«Ви перша людина за 10 років, яка мене вислухала», — говорить програміст Євген Косенко, який залишився без сім'ї, без квартири та без доброго імені. Усе це, як стверджує 45-річний айтішник, у нього відібрали товариші, які фабрикували «Справу педофілів з БЮТ». Останні 10 років Євген провів у колонії, а з 2014 року перебував у неволі в так званій «ДНР». Сидів за одним із найжахливіших звинувачень — за ч.3 ст.153 КК України (Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом). Євген один виховував дитину після смерті дружини й був звинувачений у розбещенні шістирічної дочки. Обставини цього кримінального провадження дуже нагадують деталі скандально відомої «справи» Дмитра Полюховича, яка виявилася стопроцентною фальшивкою. В обох випадках над «доказами» працював тандем: «православний психолог» Людмила Гридковець і слідчий Максим Морозов.
Нагадаємо, у «Справі педофілів Артека» (вона ж «Справа педофілів з БЮТ») слідчий Морозов сфабрикував висновок судово-медичної експертизи, який згодом був визнаний «науково недостовірним» і «фізіологічно неможливим». Нині цей колишній слідчий ховається в Криму, оскільки брав участь у переслідуванні майданівців. А Людмила Гридковець і далі проживає в Києві та борється за «скрепи РПЦ». Виступає з псевдонауковими заявами на тему гомосексуалізму як психічного розладу (наприклад: https://www.youtube.com/watch?). Акт судово-медичного обстеження, проведеного в червні 2008 року, спростував гіпотезу Людмили Гридковець про сексуальне насильство, якому піддавалася дочка Євгена. Але Гридковець і Морозова це не зупинило. З матеріалів, які є в розпорядженні «ОРД», випливає, що звинувачення базувалося на суперечливих показаннях свідків, які про «сексуальні ігри» дізналися від дитини. Але не раніше, ніж з дівчинкою почала працювати психолог Гридковець. Що відбувалося під час спілкування чужої тітки й малюка, ніхто не знає. А інші свідки не помічали нічого підозрілого — аж до втручання «доброчинниці».
Слідчий Максим Морозов «довів вину» Косенка, спираючись на «умовиводи» няні дитини й працівників дитячого садка, які потрапили під вплив того самого «експерта». У цій дивній й неймовірній історії є слід «Льоні Космоса». У 2008 році пані Гридковець працювала в його команді психологом київського центру «Сімейний дім», що існував під патронатом управління справами сім'ї та молоді КМДА. Була координаторкою програми з профілактики насильства в сім'ї. А притулок «Місто щасливих дітей», куди визначили дочку Євгена, був створений правою рукою екс-мера — Денисом Басом. Якраз за пару місяців до того, як Гридковець ініціювала своє «розслідування». Оточення Черновецького, включаючи засновника «Міста щасливих дітей», неодноразово ловили на махінаціях із нерухомістю. У 90-х Черновецький скупував за безцінь квартири емігрантів. У грудні 2008 року колишній київський градоначальник створив комунальне підприємство «Кращий дім» для утримання самотніх старців. У рамках цього проекту літні киян розміщували в пансіонаті, а їхні квартири мали здаватися в оренду.
Леонід Черновецький обіцяв, що старушки, які погодилися на його умови, будуть «їсти ікру, ананаси й банани». Залишається гадати — скільки самотніх людей клюнули на цей гачок і якою була їхня подальша доля. Однокімнатна квартира Євгена Косенка на Лук'янівці в той момент, коли його «атакували психологи», оцінювалася в 80 тисяч доларів — тобто була досить лакомим шматком. Ми поговорили з Євгеном Косенком не лише про його кримінальне провадження, але й про те, як йому «сиділося» в Макіївці після того, як колонія опинилася під контролем так званої «ДНР». На фото — Євген Косенко стверджує, що є жертвою лжесвідків і має намір добиватися повної реабілітації. Його обміняли з «ДНР» у рамках програми, яку реалізує омбудсмен Валерія Лутковська.
— Що дає вам підстави добиватися перегляду вашої справи?
— Головне — повторюваність. На мені обкатали схему, яку після мене застосовували щонайменше двічі. «Артековська справа» в кінцевому підсумку бездарно провалилася, а я виявився легкою здобиччю: ні родичів у Києві, ні впливових друзів. У результаті наклепу втратив батька й бабусю, які померли від сильного душевного хвилювання, не маючи жодної можливості поговорити з внучкою, яку тримали в ізоляції. Так розвалили всю мою сім'ю.
— Як ви овдовіли?
