Павло Фукс: московський будівельник, «гаманець Порошенка» та людина Кремля

Вчора стало відомо, що борги Київського метрополітену розміром 1,8 мільярда гривень придбав деякий російський бізнесмен Павло Фукс. Сам по собі цей факт дикий, враховуючи, що Фукс — це в повній мірі «людина Кремля». В Україні він діяв давно, починаючи з президентства Ющенка. Але вийти з тіні вирішив лише зараз. За словами Александра Дубинського ще з травня 2017 року: «Цікаво, що Фукса в колах, близьких до адміністрації президента, зараз називають не інакше як «Онищенко-замінник». За низкою свідчень, саме він зараз виконує функції гаманця Банкової з оплати потрібних голосувань і координує роботу АП з Опозиційним блоком. Для фінансування цих проектів Фукс отримав можливість стати активним гравцем на газовому ринку України: за моєю інформацією, структури Фукса викупили у Ставицького — 67% ТОВ «Голден Деррик» і 22,5% ПАО «Добувна компанія «Укрнафтобурення», які мають ліцензію на розроблення «Сахалинки» в Харківській області». Вдумайтесь. «Гаманцем» Порошенка став громадянин Росії, який, наприклад, забудовував центр Москви.Як ви думаєте, це людина Путіна чи ні? Цей же чоловік — однокласник Добкіна і Кернеса та їхній однодумець. Кажуть, що Фукс разом з ними у свій час фінансував «Оплот» Жиліна. Зараз у Києві Фукс уже не «онищенко-замінник». Він «курченко-замінник» часів Януковича. І своєрідний «економічний Медведчук» і Фірташ в одному флаконі. Повноправний представник грошей Януковича в Україні, представник Кремля і одночасно… гаманець Порошенка?Так у нас з Росією що? На війну не схоже. Більше схоже на повернення колоніальних відносин. Забавно, що саме через будівельний проект цього московського хорька з Рибальського острова вигнали військову частину ГУР МО України. Щось є в цьому символічне. Хто ж такий Павло Фукс? За матеріалами «Скелет-інфо»: Павло Фукс — українсько-російський мільярдер, або кочуючий аферист з Харкова? Частина 1. Сергій Варіс, «Skelet-info», 07.07.2017. У розпал «гібридної війни з російським агресором», про яку регулярно вовсю розповідає президент Порошенко, в Україні з'явився і почав скуповувати її активи московський бізнесмен Павло Фукс. При цьому він однаково успішно «мутить справи» як з колишніми «донецькими», так і з людьми з оточення нинішнього українського президента. Крім того, Павло Фукс називає себе давнім другом харківського мера Кернеса, хоча їх пов'язує набагато більше, ніж він визнає журналістам. Але ким насправді є цей чоловік, якого багато хто помилково сприймають як успішного олігарха-забудовника, і навіщо він з'явився в Україні?Дитинство та юність Павла Фукса — це суцільна темна пляма в його біографії, яка стає більш-менш відкритою лише з 90-х років, коли він переїхав до Москви. А що він робив до цього? За твердженнями самого Фукса, свій перший бізнес він почав ще в радянській школі: перепродавав однокласникам по 50 копійок за штуку імпортні сигарети, які він нібито купував по 3 рублі за пачку у швейцара в «Інтуристі». А ще, запевняє Фукс, тоді ж він почав свою багаторічну дружбу з Геннадієм Кернесом і Михайлом Добкіним.Павло Яковлевич Фукс народився 26 жовтня 1971 року в Харкові, в сім'ї Якова Лазаровича та Белли Йосипівни Фукс. У 80-х у них були приватний будинок на окраїні Харкова (вулиця Депутатська, аж біля Логачівки) та квартира на Салтівці, в багатоповерховому будинку №11 по вулиці Корчагинців. Останній знаходиться всього в кількох сотнях метрах від будинку №2-а по вулиці Ейдемана, де в той час жив з батьками Михайло Добкін. І хоча між хлопцями було два роки різниці, вони цілком могли ходити в одну школу і навіть бути приятелями. Могли б, якби не одне «але»: у цьому трикутнику проблемним кутом був Геннадій Кернес, який жив тоді на Нових Домах (Ньютона, 129). Фуксу було б проблематично дружити одночасно і з Добкіним, і з Кернесом, тому що тоді ці двоє існували в паралельних всесвітах. І справа була зовсім не у віці (Кернес на 10 років старший за Добкіна і на 12 років старший за Фукса).Просто Миша Добкін був покірним підлітком, який допомагав батькові спочатку в магазині, а потім у кооперативі, а Геннадій Кернес був тоді його протилежністю — вуличним «кидалою» Гепою, який зі своєю шайкою то крутив наперстки, то чекав біля автомагазину незадачливих лохів. Як кажуть, принц і жебрак! Тому виникає логічний висновок, що Павлик Фукс тоді «тусив» з кимось одним. За однією з версій (а про юні роки Фукса розповідають по-різному), Павлик спочатку подружився з Добкіним, а вже потім через нього «вийшов» на Гепу. За яким і увязся, захоплений лихою романтикою «крутих хлопців». І ось тепер усе сходиться. Адже Фукс сильно привирає про свою надприбуткову спекуляцію сигаретами (стверджував, що продавав по дві пачки на день). Безумовно, у харківських хлопців середини 80-х був величезний інтерес до імпортних сигарет, але продавати по п'ятидесяти копійкам за штуку могли лише «особливі» — а їх купували лише спробувати або «порисуватися», тому бойкої торгівлі серед небагатих однокласників у Фукса не було б.