На початку 2018 року здавалося, що екс-міністр екології Микола Злочевський перебуває в розшуку. Насправді ж у вересні попереднього року його зняли з розшуку. А у лютому новини вразили громадськість — усі кримінальні справи закрито, і екс-міністр повернувся до Києва. Проте, якщо розглянути, як розвивався його бізнес під час «вигнання», складається враження, що Злочевський насправді ніде не тікав.
Злочевський — тричі народний депутат, з 2010 по 2012 рік обіймав посаду міністра екології, а з 2012 року до Майдану керував Департаментом економічної безпеки РНБО. У бізнесі найбільше відомий компанією Burisma, третім за обсягом видобувачем газу в Україні, та фірмою «Інфокс», яка контролює Одеський водоканал. Злочевського вважали одним із найбагатших міністрів — його монструозні маєтки на Дамбі Київського Водосховища були символом його багатства, як інформує Антикорупційний проект Bihus.info. Після Майдану екс-міністр став фігурантом шести кримінальних справ. Його оголосили в розшук. Він покинув країну. Щоб похоронити ці справи, правоохоронцям довелось докласти зусиль протягом чотирьох років.
Але вони впорались. Після Революції британські правоохоронці виявили на рахунках компаній Злочевського грошові кошти невизначеного походження — 23 мільйони доларів. Британці звернули увагу на те, що гроші Злочевський отримав від Сергія Курченка. Цей одіозний «младоолігарх» вже перебував під санкціями ЄС, тому його гроші не могли вважатися чистими. Британське Бюро по боротьбі з шахрайством звернулось до української Генеральної прокуратури за допомогою. Після листа британців ГПУ також порушила власне провадження щодо екс-міністра. Причини були ті самі — незаконне збагачення й відмивання грошей. Британське бюро тим часом чекало на відповідь. І отримало її за два дні до судового засідання у Лондоні. ГПУ під керівництвом Віталія Яреми надіслала до Лондона коротку відповідь — офіційно Злочевський не перебував під підозрою. Ця відповідь розвалила британську справу. Лондонський суд зняв арешт з рахунків. І одразу ж ГПУ висунула Злочевському підозру, розпочала показову активність і навіть арештувала його будинки-палаци. Окрім його персонального незаконного збагачення, Генпрокуратура й ДФС почали досліджувати його основний бізнес — Burisma, групу компаній з видобутку газу, яка видобуває понад мільярд кубів газу на рік.
Літом 2015 року ГПУ під головуванням Шокіна відкрила справу про незаконне отримання цією групою спеціальних дозволів на видобуток газу. Все мало бути просто: ось міністр Злочевський, ось Державна служба геології, яку він координував, ось служба видавала дозволи на видобуток газу фірмам самого міністра. Протягом року ГПУ паралельно розслідувала як незаконні ліцензії, так і незаконне збагачення. У 2016 році Генпрокуратуру очолив Юрій Луценко. Справу про незаконні ліцензії ГПУ передала новоствореному Національному антикорупційному бюро. Проте незаконне збагачення Злочевського залишилось у прокурорів — і з ним сталась дивна метаморфоза: провадження щодо незаконного збагачення персонально Злочевського перетворилось на провадження щодо ухилення від сплати податків бухгалтеркою компанії «Еско-Північ» Злочевського. Тобто ГПУ мала дослідити законність походження статків Злочевського. Але швидко забула про походження й переключилась на питання — чи сплатив він з них податки. Сам Злочевський тихо зник зі справи. А тим часом Генпрокурор скликав брифінг і розповів, що ГПУ порушила нову справу: «Розслідування злочинної схеми по ухиленню від податків на суму близько мільярда гривень за останні два роки».
Літо й осінь 2016 року пройшли в очікуванні доплати мільярда податків. Під час цього очікування ГПУ остаточно втратила цікавість до самого Злочевського. Справу проти нього особисто закрили в листопаді 2016 року. Через місяць після закриття цієї справи людину, надзвичайно схожу на Злочевського, помітили у ресторані Відня з правою рукою Порошенка — Ігором Кононенко. І якщо існує зв'язок між цією зустріччю й подальшими подіями, то вечеря екс-міністра й друга Президента коштувала приблизно 800 мільйонів гривень. Адже у лютому 2017 року Луценко рапортував — все підтвердилось. Злочевський доплатив податки: «Усі 160 мільйонів гривень через тиждень після виходу експертизи були сплачені в бюджет». Підрахунки за судовим реєстром виводять на суму дещо меншу — 130 мільйонів гривень. Луценко на брифінгу говорив про 160 мільйонів гривень. У відповіді на письмовий запит ГПУ називала 180 мільйонів гривень. Але навіть якщо Burisma дійсно сплатила 180 мільйонів, різниця між заявами Луценка вражає. Яким чином мільярд гривень «всох» у п'ять разів — невідомо, адже в суді справа не розглядалась. ГПУ й Burisma домовились про доплату податків між собою.