— У 2002 році у мене народилася дочка, і через 2 тижні після пологів моя дружина померла від ускладнень. Виховував дитину з няньою, яка йшла з нами по життю майже 6 років, поки її не змусили брехати в суді. Показання проти мене няня дала після того, як їй сказали, що щодо мене вже відкрито справу, що було неправдою. Вона непогана, набожна, але не надто грамотна жінка. Налякали тим, що звинуватять у переховуванні, якщо вона не буде говорити те, що від неї очікують почути. — Це та няня, яка дала показання, що ваша дитина у 10-місячному віці стогнала, жінка, яка переживає оргазм? — Так, у справі стільки бреду, що, навіть перечитуючи кілька разів, я не міг повірити. Але няню я не звинувачую. Людмила Гридковець, яка жила в будинку навпроти й чудово знала, яка у нас уразлива сім'я — ось це «мотор» всього провадження. Вона ініціювала дві перевірки, отримала два відмови у порушенні справи, а потім просто подала комплект документів у міську прокуратуру. «Має вчений ступінь кандидата психологічних наук і 16-річний досвід роботи практичним психологом, і тому її показання не підлягають сумніву», — написано в вироку.
Не можу утриматися від аналогії: у середні віки ступінь доктора богослов'я й практичний досвід інквізитора підтверджували справедливість його думки щодо того, кого визнати чаклуном. Ніхто не побіжав дізнатися, про що психолог довгі години говорила з дочкою, коли поруч не було не те що батька чи няні, але навіть просто вихователів дитячого садка. Дійшло навіть того, що про обставини злочину як свідка допитали того самого психолога. У протоколі допиту шістирічної дитини, яку допитували без присутності емоційно близької їй людини (хоча б няні), записано, що моя дочка попереджена про дачу свідомо неправдивих показань. І багато іншого абсурду. Є відео допиту (редакція має це відео — авт.). Дитину допитували в присутності штатних психологів Леоніда Черновецького, включаючи Гридковець. Дитина говорить одне (або не говорить нічого), а в протокол вносять вигадку. Без санкції суду й до порушення кримінальної справи був проведений огляд моєї квартири. Сиджу дома, працюю — роблю сайт, заходить няня з дитиною зі садка й якийсь чоловік.
Няня говорить: «Ось цей чоловік мій хороший друг, нехай він з нами побуває трохи, поки я чай заварю». Погляд у «друга» ціпкий. Потім у матеріалах справи читаю його звіт: про те, що кімната не прибрана, а у мене нервовий погляд. Ну, природно, у мене сайт впав, мені не до гостей, а за спиною посторонній. — І коли ви зрозуміли, що сталася біда? — За тиждень до затримання, і то не до кінця. Мене викликали в відділення УМВС Шевченківського району на «профілактичну розмову».
І перша фраза: «Ну що, котик? Змушуєш дочку їсти кошачий корм, надягаєш повідець?». Я опалився. «У нас є зйомки, фахівці встановили, ми все про вас знаємо. Тепер з вами поробляють уголовники — те, що ви робите, там не прощають». Я не зрозумів, про що мова — у мене на наступний день виступ на конференції, бізнес-тренінг. Подумав, що дочка могла спробувати кошачу їжу через мій недогляд — у нас є кіт. Вважав, що непорозуміння, аж до 17 жовтня 2008 року, коли затримали. І потім до закінчення суду сподівався, що суд розбереться. До першої зустрічі з адвокатом у листопаді взагалі не розумів серйозність, вважав, що звинувачують у жорстокому поводженні з дитиною. Я, буває, покрикував, карав. Але я ж точно знав, що ніякого задоволення статевої пристрасті не було.
З матеріалів справи дізнався, що моя сусідка Гридковець неофіційно працювала з дитиною з березня 2008 року. Проводила час наодинці без мого відома й згоди, задовго до порушення справи. Обробляла дочку з дозволу директора дитячого садка. Гридковець сказала їй, що у дитини є ознаки насильства, порадила директору написати заяву в КМДА й так отримала дозвіл. І то у матеріалах справи я не знайшов документів, де б ці зустрічі були чимось обґрунтовані. Усі діагнози щодо моєї ненормальності «психолог» ставила заочно. Були такі «висновки»: «Ознакою застосування до дівчинки психофізіологічного насильства є її малий зріст і відсутність випадання молочних зубів». Вона вказувала в суді як обґрунтування, що у дитини енурез, дочка відстає в розвитку, і ще говорила про акомодаційний синдром… Наукоподібний бред. Жодна медична (включаючи психіатричну) експертиза не підтвердила, що моя дочка піддавалася сексуальному насильству. І тепер я знаю, що цей «експерт» взагалі ні дня не працював у галузі дитячої психології, а інститут, де вона вивчала психологію, схожий на лавочку з продажу дипломів.
— У чому ви бачите сенс фальсифікувати проти вас справу?