І ще одна деталь: швейцари «Інтуриста» тоді з ходу відмовляли тим, хто просив продати сигарети й жуйку підліткам, купити їх там могли лише свої люди — дуже хороші знайомі та регулярні дрібнооптові покупці, тобто фарцовщики. Частину товару фарцовщики «дарували» вуличним гопникам на кшталт Гепи та його команди — у складі якої були й підлітки-старшокласники. І важливий завершальний штрих — Павлик Фукс у юності серйозно займався боксом. Таким чином, виникає така картина: старшокласник Павло Фукс тусувався з гоп-компанією Гепи, звідси у нього на руках з'являлися якісь імпортні товари (сигарети, жуйка). Крім того, хлопці Гепи взагалі не бідували, оскільки регулярно «заробляли копійку» найрізноманітнішими способами. Але Павло Фукс благорозумно мовчить про деталі їхньої діяльності, щоб не компрометувати ні себе, ні свого друга Кернеса. Водночас йому одного разу захотілося публічно похвалитися, що, ще будучи старшокласником, він жив не лише на батьківські обідні рублі, але й умів заробити сам.І тоді він витягнув на світ найбезпечніший епізод зі своєї молодості, згадавши, як одного разу розпродав однокласникам пачку ментолових сигарет — перетворивши його на цілу історію про добре поставлений бізнес юного комерсанта. Що ж, якщо найбезпечніше заняття Павла Фукса в юні роки була спекуляція сигаретами серед неповнолітніх, то про доручення Гепи можна лише здогадуватися…Батьки Михайла Добкіна довго оберігали від шкідливого впливу Гепи свого сина, і вони ж могли повідомити батькам Павла Фукса, з якою нехорошою компанією пов'язався їхній син. Хто знає, чим би закінчилася ця сімейна драма, якби в 1989-90 роках Гепа не опинився за ґратами за звинуваченням у низці злочинів. Два роки майбутній харківський мер провів спочатку в знаменитій 15-й лікарні на психіатричному обстеженні, а потім у СІЗО — і вийшов якраз на початок кримінального передалу Харкова, який значно проредив ряди «братви». Компанія Гепи тимчасово розпалася, що сприятливо позначилося на майбутньому Павла Фукса: батьки влаштували його в Харківський інженерно-будівельний інститут (ХІБІ, нині — університет будівництва та архітектури) на економічний факультет.У 1992 році, під час навчання, Павло Фукс отримав свою першу офіційну роботу: посаду радника генерального директора СП «Торговий дім «Інтрада», яке на той момент переживало трансформацію (колишнє радянсько-американське СП ділилося між Росією та Україною). Є інформація, що й туди Фукса влаштували батьки, які мали до цього підприємства безпосередній стосунок. Чи займався він там якоюсь комерцією чи просто числився, отримуючи зарплату, залишилося невідомим — але Фукс з гордістю вписав «Інтраду» (фірму з торгівлі всім підряд) у свою біографію. А в 1995 році в біографії Фукса з'явився новий гучний запис: радник голови правління «Проминвестбанка». Але йшлося про український «Проминвестбанк» — один із найбільших у країні, чи про його московського тезку — досить середнячка на той час фінустанову, ніколи не уточнювалося. Що ж, уточнювати не потрібно, це саме російський «Проминвест», тому що Павло Фукс якраз тоді втік до Москви — так називали його раптовий від'їзд з Харкова, про причини якого практично нічого невідомо.Однак за непідтвердженою інформацією, практично за чутками, отриманими SKELET-info, Фукс втік з України після того, як «розвів на гроші» то чиюсь фірму, то бюджетну організацію. І нібито до цього інциденту був причетний Геннадій Кернес, який і допоміг старому приятелю втекти, і навіть рекомендував його в Москві своїм знайомим. За інформацією від ще одного джерела SKELET-info, від'їзд Павла Фукса до Москви з його подальшим «влаштуванням» у першопрестольній був організований Сергієм Батозським (прізвисько Батон). Цей чоловік, хоча й був сином поважного радянського тренера з вільної боротьби Станіслава Батозського, з юності пішов криміналізованою дорогою «кидали», був старим «корешем» Гепи і, відповідно, ще з 80-х років міг знати й Фукса. У 90-х Батон був уже крупним криміналітетом і діловим партнером Кернеса, причому навіть у міліції розходилися в думках, хто ж з них двох у кого ходив у підручних. Занадто великі були зв'язки Батона, який крутив справи не лише в Харкові, але й у Москві: з лідером Ореховської групування Сільверстом, з лідерами «кемеровських» братами Кузнецовими, з чеченськими ОПГ, з «авторитетами» Малеєм, Генералом та Аліком Московським.