Тим часом у кабінетах НАБУ розглядалось кримінальне провадження щодо отримання Burisma ліцензій на видобуток. Детективи НАБУ розслідували це провадження півтора року, але в серпні 2017 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура вирішила справу закрити. «Не доведено факту злочину», — коротко прокоментували закриття у САП. Після провалу «кримінального» формату у фірм Злочевського («Парі», «Техноресурс» й «Надрагаз») спробували принаймні забрати ліцензії на видобуток. Адже Burisma при їх отриманні не оформила всі необхідні документи. Детективи НАБУ встановили це порушення й передали в САП матеріали. За законом, у прокурорів було шість місяців, щоб подати позов. САП зробила це через сім. І програла усі три інстанції. Останнє кримінальне провадження по бізнесу Злочевського ГПУ відкрила й закрила так швидко, що ніхто навіть не почув про його існування. Воно стосувалось Херсонської нафтоперевалки. Саме за неї Курченко заплатив Злочевському мільйони доларів, які зацікавили британських правоохоронців. Через три роки після листа британців ГПУ задумалась — як цю перевалку, колись державну, отримав сам Злочевський?
Схема була класична. Злочевський і держава створили спільне підприємство. Держава внесла в нього нафтоперевалку, оцінену в дев'ять мільйонів гривень. Злочевський мав внести живі гроші — 28 мільйонів, отримати контроль над підприємством й розвивати його. В реальності Злочевський вніс лише дев'ять мільйонів. Але як тільки отримав контроль — пустив цей актив по ланцюжку перепродажів між своїми ж підприємствами. В кінці ланцюжка перевалку вже за 256 мільйонів гривень отримав Курченко. Цю справу непомітно відкрили. І невдовзі так само непомітно закрили. Інкримінували присвоєння майна, але не знайшли складу злочину. Чого взагалі відкривали — неясно. Досі тривають ще два кримінальні провадження: НАБУ розслідує історію про тендерний розпил 50 мільйонів гривень Міністерством екології при закупівлі послуг із зондування заповідників, а в ГПУ лежить справа про спільну діяльність фірм групи Burisma з державним «Укргазвидобуванням». Але тут правильніше сказати, що ці справи існують. По-перше, визначної активності по них не чутно, по-друге, персонально Злочевському не загрожують: перша згадана поки що стосується його колишніх підлеглих (договір по тендеру підписував не міністр, а його заступник), а друга — компаній.
Тобто з шести справ довкола Злочевського — і ми, й сам Злочевський можемо вважати похованими усі шість. І якщо вірити біглому екс-нардепу Олександру Онищенку — похорони ці Злочевський погодив з тим самим Кононенком, з яким екс-міністра фотографували у Відні. «І мені Злочевський жалівся: «Ти уявляєш, ось Кононенко літає, я його прошу, там гроші отримують, нічого не роблять, їм вигідно, щоб я сидів десь вдалині й по мільйончику в місяць з мене брати й не пускати мене. Я хочу глобально все вирішити, щоб справу закрили, щоб я міг нормально повернутися», — говорить Онищенко на записі, оприлюдненому в ефірі програми «Що це було». Ціну «вирішення» Онищенко оцінив у 100 мільйонів доларів. Півдюжини кримінальних проваджень, кілька років голосних заяв. Сьогодні у Злочевського не просто все добре. В нього все ще краще, аніж було до.
Одеська область. Малий Аджалицький лиман. Усе узбережжя його — це порт Південний. Тут приймають вантажі й приватні термінали групи ТІС, й однойменне державне підприємство ДП МТП «Південний». Цілком імовірно, скоро до цих потужних портових груп додасться ще одна — Злочевського. І виросте вона на причалі державного порту. «Піщаний причал», офіційно «38-й», «сирота» порту Південний. П'ять основних причалів порту — на правому березі лиману. Піщаний — на лівому. Створений він був ще в 70-х роках, щоб приймати пісок для потреб самого порту. У 2014 році, коли проти Злочевського відкривались кримінальні провадження, пов'язані з ним фірми концентрували землю навколо причалу. 80 гектарів з призначенням «для споруд морського транспорту» викуповували або орендували п'ять компаній. Власники цих компаній — сховані в офшорах. Але менеджмент, адреси й телефони — ведуть до Злочевського: фірми очолюють або очолювали менеджери Злочевського, частина з них прописана у головному гнізді бізнесу Злочевського на вулиці Рилєєва, 10а в Києві, у частини — контактний телефон вказаний номер приймальні «Інфокса». Після того, як земля Злочевського кільцем охоплює причал, у Міністерства інфраструктури виникає ідея. Здати його в оренду. «Комусь». У лютому 2016 року Міністерство звернулось до порту за даними про причал. Після цього раптового інтересу цікавість Міністерства зникає на півтора року.
