Активізація Деркача: як торговець зброєю та мафіозний спільник боровся за свободу слова

16 лютого 2018 року провідні українські засоби масової інформації звернулися до Президента України, Голови Верховної Ради, Генерального прокурора, Прем'єр-міністра, дипломатичних представництв європейських держав та США в Україні з відкритим листом, у якому просять зупинити знищення свободи слова в Україні. У тексті листа, як і очікувалося, нічого принципово нового. Йдеться про те, що рівень загрози свободі слова в Україні досяг критичної межі — напади на журналістів, підпали редакцій, арешти, обшуки, напади парамілітарних формувань, атаки армії інтернет-ботів, тиск з боку правоохоронних, фіскальних та інших органів. У листі також вказано на «карну роль» Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, яка ініціює постійні позапланові перевірки, шантаж редакцій щодо продовження ліцензій та подібне. Загалом проблема, звичайно, існує. Але звернімо увагу на підписантів. Головний редактор ТОВ «Ера-Медіа» Т. Гончарова, генеральний директор медіахолдингу «ZIK» І. Туркевич, генеральний директор телеканалу «NewsOne» Є. Рудик, перший заступник генерального директора телеканалу «112 Україна» В. Сметана, головний редактор «Радіо Ера-ФМ» В. Дикий….Але нас цікавить скромно підписаний у кінці голова міжфракційного депутатського об'єднання у Верховній Раді «На захист порушених конституційних прав громадян і проти політичних репресій «Заборонено забороняти» Андрій Деркач. Існує правило: чим менше про людину відомо, тим більше про неї хочеться дізнатися. Принципово, нічого особливого у бізнес-досьє нашого «героя» — корупція, зв'язки з кримінальним світом, торгівля зброєю, перепродаж «свободи слова»… Але тут якраз і важливі деталі — все-таки звинувачення складно висувати як загальні, тому волею-неволею доведеться цитувати конкретний компромат. Фігура Андрія Деркача дуже знакова та неоднозначна у сучасному політикумі. Усі його «досягнення» так чи інакше пов'язані з КДБ-шним минулим. Дід Андрія Деркача служив у НКВС, батько Андрія Деркача також вихованець системи КДБ, а пізніше й одіозний керівник СБУ часів Кучми. Деркач-молодший також пішов стопами свого батька та діда. Після закінчення Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ, рік навчався у вищій школі КДБ імені Дзержинського в Москві (нині — Академія ФСБ Росії).Потім недовгий час працював у СБУ Дніпропетровської області й швидко перейшов у політику. Однак, судячи з подальшої кар'єри, назавжди залишився у системі КДБ-ФСБ. І невдивовижно, що в незалежній Україні політична та бізнес-кар'єра Андрія Деркача була забезпечена підтримкою «сім'ї». Клан Кучми — старший Деркач, скріплений родинними зв'язками (дружини Кучми та Леоніда Деркача є сестрами) — забезпечили просування Андрія по кар'єрній драбині. І недаремно наприкінці 90-х Андрія Деркача називали неформальним представником в Україні босса російської мафії Семена Могилевича, який у свою чергу тісно пов'язаний з російською ФСБ та особисто Володимиром Путіним. І це ще раз доводить, що для російських «чекістів» батько й син Деркачі — завжди свої люди. «Піднялися» тоді Деркачі непогано. Адже Могилевич — один із найбільш розшукуваних американським ФБР злочинців, організатор корупційної схеми поставок газу в Україну. Злочинна організація Могилевича також займалася контрабандою зброї та ядерних матеріалів, алкоголю, сигарет, торгівлею наркотиками, «крішуванням» проституції та відмиванням коштів від злочинної діяльності.