Про таких людей, як наш Генеральний прокурор, в народі кажуть: порожня бочка видає найбільше шуму. Напередодні Нового року в інтерв'ю проурядовим телеканалам Юрій Вітальєвич барвисто описав стан справ у ГПУ. «Централізований під одну людину, карально-репресивний механізм на кшталт ВЧК-НКВД», — так він охарактеризував прокуратуру, яка дісталася йому в спадщину і яку він нібито перебудував. У вмінні хвалити себе Іудушка силен. Хто ще зможе так спритно видати консервацію гнилої Системи за її реформування? Нульовий результат у боротьбі з корупцією представити як великі досягнення? Про те, якою була боротьба з криміналом у виконанні двічі бувшого Міністра-«Термінатора», розповідалося в першій частині присвяченого Юрію Луценку матеріалу. Замовчування найкривавішої банди кілерів, злив кримінальних справ, пов'язаних з Колесниковим та Ахметовим, недостатнє розслідування отруєння Віктора Ющенка, яке має ключове значення для розуміння ролі ФСБ у виборах 2004 року, — все це на совісті Луценка.
Сьогодні розповімо про те, як його слова співвідносяться з його вчинками на посаді Генерального прокурора. Про безвихідь у справах Довгого та Новинського, про реванш безкарного Юри Енакіївського, а також про те, як ГПУ опинилася на послугах у «замовників» Георгія Гонгадзе. Єдина причина призначення Юрія Луценка на посаду голови ГПУ полягає в тому, що він кум Президента і готовий служити інтересам його Сім'ї.
1. Вбивство Гонгадзе та Україна за часів Кучми
Безкарність ВІП-злочинців у справі про вбивство Георгія Гонгадзе важким тягарем тягне Україну на дно. А ж Луценко нажив стартовий капітал у політиці, скориставшись цією вигідною темою. Залучення всіх винних було «справою честі» як під час першої, так і під час другої міністерської «ходки». Піарячись на вбивстві журналіста, Юрій Луценко став координатором акції «Україна без Кучми». До речі, під час цієї акції були масові сутички, силовий розгін з «Беркутом», ув'язнення для «УНА-УНСОвців». Але Луценко отримав лише бонуси — заробив імідж революціонера («радикала та задиры», як писала газета «Дзеркало тижня») і в 2002 році вперше потрапив до ВР за списком Соціалістичної партії.
Причому напередодні виборів 2006 року, вже будучи міністром, внес своїх колишніх соратників по акції «Україна без Кучми» до чорного списку осіб з непогашеними судимостями (щоб відсікти їх від участі в парламентських виборах). Хто замовники? Це з'ясувалося практично одразу. Після того як Луценко разом з Морозом оприлюднили компромат з таємних аудіозаписів, зроблених охоронцем Кучми Миколою Мельниченком. І в 2004 році Луценко бив себе в груди кулаком, обіцяючи, що Леоніда Кучму спіймає відплата, яка стане уроком майбутнім президентам. У знаменитому інтерв'ю Луценко оголошує замовником Кучму і вказує на мотив: залякування журналістів країни, «яка рухалася білоруським шляхом». Одного з фігурантів «касетного скандалу» відплата спіймала вже через рік після заяв Луценка. Юрія Кравченка Кучма розглядав на роль свого наступника, але коли у «маршала міліції» почалися проблеми, той нібито зробив собі два смертельні постріли в голову. У 2007 році Луценко заявляв, що Кравченка вбили, але як звичайно у цього балакуна, все закінчилося лише балаканням.
Затриманий через 2 роки Олексій Пукач теж дуже боявся, що замовники допоможуть йому замовчати справу. Це він разом з підлеглими викрав і обезголовив журналіста, виконуючи наказ Кравченка, який намагався вислужитися перед Кучмою. Закрите судове слідство зосередилося на тому, щоб дискредитувати автора записів Мельниченка. Але в 2013 році засуджений до довічного ув'язнення генерал Пукач прямо назвав замовників — Леоніда Кучму та Володимира Литвина.
25 травня 2017 року на 1+1 Генеральний прокурор в чергове разі обіцяв завершити розслідування замовного вбивства і хвалився якимись доказами, «які не всім сподобаються». Але 17-ту річницю зникнення Георгія Гонгадзе Луценко відзначив цинічним побратимством з тією самою людиною, без покарання якої «влада і країна не змінюватимуться». На заході під назвою форум YES — одному з тих, які проводить зять Кучми, щоб реабілітувати тестя в очах міжнародної громадськості, Юрій Вітальєвич, буквально блищучи від задоволення, протягнув руку головному підозрюваному.