За інформацією МВС, Батон у Москві займався різними справами: від оптової торгівлі до наркобізнесу (кокаїн). У Москві ж він і був убитий у 2001 році після конфлікту з «лужниковськими». Однак, уточнюють джерела, у Москві Павло Фукс займався бізнесом під керівництвом Юрія Дементія — ще одного спільного знайомого та ділового партнера Батозського і Кернеса. Того самого Дементія, убивство якого в Харкові у 2016 році стало резонансною криміналітетною подією і досі не розкрито. Після тієї трагедії хтось із журналістів похмуро зауважив: мовляв, старі друзі Кернеса вмирають один за одним, і Фуксу потрібно бути обережнішим. Тоді, у 90-х, Дементій влаштував Фукса в цілком легальний бізнес, хоча й під крішею ОПГ, у бандитських фірмах. І Фукс справді торгував всім підряд, що добре продавалося — тут він розповідає журналістам правду, хоча й мовчить, що був зовсім не бізнесменом-одинаком, який прибув до Москви спробувати щастя. Особливо добре у Фукса йшли справи в кінці 90-х, коли до Москви від харківської міліції втік і сам Батозський. Одразу після переїзду Батозського у Москві було засновано ЗАО «Зовнішньоекономічна корпорація», яка займалася оптовою торгівлею автомобілями та мотоциклами, а в 1999 році Павло Фукс став його віце-президентом.Одночасно з цим Павло Фукс заочно закінчив факультет світової економіки Російської економічної академії імені Плеханова (хоча злі язики поговорювали, що диплом йому подарувала «братва»). Убивство Сергія Батозського сталося якраз тоді, коли він почав освоювати у Москві будівельний бізнес і залучив до нього Павла Фукса — адже той був єдиним з довірених Батону людей, хто розбирався в будівництві (все ж таки закінчив ХІБІ, хай і економічний факультет). Після убивства авторитета в його осиротілому оточенні сталися серйозні зміни, на гроші ОПГ було вирішено створити кілька компаній, у тому числі ТОВ «Техінвест» — одним із засновників якого став Павло Фукс. По суті, він став управляючим грошима ОПГ, вкладеними в будівельний бізнес. Але однієї лише криміналітетної «крішки» для розвитку будівельного бізнесу в Москві було недостатньо, адже всі дозволи та підряди видавала московська мерія. І ось тут ще з 90-х ОПГ Батона поклала око на стрімко розвивальну корпорацію «Інгеоком», яка належала Михайлу Рудяку. Ключем до успіху Рудяка було особисте знайомство з Юрієм Лужковим, який у 1997 році віддав йому під перебудову Манежну площу.І вже тоді у Рудяка з'явився компаньйон Олександр Шишкін — майбутній депутат Держдуми від «Єдиної Росії», у 90-х був відомий як криміналітетний бізнесмен, який управляв грошима «кемеровських». До 2000 року у Рудяка було з півтора десятка дочірніх компаній (під кожен крупний будівельний проект), але тут з ним сталася нещасна випадок: він впав зі снігохода й отримав травму голови. Поки лежав у лікарні, його бізнес пішов вразнос унаслідок спроби його «віджиму» деякими впливовими людьми, але в 2002 році «Інгеоком» знову пішов в гору — тому що йому протягнула руку люди з колишньої ОПГ Батозського. Враховуючи тісні зв'язки покійного Батона з «кемеровськими», цьому не варто дивуватися. І ось найпомітнішою фігурою з «батозських», практично їхнім представником був Павло Фукс, який став головою ради директорів «Інгеоком-Інвест», ще однієї спеціально створеної дочірної компанії «Інгеокома». Але цей колективний портрет буде неповним без ще одного активного учасника тих подій — скандального казахського бізнесмена Мухтара Аблязова, якого навесні 2003 року президент Назарбаєв своїм помилуванням звільнив від чергового ув'язнення.Аблязов одразу з'явився в Москві, де приєднався до Рудяка та Фукса, створивши, а потім очоливши Інвестиційно-промислову групу «Євразія». Усі вони вирішили брати участь у найграндіознішому будівельному проекті російської столиці: зведенні комплексу «Москва-Сіті». Участь у проекті представників двох ОПГ і всесвітньо відомого афериста з Казахстану просто не могла закінчитися без скандалів і похорон, особливо після того як у 2005-2006 роках проекти «Інгеокома» принесли близько мільярда доларів, які разом піднесли його засновника в список найбагатших людей Росії. І так сталося, що його ж першим і поховали: у травні 2007 року під час польоту в літаку Михайлу Рудяку раптово стало погано, і він раптово помер. Офіційною причиною смерті було названо крововилив у мозок унаслідок старої травми голови, отриманої ним ще сім років тому. Однак його смерть була дивною й викликала багато чуток. Підозрілим було не лише те, що перед своєю смертю Михайло Рудяк остаточно загострив свої стосунки з дружиною, яка вимагала розлучення та розділу майна (бізнесмен любив крутити романи з відомими акторками й помер на руках у Євгенії Крюкової).