)… Як же вони опинилися в обмінному списку? 14 листопада, за словами Шевелевої, її батьків раптово викликали до Слідчого комітету РФ. На їхнє здивування – допит стосувався не висунення звинувачень російськими силовиками проти Шевелевої, а «душеспасійних» розмов на тему: «Знаєте ли ви, що ваша дочка незаконно була арештована в Україні й є в цій ситуації потерпілою?». А незабаром з'явилася публікація в «Новій газеті». «Влади України готові видати всіх троїх Москві (Шевелеву, П'ятакова, Леонову – прим. ред.), але скаржаться, що Москва не проявляє до них навіть консульського інтересу», — говорилося в шокуючій статті Павла Канигіна (тут: https://www.novayagazeta.ru/articles/2017/11/20/74599-spetsoperatsiya-vseh-na-vseh За даними «ОРД», з журналістом з причетних до обміну представників України спілкувався лише Віктор Медведчук. І у друзів убитого Мужчиля, які обговорювали з Канигіним можливість видачі «групи Лісника» Москві, склалося враження, що пропозиція виходила особисто від Мефістофеля з «Українського вибору».
Олег Котенко: Медведчук, Савченко, Семенченко грають не на боці держави Україна
З питаннями про майбутній обмін ми звернулися до Олега Котенка — координатора волонтерської групи «Патріот», яка за сприяння СБУ з перших днів війни займається звільненням полонених, організацією втеч з «ДНРівських» тюрем та бере участь в інших спецопераціях, як-от звільненні Івана Безязикова.
— Можлива ли видача людей з «групи Лісника» в «ЛДНР»?
— Ні, я не припускаю, що насильно хтось когось передасть. У неофіційних обмінах таке ще могло б бути, але очікуваний обмін офіційний. У 306 (кількість затриманих, видачі яких вимагають «ЛДНРівці») попали лише ті, хто хоче туди (в «ЛНР-ДНР»). Раніше була цифра затриманих, яку вимагали у нас — 1300, потім 800… Потім 630… «ЛДНРівці» вписували в список і без вісті пропалих, і злочинців. Але пройшла верифікація. І люди зі списку на обмін на той бік підтверджували: «Так, ми хочемо на обмін». А потім ще у кожного на лінії розмежування будуть переспрошувати представники ОБСЄ, «Червоного Хреста»: «Ви точно хочете на той бік?».
— І траплялося, що люди відмовлялися повернутися, й їх не віддавали?
— Часто. Рік тому людина в Україну не захотіла на обмін, вирішила залишитися в Макіївці. І ті, кого ми називаємо сепаратистами, часто відмовлялися. Понад 200 людей відмовилися з того списку, який склали в «ЛНР» та «ДНР». Представники ООН їздили по тюрмах, уточнювали у «відмовників» — чи не тисне на них українська сторона.
— Але цифри 306 на 74 вони ж точні. Звідки вони взялися? І скільки у бойовиків реально наших заложників?
— У полоні у бойовиків перебуває близько 300 наших. Але «ЛДНРівці» визнають лише 94… Я знаю про більшу кількість полонених, ми передаємо їм посилки й робимо все, щоб їх там хоча б не вбили… Але на обмін взяли формулу Медведчука 306 на 74 – вона прозвучала на одній з зустрічей у Мінську. Це поки перший етап, і цифри можуть ще уточнюватися. На другому етапі будемо міняти 21 наших на 80 «ЛДНРівців». У нас була вимога — 20, але додався полонений Роман Фурсов з 58 бригади ЗСУ, і я думаю, що додасться ще кілька прізвищ. Неля Штепа так само входила в список, де були 630 людей, і її б передали туди, але вона відмовилася. А ще були в Одесі люди по справі «2 травня», яких відпустили з-під варти, і багато хто цим обурювався. Але я думаю, що це також у рамках домовленостей. Як і зміна міри запобігання Штепи. І в Харкові людей звільнили – припускаю, що так само.
— Виходить, суди в процесі обміну задіяні?
— Коли йдеться про життя людей, про обмін, то й суд, й прокуратура, всі в цьому процесі задіяні. Але намагаються діяти в правовому полі.
— Чому навіть не говорять про внесення в списки кінорежисера Олега Сенцова, Станіслава Клиха, який збожеволів від катувань у російській тюрмі, УНСОвця Миколи Карпюка, який поїхав у РФ на переговори й був зрадницьки захоплений, викраденого в Білорусі Павла Гриба й інших, які перебувають у РФ?
— На жаль, українці, які перебувають у РФ та на території Криму, в обговорювані списки не входять. У Росії, на жаль, ними займається лише Міністерство закордонних справ, там є група, до якої входить Афанасьєв та ще кілька людей, але вони не дають результату. Було у нас кілька неофіційних варіантів по Клиху та Карпюку, але держава Україна не пішла на запропоновані варіанти.
