Юрій Луценко – генеральний прокурор без юридичної освіти, кум президента, політичний в'язень режиму Януковича та екс-міністр внутрішніх справ, якому приписують турботу про постійний зв'язок міліції. Його вхід у політику відбувся завдяки батькові Віталію Івановичу, члену Комуністичної партії України. Політична кар'єра сина почала стрімко зростати з 1994 року, коли батька обрали народним депутатом України. Юрій Віталійович одразу став головою Рівненської обласної ради народних депутатів, а у 1996 році – начальником комітету економіки Рівненської обласної адміністрації.
Сім'ї батька допомогли Луценку займати посаду секретаря політради Соціалістичної партії України та отримати доступ до Кабінету Міністрів. Молодого політика запросили заступником міністра науки і технологій Володимира Семиноженка, а потім помічником прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка. Наприкінці 90-х років Луценко залишив уряд, щоб зосередитися на партійній роботі та брати участь у боротьбі з режимом Леоніда Кучми. Під час Помаранчевої революції він підтримував Віктора Ющенка.
Після зміни влади Луценко отримав посаду голови МВС в уряді Юлії Тимошенко. Однак через рік його звільнили, а у Раді створили тимчасову слідчу комісію для перевірки фактів корупції та зловживання службовим становищем. У 2007 році тодішній міністр МВС Василь Цушко звинуватив Луценка в нецільовому використанні бюджетних коштів у сумі 500 млн грн та в незаконній видачі 51 одиниці вогнепальної зброї. Генпрокуратура порушила кримінальну справу, а під час обшуку в офісі Луценка виявили три сумки з вибухівкою і зброєю. Проте Подільський районний суд Києва призупинив розслідування цієї справи.
Того ж 2007 року Луценко став героєм іншої історії, пов'язаної з ТОВ «Українські новітні телекомунікації». Журналісти викрили, що він, будучи очільником МВС, лобіював інтереси цієї фірми, у засновниках якої значилися Юрій і Олена Воскобойнікови, а його дружина Ірина Луценко працювала фінансовим директором. Олена стверджувала, що була однокласницею Юрія Віталійовича, а їхні сім'ї – куми. ЗМІ з'ясували, що у 2006 році заступник Луценка Олександр Новіков підписав лист, в якому вимагав, щоб усі підрозділи МВС перейшли на тарифні плани «Українських новітніх телекомунікацій». У чергових частинах міліції пропонував замість стаціонарних телефонів запровадити GSM-шлюзи, які б замикалися на цю ж фірму-посередника.
«Українські новітні телекомунікації» без конкурсу отримали ліцензію до 2021 року на радіозв'язок в діапазоні 5760-5820 мегагерц, що дозволяло розвивати формат WiMAX. Вартість фірми зросла від кількох сот тисяч гривень до кількох десятків мільйонів. Сам Луценко звинувачення у корупції спростовував і стверджував, що наказав скасувати угоду з фірмою. Того ж 2007 року він повернувся на посаду міністра внутрішніх справ.
Цей період з життя Луценка був яскравий на бійки. Спочатку з тодішнім мером Києва Леонідом Черновецьким. Згодом Луценка разом з сином Олександром затримали в аеропорту Франкфурта-на-Майні після того, як вони вчинили бійку, намагаючись в нетверезому вигляді потрапити на борт літака.
Родина Луценка далеко не бідна, чого не скажеш про самого Юрія Віталійовича. У 2007 році його визнали найбіднішим за доходами міністром Кабміну. Увесь цей рік він офіційно ніде не працював, і його сукупний дохід склав 1396 грн. Хоча родина Луценка у цей час не бідувала – отримала дохід у розмірі 484 млн грн. При цьому на банківському рахунку голови МВС була одна гривня. Фінансовий стан Луценків значно поліпшився у 2008 році, коли Юрій Віталійович повернувся на посаду міністра МВС. Дохід Луценка того року склав 237 тис. грн, членів сім'ї – понад 1 млн грн.