За кілька місяців до смерті Рудяка його партнери провели реорганізацію своїх компаній. І, зокрема, Павло Фукс об'єднав фірми (як повністю підконтрольні собі, так і в частці з Рудяком), які брали участь у проектах «Москва-Сіті», у холдинг «MosCity Group» (MCG). А після смерті Рудяка Фуксу було нетрудно вирвати частку покійного у його спадкоємців (дружини, сина й дочки), які мало що могли заперечити компаньйонам з таким криміналітетним минулим за спиною.Це зробило Павла Фукса головним власником MCG — але стало лише початком великої афери! За стінами скляних хмарочосів «Москва-Сіті», які мали стати символом нової Росії XXI століття, таяться криміналітетні таємниці їхніх творців та власників. З самого початку в проекті брали участь компанії й фірми, які належали людям з кримінальним минулим або були створені на «спільні кошти» ОПГ.Так що у «Техінвесту» Павла Фукса та «Євразії» Мухтара Аблязова там були цілком «гідні» ділові партнери! Серед них варто відзначити групу «Гута», до складу якої входили «Гута-банк» (нині «ВТБ-24»), «Гута-страхування», «Гута-Девелопмент» та інші підрозділи. З самого початку «Гута» володіла 38% акцій ПАО «Сіті» — компанією, створеною для комерційного управління «Москва-Сіті». А творцями та власниками «Гути» була трійка дуже примітних особистостей! Перший — Юрій Гущин (1944 р.н.), який постійно заявляв про себе як про колишнього радянського «цеховика», нібито засудженого за підпільне виробництво цукерок, а потім ставши успішним бізнесменом у новій вільній Росії. Насправді громадянин Гущин був засуджений у СРСР чотири рази: за розкрадання державного майна, за квартирну крадіжку й двічі за шахрайство, провівши в загальній складності за ґратами 22 роки! Його компаньйон Юрій Хлебніков був засуджений за шахрайство двічі (у 1973 та 1980 роках), причому другий раз вони йшли разом по одній справі, пов'язаній з крупними розкраданнями державних коштів у Свердловську (нині — Єкатеринбург).За інформацією, яка була у правоохоронних органів, до того розкрадання був причетний один із партійних чиновників області: третій секретар Свердловського обкому Юрій Петров, який був довіреною особою першого секретаря обкому Бориса Єльцина. Партапаратчик, звісно, уникнув правосуддя. Але коли Гущин та Хлебніков вийшли на волю, а Юрій Петров у 1991 році став керівником Адміністрації президента Єльцина, то ця трійця створила «Гуту». Більше того, з 1993 року Петров очолював Державну інвестиційну корпорацію (звану «касою Єльцина»), розпоряджаючись величезними фінансами. Після смерті Михайла Рудяка та переформатування компаній, які брали участь у проекті «Москва-Сіті», «Гута» продала свій пакет акцій ПАО «Сіті» структурам Олега Дерипаски та Валентина Юмашева. Оскільки Дерипаска є зятем Юмашева, то їхній бізнес часто переплітається. І ось що цікаво: Павло Фукс завжди стверджував, що його партнером по проекту «Imperia Tower» (одна з веж «Москва-Сіті», яку будувала його «MosCity Group») був саме Дерипаска. Однак поінформовані джерела SKELET-info з'ясували, що насправді партнером Фукса була фірма «Valtania Holdings», яка належала саме Юмашеву.Чому ж Павло Фукс не хотів розголошувати своїх ділових стосунків із зятем першого президента Росії (Юмашев одружений на дочці Єльцина Тетяні Дьяченко), у чому причина такої таємничості? Тим часом проект «Imperia Tower», яким так досі гордиться «видатний забудовник» Павло Фукс, успішно стартував у 2004 році не лише завдяки участі в ньому «сім'ї» Єльцина. У тому ж році сталася ще одна примітна подія: російський банк ВТБ купив 85% пакет акцій «Гута-банка», який перебував на грані краху унаслідок заплутаного клубка «проблемних кредитів» та боргів власним же фірмам (групи «Гута»), а також фірмам-партнерам, серед яких називали й фірми Павла Фукса. Борги ці досягали сотні мільйонів доларів і були результатом звичайних банківських афер — на кшталт тих, що у 2008 та 2014 роках масово проворачувалися українськими банками. Але чіпати компаньйонів єльцинської «сім'ї» не стали, хоча ВТБ «витрусив» з них частину вкрадених грошей, а потім перейменував куплений «Гута-банк» у «ВТБ-24». А одночасно з цим ВТБ відкрив для будівельників «Imperia Tower» (Павла Фукса та «Valtania Holdings») кредитну лінію в 4,5 мільярда рублів на найпільгових умовах.