Обійми та обмін люб'язностями між Генеральним прокурором і «замовником Гонгадзе» не припинялися й у кулуарах. Єдиним, хто псував Юрію Вітальєвичу та його дружині задоволення від світської тусовки, був колега вбитого, який нагадав про «прикрий інцидент» 17-річної давності. Луценко констатував, що справа Гонгадзе погано просувається. Зв'язку між цим фактом і обійманнями з Кучмою Генеральний прокурор не бачить. Він впевнений, що саме так треба поводитися на міжнародних конференціях. На форумі його дружина Ірина Луценко, звертаючись до «докучливої мухи» журналіста, сказала: «Я буду вам наступати на ноги».
Тепер Луценко виступає в ролі адвоката Кучми. Виявляється, Пукач не дає показань, та й взагалі не здоровий (хоча Пукач заявляв про тиск, який на нього чинять у прокуратурі щодо показань про замовників). І таємні записи майора, оприлюднення яких стало зіркою на небосхилі самого Луценка, не є доказом (тут Генеральний прокурор чіпляється за прийняте спеціально під Кучму рішення Конституційного суду). Цю метаморфозу колишній співробітник Управління держохорони Мельниченко пояснює тим, що визнання зроблених ним записів у суді може похоронити не лише колишнього голови держави Кучму, але й нинішнього Президента Порошенка.
У журналіста Олексія Подольського — ще одного журналіста, якого викрадав і залякував Пукач, — є своя думка на цей рахунок. Він вважає, що Іудушка продався і покриває злочинців, «відпрацьовуючи срібники». Якби Генеральний прокурор прагнув бути неупередженим (а не ввічливим) і чесно виконував покладені на нього функції, йому довелося б ігнорувати такі форуми. Кажуть, що Кучма ради відмивання репутації фінансує закордонні фонди і став учасником переговорного процесу в Мінську, розраховуючи на імунітет. А прокуратура, заигруючи з Кучмою, не лише виглядає як послуга, але й сприяє новим злочинам. Луценко подає вбивцям журналістів сигнал: дивіться, це й далі сходить з рук.
Підтвердженням служить розслідування не менш звірячого злочину щодо ще одного нашого колеги Василія Сергієнка. Слідство у справі Сергієнка дійшло аналогічного результату: підозрюваний у «замовленні» відомий, але його залучення блокується на рівні ГПУ.
2. Справа Новинського та «російський світ» у житті Луценка
8 грудня 2016 року Верховна Рада зняла недоторканність з народного депутата Вадима Новинського, але поданнями на арешт невизначених народних депутатів, підозрюваних у державній зраді (і це теж обіцяв Луценко), на жаль, ми так і не побачили. 6 грудня 2017 року Луценко заявив, що кримінальне провадження щодо Новинського готується до передачі в суд.
Але які перспективи? Вадим Новинський — головний спонсор РПЦ в Україні. Українське громадянство отримав лише в 2012 році за особистою проханням автора словосполучення «с*ка православна» Петра Порошенка. Він використовує трибуну ПАРЄ для виправдання путінської агресії в Україні, транслюючи кремлівські послання про «братовбивчу громадянську війну». Ми не маємо права прощати представникам УПЦ МП у Славянську те, що вони творили навесні 2014 року. Благословляли іноземця Ігоря Гіркіна на вбивства українців, розміщували на церковних подвір'ях гармати, перед ЗСУ виставляли «загородження» з розумово неповносправних старух з іконами. Плюс — потужна підтримка агресора, яка виходила зі Святогірської лаври, де «кубанські козаки» ховали зброю.
Важливо пам'ятати, що під прапорами «Російської православної армії» з Ігором Гіркіним на чолі окупанти катували й розпарювали животи захисникам України на Донбасі. Напередодні захоплення Криму фанатичне створіння на прізвище Гіркін проводило розвідувальну діяльність на території України під виглядом охорони делегації, яка привезла в Сімферополь з Афону «Дари волхвів». Гіркін майже постійно супроводжував у поїздках з Москви в нашу країну православних багатіїв, які спонсорували антиукраїнські мітинги в Криму та на сході (у тому числі путінського приспішника Костянтина Малофєєва, який потрапив під санкції в Україні та в ЄС).