— А ми збираємося віддавати російських «їхтамнетів» — ефрейтора РФ Віктора Агеєва, танкіста-злочинця Руслана Гаджієва, Олега Доронина з Нижневартовська, затриманого в липні 2015 року працівниками СБУ біля Попасної?
— Також ні. Хоча раніше, у 2014 році, й не без присутності Медведчука, як я розумію, ми віддавали на той бік російських військових. Не раз проскакувала інформація про якихось російських танкістів, вони навіть потрапляли на екрани ТБ, а потім потихеньку зникали, їх обмінювали без шуму.
— Учений Ігор Козловський повернеться до нас нарешті? І хто ще?
— Козловський повинен попасти на перший етап обміну. Якщо не на 1-й, то на 2-й етап попаде однозначно. Його планували звільнити ще 10 місяців тому. Кілька разів обмін зривався, і я думаю, що тут не обійшлося без Москви. Єдине, що ми змогли вибити – це строк, який дали йому «ДНРівці» — 2,7 року він отримав у «суді республіки». Тобто, навіть якби не було обміну, наступного року, в травні, Козловський повинен був вийти на волю. А вони йому планували дати 18 років! Ми зі свого боку виконали певні умови й його мали нам передати. Але… хтось втрутився. І нам сказали (в «ДНР»): «Вибачте, тут Москва (вирішує), ми нічого не можемо зробити». Повинен попасти на обмін нарешті доброволець АТО, який у «ДНР» сидить уже 3,2 року, він з Іловайського котла. Сам по собі дерзкий хлопець, і тому «ДНРівці» досі не хотіли його віддавати. За логікою й «азовець», якого «ДНРівці» засудили на 30 років, також повинен повернутися. З числа полонених «ЛНР» попадають у цей обмін і фанати «Зорі», й блогер Edward Ned — на перший чи на другий етап обміну, це поки не ясно. Що стосується неповнолітніх полонених – там потрібна згода батьків.
— У грудні минулого року патріарх Кирил повернув з «ДНР» кіборга Тараса Колодія. Як ви оцінюєте роль церкви? Деякі назвали це спецоперацією ФСБ.
— До митрополита УПЦ МП Онуфрія ми не раз звертались у 2014 році. Тоді й з польовими командирами бойовиків можна було домовитися. Єдине, що вони на себе не брали – це вивіз. Нам доводилося в ополченців переодягати наших, щоб могли подолати блокпости. Але нині без Москви нічого не обходиться.
— Від вас звучали звинувачення на адресу Надії Савченко – про те, що вона зірвала обміни. У чому її «вина»?
— Рік тому повинен був бути обмін, вже були анонси на рівні ОБСЄ, чекали так само, як і нині – що люди повернуться перед Різдвом. Але вона з Гарбузюком (це попередня фамілія Володимира Рубана) поїхали в Донецьк, і… Уже на наступній зустрічі в Мінську сторони розвели руками: «Ну раз там є ваші представники – ось там і розмовляйте». І потім була домовленість на травень 2017 року, й знову Савченко втрутилася в процес й він застопорився. Їй удалося звільнити 2 жінок, яких ми навіть не розглядали. Так буває: є інформація, що люди або перейшли на той бік, або їх арештовують, щоб потім нам закинути.
Ось одна з 2-х жінок, переданих Савченко, була та, про яку ми припускали, що вона з певною метою до нас закинута.
— Ви не довіряєте Надії Савченко?
— Вона підставила людей з «Айдара». Ось чому бійці були незадоволені тим, що її так раскручують — як героїню. Не можу сказати, наскільки це достовірно, але бійці розповідали, що коли її взяли, з її радіостанції покликали на допомогу, й ребята пішли їй на допомогу, попали в засідку й їх розстріляли. Потім на мене вийшов чоловік з ГРУ РФ, сказав, що вони дуже зацікавлені у звільненні росіян Александрова та Єрофєєва. А після цього з'являються родичі нібито вбитих Савченко журналістів, і просять Путіна простити Савченко, в результаті її міняють на Александрова-Єрофєєва…
— Обмін самої Савченко вам здається також частиною постановки?
— Я думаю, що у неї є куратори. Хтось, хто займався нею в Росії. Не думаю, що з неї зробили Мату Харі, але її використовували. Як і солдатських матерів. ФСБ дуже сильно контролює в Росії всі матерські рухи, які там виникли після воєн у Чечні й займаються російськими полоненими. Ми спочатку сподівалися, що вони нам допоможуть, але дійшли висновку, що їм не можна довіряти. Зрозуміли, що стоїть їм дати якусь інформацію про наших людей, які перебувають у РФ, як ця інформація потрапляє в ФСБ. Ось так само й медведчукські солдатські матері — Надія Курамшина та інші – діють чітко за сценарієм Медведчука.