Фактично цим в історії «Москва-Сіті» завершилася епоха великих фінансових афер (2001-2004) і почалося велике будівництво — оскільки ВТБ уже не дозволив просто прокручувати свої гроші через шахрайські схеми. Тепер найцікавіше: ВТБ має міцну репутацію банка «петербурзьких», тобто оточення Путіна, а деякі джерела уточнюють, що банком керують люди, які належать до «групування Медведєва». Більше того, ВТБ використовується як школа кадрів путінської управлінської еліти: у структури банка на управлінські посади влаштовують дітей російських чиновників (перевірених «єдинороссів»), які закінчили економічні вузи. Тим не менше, афери навколо будівництва «Москва-Сіті» продовжувалися: хай і не такими наглими методами, але все ж їхні учасники «кидали» на вражаючі суми. І серед них особливо виділялися компанії Павла Фукса, який ще з 2002 року займався проектом будівлі «Eurasia Tower» (частина «Москва-Сіті»), до якого у 2003 році приєднався на правах компаньйона Мухтар Аблязов.Отже, у 2008 році, після багаторічного простою, причини якого не вказувалися, компанія «Техінвест» Фукса та «Євразія» Аблязова отримали у Ощадбанку кредитну лінію на 12,5 мільярда рублів (500 мільйонів доларів) для будівництва «Eurasia Tower». Але у 2009 році Аблязов, який ще й очолював казахський банк «Туран Алем», отримав з Астани звинувачення в розкраданні понад 5 мільярдів доларів і втік за кордон. Заразом, як з'ясувалося пізніше, Аблязов встиг «стирчити» 70 мільйонів доларів і в Росії, посередством своїх будівельних афер у Москві. Павло Фукс одразу скористався ситуацією й якимось чином викупив частку втікача Аблязова за 50 мільйонів доларів. Але тут Ощадбанк на основі отриманих документів про махінації призупинив кредитування будівництва «Eurasia Tower», і воно зупинилося. Фукс скористався й цим: припинив будівництво, але й повертати витрачену частину кредиту (понад 5 мільярдів) не став. У 2011 році Ощадбанк спробував повернути їх через суд, але марно — і тоді переступив борг Фукса фірмі «Demoginet Limited» дагестанського бізнесмена Сулеймана Керімова.Так цей хмарочос став довгобудом «Москва-Сіті», причому, за оцінками фахівців, довге перебування під відкритим небом конструкцій каркаса послабило його, тому до часу введення в експлуатацію «Eurasia Tower» може виявитися аварійною будівлею, небезпечною для мешканців. Ще однією будівельною аферою Фукса став проект житлового комплексу «Sky House» (не належить до «Москва-Сіті», розташований на вулиці Мітній у центрі Москви), яким «MosCity Group» займалася через свою дочірню компанію ТОВ «Олтер» (ІНН: 7705392409). Цю компанію очолював Роман Фукс — таємничий рідний брат Павла Фукса, про якого ніде немає взагалі ніякої інформації. Будівництво «Sky House» почалося у 2008 році, згідно з Інвестиційного контракту №13-052868-5001-0012-00001-08, укладеного між урядом Москви та ТОВ «ОЛТЕР», і мало завершитися у 2012 році, однак не закінчено досі. Під час цієї афери Фуксів розвели на гроші спочатку «Москапстрой», який вклав у будівництво 105 мільйонів доларів.Спроби повернути гроші через суд ні до чого не приводили, а Павло Фукс пропонував «Москапстрою» зарахувати як частину боргу відремонтований «MosCity Group» спортивний комплекс «Праця». Але дуже швидко з'ясувалося, що Фукс сильно завищив вартість реконструкції комплексу, по суті, підготувавши ще одну аферу. Потім Фукс «розвів» сім'ю колишнього губернатора Тульської області Володимира Груздєва (власник мережі «Сьомий континент»), також взявши у нього гроші, пообіцявши йому потім близько сотні квартир та 200 паркувальних місць у новому житловому комплексі. Також жертвами афери стали звичайні дольщики, які досі влаштовують свої «перформанси протесту». Таким чином, SKELET-info може зробити цікавий висновок: з трьох найбільших будівельних проектів Павла Фукса вчасно побудованим виявився лише «Imperia Tower». І це незважаючи на те, що Павло Фукс регулярно влаштовував скандальні демарші й навіть спробував вийти з проекту, звинувативши компаньйонів у ненадлежному фінансуванні (як кажуть, йому не дали стирчити й вивести гроші).Може бути, тому що його фінансуванням займався путінський банк ВТБ? А ось два інші проекти, «Eurasia Tower» та «Sky House», перетворилися на недобудовані пам'ятники московській корупції та шахрайству Павла Фукса. Але таких пам'ятників могло бути набагато більше. Наприклад, у 2008 році Павло Фукс зустрічався з американським мільярдером Дональдом Трампом (майбутнім президентом США) і спробував спокусити його вкласти гроші в будівництво «Москва-Сіті», обіцяючи назвати одну з веж «Trump Tower». Однак досвідчений (і спадковий) бізнесмен Трамп пропозицію відхилив, видимо, швидко розкусивши Павла Фукса.