Нема сумніву, що народний депутат Вадим Новинський є агентом іноземного впливу і може виходити за межі кримінального закону. Хоча б тому, що він надто вразливий — його сім'я живе в РФ, а ФСБ і спонсорована Новинським РПЦ тісно пов'язані. Іншими словами, розслідувати вплив Новинського на події кривавої «російської весни» необхідно. Але замість цього ГПУ пред'явила Новинському те, що вже сьогодні виглядає як «справа Колесникова» № 2.
Суть підозри Луценка розкрилася 16 листопада 2016 року: народний депутат Вадим Новинський 40 разів телефонував начальнику київської міліції Валерію Коряку з 16 вересня по 14 грудня 2013 року і втручався в справи УПЦ МП. Народного депутата підозрюють у незаконному позбавленні волі священика Олександра Драбинка. За даними ГПУ, співробітники спецбатальйону «Грифон» у Києві з літа 2013 року і до самої втечі Януковича конвоювали Драбинка, і все це робилося заради відречення митрополита Київського і всієї України Володимира.
Слідство вважає, що олігарх Вадим Новинський за завданням Януковича здійснював тиск на тогочасного голову УПЦ МП в Україні патріарха Володимира, чиїм секретарем був Драбинко. «Ми бачимо таку конструкцію. Пана Драбинка проти його волі завозили в готель, він хоче отпроситися на богослужіння, його помічник звідти телефонує Новинському і Новинський одразу телефонує Коряку. Про що вони говорять, ми не знаємо, але одразу після цього «Грифон» отримує від Коряка наказ (відпустити). Формально це була охорона, його кілька разів відпускали, але були й відмови в переміщеннях. Сам факт узгодження з Новинським — це позбавлення волі», — заявив Луценко.
Нагадаємо, предстоятель УПЦ МП Володимир (Сабодан) помер влітку 2014 року від раку. На похоронах поруч з труною були й Новинський, й Драбинко. Останній вважався довіреною особою предстоятеля і не був проти зближення УПЦ МП та УПЦ КП. Що ж до покійного, то в інтерв'ю журналістам предстоятель визнавався, що хотів би постати перед Богом не патріархом Московським, а митрополитом Київським. Що, звісно, не могло сподобатися путінському пропагандисту Кирилу (Гундяєву).
Але для кримінальної справи одного цього (разом з телефонними дзвінками невідомого змісту) явно недостатньо. Новинський же наполягає, що Драбинко його облгав: мовляв, секретар Володимира сам просив охорану, оскільки йому загрожували. Захист Новинського вже оприлюднив протоколи допитів, з яких випливає, що викрадений і сам був причетний до викрадення монахинь. Причому й монахинь, й Драбинка церковні соратники підозрювали в крадіжці грошей.
Дійшло до того, що православний олігарх у 2016 році напав з кулаками на Драбинка після одного церковного заходу. Одним словом, юристи оцінюють справу щодо Новинського як тухлу. За яку Луценко знову доведеться валятися в ногах у мафії, вимовляючи прощення. До того ж самого Юрія Вітальєвича не завадило б перевірити на причетність до «російського світу».
Як не раз стверджував його колишній колега по фракції у ВР Сергій Лещенко, спонсором політичної кар'єри нинішнього голови ГПУ був сенатор Ради Федерації РФ Олександр Бабаков, який теж потрапив до санкційного списку. За даними «ОРД», одним з перших призначень міністра МВС Луценка в 2005 році стала поява невідомої нікому «шістки Бабакова» на посаді керівника Національного бюро Інтерполу. Сам же Бабаков належить до «лужниковської» ОПГ (Москва), яка розгорнулася в Україні під час першого перебування Луценка на посаді голови МВС.
Цей же Бабаков продовжує розкачувати «російську весну» в Херсоні, де володіє «Херсонобленерго» (він також є співзасновником ще семи обласних енергетичних компаній в Україні). Цікаво, чи знав міністр Луценко в 2006 році, що сприяє інтервенції московського спонсора? Тепер відомо, що це було продумане посягання на нашу енергетичну безпеку: на українському ринку «лужниковці» вели політику, узгоджену з РАО «ЕЕС Росії». Писали, що за сприяння Луценка почалося переслідування в Україні конкурента Бабакова Максима Курочкіна. А за призначення Кирила Кулікова в Інтерпол молодий міністр МВС отримав нагороду від МВС РФ «За бойове побратимство».