— Можу лише здогадуватися, але думаю, що квартира була мотивом — її й досі використовують. Половина належить моїй неповнолітній дитині, опікуном стала няня, а розпоряджається квартирою, як я підозрюю, психолог. Няня у всьому діє за підказками. Факт у тому, що псевдоучена розвалила не лише долю моєї сім'ї. Дуже просто зрозуміти, кому в «артековській справі» було необхідно облити брудом депутатів з БЮТ. Але політичним ворогом Тимошенко була не лише Партія регіонів, але й Блок Леоніда Черновецького.
— Яка роль Черновецького у вашій історії?
— Мою дитину одразу визначили в притулок Дениса Басса, і не говорили, де моя дочка. Слідчий Морозов посилався на таємницю слідства й захист інтересів дитини. І раптом у 2009 році я побачив мою дочку по ТБ у передачі «Година з мером». Вона сиділа на колінах у Черновецького, і я слухав, як вони там допомагають дітям у «Місті щасливих дітей». На фото — команда Черновецького неодноразово використовувала дочку Євгена для політичного піару на ТРК «Київ» і на сайті chernovetskiy.com.ua, видаючи за «жертву педофіла». Я називаю це «експлуатацією нещасних щасливими». Черновецький підхоплює мою дочку, цілує, безжально піарується… В одному ролику, який гордо називався «соціальною рекламою», без жодної сорому розповідалося про мою дочку, що ось цю дівчинку насилював власний тато.
І це ще до початку суду! Були в рекламі й інші діти. Ось у цього хлопчика батьки наркомани — говорилося в ролику. А в кінці — реквізити банківського рахунку, на який пропонувалося перевести благодійний внесок. В іншому сюжеті засновника притулку Басса діти дуже трогально дякували й привітували з днем народження, і в кінці знову пропозиція жертвувати на притулок. Ось у такому місці мій ребенок провів 2 роки до встановлення опіки. Дочці заборонили зустрічатися з рідним дідусем, моїм батьком. Не давали поговорити з няньою цілих два місяці. А цього цілком достатньо, щоб вивчити напам'ять жахливу легенду її маленького життя. Про те, як сучасні компрачікоси уродують душу дитини, я написав у 2011 році есе в рамках програми «Творчість засуджених». Сподівався, що хоч хто-небудь звернеться на увагу (посилання на есе тут: https://eugine-kosenko2.livejournal.com/1339.html). Див. відео — одне з тих, де Леонід Черновецький і заступник голови Київської міськадміністрації безсовісно піарються на дітях, позбавлених опіки:
— Чому опікуном дитини стала няня, а не хтось із родичів?
— По лінії моєї покійної дружини залишився лише дядько, який живе в іншій країні, а моїм родичам дитину не давали. У мене були тато й бабуся. Батько спочатку був налаштований по-бойовому, але у 2009 році він помер від інсульту. Він безумно страждав від цієї ситуації — йому не давали зустрічей з дитиною. У няні з дочкою хороші стосунки, а у мене з нею був конфлікт напередодні нового 2007 року, про який вона розповідала на слідстві. Звичайна сварка, у якій була й її вина — я хотів їхати з дочкою до мого батька, вона хотіла забрати її до себе. Я дозволяв брати дочку на вихідні. І того вечора вона увела з собою дочку всупереч моїй волі, через що мені довелося викликати міліцію. Але потім ми помирилися. На слідстві вона говорила, що дочка хохотушка й чудо з небес, і до появи в нашому житті «психологів» вона не здогадувалася про сексуальне насильство. Але я кричу на дівчинку й годую кошачою їжею. Буває, що я кричав — був невтримний, це моє «злочин». Довго не здогадувався, що няня проти мене дає показання, сам клопотав про призначення її опікуном. Хоча мій тато вважав, що няня надто багато уваги приділяє релігійному вихованню й змушує дочку називати її мамою. Він писав це в скаргах, намагаючись повернути дитину.
У своєму «останньому слові» я навіть каявся — у тому, що мало уваги приділяв дитині. Буває, шльопав. Мені самому було важко, і я не зрозумів, що й їй погано. Прозевав момент, коли посторонні люди втерлися в довіру до моєї дитини. Якби у нас з нею був контакт, вона б мені розповідала, що до неї в садик приходять посторонні люди й проводять з нею маніпуляції в таємниці від мене…
На фото — ось ці «висновки експерта-самородка» легли в основу провадження, за яким батько отримав 10 років, а дитина провела в притулку близько 2 років. Гридковець діяла в рамках програми Черновецького «Родинний дім». На фото —
Виходячи з цього «вироку», можна заподіяти, що первісний план горе-психолога полягав у тому, щоб оформити опіку над відібраною у родичів дитиною на себе.
— Як вас зустріла тюрма з вашою статтею?
