Взорвали улюблену іграшку путіна. У Криму починається паніка, утворюються черги на автозаправках. Доставка військової техніки, живої сили, палива до лінії фронту по мосту стане неможливою. «Запуск паромів фактично неможливий через відсутність самих паромів у Криму. Паромы, які здійснювали перевезення пасажирів до будівництва Кримського моста, переважно покинули акваторію» — повідомляється. «Причиною надзвичайної ситуації став підрив вантажного автомобіля, повідомляє Національний антитерористичний комітет РФ». Божевільний бункерний черв може у відповідь застосувати ядерну зброю. Але це лише прискорить його кінець.
Про знищення або пошкодження Кримського моста говорили так часто й довго, що він не міг не згоріти. Влада обіцяє в найкоротший термін налагодити паромну переправу. Якось справлятимуться, хоча тепер Крим знову став островом. «Сухопутний коридор», звичайно, наявний, але з огляду на цілком очевидний розвиток бойових дій, враховувати його не доводиться. За підсумками того, що сталося, можна сказати одне: путінський везіння, яке супроводжувало його попередні роки, закінчилося. Йому просто щастило, але стратегія чуда працює в надзвичайно вузькому діапазоні значень і обставин. Як тільки вони закінчуються, перестає працювати й вона. А більше нічого за душею у вождя немає. Немає ні побудованої працюючої системи управління, ні діючої моделі розвитку країни, ні кадрів, ні ресурсів, які він щедро черпав і розкидав, як сіяч на картині Остапа Бендера й Киси Воробйанінова. Тепер — лише вниз, до самого рову біля рейхсканцелярії й двох каністр з бензином. Варто зазначити, що «вони ще нічого не починали». Закінчене везіння неминуче матиме наслідки.
Програна війна — це не лише психологічний удар. Вона призведе до тектонічних змін для величезної кількості людей. Насамперед для тих, хто мав необережність, а іноді й банальну дурість повірити записному брехунові й бездарнику. Люди, які повірили, що «Крим наш» назавжди, можуть зіткнутися з особистою трагедією. Потрібно нагадати, що Крим ніколи не був фортецею. Будь-який завойовник, якщо ставив перед собою мету, завойовував і приєднував півострів. Захистити його неможливо саме тому, що він — острів. Це означає неприємний наслідок для людей, які мали необережність після 2014 року вкласти в нього свої кровні. Я не маю на увазі олігархів, мова йде про звичайних людей. Зрозуміло, що якщо (або коли) кримська епопея завершиться, усі реєстраційні документи, видані після 2014 року, будуть оголошені нікчемними, а значить — чимало людей просто позбудеться свого майна. Назавжди й без будь-яких компенсацій. Путін уже нікого не захистить, як, до речі, ніколи й не збирався робити це в минулому. Київ, без сумніву, розглядає Крим і його повернення як перемогу у війні.
Захід, зрозуміло, теж. Тому, якщо враховувати здатність Заходу повільно, але невідворотно перемелювати своїх противників, розраховувати на те, що режим, який розпадається на очах, зможе якось ефективно цьому протидіяти — це вершина наївності. Закінчений період удач путіна — це також сигнал для всієї номенклатури. Акела не просто старий, він ще й перестав бути талісманом зграї. Навпаки — він став тягарем і серйозною проблемою. Настільки серйозною, що постає питання про виживання самої зграї злодіїв і злочинців, яких дивним збігом обставин називають сучасною російською елітою. У неї є два варіанти — змиритися й йти слідом за вождем у той самий рів, куди його неминуче опустять два есесівці, плеснувши туди з каністри, або ризикнути й спробувати врятуватися. Що не гарантовано, але все ж таки дає якийсь шанс. Як все відбуватиметься — нікому невідомо, але те, що це вже відбувається — безсумнівно.