Давно стало очевидним, що розрекламований і щедро фінансований проект під назвою НАБУ виявився не новою потужною правоохоронною структурою, а скоріше установою, яка займається виключно саморекламою, «замовленнями», розрахунками та відкритим знищенням правового поля в Україні. Одні лише гучні обіцянки, але жодного реального вироку у резонансних справах. І це не через відсутність Антикорупційного суду, а через звичайну неспроможність довести хоча б одну справу до кінця. Так, керівництво НАБУ активно збирає політичні дивіденди, громадськість любить гучні заяви, але чи для цього американські та українські платники податків витрачали стільки грошей? Чи для того, щоб Сытник мав можливість, наприклад, висунути свою кандидатуру на майбутніх президентських виборах?
Дорого для президентської кампанії, чи не так? Стратегічною помилкою відповідних підрозділів Посольства США в Україні та особисто Крістофера Сміта був підбір керівних кадрів у НАБУ. Неможливо було ставити на чолі нової й перспективної структури людей, які вже встигли себе повністю дискредитувати в структурах «старих». Йдеться передусім про керівника «розвідки» та всього агентурного апарату НАБУ Бориса Індиченка. Вихованець старого УБОПу, Борис Індиченко навіть серед своїх співробітників мав славу беззаконника, авантюриста та шахрая. Це, зокрема, фіксувалося й у пресі. Про те, що це людина аж ніяк не кристальної чесності, свідчили й скандали, пов'язані з брехливими деклараціями його сина, який працює прокурором в Одесі. Сам Борис Індиченко вийшов з органів МВС кілька років тому, а «повернув» його на службу його колишній шеф – Володимир Євдокимов, один із найбагатших генералів у системі МВС. Однак, повернувшись до МВС після багаторічної служби в банку Пінчука, Євдокимов власне налагодженням служби не займався, а займався виключно розставленням на керівні посади своїх людей, які за старою міліцейською схемою мали забезпечувати зростання його особистого добробуту.
Коли Аваков та його екс-заступник Сергій Чебатар дали за ці спроби Євдокимову по рукам – генерал-мільйонер почав вести підривну кампанію проти керівництва МВС. Разом зі «своїми» людьми, найпомітнішим з яких був Індиченко. Що характерно, ні Євдокимов, ні Індиченко не пройшли «тест на патріотизм». Жоден з них ніколи не був у зоні АТО, а Індиченко просто відмовився туди їхати. То чи з «ідейних» міркувань, то чи просто зі страху. Зрештою й Євдокимов, й Індиченко були звільнені з МВС. І одразу почали мститися. Так, власне, й виникла «справа про рюкзаки». З'явилися фейкові відеозаписи, з'явилася навіть якась «справа» в СБУ, але незабаром швидко затухла, тому що не було власне події злочину, і в СБУ це досить швидко зрозуміли. З усією очевидністю було доведено офіційними експертними й контролюючими структурами, що тендери проводилися абсолютно законно й відкрито, без якого-небудь втручання, і що самі пресловуті рюкзаки повністю відповідали як усім стандартам, так і заявленій ціні. Питання було остаточно вичерпано, дешева провокація «колишніх» не вдалася.
Але раптом Борис Індиченко, незважаючи на багатий «компроматний шлейф», виявляється на керівній посаді в щойно створеному НАБУ. Причому фактично в обхід конкурсу, оскільки Індиченко не зміг скласти тести. Не знаємо, чим саме зміг очарувати Індиченко співробітників американського посольства, але мистецтва саморекламування Євдокимову й Індиченку дійсно не занапастити. І ось це була серйознейша помилка Крістофера Сміта, яку, сподіваємось, його наступник незабаром зрозуміє. На новій посаді Індиченко вирішив не лише швидко «дати піар-результат», але заразом і розрахуватися з тими, хто вигнав його з системи МВС. Передусім з Чебатаром та Аваковим. І ось, фактично з сміттєвого кошика дістається так звана «справа про рюкзаки». Першим ділом про неї гучно заявляється в пресі, а потім… практично нічого не робиться. Якщо не рахувати тотальної фальсифікації. Наприклад, фальсифікуються показання свідка Шевчука, який нібито говорив про неправильність проведення тендера. Захист вимагає провести очну ставку з Шевчуком, і той свідчить про те, що нічого подібного не говорив, що всі його «показання» – чиста вигадка детектива НАБУ.