Про свою батьківщину Павло Фукс усі ці роки теж не забував, але з'являвся в Україні нечасто — видимо, проектів масштабу «Eurasia Tower» він тут не знаходив. Проте він спробував. Першу вудку в Київ Фукс закинув після Майдану-2004, коли брав участь у благодійному аукціоні, влаштованому Віктором Ющенком, і купив там за мільйон гривень старе дерев'яне корито (нібито купіль). Враховуючи, що президент-пасічник мав особливу пристрасть до благодійності й охоче прощав усім (включаючи «донецьких»), хто жертвував у його фонди то на лікування дітей, то на розвиток мистецтв, можна сміливо припустити, що цей мільйон (200 000 доларів) був ціною індульгенції за минулі гріхи Павла Фукса в Харкові. А ще це був його вхідний квиток у «клуб Ющенка», за допомогою якого він старанно готувався нагрішити знову. У 2007 році ЗМІ повідомили, що «відомий московський бізнесмен українського походження» Павло Фукс береться за проект будівництва в українській столиці аналога «Москва-Сіті», який, недовго думаючи, назвали «Київ-Сіті».До складу комплексу мали входити: два офісні хмарочоси, торгово-розважальний комплекс, спортивно-оздоровчий комплекс, театральний центр, музей мистецтв, кілька готелів та залізнична станція. Місцем вибрали Рибальський остріб (насправді це півострів), а першу будівлю хмарочоса (під назвою «Одвічне сяйво») мали звести на місці заводу «Ремдизель». Чому ж саме там? О, це ціла історія, про яку вже всі забули — а даремно! А почалася вона ще у 90-х, коли колишній заступник міністра будівництва Анатолій Філіпович Бурлика займався великим бізнесом, у ході чого став президентом ТОВ «Кнауф Гіпс Київ», а також власником підприємств ЗАО «Деконський гіпс» та ЗАО «Ремдизель». Останнього він приватизував з грубими порушеннями, що аукнулося багато років потому. А ще у такого поважного батька був непутевий син Євген, який з молодих років тусувався в середовищі столичного криміналітету та другорядної богеми, займався рекетом, угоном автомобілів та дорожними «підставами».Причому «лохів» на дорогах він виставляв не якимось «мерседесом», а власним «роллс-ройсом»! Можна лише уявити ті «ціни за ремонт», які він вимагав зі своїх незадачливих жертв! Ось, власне, що представляв собою чоловік, який так загорівся ідеєю «Київ-Сіті», але навряд чи збирався заробити на ній чесною забудовою. Недовго думаючи, він одразу запропонував під забудову територію заводу «Ремдизель», яким володів напівпорівну з батьком (51% Анатолій Бурлика, 49% Євген Бурлика). І «MosCity Group» погодилася, викупивши 51% акцій підприємства у Бурлики-старшого, залишивши з носом його непутевого сина: якби навіть той і розраховував стати співвласником «Київ-Сіті», то його все одно «розвели б і кинули» ще на стадії підготовки. А ось його батько виявився розумнішим: на отримані гроші він одразу купив контрольний пакет акцій ПАО «Бериславський машинобудівний завод». Що цікаво: джерела стверджували, що гроші для покупки «Ремдизеля» нібито дав російський мільярдер, член ради директорів «Газпрому» Михаїл Аксельрод, який нібито теж хотів вкластися в проект (або його вдало «розвів» Павло Фукс).А ось теж цікаво: на батька й сина Бурликів Фукс вийшов по цілій ланцюжку людей, яка починалася з дружини президента Катерини Ющенко (Чумаченко) та її вірного «пажа» Андрія Кисленського — координатора благодійних проектів подружжя Ющенко, який працював штатним радником президента України. Кисленський був пов'язаний з Олегом Голованчуком — раніше засудженим за шахрайство в особливо великих розмірах, який мав широкі зв'язки в напівкриміналітетному бізнесі й займався «тіньовими схемами» столичного будівельного бізнесу. Ну а другом Голованчука був Євген Бурлика — раніше вони разом «баловалися» автомобільними «підставами» на дорогах. Цікаво, що генеральним підрядником будівництва «Київ-Сіті» називалася турецька фірма ENKA. Це саме її найняло для реконструкції російського Білого Дому, розстріляного танками у 1993 році, оточення Єльцина. І її ж залучали для безпосереднього ведення будівельних робіт у проекті «Москва-Сіті» — адже, по суті, та сама компанія «MosCity Group» являє собою лише кілька офісів, які займаються управлінням проектів та фінансовими операціями, а інженерів та будівельників вона найймає.