У 1999 році Андрій Деркач нібито допоміг Могилевичу та «алюмінієвому королю» Росії Михайлу Чорному, також тісно пов'язаному з російським кримінальним світом, отримати контроль над Миколаївським глиноземним заводом — одним із найбільших у Європі підприємств кольорової металургії. Безкарність, забезпечена Деркачем-старшим та самим президентом Кучмою, штовхала Деркача-молодшого до нових пригод. За інформацією ЗМІ, Андрій Деркач на початку 2000-х спробував стати «торговцем зброєю», займаючись нелегальною продажею зброї у «гарячі точки». Масштаби були настільки серйозними, що у 2001 році керівники військової розвідки України за поданням давнього ворога Деркачів Євгена Марчука звернулися до президента Кучми з доповідною, у якій йшлося про те, що причетність сім'ї Деркачів до незаконної поставки озброєння у низку азіатських та африканських країн загрожує національній безпеці України.У 2000-х, уже за підтримки уряду Януковича, Андрій Деркач, у той час президент «Енергоатома», спробував реалізувати амбіційний проект — взяти під контроль всю «атомку» України. 29 грудня 2006 року рішенням уряду Януковича було створено Державний концерн «Укратомпром», до складу якого увійшли заводи енергомашинобудування та інститути, що проектують блоки АЕС. Очолив новостворений концерн, звичайно, сам Андрій Деркач. Схема Деркача передбачала, що надалі стратегічні підприємства, які увійшли до складу концерну, мають бути приватизовані — всупереч законам, які забороняли продаж стратегічних підприємств. Тоді не вийшло… А самого Деркача звинуватили у фінансових зловживаннях на суму 3,6 млрд грн. І знову без допомоги впливових покровителів не обійшлося — розслідування заглохло. Більше того, кримінальний шлейф не завадив Андрію Деркачу стати депутатом ВР останніх шести скликань. І як класичний політичний хамелеон Деркач залежно від розкладу набував іншого політичного забарвлення.У його партійному портфелі — блок «За єдину Україну», партія «Трудова Україна», Соціалістична партія, партія «Справедливість» та, звичайно, Партія регіонів, яку він двічі представляв у ВР. 16 січня 2014 року Деркач голосував за так звані «диктаторські закони», його ставленики на Сумщині возили «титушок» у Київ на боротьбу з Майданом. А вже через кілька місяців Деркач також активно підтримував на виборах П. Порошенка. Нині перебуває у групі «Воля народу», яку сформував із депутатів-бізнесменів покійний волинський олігарх Ігор Єремеєв. Не забував Андрій Деркач і про регіони. Не пощастило Сумській області. Щоб протягнути на місцевих виборах 2015 року мера Глухова свого «смотрящого» по Сумщині, Деркач задіяв весь адмінресурс, провокації. І цього разу не вийшло… Але загалом у Сумській області все вийшло — Деркачу нині віддана на відкуп вся Сумщина — царюй, крадій, крішуй — робіть, що хочеш. Губернатор Микола Клочко, прокурор, міліціонери, ректор Глухівського національного педагогічного університету, головний лікар — усе це люди Деркача.Нині ця компанія ведить активну роботу зі знищення Сумської області в рамках децентралізації. Хочуть відірвати її частину й влити у нове утворення під назвою «Слобожанщина». В ідеалі — створення у прикордонних з Росією областях Сумщини та Харківщини особливого району з відверто сепаратистськими настроями. І все це — відкрито, безкарно, нахабно. Взагалі дружба з Росією — улюблена тема політика. Колись він навіть заснував у парламенті депутатське об'єднання «У Європу разом з Росією», секретарем якого, до речі, став відомий українофоб Дмитро Табачник. Деркач навіть пропонував зробити цю фразу девізом української зовнішної політики, стверджуючи, що євроінтеграція України без Росії неможлива. Цікаво, що однойменний розділ на особистому сайті Деркача нині видалено. Відомо, що саме А. Деркач постійно очолює кампанії з блокування спрямування українських контингентів у міжнародні миротворчі сили та подальшої інтеграції у натівські структури. Одночасно він, у контакті з низкою депутатів російської Держдуми та німецького бундестагу, активно просуває ідею створення на противагу НАТО так званого континентального блоку, до якого входили б РФ, Німеччина та Україна.