Його життя порівнювали з блискучим метеором, який у середині XVI століття пролетів крізь українську історію. Загалом род князів Вишневецьких залишив помітний слід в історії України та Східної Європи. Один із них навіть став королем Речі Посполитої. Але навіть на тлі такої неординарної родні князь Дмитро Іванович Вишневецький, який отримав козацьке прізвисько Байда, постає видатною особистістю. З нагоди 500-річного ювілею пропонуємо звернути увагу на біографію цієї легендарної людини.
1) Тіні забутих предків
Вишневецькі походили або від литовських Гедимичів, або від туровсько-пінських Рюриковичів. У будь-якому разі, засновником самостійної династії у другій половині XV століття став дід нашого героя – Михайло Васильович – який отримав у спадкове володіння замок Вишневець (тут згодом народився й наш герой). До речі, цей родовий замок – перебудований у палац, а потім у будинок культури – збережся до сих пір у Збаразькому районі Тернопільської області. Вишневецькі мали обширні, але через татарські набіги малозаселені володіння.
На початку XVI століття вони були зобов'язані виставляти на великокняжу службу всього 82 кінних воїнів, тоді як інші князівства – близько п'ятисот. Тому боротьба з татарами стала основним заняттям Вишневецьких – адже від цього безпосередньо залежало їхнє благополуччя та могутність.
2) Уроки маневрування зі «Стіною»
Дмитро Іванович з молодих років служив під началом барського старости Бернарда Претвича. За успіхи в боротьбі проти татар того прозвали «Муром Поділля», хоча він був майстром маневреної війни й часто здійснював рейди на ворожу територію. У нього Вишневецький навчився степової герилі, здобув авторитет і близько познайомився з козаками. До речі, козацьке прізвисько Байда князь отримав набагато пізніше, можливо, вже після смерті. Однак, безсумнівно, він вів козацький спосіб життя, провівши на степовому пограниччі понад 20 років життя (і навіть не одружився).
3) Особливості адміністрування
Хоча легендарний козак Байда став народним героєм, сам князь Дмитро Іванович був далеким від народних потреб і навіть їх примножував. Ставши у 1549 році канівським і черкаським старостою (попередній староста, його рідний дядько князь Федір Вишневецький, потрапив у полон до татар), він збільшив податки.
Особливо місцевих жителів обурило те, що староста роздав місцеві промисли (передусім боброві) в концесію приїжджим промисловикам. Крім того, як незабаром показала ревізія канівського й черкаського замків, староста дуже недбало поставився до питання їхньої реконструкції. Втім, князь був прихильником активних дій на ворожій території, а оскільки гарнізони замків були малочисельні, то він брав на службу козаків, на плату яким йшли зібрані податки (втім, коли козаки брали здобич, то Вишневецький отримував десяту частину). Тому посаду старосту він незабаром втратив, а замість цього призначений «дніпровським стражником».
4) Ще не Січ, ще не гетьман
Засновану князем на острові Мала Хортиця крепість часто називають першою Запорізькою Січчю. Однак таку назву варто вважати умовною – тут радше йдеться про прототип. Адже Запорізька Січ – це не лише крепість на острові за дніпровськими порогами, але й певний спосіб козацького самоврядування. А тут мова йде про княжий замок, але не про козацьку Січ або Кош. Також навряд чи варто називати Вишневецького козацьким гетьманом – нічого не відомо про те, щоб його обирали або призначали на таку посаду.
І все ж таки князь зіграв велику роль у становленні запорізького козацтва як самостійної військової сили. До речі, трохи більше ніж через сто років дальний родич нашого героя Єремія Вишневецький попросив у короля Хортицю собі у власність, у тому числі й на тій підставі, що тут колись був замок одного з Вишневецьких. Однак розпочата незабаром Хмельниччина поставила хрест на цих планах.
5) Невдала анексія
Після того як татари витіснили Вишневецького з Хортиці, він розлютився на короля й великого князя литовського – що той не надав йому допомоги – і наприкінці 1557 року перейшов на службу до московського царя, від якого вже отримував допомогу. Причому, якщо вірити московським джерелам, князь запропонував царю не лише послуги себе й своїх людей, але й передати йому канівське й черкаське старство. Однак царь «велів їхати до себе, а Черкаси й Канів велів королю відступитися, тому як царь з королем у перемир'ї».
6) Дядько-князь і племінник-цар
Московський цар Іван IV Грозний приходився князю двоюрідним племінником (мати Івана Васильовича – Олена Глинська – була двоюрідною сестрою Дмитра Ивановича).