Або ж історія з експертизою. Усі необхідні експертизи були проведені профільними, сертифікованими інститутами, і всі вони показали, що якість рюкзаків відповідає заявленому. Але НАБУ йде на пряме шахрайство й створює якесь «експертне» ТОВ «Надія», яке проводить нову експертизу рюкзаків, знаходить якісь «порушення», і, що примітно, більше ніяких експертиз не проводить. Це дійсно нове слово в юриспруденції від НАБУ.
Не влаштовує експертиза? Створіть свій «експертний інститут». Одноразовий, який надасть вам потрібні результати. І таких прикладів відкритого шахрайства й брехні НАБУ у «справі про рюкзаки» безліч. Захист успішно оспорив понад 40 безпідставних заявлень НАБУ, які суд під найсильнішим тиском детективів і керівництва НАБУ спочатку приймав. Потім же, після наданих захистом доказів повної безпідставності – скасовував і позначав як «особисту думку детектива НАБУ». Зараз, спустя три роки, стало очевидним, що «справа про рюкзаки» – це суцільне шахрайство детективів НАБУ та їхнього керівника Індиченка. І стало зрозуміло, що з цієї ситуації потрібно шукати якийсь вихід. І для цього НАБУ обрало найпідліший спосіб. Вони просто вирішили прискорити смерть одного з «фігурантів» справи й після цього спокійно закрити «справу про рюкзаки». Йдеться про колишнього заступника міністра внутрішніх справ Сергія Івановича Чебатара. Ми вже писали про цю людину. Про його роль у матеріально-технічному забезпеченні МВС і Національної гвардії в найважчий період для країни – на початку російської агресії.
Саме завдяки його діям МВС і Нацгвардія швидко й дешево отримали необхідне обмундирування, озброєння, горючо-мастильні матеріали, продовольство для солдатів. Саме завдяки його рішучим діям був припинений в зародку сепаратистський бунт в Одесі й багато іншого. Завдяки його діям був знищений корупційний монстр ЄДАПС, багато років грабував українську державу. Завдяки його пильності МВС покинули десятки, якщо не сотні любителів корупційних схем, «відкатів» та іншого. Зараз Сергій Іванович серйозно хворий. Для підтримання життя вимушений регулярно їздити в онкологічний центр у Німеччину. Їздив весь час так званого «слідства» й завжди повертався. Вимушений також супроводжувати свою дружину, яка через постійний стрес, викликаний наклепницькою кампанією НАБУ – також стала пацієнткою онкоцентру. І ось НАБУ шляхом найсильнішого тиску на суд добивається того, що у Чебатара вилучається закордонний паспорт. Тим самим фактично приречуючи його на смерть. І це при тому, що Чебатар весь цей час регулярно виїжджав за кордон і завжди повертався, при тому, що його захворювання в Україні просто не вміють і не можуть лікувати.
І мета НАБУ тут абсолютно очевидна. Звести в могилу головного «фігуранта» й тим самим закрити найбільш «гучну» й «розрекламовану» справу НАБУ, яка на поверку виявилася суцільною фальсифікацією й шахрайством. Цікаво, чи Посольство США в Україні розділить разом з НАБУ відповідальність за цю можливу смерть і багаторічне шельмування в пресі? Посольство США не побачить очевидної нісенітниці в тому, що материх корупціонерів, на кшталт Розенблата чи Каськіва, НАБУ чомусь вільно відпускає за кордон, а такого, що потребує екстреного лікування й довів свою невинність Чебатара – позбавляє закордонного паспорта й можливо життя? Посольство США не побачить абсурду в тому, що десятки дорогих детективів НАБУ роками «розробляють» мильну бульбашку під назвою «справа про рюкзаки», і впритул не бачить матеріалів про розворовування бюджету МВС на багато мільярдів за Януковича, які зібрав Чебатар? Не побачить дивності в тому, що НАБУ впритул не бачить багатомільярдних розкрадань, що криються за недавніми вибухами українських арсеналів? Мудрість полягає передусім у вмінні визнавати свої помилки.
І Посольству США в Україні необхідно поступити мудро й визнати, що вони допустили помилку, зробивши ставку в НАБУ на шахраїв на кшталт Індиченка. Інакше весь той правовий беззаконня й моральна мерзота, яку творить нинішнє НАБУ, буде асоціюватися саме зі США, що на руку передусім Росії.
Цікаво, що ще під час служби в Одесі Індиченко неодноразово хвалився своїм паспортом громадянина Росії, а сослуживці вважали, що він обслуговує не лише економічні інтереси авторитета «Ангерта», але й інформаційні потреби ФСБ. На цьому тлі кадрова політика Посольства США в Україні виглядає вже просто непрофесійною.