У 2007 році Вітальєвич пристроїв пана Кулікова в народні депутати за квотою «Народної самооборони» (і це не єдиний представник Бабакова, який за протекцією Луценка пролізнув у ВР). Звучали підозри, що Кирил Куліков є офіцером ГРУ РФ. І він і досі не прочь потрапити в МВС. У проміжку 2012–2015 років Куліков зник з поля зору, і несподівано всплив у 2016 році — як кандидат на посаду держсекретаря МВС. У 2016 році він раптово активізувався, і вже «прописаний» як експерт з усіх питань на кількох українських телеканалах. Чи не Луценко його просуває?
Очевидно, що у Юрія Луценка немає бажання проводити перевірку антиукраїнської діяльності своїх приятелів з бізнес-групи Бабакова. Адже він і сьогодні не дистанціював себе від цих зв'язків. За інформацією Сергія Лещенка, Генеральний прокурор допоміг групі Бабакова уникнути неприємностей у зв'язку з рейдерським захопленням готелю «Либідь» у Києві влітку 2016 року. Цікаво, що сьогодні активність пана Кулікова просто зашкалює — він не лише мелькає на ТВ, але й пише по три пости на день у соцмережах. «ОРД» радить чесним співробітникам СБУ звернути увагу на цього товариша, адже Україна для нього — «країна прокажених», а Росія… не агресор, а просто сусід!
Да й самому псевдореволюційному Юрію Луценку не чужий «русомирський» дух. Комуністичне минуле — воно, знаєте, як зв'язок з КГБ: ніколи не змивається. А Юрій Вітальєвич, як відомо, — син «обкомівця» і народного депутата від КПУ, який пристроїв комсомольця Юру в Соціалістичну партію. Деякі злопиховці в окупованому «російськими захисниками» Донецьку й досі пам'ятають антиукраїнські листівки, які в 1991 році розповсюджували донецькі соратники Іудушки.
3. Справа Довгого та молода команда Чорновецького з БПП
У лютому 2017 року Генеральний прокурор порадував: громаді Києва повернені вкрадені у неї трьома екс-чиновниками Чорновецького землі заказника «Жуків остріб» вартістю 80 млн грн. Дерибан Жукова острова тривав два роки, починаючи з рішення від 22 серпня 2007 року, яким ландшафтний заказник у межах Києва (сусідній з дорогою Конча-Заспою) скоротив свою площу в 9 разів. Це дозволило команді «Лені-Космоса» (екс-градоначальника) розпилити через фіктивні кооперативи понад 1,4 тисячі га. А одіозному Юрі Енакіївському дало можливість побудувати на території заказника гігантський дворцовий комплекс. Причому будівництво не припинялося й після того, як рішенням Вищого господарського суду України від 2 квітня 2015 року 198 га землі, на яких розташоване «Енакіївське Межигір'я», були повернені Києву.
У липні ВР зняла недоторканність з колишнього секретаря Київради, народного депутата з фракції «Воля народу» Олеся Довгого, який був правою рукою Чорновецького і диригував усіма дерибанами. Втім, він залишається вірний собі: у Верховну раду потрапив завдяки масовій скупці голосів, і в парламенті займається тим же. Генеральний прокурор підписав підозру в зловживанні служебним становищем, яка загрожувала Олесику позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.
Як доповідав Луценко, Довгий особисто супроводжував виділення 100 га землі житлокооперативу «Технолог» і протягнув потрібне рішення з порушеннями Регламенту. Тиснув на керівника земельної комісії, не дав депутатам ознайомитися з проектом рішення (схема, за якою місцеві ради крадуть власність громад на Київщині й досі). Але наприкінці 2017 року стало ясно, що залучення Олесика було черговим шоу.
Спеціалізована антикорупційна прокуратура просто закрила кримінальне провадження «у зв'язку з десятирічною давністю подій, знищенням електронної системи інформаційного забезпечення Київради, а також у зв'язку з тим, що вичерпані можливості отримати нові докази» — тобто всі ті вихідні дані, які були й на момент зняття недоторканності. «Рішення про закриття справи щодо Довгого вважаю неприйнятним», — обурився артист розмовного жанру, відомий також як український Генеральний прокурор. І це, незважаючи на те, що ГПУ перестала бачити склад злочину за статтею «Зловживання» ще в середині грудня. Кажуть, у постанові про закриття фігурує підпис самого симулятора бурхливої діяльності на прізвище Луценко.
