Коли дізнаєшся, що Прилуцька тютюнова фабрика, на якій працює кілька сотень людей, сплатила у 2017 році в бюджет країни більше, ніж гірничо-металургійна махина Рината Ахметова під назвою «Метинвест» — відповідно 14,1 млрд гривень проти 13,8 млрд — розумієш, що для вітчизняних нуворишів Україна перетворилася на один великий офшор. Оскільки згідно з фіскальною політикою сучасної української держави бюджет мають наповнювати або державні підприємства паливно-енергетичного комплексу (п'ять представників нафтогазової індустрії плюс казенний «Енергоатом»), або іноземні тютюнові гіганти. І це цілком справедливо. Незрозуміло інше — де ж наші «туги гаманці», дорогі олігархи.
Чому так скромно у справі наповнення вітчизняного бюджету виступають структури того ж СКМ Рината Ахметова, які при нагоді люблять похвалитися, що на них припадає 10% ВВП країни. Чому в такому разі з 627 млрд гривень податкових надходжень українського бюджету у 2017 році СКМ вніс лише 36 млрд — менше 6%. Фактично це результат дивних пріоритетів української держави. Однак, якщо врахувати, що вона перебуває сьогодні під залізною п'ятою олігархів, ключові активи яких зосереджені в двох галузях економіки — гірничо-металургійному комплексі та агропромисловому комплексі — це виглядає не так вже й дико. Саме в їхніх інтересах приймаються відверто лобістські законопроекти, які псують наші взаємовідносини з Євросоюзом (продовження дії збільшеного мита на експорт металобрухту), а також виділяються ніяк не обґрунтовані кошти держпідтримки (виробники курятини на чолі з Юрієм Косюком знову отримають левову частку дотацій держбюджету). Нарешті, саме підприємства АПК і ГМК сьогодні є головними одержувачами відшкодування ПДВ, що робить їхній і без того скромний внесок в український бюджет ще більш примарним.
Якщо поглянути на ситуацію ширше, стає очевидно, чому саме АПК і ГМК є сьогодні головними галузевими пріоритетами для української влади. По-перше, продукція цих двох галузей є головним джерелом валютних надходжень для країни — у сукупності близько 70%. По-друге, металургійні та аграрні холдинги є найбільшими приватними роботодавцями — лише в одному «Метинвесті» числиться 80 тис. людей. У країні, суверенні борги якої наближаються до позначки в 100% ВВП і більше половини населення якої живе в умовах злиденності, саме контроль над цими двома ресурсами — валютною виручкою та робочими місцями — стає головним секретом успіху вітчизняних олігархів у будь-якої влади. Очевидно, що становище тут в один момент змінити неможливо: хіба що масштабною національною експропріацією. Однак уже назріли радикальні зміни у сфері фіскальної та не лише політики. Насамперед, що стосуються цих двох ключових параметрів. Тобто валютна виручка не ховається в попередніх обсягах по офшорам (епоха первісного накопичення капіталу не може тривати третє десятиліття поспіль), а «оптимізація персоналу» на підприємствах перестає бути головним KPI менеджерів середньої та вищої ланки на всі випадки життя.
Також зрозуміло, що за ступенем завдаваної здоров'ю українців шкоди українська металургія мало в чому поступається тютюновій промисловості. З тією лише різницею, що від шкідливих викидів вітчизняних підприємств ГМК страждають, насамперед, понад 2 млн українських громадян, фактично замкнених у трьох «душегубках»: Кривому Розі, Запоріжжі та Маріуполі. Держава сьогодні нічого не робить, щоб зробити їхнє існування в цих епіцентрах безперервної екологічної катастрофи хоч трохи комфортнішим. Наприклад, закриває очі на витівки холопа того ж Ахметова Вадима Бойченка (який видає себе за сіті-менеджера), який не втомлюється залякувати жителів Маріуполя тим, що їхні справедливі вимоги чистого повітря приведуть лише до того, що Шановний просто залишить їх без засобів до існування. Наявність у завданні продажного та дисфункціонального Києва очевидно не звільняє громади трьох міст-душегубок від відповідальності за себе та долю своїх дітей. Міфи про потрібність та важливість металокомбінатів, «Метинвесту», Ахметова для продовження існування конкретного міста — не більше ніж перебільшення.
Так, вони дають певний економічний ефект, але ж ніхто ніколи не рахував ту шкоду, яка паралельно завдається мільйонам жителів країни. Не виключено, що насправді ситуація тут дуже схожа на те, як за розміром сплачених податків скромна тютюнова фабрика перекриває «Метинвест», як бик вівцю.