Племінник поважно поставився до дядька – Вишневецький отримав багаті подарунки й 10 тисяч рублів підйомних (у той час річний дохід царської казни становив близько 1,2 млн рублів, а середня коняка коштувала 3 рублі). Крім того, йому дали в кормління Білівське удільне князівство. Коли Вишневецький залишив московську службу й повернувся до короля, то зовні цар відреагував байдужно: «Прийшов він, як собака, і потік він, як собака, а державі моїй збитку ніякого не завдав». Однак царському посланнику велено було «проведувати»: як король прийняв Вишневецького, яку дав посаду, тримає при собі чи куди послав?.. А коли стало відомо про смерть князя, то братія одного з монастирів отримала від царя «корм великий» з тим, щоб «князя Дмитра в синодики у великий і в рядовий записали й поминали, доколи благословить Бог монастирю бути».
7) Запорожець на Кавказі
Перебуваючи на царській службі, князь Вишневецький побував на Північному Кавказі, де привів до присяги царю кілька місцевих племен і організовував їхні походи проти татар і турків і, фактично, став напівсамостійним правителем – таким собі віце-королем.
Він також активно навертав аборигенів-язичників у православ'я. Саме після його походів Іван Васильович вдруге одружився на черкеській княжні Кучене (Марії Темрюківні). Невідомо, чим би могли закінчитися північнокавказькі пригоди Вишневецького, однак цар готувався до війни проти Великого князівства Литовського, а тому вирішив помиритися з кримським ханом і відозвав дядька-князя з Північного Кавказу. Втім, спроба договоритися з татарами незабаром обійшлася царю дуже дорого.
8) У лабіринтах багатовекторності
Війюючи проти татар і турків, князь Вишневецький часто діяв за власним розсудом, чим доставляв немало клопоту своїм сюзеренам. У якийсь момент король й великий князь литовський навіть обрадувалися, дізнавшись, що дніпровський стражник зв'язався з московитами – тепер усі проблеми у взаємовідносинах з Кримом він пояснював тим, що козаків і їхнього предводителя підбурюють з Москви. Втім, цар теж не завжди міг обуздати своєрідного дядька-князя, а тому про підготовку останнього масштабного походу заблаговременно повідомив кримському ханові, через що підготована Вишневецьким операція закінчилася невдачею.
Незабаром цар взагалі відправив князя й його «канівських черкас» назад на Дніпро. На переддень нової війни племінник доручив дяді «недружбу робити королю Литовському». Однак князь Дмитро вирішив по-своєму й влітку 1561 року через родичів домовився про повернення в литовське підданство. Після цього цар не лише відмовився відкривати південний фронт проти Великого князівства Литовського, але й наказав вивести гарнізон і зруйнувати укріплення деякого «Псельського городка» – передового південно-західного форпосту.
9) Жертва честолюбства
Тим часом у Молдавському князівстві йшла боротьба за владу, і на початку 1563 року одна з боярських партій запросила князя Дмитра як претендента на престол (його мачуха Магдалена Деспот належала до однієї з місцевих династій). Але тут Вишневецького погубило честолюбство, на якому зіграли противники. Одна з конкуруючих партій запросила його на переговори, закликаючи не чекати об'єднання з союзником – воєводою Альбрехтом Ласким: «жадаємо тебе самого… якщо пана Ласського чекаєш, не буде твоя слава, але наполи з паном Ласким».
Дивно, але немолодий уже князь повелся на такі понти! Відправившись на чолі невеликого загону на переговори, він потрапив у засідку й був захоплений у полон. Незабаром хитріший претендент Стефан VII Томша видав конкурента турецькому султану (втім, султан не оцінив послугу й незабаром зробив ставку на іншого претендента).
10) Незламаний муками
У турків Вишневецький побував двічі. Причому перший раз – у 1553–1554 роках – у якості гостя «з усією своєю ротою». Залишається лише гадати, чому «Дмитрашку», вже відомого своїми походами проти турків і татар, і його людей гостинно прийняли в Очакові. Можливо, князь тоді навіть відвідав османську столицю. Вдруге князь опинився у турків у 1563 році – вже полоненим. Після відмови прийняти іслам і перейти на службу до султана він прийняв страшну смерть: був скинутий на вбиті в крепосну стіну гаки й після триденних мук убитий, оскільки страшенно лаяв своїх ворогів і їхню віру. Видимо, його спеціально казнили в районі, де проживали іноземні купці й дипломати – щоб ті стали свідками казні.
Благодаря свідченням очевидців історія смерті князя Вишневецького отримала широку огласку й легла в основу популярних у той час творів про героїчну смерть християнського лицаря й його моральну перемогу над ворогами-іновірцями. Одним із перших його прославив не позбавлений поетичного дару німецький ландскнехт Йоганн Зоммер. А на своїй батьківщині князь запам'ятався й був прославлений у народній пісні в образі безстрашного героя-козака Байди.