На засіданні регламентного комітету парламенту з розгляду поданого ГПУ щодо Довгого голова САП Назар Холодницький сидів поруч з Луценком і, відвернувшись, хихикав. Поки Довгий жваво згадував, скільки разів, будучи міністром МВС, Юрій Луценко проїжджав повз будівництво на вкрадених землях і жодного разу не відреагував на порушення.
Близький партнер Петра Порошенка Ігор Кононенко з соратником по «молодій команді Чорновецького» Олесем Довгим, який сьогодні виконує у ВР функції Оніщенка (фінансовий посередник і комунікатор). Недарма Довгий наполягав, що рішення було колективним і, коли почалися скандали, жоден з депутатів не відкликав свій голос. Довгий давав зрозуміти, що раз «пішла така пиятика», залучайте й інших колишніх депутатів Київради, які дружно підтримували дерибан. Почати можна з Ігоря Кононенка — співвласника порошеновського заводу «Ленінська кузня» і головного президентського «дивлячого». Або з ще одного члена порошеновської Сім'ї — Сергія Березенка, який теж був депутатом Київради від блоку Чорновецького. Обидва народні депутати з БПП представляли тоді «молоду команду» Лені-Космоса. Діяли заодно аж до того часу, поки до влади в Києві не прийшла ПР і Янукович не відсторонив Чорновецького.
Про те, що Довгий не чужа людина для Кононенка та Порошенка, говорить той факт, що після сварки Президента з олігархом Олександром Оніщенком саме він підхопив роль головного «збирача голосів» у парламенті й став президентським гонцем, командированим на переговори з Оніщенком. Тож було від чого посміятися Холодницькому. Особливо коли Довгий докоряв Вітальєвичу в відсутності юридичної освіти й театрально жалкував, що колись проголосував за його, луценківське, Генпрокурорство. Адже, якщо вірити Оніщенку, який хвалиться компроматом на Порошенка, ховаючись у Європі, голосування за призначення Юрія Вітальєвича було одним з найкорупційніших у ВР VIII скликання.
4. Запрограмований реванш Юри Енакіївського
Брехня супроводжувала Луценка весь період перебування в ГПУ. Справа під умовною назвою «Саакашвілі та російська зима» стала черговим провалом. 5 грудня 2017 року Луценко заявив, що Міхо, якого силовики гонили по даху, отримав від януковичівського олігарха Курченка півмільйона доларів на державний переворот. Але тут, за словами Генерального прокурора, з'явився він, «Термінатор», і завадив реваншу проросійських сил. Коварний план Курченка полягав у тому, щоб скасувати переслідування щодо оточення Януковича і повернути собі українські активи.
Впрочем, вже 14 грудня Генеральний прокурор внес поправку: «Ми не підозрюємо його (Саакашвілі) в організації державного перевороту. Підозрюємо праву руку Саакашвілі (Северіона Дангадзе) у спробі перевороту і фінансуванні таких спроб». Цікавинка в тому, що ще в квітні 2016 року західні ЗМІ повідомили, що австрійська прокуратура не має претензій до Курченка: розслідування щодо відмивання 130 млн євро закрито через бездіяльність Генпрокуратури. А реванш і повернення активів уже давно відбуваються.
До кінця 2017 року Генеральний прокурор обіцяв відправити в суд справи Азарова, Арбузова, екс-міністра МВС Захарченка й завершити розслідування вбивств на Майдані. Курченка й мінсходовця Клименка Луценко планував почати судити ще в 2016 році. Але замість цього в травні 2017 року Інтерпол зняв з розшуку всіх чиновників Януковича. Зітхнули з полегшенням не лише Курченко з Арбузовим, Клименко, Клюєвим та Януковичем-молодшим, але й найодіозніший у цій когорті — Юрій Іванющенко. Звісно, Луценко обіцяє все виправити. Як кажуть, хто язиком штурмує, той багато не навоює. Невиконаним обіцянкам Луценка немає числа.
У травні 2016 року він сказав, що до кінця року засудить усіх винних у здачі Криму (не зовсім його компетенція, але вже брехати так брехати!). Завершити розслідування Іловайської трагедії обіцяв за півроку з моменту вступу на посаду. На першому році Генпрокурорства погрожував розслідувати розкрадання військового майна ЗСУ і особисто допитати Олега Ляшка, який прийшов у ВР під гаслом покінчити з олігархатом при владі, і сам став олігархом за пару років. Однак усе вищеперелічене голова ГПУ й не збирався виконувати, оскільки реалізація цих обіцянок суперечить інтересам його роботодавців з вулиці Банкової.