— До весни 2010 року, коли я посварився з адміністрацією тюрми — встав на захист неходячого дідуся (пожалувався, що фельдшер нас не відвідує, а я підтримав), я перебував у камері, де у мене не було проблем. Але після цього конфлікту перевели в іншу камеру, і почалося.
Попробували змусити визнати, що я педофіл. А я ніколи не визнавав, добивався виправдання. Ніч була жахлива. Поки сокамерники, за своїми каналами зв'язку зі свободою, проводили своє «розслідування» (у них це називається «по-людськи» — коли інші люди підтверджують вину, а не міліція), я сидів на «п'ятаку» (у входу в камеру, навпроти туалету, площадочка, яку називають п'ятачок). Так мене «ломали». Вони мали або підтвердити, що я насильник, або зламати — змусити визнатися. Але якщо ти тримаєшся, значить ти правий.
— Що показало «тюремне розслідування»?
— Наступного ранку говорять: «Дочекайся перевірки й просись, щоб тебе перевели». Вони не змогли ні підтвердити мою вину, ні спростувати.
— Як ви пережили 10 років і не зламалися — це ж величезний строк…
— Звільнили мене все-таки достроково, застосувавши закон Савченко. Строк зменшили на 2 роки, але реально вийшло всього на 9 місяців менше. Перед цим мій адвокат писав скарги Валерії Лутковській. Для мене 10 років — це була абстрактна цифра. У мене було зламане життя. Усе. Прокуратура хотіла дати 11 років — на підставі того, що не визнав вину.
А мені тоді було зовсім неважливо: 10 років, чи 15, чи ПЖ. За що я тримався? Багато читав. Знаходив відушину в навчанні. Вивчив німецьку, польську, почав вивчати французьку. Читаю легко й перекладаю зі словником. Вивчав програмування. Замовляв зі свободи книги за професією. Прочитав Гончарова «три О»: «Обломова», «Обрив» і «Звичайну історію». Бібліотека в 32-й колонії багата, а я там був бібліотекарем. У колонії приблизно третина засуджених читає, але більше фантастику й кримінальне читиво.
— А що шокувало в тюрмі, виявилося зовсім не так, як уявляли?
— Повна відсутність романтики й непорядність засуджених. Готові один одного з'їсти. І це не залежить від «масті». Треба бути дуже обережним і дотримуватися правила: не вір, не бійся, не проси. Ще додають: не ведись і не підставляйся. Мається на увазі, що провокацій багато й правди не знайдеш, тому краще не довіряти людям.
— Удалося ли уникнути приниження в колонії у зв'язку з «ганебною статтею»?
— Буває, що починали вигадувати жіночі прізвиська, загрожували зґвалтувати. Але в останній час «членом не карають» (як там говорять) — можуть позбавити столу й заборонити всім пити з тобою чай і курити сигарети. Головний фактор — чиста совість. Стояти на своєму (наполягати на невинуватості) дуже важко. Але важче, коли совість не чиста. Я ж усім розповідав так, як є, і совість мені говорила, що я правий. Іноді били, іноді піддавали психологічному насильству. Були розтини, один раз мені ушкодили нирку, але вона відновилася. Обіцяли ножем вирізати око, але насправді просто хотіли побачити страх у моїх очах. Але не побачили. Смотрящий за тюрмою мені говорив: «Ти невизначений. Під сумнівом». Адміністрація поселила з господарськими робітниками — так званими «козлами».
— Чому ви опинилися в «ДНР» і як пережили війну?
— Мене відправили в Макіївську колонію 32 через те, що в Маріуполі жили родичі — тітка й бабуся (тоді ще була жива). Під час бойових дій нашу колонію обстрілювали неодноразово. У 2014–2015 році прямо з нашого поселення злітали ракети — їх добре було видно. Потім йшла «відповідь», двічі снаряди прилітали в колонію. Четверо засуджених загинули: двоє одразу, двоє від втрати крові. Моя бібліотека теж постраждала, 8 місяців не працювала.
Але зате коли були обстріли, люди почали більш гуманно ставитися один до одного. «По зеленій», як у нас там говорили, телефони у нас стали. Дозволили по мобільному зв'язку без обмежень спілкуватися з родичами.
— Не було сварок за політичними мотивами серед засуджених?
— В основному засуджені не визнають факт російської агресії — вони вважають, що «ополченці» воюють за незалежність «республіки». І в адміністрації були люди, які воювали за «ДНР». Керівництво колонії заборонило політичні суперечки, попередивши, що засуджені, які порушать цей запрет, будуть помішені в ізолятор. Але все одно проукраїнськи налаштовані люди в колонії зустрічалися.
— Як ваші стосунки з дочкою сьогодні?
— Після програшу в касаційній інстанції мене позбавили батьківських прав. Няня проти нашого спілкування.