Андрій Деркач входить до числа так званих «православних олігархів» — групи крупних бізнесменів, які спонсорують УПЦ Московського патріархату та істотно впливають на внутрішнє життя цієї конфесії, а також піклуються про її інтереси в Україні. Точніше, стежать, щоб вона не надто відходила від генеральної лінії, визначеної в Москві. У січні 2009 року Андрій Деркач був одним із небагатьох мирян — делегатів Помісного собору Російської православної церкви, яких допустили до участі у виборах патріарха РПЦ. Цікаво, що під час останнього візиту російського президента в Україну (лютий 2004 р.) та відвідування ним Києво-Печерської Лаври А. Деркач був єдиним вітчизняним політиком, який брав участь у тривалому келійному чаюванні Володимира Путіна та митрополита Володимира. Деркач активно лобіював обрання одіозного митрополита Онуфрія главою УПЦ МП, з яким його пов'язують давні дружні стосунки. Саме такий предстоятель потрібен і Москві, і Деркачу, який є противником будь-якої автокефалії УПЦ МП та виступає за тісніший зв'язок з Москвою.Власне, після всього сказаного виникає лише одне питання — що такий чоловік досі робить у українському парламенті. Хоча й відповідь на нього теж очевидна. Сім'я Андрія Деркача на чолі з батьком уже давно проживає у США на власній престижній віллі. І вся робота Деркача нині — це перекачування вкрадених в Україні грошей у Штати. А, судячи з усього, гроші у клану Деркачів є, і немалі. Сам Деркач задекларував три депутатські приймальні площею 194,8 кв. м, 15,6 кв. м та 21 кв. м (дві у Києві та одна у Глухові), квартиру у Києві 236,9 кв. м. З дорогих речей у нього 3 ікони та автомобіль BMW 750 L 2008 року. Деркач володіє 5% від загального капіталу у ТОВ «ЕРА-МЕДІА» (його дружина Оксана Терехова — власниця 85%), 5% від загального капіталу у ПАТ «Інформаційно-видавнича група «Телеграф» (його дружина-власниця — 95%). У його дружини — «Mercedes Benz» GL-500 2010 року. Його дружина задекларувала гараж, дві квартири у Києві (245,5 та 236,9 кв. м), житловий будинок у Київській області (287 кв. м) та земельну ділянку 1500 кв. м. Також дружина Деркача володіє корпоративним правом та є власницею ще однієї компанії, не зазначеної у декларації.Однак вартість у грошовому виразі становить 9 млн 977 тис. 405 грн. Дані про її готівку, активи в дорогоцінних металах та позичені кошти відсутні. Оксана Терехова має частки у статутному капіталі низки юридичних осіб — Інформаційно-видавничої групи «Телеграф», «Ера Продакшн», «Альфа-Ера» та інші. Крім немедійних активів, є бізнеси, які не зазначені в електронній декларації — ТОВ «Валентин Плюс» (паркінг біля Центрального залізничного вокзалу, також на це ТОВ оформлені приймальні нардепа), «Торговий дім «Полісся ЛТД», ЧАО «Страхова компанія «В.І.П.» та ЧАО «Велта». Їх усіх немає у декларації. І це лише на поверхні…. Для захисту своїх інтересів Андрій Деркач створив свій медіахолдинг телерадіокомпанію «Ера», радіостанцію «Ера» та газету «Київський телеграф». Коли Деркача-молодшого тогочасний голова РНБО України Є. Марчук звинуватив у зловживаннях у сфері торгівлі озброєнням, використанні тіньових схем на залізниці, у ЗМІ, що входять до медіахолдингу Андрія Деркача (особливо у «Київському телеграфі»), негайно з'явилася серія провокаційних публікацій, що розповідали, який Марчук злодій.І недаремно, у якості розповсюджувачів «сенсаційної новини» виступили підконтрольні Деркачу «Ера-Медіа» та «Радіо Ера-ФМ», а підтримали соціально близькі тому самому Деркачу «NewsOne» та «ZIK». На велику жаль ініціатора, їхній заклик з підтекстом залишився без уваги широкої громадськості. Більше того, керівництво «ZIK» відкликало свій підпис, а з сайту каналу «112» зникло це заявлення — видимо керівники цих ЗМІ зрозуміли, що потрапили на хитрощі шахрая російського розливу й самі того не розуміючи танцювали під «кремлівську дудку» Андрія Деркача.