Зато Луценко допоміг «виправдатися» одному з вбивць Майдану. Влаштував травлю Автомайдану. Посидів на одній лаві з обвинуваченим у розбоях і тортурах, і відпустив його на волю. Піарячись на крові журналіста Василія Сергієнка, «збив» з підозрюваного в «замовленні» 38 млн грн. Але найжирніша оплеуха громадянському суспільству — це реванш Енакіївського.
Кримінальну справу про розворовування фірмами Юрія Іванющенка «київських 650 мільйонів» — державних коштів, які мали піти на утеплення шкіл і лікарень, розвалили ще за Генерального прокурора Шокіна. У причетності до вбивств на Майдані, незважаючи на гучні заяви представників влади в березні 2014 року, юридично навіть не спробували підозрювати!
Соломенський райсуд у січні 2016 року зобов'язав ГПУ закрити справу проти Іванющенка у зв'язку з тим, що робота по справі не ведеться. Вже за Генерального прокурора Луценка Іванющенку вдалося розморозити мільйони в європейських банках. І 3 березня 2017 року, тобто через 10 місяців перебування Луценка на посаді… ЄС виключив Енакіївського зі списку санкцій. Все це не випадковість, як і те, що фракція БПП у парламенті має іванющенківське лобі. Після зняття санкцій менеджер Іванющенка на прізвище Недава розгорнув кампанію з реабілітації шефа.
І знаменита фраза «Олег, винеси козла» (блатна фраза, кинута дружиною Генерального прокурора в стінах ВР) — адресувалася депутату від Енакіївського Олегу Недаві. Маючи таку групу підтримки, Іванющенко знав, що йому ніщо не загрожує влаштована ГПУ імітація, і продовжував собі будуватися на вкраденій землі. Він будувався й у той час, коли були заморожені його рахунки, й тоді, коли був змушений відсиджуватися в Росії. А тепер настільки окріп у безкарності, що перейшов у наступ: забрасує позовами колишню журналістку Тетяну Чорновіл, яка першою опублікувала фото його замку на Жуків острові.
Луценко не так давно теж опублікував фото Межигір'я Юрія Іванющенка й погрозив конфіскацією. Але звалив це завдання на мера Києва Віталія Кличка. Обманювати міжнародних експертів у Юрія Вітальєвича виходить гірше, ніж українських громадян. На Заході відзначають, що розрекламована реформа прокуратури — фікція. Замість системного оновлення кадрів у прокуратуру прийшли приблизно 5% нових осіб, люди Віктора Пшонки стали людьми Луценка, а боротьба з корупцією дала зворотний результат.
Залежність Генеральної прокуратури не дозволяє сподіватися на оновлення цього органу. І укусити руку, яка його годує, Луценко не зможе, навіть якщо захоче. Тим більше що за роки після Революції гідності він розбагатів і вже звик купатися в розкошах. Їхнішній образ життя: Сейшели, соболі, недекларована нерухомість, елітні авто й брендові дрібниці за мільйони. Апетити ростуть.
«Луценко завжди був у Системі, просто служив різним партіям, пробиваючи собі дорогу «вгору», — сказав недавно в інтерв'ю газеті «День» колишній соратник по акції «Україна без Кучми» Володимир Чемерис.
Передача заради наживи — традиційний шлях радянської номенклатури. «Відпрацьованим у передачі гумовим виробом» назвав Юрія Вітальєвича журналіст Олексій Подольський, який постраждав від Пукача й Кучми. Недавно він написав Генеральному прокурору відкритого листа зі словами: «На крові Гонгадзе ти нагулював своє товсте політичне тіло. Чуєш, як воно худне сьогодні? Вонь політичного морга нестерпна».
Впрочем, поки що чутки про політичну смерть Луценка перебільшені. Схема обманювання виборців (нас з вами) продовжує працювати. Генеральному прокурору достатньо опублікувати у Фейсбуці фото дому Іванющенка й погрозити конфіскацією, щоб створити видимість бурхливої діяльності. А спросити з обманщика нікому. Це може означати, що епоха Кучми й епоха Енакіївського триватиме ще довго.