Тим часом державний порт розвиває причал самостійно й отримує з нього понад мільйон гривень доходу. Але в листопаді попереднього року Міністерство затверджує Стратегічний план розвитку ДП МТП «Південний». Один з лише трьох пунктів — здача «піщаного терміналу» в оренду. Терміналу, буквально оточеного людьми Злочевського. Кому найвигідніше взяти його в оренду — зрозуміло. Державний порт хоче й далі працювати на об'єкті сам: прогнозують до 17 мільйонів гривень додаткового доходу на рік й відтак у лютому цього року звернулись до Міністерства з проханням призупинити процедуру передачі причалу в оренду. Що вирішили нагорі — невідомо, ані компанії з групи екс-міністра, ані Міністерство інфраструктури не прокоментували питання цікавості до причалу порту. Порт у Південному — не єдиний проект групи Злочевського, який розморозився минулої осені, коли екс-міністра й його бізнес зняли з гачка. Земельна ділянка в 118 гектарів на околиці села Нові Петрівці вже десять років перебуває в оренді компанії «Київщина». Усі десять років тут не відбувалось нічого, але як і у випадку з портом, минулої осені тут заворушилось.
У вересні 2017 року ПАТ «Київщина» затверджує концепцію індустріального парку — території з інфраструктурою, налаштованою для розміщення різних підприємств. Вже за місяць Мінекономіки офіційно включає «Київщину» до офіційного реєстру. А значить, компанію очікують пільги по податках, мінімальна оренда на землю, ніякого мита на імпорт обладнання, безвідсоткові кредити за рахунок бюджету й бюджетне фінансування. Контрольний пакет акцій у 86 відсотків майбутнього індустріального парку через дві компанії — ТОВ «КАМ» й ТОВ «Сталіон Георесурс» — дуже коротким шляхом приводить нас назад до головного офісу вже зовсім не втікача-міністра, а солідного бізнесмена й прогресивного інвестора Злочевського. Йому буде де розгорнутись — у «Київщини» в Петрівцях в оренді ще є сусідня ділянка на 65 гектарів, а після Революції компанії з орбіти Злочевського докупили землі навколо майбутнього промгіганту, довівши загальну площу до 222 гектарів. У сільраді Петрівців переконують, що ім'я Злочевського чують мало не вперше. Але на прохання сконтактувати з представником фірми — дають контакт Миколи Герасимчука.
Він — головний директор головної компанії Злочевського «Інфокс». Ще на кількох менеджерів Злочевського оформлені будівельні проекти в Київській області. Так, у Шпитьках, по сусідству з маєтками віце-президента «Енергоатому» Айдина Айсіна й екс-заступника голови «Укравтодору» Володимира Галушка, ціле поле площею вісім гектарів на березі озера має фірма ТОВ «Златоград-Інвест». Раніше в засновниках значилися дружина й батько Злочевського, нині фірма переписана на Миколу Герасимчука, вже згадуваного вище директора «Інфокса». Земля на кадастрі розграфлена під котеджне містечко. Ще десять гектарів — у сусідньому селі Капітанівка, де вже навіть заклали фундамент дюжини котеджів. Тут три ділянки землі тримають в оренді ТОВ «Ріелтінг Сервіс Лтд» й ТОВ «Фірма «Укрсоюзконтракт». Власник — менеджер Злочевського Марат Ахмєдов. Марат Ахмєдов потрапив у поле зору ще коли Злочевський був міністром екології, тоді фірма Ахмєдова ТОВ «Українські Космічні Технології» постачала устаткування Міністерству екології. Ця ж фірма засвітилася на скандальному тендері на закупівлю послуг із зондування землі — тому, через котрий відкрили кримінальне провадження, що досі розслідує НАБУ.
З Ахмєдовим пов'язаний й один скандальний епізод часів «утікацтва» Злочевського, коли після Майдану його структури спробували отримати землю за два кроки від самого Майдану. Єдиний некомерційний проект Злочевського й єдиний проект, причетність екс-міністра до котрого не треба з'ясовувати, розплутуючи клубок компаній та менеджерів, це Храмовий комплекс «Богоявлення» під Києвом. Тут просто на хресті обабіч храму написано — на кошти родини Злочевських. «У 1926 році на цьому місці двом пастушкам, які пасли череду корів, було явлення Господа. У 2011 році родина Злочевських вирішила на цьому місці побудувати храм. Ну чому на цьому місці — один з пастушків Миколай, Злочевський — Миколай Владиславович», — розповідає настоятель храму отець Олег. Храм добудовують і нині — триває розпис, дозбирають іконостас. У планах — розширення: тут уже закладено фундаменти для облаштування монастиря або богодільні для літніх священників. До речі, про культові місця. У 2014 році на Хрещатику з'явився магазин дорогого взуття. Тут, як у церкві, — ім'я Злочевського просто на вході.
Магазин називається ZLOCCI. Тоді, три роки тому, поява магазину здавалась неприпустимою. Як може втікач робити бізнес у країні після Революції? Технічно — просто. Взуттям торгують через ФОПа Ткача Валерія Миколайовича. Ткач — екс-працівник «Інфокса», а нині директор кількох охоронних фірм і за сумісництвом власник того самого будинку на околиці Києва, з котрого щоранку забирають охоронців для маєтків Злочевського на дамбі. Але йшлося не про технічний бік, а про світоглядний: як може втікач робити бізнес у країні після Революції? Людина, котру вважали втікачем, у цей самий час домовлялася про купівлю землі під порт, родовищ під газ, проектів під індустріальний парк. І, якщо вірити Онищенку, купівлю власних кримінальних справ. Під своє багате планами майбутнє.