— У чому полягає сценарій?
— Показати, що Савченко може звільняти людей, що Медведчук це робить, а Україна нічого не може. Показати, що можна відвідувати тюрми бойовиків і вільно розмовляти з ув'язненими, як це робили Савченко та Рубан… А ви спробуйте без російських спецслужб зайти на територію «ЛДНР» й вільно там ходити, як Савченко. Там за прапорці (українські) людей кидають у підвал. У мене з Савченко було 3 зустрічі, й я їй сказав: «Надіє, якщо ти хочеш допомагати звільняти людей, ти повинна бути на боці України, а не робити собі політичну кар'єру». Вона відповіла, що тут немає ніякої політики. Шкода. Її можна було б використати як нормальну людину, яка може там безпечно перебувати, тому що й такі люди потрібні – якщо я туди поїду, мене відразу кинуть у підвал.
Але вона не захотіла з нами співпрацювати.
— Що ви думаєте про нинішні дії Медведчука?
— У свій час була в РФ такий генерал Лебідь, який «припинив війну» й звільнив полонених. І в результаті його рейтинг сильно зліт. Щось таке, на мій погляд, Москва хоче зробити й з Віктором Медведчуком. У Мінській підгрупі він не часто буває, він їде лише тоді, коли вирішуються питання, про які він заздалегідь знає. Але багато хто свято вірить у його силу й здатність на самостійні рішення.
— Семен Семенченко двічі піднімав питання звільнення полонених. У 2014-му–на початку 2015 року й у 2017-му він під цим гаслом починав торговельну блокаду. Але, визнаюся, що від знайомих сепаратистів «ДНР» наприкінці 2014 року у мене була інформація про те, що Семенченко не просто не сприяв звільненню своїх побратимів, захоплених в Іловайському котлі, але робив все від нього залежне, щоб вони назавжди залишилися в полоні. Це ж підтверджували деякі колишні полонені «донбасівці».
— Удавалося ли Семенченку когось звільнити? І що ви думаєте про блокаду Гала-Виноградського, яка привела до втрати українських підприємств на неконтрольованих територіях?
— Ніякого стосунку ні перша їхня блокада, ні друга до звільнення полонених не мали. Семенченко був зайнятий своєю політичною кар'єрою, а не звільненням побратимів – ось це точно. З «Семеном Семенченком» я познайомився напередодні «російської весни». Я й Коля Якубович, ми були «делеговані» з київського Майдану в Донецьк допомогти людям самоорганізовуватися. І ось Семенченко при Якубовичі де-небудь притерся. Звідкись з'явився. І на одному з засідань, коли ми зібралися обговорити безпеку мітингу за Україну (це було напередодні 13 березня 2014 року, коли російськими туристами був убитий Дмитро Чернявський), я сказав: «Ребята, є Небесна сотня, ви ж розумієте, що все може статися», й він вразив такою фразою: «Я хочу стати народним депутатом». Я зрозумів, що це людина афериста налаштована. Що ж до останньої блокади — коли вони про полонених заговорили, я приїхав до «блокадників» й став запитувати: «Ви на вагон «контрабасу» будете міняти полоненого, або як? Давайте я допоможу, дам дані людей, давайте разом формулу придумаємо». Але вони відмовилися. Все це була піар-кампанія, ніякого стосунку до обміну полонених не мала. Я для себе зробив висновок, що блокада проти «бізнесу на крові» була піаром на крові, на темі полонених.
— Два армійські корпуси Росія утримує на Донбасі тому, що не збирається відпускати Україну на Захід, РФ цікавить повернення всієї України в сферу її впливу, й Донбас, як і полонені – це просто інструмент. В одному з телеефірів з вашою участю так сказав російський військовий експерт Павло Фельгенгауер, назвавши найближчий обмін піар-акцією Путіна. Згодні ви з такою оцінкою? І що ж виходить — нас грають?
— У нас багато внедрених російських агентів, навіть на верхівці влади… І ФСБ, що б там не говорили, а сильна організація. Обмін Медведчука може бути кроком на цьому шляху… Але все ж таки – ми не видаємо тих, які вбивали наших воїнів, не видаємо беркутівців, не видаємо гаішників, які були наводниками, діда з медом і вибухівкою не видаємо… Розумієте, у будь-якому обміні є 2 сторони – є російська, й є українська. Себе ми вважаємо такими, що перебуваємо на українській стороні, а Семенченко, Медведчук, Савченко – на мою думку, люди, які не на боці держави Україна. Вони на тій, де мета не звільнення полонених, а отримання політичних дивідендів. Для них полонені – це монета.