Після перемоги Віктора Януковича у 2010 році на президентських виборах про подальше перебування Луценка в МВС не могло бути й мови. Його звільнили, нібито за втручання у виборчий процес під час минулих президентських виборів. Генпрокуратура порушила проти нього кримінальну справу. Луценка підозрювали у заволодінні державним майном шляхом зловживання службовим становищем та у перевищенні службових повноважень. У грудні його затримали, і у лютому 2012 року рішенням Печерського районного суду Києва Луценко отримав чотири роки в'язниці з конфіскацією всього особистого майна. Проте у Менській колонії він просидів лише до квітня 2013 року. Після Революції гідності його повністю реабілітували, визнавши політичним в'язнем.
Зараз Луценко – один із найближчих соратників президента Петра Порошенка, і його політична кар'єра стрімко набирає обертів. Можливо цьому посприяв факт, що у 2013 році Луценко разом з дружиною Порошенка Мариною охрестив дочку міністра інформаційної політики Юрія Стеця – Єву. Спочатку Юрій Віталійович очолив парламентську фракцію «Блоку Петра Порошенка», а згодом став генеральним прокурором України. Отримати цю посаду не завадила навіть відсутність юридичної освіти. Для цього ще до голосування за його кандидатуру Верховна Рада підтримала зміни до законодавства, які це дозволили. А щоб закон швидко набув чинності, того ж дня перед голосуванням видали спеціальний випуск газети «Голос України», де його опублікували.
У травні 2016 року в ЗМІ з'явилась інформація, що Луценко живе в елітному будинку площею 859 кв. м, вартістю декілька мільйонів доларів, в селі Стоянка під Києвом. Будинок нібито юридично оформлений на його тестя. У жовтні нерухомість Луценка знову опинилася в центрі уваги. Депутат від БПП Сергій Лещенко заявив, що Юрій Віталійович володіє величезним будинком у центрі Києва, але оформлений він на Світлану Риженко, яка у 2009 і 2011 роках значилась одним із засновників «Українських новітніх телекомунікацій» та працювала бухгалтером у цій фірмі. Нині Риженко пенсіонерка. Вона зареєстрована як фізособа-підприємець, і серед її видів діяльності зазначено передачу нерухомості в оренду. Риженко має вісім приміщень в будинку на Печерську по вул. Еспланадна, 32В. Проте сама жінка мешкає у скромному будинку в селі Зазим'я Київської області, а нерухомість на Печерську здає в оренду. При цьому питаннями оренди займається компанія сина Луценка ТОВ «Бізнес-центр «Лотос». У одному з інтерв'ю Риженко підтвердила, що володіє цими квартирами. Нерухомість на Печерську вона придбала у 2009 році, однак переконливо пояснити звідки взяла кошти, так і не змогла.
Крім будинку в Києві, у бухгалтера Луценка виявилася ще нерухомість в Криму – це квартира в Ялті площею 145 м, яку нещодавно виставили на продаж за мільйон доларів.
Юрій Луценко народився 14 грудня 1964 року в місті Рівне. Освіта: 1989 – Львівський політехнічний інститут, спеціальність «Інженер електронної техніки». Кар'єра: 1989–1994 – Рівненський завод «Газотрон» – майстер дільниці, начальник технічного бюро цеху, головний конструктор; 1991–2004 – Соціалістична партія України; 1994–1996 – Рівненська обласна рада – заступник голови, голова комітету економіки Рівненської обласної адміністрації; 1996–1998 – народний депутат Верховної Ради ІІ скликання; 1997–1998 – заступник міністра науки та технологій України; 1998–1999 – помічник прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка; 1999–2002 – помічник-консультант лідера Соцпартії України Олександра Мороза; 2002–2005 – народний депутат Верховної Ради IV скликання; 2005–2006; 2007–2010 – міністр внутрішніх справ; 2014 – радник президента Петра Порошенка; 2014–2015 – голова політичної партії «Блок Петра Порошенка»; 2014–2016 – народний депутат Верховної Ради VIII скликання; з 12 травня 2016 року – генеральний прокурор України.