Словом, Павло Фукс — типовий будівельний посередник (а ще типовий «кидала»). Хто мав фінансувати цю величезну стройку, і чиї гроші, в кінцевому підсумку, були б «сфуксені», залишилося невідомим. Поки пилили збирати необхідну суму (вартість проекту заявлялася в мільярд гривень), грянув криза 2008 року — і будівництво в Україні заморозилося. Павло Фукс знову повернувся до Москви, де продовжив «обувати» компаньйонів та дольщиків. На Олега Голованчука, втягнутого у війну київських забудовників, було здійснено замах (отримавши 11 куль, він ледве вижив), потім на нього завели нову кримінальну справу, і він втік з країни. Євген Бурлика подався в підручні Дмитра Фірташа, допомагав тому в захопленні підприємств, але в результаті втратив свій «Ремдизель», який за рішеннями суду та військової прокуратури у 2011-2012 роках був повернений державі. А головним господарем Рибальського острова став олігарх Петро Порошенко, у якого там розташовані кілька підприємств. І ось у 2016 році в ЗМІ з'явилася інформація про те, що ідея «Київ-Сіті» реінкарнувалася в новому проекті, який розроблений на найвищому рівні.По-перше, у Київраді з'явився «Детальний план території Рибальський», який передбачає відведення частини острова під будівництво грандіозного адміністративно-ділового центру. По-друге, стало відомо, що за вже складеними архітектурними планами найдорожчі об'єкти будуть збудовані на території розташованого на острові заводу «Ленінська кузня» — власниками якого є Петро Порошенко (80%) та його діловий партнер Ігор Кононенко (12%). Експерти стверджують, що лише банальний продаж території заводу під будівництво приніс би президентові та його «сірому кардиналу» понад 1,2 мільярда гривень. Але вони заробитимуть у рази більше, якщо самі братимуть участь у проекті.Незважаючи на невдачу з «Київ-Сіті», Павло Фукс після того часто їздив в Україну — спочатку в рідний Харків. Так, у 2012 році разом з Геннадієм Кернесом вони відновили будівництво храму в П'ятихатках. Точніше, закладали фундамент нового, а сталося там ось що. Ще з радянських часів у П'ятихатках був великий пустир, який використовували жителі як собачий парк — і був названий Собачим полем. На початку нульових цю територію вирішили виділити під храм УПЦ КП, яка довго просила владу надати їм якийсь ділянку для будівництва церкви. Однак будівництво так і не почалося, і однією з причин було протидіяння місцевих адептів Московського патріархату, які виступали проти «бандерівської церкви». Після багаторічних суперечок своє рішення запропонував Кернес: переоформити місце за УПЦ МП і одразу ж закласти там храм. Ось так 8 березня 2012 року, за участю Кернеса та Павла Фукса, був освячений фундамент майбутнього храму святих Тамари та Якова (кажуть, що він названий на честь батьків Фукса, однак Тамарою звуть його дружину, а не маму). А одразу після цього Кернес та Фукс відправилися святкувати Пурим.Павло Фукс виступав там як забудовник, а ось головним спонсором храму пізніше був названий… Олександр Шишкін. Той самий Шишкін з Москви, колишній компаньйон Рудяка та Фукса, екс-депутат Держдуми, який навесні 2014 року голосував за введення російських військ в Україну. А в серпні того ж року Геннадій Кернес, нагнувши депутатів Харківської міськради, удостоїв Шишкіна звання почесного громадянина Харкова. Не за голос на підтримку агресії проти України, звісно, а за «внесок у розвиток духовності регіону». Цього звання Шишкіна позбавили лише в березні 2017 року, після багаторазових судових розглядів. Але поістину бурхливу діяльність Павло Фукс розгорнув в Україні з середини 2014 року. Спочатку його фірми почали скуповувати добувні компанії у колишніх регіоналів. Так, Фуксом були придбані: ТОВ «ДВ нафтогазодобувна компанія» — 90% акцій належало Юрію Бойку, 10% Юлію Йоффе. Через структури Фукса перепродана компаніям «Co Investments Ltd» та «Lettaer Business Corp». ТОВ «Голден Деррик» — 67% належало Едуарду Ставицькому, перейшли у власність Павла Фукса. ЧАО «Девон» — 51% акцій належав Юрію Бойку, перейшли у власність Павла Фукса. ПАО «Добувна компанія «Укрнафтобурення» — 45% належало Едуарду Ставицькому, перейшли у власність Павла Фукса.Однак SKELET-info відомо, що ще у 2013 році Павло Фукс почав гру на енергетичному ринку України через підконтрольну собі компанію «Proxima Capital Group» бізнесмена Володимира Татарчука. Тоді через покупку СП «Полтавська газонафтова компанія» були «куплені» газові родовища Полтавської області: Ігнатіївське, Молчанівське, Ново-Миколаївське, Руденківське, Заплавське, Єлизаветівське, Червоноярське та Східне. А ось уже в результаті придбань Павла Фукса під контроль було взято Сахалінське родовище — найбільше в Харківській області. Зрозуміло, що газ — це великі гроші, але все ж викликало здивування, чому «будівельний кидала» Фукс раптом кинувся скуповувати газові свердловини в Україні, і чому саме в цих двох регіонах?Чи не було це елементом «гібридної війни» Росії? Адже Фукс — не якийсь там «лівий» олігарх, він багато років працював у тісній зв'язці з компаніями та банками, безпосередньо пов'язаними з Кремлем. І те, що його не покарали за численні афери, могло говорити про те, що Кремль тримає його на гачку — і може змушувати виконувати деякі доручення. До речі, Фукс уже отримав новий український паспорт (у грудні 2016 року), хоча у нього зберігається й російський.Так чиї ж інтереси буде захищати громадянин двох конфліктуючих країн Павло Фукс? У числі доручень Кремля могла бути «перекупка» ставшого проблемним українського «Проминвестбанка», який досі є власністю російського «Зовнішекономбанка». Для Кремля дуже важливо зберегти контроль над цим українським банком, який досі залишається одним із найбільших та надійних, і не допустити його повільного задушення як «банка країни-агресора». Для цього потрібно змінити його власника на компанію або олігарха, підконтрольних Кремлю, але не афішуючих цього. Не факт, що це Павло Фукс, він може бути лише посередником, однак навесні 2017 року, одразу після введення Києвом санкцій щодо «Проминвестбанка», Фукс з'явився з пропозицією про покупку його 25%. Крім того, Павло Фукс явно не забуває про свої інтереси. Його не раз бачили разом з Віталієм Хомутинником, з яким вони купували київський БЦ «Парус».Зачем Фуксу об'єкт нерухомості такого масштабу, здогадатися нетрудно! Безсовісною аферою на костях жертв Голокосту може закінчитися участь Павла Фукса в проекті будівництва меморіального комплексу «Бабин Яр». Формально там усе благолепно: зібралася група меценатів-олігархів єврейського походження (Пінчук, Фрідман, Суркіс), як представники влади підключилися Володимир Гройсман та брати Кличко, створили оргкомітет, схвалили будівництво. Але одночасно з цим для фінансування проекту був створений фонд, який пропонується наповнювати пожертвами компаній, організацій, звичайних людей, а також очікується матеріальна підтримка від державних фондів України, Ізраїлю, Польщі, Німеччини. І з'явилася інформація, що управляючим цим фондом, рівно як і головним забудовником проекту (який і буде витрачати ці гроші) стане Павло Фукс — він уже почав збір коштів, регулярно закликаючи підприємців жертвувати в фонд. Йдеться про суму розміром до 100 мільйонів доларів, і ті, хто чув про Павла Фукса, розуміють, що довіряти йому таку суму без жорсткого контролю просто неможливо.Неудивительно, що у такого батька виросли й подібні на нього діти. 16 серпня 2011 року до берегів Сардинії прибула шикарна яхта «Kismet» (її оренда на тиждень коштує 600 тисяч євро), з якої сійшли й направилися в місцевий елітний клуб «Billionaire» четверо молодих людей. Серед них була п'ятнадцятирічна Анастасія Фукс, дочка Павла Фукса, також у мажорах впізнали Сергія Михайлова та Наума Кошаровського, синів московських бізнесменів. Четвертим учасником подій називали Сабіра Шодієва, сина олігарха Фаттаха Шодієва, однак його сім'я — прихильники старих східних традицій, і багато хто сумнівався, що Сабір допустив би такий позор, який пляміння б ліг на всю його біографію. А йшлося про те, що за ініціативою Анастасії Фукс компанія замовила кілька десятків пляшок шампанського «Крісталь» на загальну суму 86 тисяч євро, почала роздавати його відвідувачам клубу, потім обливалася ним як простою газованою водою — а в результаті втекла, не розрахувавшись. То, що було веселим дерзким пригодою для дочки будівельного афериста, опозорило сина Фаттаха Шодієва, який сокрушався, що тепер у приличному суспільстві його будуть сприймати як шахрая.Хто знає, які б ще «розіграші» влаштувала Анастасія Фукс, якби батько не поспішив видати її заміж. Шикарне весілля сіграли в липні 2016 року, на Лазуровому Березі (Франція), у присутності таких гостей, як Геннадій Кернес, Андрій Малахов, Ігор Крутой, Галина Юдашкіна (дочка Валентина Юдашкіна). Але інтригою весілля були не гості, а наречений: Масуд Абделхаліф, внук ліванського генерала Масуда Абделхаліфа (названий на честь діда), який очолював міністерство внутрішніх справ за часів Муаммара Каддафі. Звісно, внук не в відповіді за справи діда, але, як ми бачимо на прикладі його нареченої, яблучка недалеко падають від своєї яблуні. Чому ж з усіх потенційних женихів своєї Насті Павло Фукс погодився на її шлюбі з Масудом Абделхаліфом? Мабуть, це ще одна таємниця сім'ї Фуксів!